Рішення

від 19.11.2019 по справі 906/944/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2019 р. м. Житомир Справа № 906/944/19

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Антонова О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Орел С.С. - довіреність №14-258 від 05.06.2019;

від відповідача: Кучевський А.С. - паспорт НОМЕР_1 від 28.07.1998;

присутня: ОСОБА_1 - паспорт НОМЕР_2 від 24.06.1997,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго"

про стягнення 1022792,02 грн.

Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до суду з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" 1022792,02грн, з яких 693016,67грн пені, 78398,17грн 3%річних, 251377,18грн інфляційних.

Ухвалою суду від 16.09.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15.10.2019.

Ухвалою суду від 15.10.2019 підготовче засідання відкладено на 05.11.2019.

05.11.2019 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті на 19.11.2019.

В судовому засіданні 19.11.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив.

Дослідивши матеріали справи, врахувавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

15.12.2014 року між ПАТ НАК "Нафтогаз України" (продавець,позивач) та КП "Бердичівтеплоенерго" (покупець,відповідач) укладено договір купівлі-продажу природного газу №1210/15-БО-10 (далі - Договір (а.с. 20-25)).

В період з 12.02.2015 по 22.11.2015 сторонами підписано Додаткові угоди №1-10 (а.с. 26-34).

Позивач вказує, що на виконання умов Договору передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 16257040,33грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Оскільки оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно, чим порушив п. 6.1. Договору, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 693016,67грн пені, 78398,17грн 3%річних, 251377,18грн інфляційних.

В обґрунтування позовних вимог позивач зсилається на ст.ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264-265 ГК України, ст.ст. 11-16, 258, 509, 526, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 ЦК України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с. 60-62) проти позову заперечує, зсилаючись на відсутність своєї вини у неналежному виконанні зобов`язання щодо своєчасної оплати спожитого природного газу. Зокрема, пояснює, що розрахунки за спожитий газ проводяться з рахунку, який має спеціальний режим використання та регулюється Постановою КМУ №217 від 18.06.2014 "Про затвердження порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки". За вказаного, відповідач стверджує, що не міг в силу норм діючого законодавства України вплинути на процес здійснення розрахунків з позивачем, у тому числі: - попередньо затвердженого алгоритму розподілу коштів; - не вчасне виділення державою різниці в тарифах; - арешт державною виконавчою службою поточних та інших рахунків підприємства.

Зазначає, що вживав всі можливі заходи щодо погашення заборгованості, а відсутність правових важелів впливу на дані правовідносини прямо виключає наявність вини підприємства за не виконання або неналежне виконання обов`язків за вищевказаним Договором. Наголошує, що з січня місяця 2015 по лютий місяць 2017 відповідач виконував обов`язки по сплаті грошових коштів щоденно, але не в повній сумі.

Звертає увагу суду, що 30.11.2016 набрав чинності Закон України „Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств центрального водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016р. № 1730, ч. 3 ст. 7 якого передбачає, що неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Пояснює, що 13.06.2017 КП "Бердичівтеплоенерго" включено до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до вищевказаного Закону. При цьому заборгованість з основного боргу за отриманий газ по Договору №1210/15-БО-10 від 15.12.2014 повністю погашена 17.02.2017, тобто, до включення підприємства до вищевказаного Реєстру.

Також відповідач зазначає, що у нього була відсутня можливість повного та вчасного погашення заборгованості у зв`язку з накладенням Державною виконавчою службою арешту на всі рахунки підприємства.

Вважає, що стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов`язання буде мати вкрай негативний вплив на фінансовий стан відповідача, що як наслідок може призвести до збільшення розміру боргових зобов`язань та стати величезною перешкодою для вчасного і нормального початку та проведення опалювального сезону 2019/2020.

Вказані заперечення позивач вважає безпідставними, про що зазначив у відповіді на відзив (а.с. 86-91).

Зокрема вказав, що відповідно до приписів абз.3 п. 8, п. 9 Постанови КМУ №217, саме на відповідача покладається відповідальність за надання інформації, що подається для визначення та затвердження розмірів нормативів перерахування коштів гарантованому постачальнику за використаний газ, газотранспортній та газорозподільній організаціям та затвердження Комісією Алгоритму розподілу коштів.

Зауважив, що пунктом 6.3. Договору, сторони погодили, що за наявності заборгованості за попередні періоди покупець перераховує кошти з поточного рахунка на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця.

Зсилаючись на правову позицію Верховного суду, викладену у постановах від 21.02.2018 у справі №910/16072/16 та від 17.04.2018 у справі №918/1395/15, вважає, що затверджений нормативним актом механізм розподілу коштів не впливає на договірні зобов`язання сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами, а лише визначає механізм розподілу коштів, які вже знаходяться на спеціальному рахунку.

Вважає, що зсилання відповідача на Закону України „Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств центрального водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є недоречними, оскільки заборгованість повністю була погашена 17.02.2017 та не була реструктуризована на підставі вищевказаного Закону.

На вищевказані доводи позивача відповідач надав письмові заперечення (відповідь на відзив (а.с. 112-113)), у яких, зсилаючись на приписи Постанови КМУ №217, пояснює, що всі розраховані відповідачем нормативи перерахування коштів по кожній категорії споживачів ґрунтувались на даних бухгалтерського обліку та не могли бути штучно скореговані задля збільшення відсотку Алгоритму розподілу коштів, що надходили на поточні рахунки із спеціальним режимом використання та підлягали подальшому перерахунку. Зауважує, що з метою виконання нормативно-правових актів та надання повної, правдивої інформації відповідач не міг формувати недостовірні та неправдиві відомості для щомісячного визначення та затвердження Комісією реєстрів нормативів розподілу коштів у відсотковому співвідношенні між постачальником природного газу із спеціальними обов`язками, оператором газотранспортної системи та оператором газорозподільної системи.

Звертає увагу, що станом на 30.11.2016 заборгованість відповідача перед позивачем склала 1696430,41грн та, згідно Закону №1730, підлягала реструктуризації.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи, відносини між сторонами виникли на підставі Договору купівлі-продажу природного газу від 15.12.2014 за №1210/15-БО-10, з Додатковими угодами №1-10 до нього (а.с. 20-34).

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами п. 1.1 Договору, продавець зобов`язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними організаціями (далі - споживачам Покупця).

Умовами пунктів 3.3, 3.4 Договору сторони узгодили, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов`язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов`язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу (а.с. 35-41) підтверджено, що на виконання умов Договору, за період з січня по грудень 2015 року позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 16257040,33грн.

Згідно з пунктом 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

При цьому, у п. 11 Договору сторони визначили, що Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (пункт 11 Договору).

Відповідач свої зобов`язання за договором в частині оплати вартості отриманого природного газу виконав повністю, однак, з порушенням встановлених договором строків оплати, що підтверджується даними бухгалтерського обліку позивача та не заперечувалось відповідачем (а.с. 43-45).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Аналогічна норма закріплена і в статті 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач за поставлений газ розрахувався з порушенням встановлених договором строків оплати, позивач нарахував відповідачу 693016,67грн пені, 78398,17грн 3%річних, 251377,18грн інфляційних.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст. 611 ЦК України, одним з наслідків порушення зобов`язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Умовами пунктом 7.2 Договору сторони визначили, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1 цього договору він має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

У пункті 9.3 Договору сторони погодили, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

З розрахунків позивача вбачається (а.с. 10-15), що пеню за зобов`язаннями:

- за січень 2015 - нараховано за період з 17.02.2015 по 01.03.2015;

- за лютий 2015 - нараховано з 17.03.2015 по 31.03.2015;

- за березень 2015 - нараховано з 15.04.2015 по 19.05.2015;

- за квітень 2015 - нараховано з 15.05.2015 по 28.10.2015;

- за жовтень 2015 - нараховано з 17.11.2015 по 17.12.2015;

- за листопад 2015 - нараховано з 15.12.2015 по 23.12.2015;

- за грудень 2015 - нараховано з 15.01.2016 по 14.07.2016.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача (а.с. 10-15) 3% річних в сумі 78398,17грн позивачем нараховано за зобов`язаннями:

- за січень 2015 - за період з 17.02.2015 по 01.03.2015;

- за лютий 2015 - з 17.03.2015 по 31.03.2015;

- за березень 2015 - з 15.04.2015 по 19.05.2015;

- за квітень 2015 - з 15.05.2015 по 28.10.2015;

- за жовтень 2015 - з 17.11.2015 по 17.12.2015;

- за листопад 2015 - з 15.12.2015 по 23.12.2015;

- за грудень 2015 - з 15.01.2016 по 16.02.2017.

Інфляційні в сумі 251377,18грн нараховано позивачем за період з лютого 2016 по січень 2017 на всю прострочену заборгованість.

Слід зазначити, що 30 листопада 2016 року набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі-Закон № 1730-VIII), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до статті 1 Закону, заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відповідно до ст. 2 вказаного Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства (статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії").

За приписами частини першої статті 5 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31 грудня 2016 року.

На реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (1730-19) .

Постановою Кабінету Міністрів України № 93 від 21.02.2017 (93-2017-п) затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Так, відповідно до пункту 14 вказаного Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно з Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (1730-19) ; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

Водночас, частиною 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії. При цьому застосування приписів частини 3 статті 7 цього Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд (постанови від 06.06.2018 у справі №925/770/17, від 01.04.2019 у справі №922/2784/18).

Застосування цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої статтями 1, 2, 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом.

Якщо заборгованість погашено до набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", тоді положення статей 1, 2, 3 вказаного Закону не застосовуються. Відтак не потребує доведення факт включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість, яка є предметом регулювання цим Законом, не нараховуються, а нараховані підлягають списанню, у зв`язку з припиненням зобов`язань щодо їх сплати, на підставі частини третьої статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (Постанова ВС КГС від 10.06.2019 у справі №904/4592/18).

Судом встановлено, що згідно з п. 1.2 договору купівлі-продажу природного газу, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що поставлений за цим договором природний газ був використаний відповідачем у повному обсязі для виробництва теплової енергії, що сторонами не заперечується.

Судом встановлено, що на момент набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 30.11.2016, заборгованість відповідача за поставку природного газу за період січень-грудень 2015 року за договором №1210/15-БО-10 від 15.12.2014 була погашена частково на суму 14560609,92грн. Залишок заборгованості станом на 31.12.2016 склав 1696430,41грн, що також вбачається з розрахунків позивача (а.с. 14) та не заперечувалось сторонами.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем до стягнення пеня в сумі 454770,17 грн, 3% річних в сумі 22945,65 грн та інфляційні втрати в сумі 37895,54грн, нараховані на суму боргу у розмірі 14560609,92грн, що була сплачена відповідачем до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", не нараховуються та підлягають списанню відповідно до вимог статті 7 вказаного Закону. Водночас, виконання такої норми (списання санкцій) не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

На суму боргу у розмірі 1696430,41грн, яка існувала станом на 31.12.2016 (після 30.11.2016), Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" не поширюється, тому нарахування пені, річних та інфляційних є обгрунтованим.

Здійснивши перерахунок пені, 3% річних та інфляційних за визначений позивачем період, суд встановив, що:

- за період з 15.01.2016 по 14.07.2016 щодо суми боргу у розмірі 1696430,41грн пеня становить 340352,14грн;

- розмір 3% річних за період з 15.01.2016 по 13.02.2017 по вищевказаній сумі заборгованості склав 55452,52грн;

- інфляційні за період з лютого 2016 по січень 2017 щодо суми боргу у розмірі 1696430,41грн склали 213481,64грн.

Зсилання відповідача на відсутність вини у несвоєчасному проведенні ним розрахунків, зважаючи на законодавчу врегульованість порядку, строків та розміру проведення відповідачем розрахунків за поставлений природний газ, який виключає можливість його впливу на процес розподілу коштів зі спецрахунку суд не бере до уваги, оскільки відповідно постанови НКРЕ № 1000, прийнятої на виконання постанови КМУ № 247 (діючих на момент спірних правовідносин) визначено порядок (Алгоритм) розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу для проведення розрахунків із ними, передбачено конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання, і він жодним чином не стосується договірних зобов`язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та ніяк не впливає на них (пункт 1.2 постанови НКРЕ № 1000).

Аналогічна позиція викладена у Постановах ВС у складі КГС від 17.04.2018 у справі №918/1395/15, від 21.02.2018 у справі №910/16072/16 від 21.10.2019, у справі №903/796/18.

Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, суд вважає що позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства на суму 609286,30грн, з яких: 340352,14грн пені, 55452,52 грн 3% річних та 213481,64 грн інфляційних. У стягненні 22945,65 грн 3% річних, 352664,53 грн пені та 37895,54 грн інфляційних слід відмовити.

Разом з тим, зважаючи на наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву та у запереченнях на на відповідь на відзив обставини, якими він обґрунтовує свої заперечення щодо позовних вимог, суд вважає, що ці обставини заслуговують на увагу в контексті приписів ч.1 ст. 233 ГК України та ч. 2, 3 ст. 551 ЦК України.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора, у разі порушення зобов`язання, шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018р. у справі №917/1068/17, від 22.01.2019р. у справі №908/868/18, від 13.05.2019р. у справі №904/4071/18, від 22.04.2019р. у справі №925/1549/17, від 30.05.2019р. у справі №916/2268/18, від 04.06.2019р. у справі №904/3551/18.

Зважаючи на вищенаведене, суд враховує, що газ за договором використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, що впливає на дотримання порядку та строків проведення розрахунків. При цьому проведення розрахунків за договором також було ускладнене накладенням арешту з 2012 року на кошти, що містилися на рахунках відповідача, докази чого містяться у матеріалах справи (а.с. 74 - 84), оскільки такі дії, у будь - якому випадку, мали негативний вплив на його господарську діяльність. Про тяжкий фінансовий стан підприємства, зокрема, станом на кінець червня 2019 року свідчить також наданий до справи фінансовий звіт (а.с.76)

Як зазначалося вище, на час звернення позивача до суду, заборгованість, на яку він нарахував та заявив до стягнення пеню, 3% річних та інфляційні, відповідач погасив у повному обсязі. При цьому судом проаналізовано системність виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого природного газу та встановлено, що погашення заборгованості здійснювалося майже щоденно та до 15.01.2016, порівняно, з незначними простроченнями. Крім того, погашенням залишку заборгованості після 30.11.2016, будучи обізнаним про приписи Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016р. № 1730, відповідач поставив себе у більш не вигідне становище, порівняно з тим, яке могло бути при застосуванні ним цього Закону, оскільки така заборгованість підлягала реструктуризації. Так, наданими відповідачем документами (а.с. 71) підтверджено, що підприємство станом на 13.06.2017 внесено до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії та підтверджено його участь у процедурі врегулювання заборгованості, відповідно до вище вказаного Закону, однак залишок боргу за Договором у розмірі 1696430,41грн на той час було погашено. Вказане свідчить про добросовісність поведінки боржника щодо виконання ним своїх зобов`язань перед позивачем.

Водночас суд враховує співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховуючи, що сам позивач не вказує які саме та у якому розмірі збитки йому заподіяні в результаті допущеного відповідачем порушення виконання його зобов`язань за Договором. Так, суд зважає на інфляційні процеси, які несуть негативні наслідки при простроченні розрахунків та враховує, що позивач компенсував свої втрати у цій частині шляхом нарахування та заявлення до стягнення інфляційних за весь період прострочення на суму боргу у розмірі 1696430,41грн. Також позивачем заявлено до стягнення 3% річних, і вимога в цій частині, в обґрунтовано заявленому розмірі, судом задовольняється.

Суд також враховує позицію Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013, з мотивувальної частини рішення якої вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

За вказаних обставин, суд вважає за можливе зменшити розмір пені, виходячи з обґрунтовано заявленої її суми, на 30% - до 238246,50грн.

При цьому судом взято до уваги приписи підпункту 9.4. пункту 9 постанови ВГСУ "Про судове рішення" від 23.03.2012 № 6 про те, що у резолютивній частині рішення господарські суди повинні зазначати про часткове задоволення майнових вимог, у тому числі в разі зменшення розміру неустойки згідно з пунктом 3 статті 83 ГПК, - про відмову в позові в решті вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову у цій частині;

Враховуючи викладене, до стягнення з відповідача підлягає 238246,50 грн пені, 55452,52 грн 3% річних, 213481,64 грн інфляційних. У стягненні 22945,65 грн 3% річних, 454770,17 грн пені (безпідставно заявлена 352664,53 грн + зменшення на 102105,64 грн) та 37895,54 грн інфляційних суд відмовляє.

Судовий збір, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторони пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог. При цьому, судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК та ч. 3 ст. 551 ЦК України покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Керуючись ст. 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" задовольнити частково.

2. Зменшити розмір обґрунтовано заявленої до стягнення пені на 30% - до 238246,50 грн.

3. Стягнути з Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" (13312, Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Шевченка, будинок 23, ід. код 32794899) на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м.Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, ід. код 20077720):

- 238246,50 грн пені;

- 55452,52 грн 3% річних;

- 213481,64 грн інфляційних;

- 9139,29 грн судового збору.

4. У стягненні 22945,65 грн 3% річних, 454770,17 грн пені та 37895,54 грн інфляційних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 29.11.19

Суддя Вельмакіна Т.М.

1 - у справу;

2,3 - сторонам ( рек .).