Постанова

від 27.11.2019 по справі 344/3292/17

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/3292/17

Провадження № 22-ц/4808/1440/19

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

Суддя-доповідач Мелінишин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого (суддя-доповідач) Мелінишин Г.П.

суддів: Пнівчук О.В., Ясеновенко Л.В.,

за участю секретаря: Турів О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Тинівим Ігорем Дмитровичем, на рішення Івано-Франківського міського суду в складі судді Пастернак І.А., ухвалене 20 вересня 2019 року в м. Івано-Франківську, повний текст якого виготовлено 27 вересня 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Микитинецька сільська рада, про зобов`язання повернути самовільно зайняту земельну ділянку,

встановив :

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом, уточнивши його в подальшому, до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Микитинецька сільська рада, про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Позов обгрунтовано тим, що ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,0496 га по АДРЕСА_1 . Відповідач встановила огорожу за межами своєї ділянки та самовільно захопила земельну ділянку загального користування територіальної громади села на перехресті вулиць Зарічної- Крушельницької. Листом Івано-Франківської ОДА від 03.02.2017 року підтверджується, що фактично огороджена площа ділянки на 0,0379 га більша, ніж по її правовстановлюючих документах. При цьому сільська рада не передавала їй у власність чи користування цю частину землі. Згідно рішення виконавчого комітету Микитинецької сільської ради від 23.05.2013 року ОСОБА_2 надано дозвіл на проведення благоустрою колишнього русла річки Млинівки та огородження території. Разом з тим, вказане рішення не є підставою для передачі в користування чи власність спірної земельної ділянки. Вважає, що огорожа встановлена не з метою облагородження русла річки, а самовільного зайняття частини ділянки.

Більша частина огородженої території згідно генпланів розташована в зоні зелених насаджень санітарно-захисного призначення та загального користування. А влаштування огорожі унеможливлює використання ділянки членами територіальної громади. Крім того, ОСОБА_2 порушено державні будівельні норми, оскільки частина огородженої території виступає за червону лінію вулиць Зарічної- Крушельницької. Внаслідок таких незаконних дій права позивача, як члена територіальної громади, на користування частиною земельної ділянки загального користування порушено.

Посилаючись на положення статті 212 ЗК України, просила зобов`язати відповідача повернути самовільно зайняту земельну ділянку загального користування територіальної громади с. Микитинці на перехресті вулиць Зарічної- Крушельницької площею 0,0311 га шляхом знесення за власний рахунок огорожі та приведення земельної ділянки до придатного для використання стану згідно з планом меж земельної ділянки.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 20 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

При цьому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову з визначеним предметом спору, оскільки доказів його існування не надано.

Не погодившись із рішенням суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Просила скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити.

Вказує, що в рішенні органу місцевого самоврядування про надання відповідачу дозволу на проведення благоустрою території від 23.05.2013 року, всупереч вимог статей 1,10 ЗУ Про благоустрій населених пунктів , не зазначено конкретних координат, площі чи адреси проведення благоустрою. При цьому у відповіді на адвокатський запит сільський голова повідомив, що площа земельної ділянки їм не відома. Підстави виникнення права власності громадян на землю передбачені статтями 12, 116, 125 ЗК України, тоді як Микитинецька сільська рада не передавала ОСОБА_2 у власність або користування земельну ділянку загального користування площею 0,0379 га. Натомість, законодавством не передбачено надання земель комунальної власності для благоустрою.

Не враховано судом і тієї обставини, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки лише площею 0,0496 га. Факт самовільного захоплення нею решти земельної ділянки повністю підтверджується матеріалами справи, більша частина території розташована в зоні зелених насаджень санітарно-захисного призначення та загального користування. В зв`язку з цим вважає, що влаштування огорожі здійснено з порушенням генпланів м. Івано-Франківська та с. Микитинці, а також будівельних норм. Крім того, частина огорожі виступає за червону лінію.

За результатом обстеження земельної ділянки державним інспектором було складено акт та встановлено самовільне зайняття земельної ділянки, що належить до земель комунальної власності площею 0,0378 га. За що на відповідача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

За наведених обставин ОСОБА_2 порушено її право та право інших жителів с. Микитинці на користування земельною ділянкою загального призначення. Натомість суд всім цим обставинам правильної юридичної оцінки не дав, тому постановив незаконне рішення.

Правом подання відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористалися.

В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 - адвокат Пилип`юк Л.Р. доводи апеляційної скарги підтримала з наведених у ній мотивів.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та представник Микитинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради Кузь А.П. доводів скарги не визнали, посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

За змістом частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом рішення відповідає цим вимогам закону з огляду на таке.

Встановлено, що на підставі договору дарування від 28.05.2012 року №562 ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка, кадастровий номер 2610193001:15:002:0231, загальною площею 0,0496 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 .

Рішенням Микитинецької сільської ради від 20.09.2012 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється з ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0496 га (а.с. 35).

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2610193001:15:002:0101, яка нею придбана на підставі договору купівлі- продажу від 31.03.2016 року (а.с.10).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач по периметру своєї земельної ділянки встановила огорожу, в тому числі біля колишнього русла річки Млинівка.

Саме з приводу встановлення цієї огорожі та самовільного захоплення ОСОБА_2 , на думку позивача, в зв`язку з цим частини земельної ділянки загального користування між сторонами і виник спір.

З`ясовано, що рішенням виконавчого комітету Микитинецької сільської ради №62 від 23.05.2013 року ОСОБА_2 надано дозвіл на проведення благоустрою колишнього русла річки Млинівки по вул АДРЕСА_2 та огородження території, на якій проведено благоустрій, з метою наведення санітарного порядку (а.с. 12).

Відповідно до статей 1, 17 ЗУ Про благоустрій населених пунктів благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращення мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля. Громадяни мають право брати участь у здійсненні заходів з благоустрою населених пунктів, озелененні та утриманні в належному стані садиб, дворів, парків, площ, вулиць, кладовищ, братських могил, обладнанні дитячих і спортивних майданчиків, ремонті шляхів і тротуарів, інших об`єктів благоустрою.

Як вбачається зі змісту відповіді сільського голови с. Микитинці № 02.2-10 від 29.06.2016 року на звернення позивача ОСОБА_2 згідно із рішенням виконкому встановлено огорожу з розбірних конструкцій закритого типу, що не перевищує 1,8 м, облагороджено територію біля річки Млинівки, встановлено труби і зроблено благоустрій. Огорожа не перешкоджає запланованому ремонту вулиці, проїзду чи проходу, оскільки АДРЕСА_3 Зарічна залишилася в історично- географічній вулиці Андрійцевій( без змін). При цьому ОСОБА_2 зобов`язано у випадку надзвичайної ситуації, ремонтних робіт чи іншої необхідності допускати працівників ремонтних служб до земельної ділянки, яка не є приватизованою (а.с. 61).

Згідно акту комісії Микитинецької сільської ради про встановлення та узгодження меж земельної ділянки від 01.12.2016 року земельна ділянка відповідача огороджена парканом, на ній знаходиться будинок. Благоустрій прилеглої території до своєї земельної ділянки нею проведено на підставі рішення сільської з метою впорядкування санітарного стану. Для цього нею було встановлено в колишнє русло річки Млинівки 5 залізобетонних труб, територію засипано глиною і землею, облаштовано огорожу та 2 лавочки, висаджено квіти та дерева. При цьому комісія не встановила самовільного захоплення земельної ділянки (а.с. 36).

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 , в тому числі, покликалася на матеріали обстеження спірної земельної ділянки за її зверненням комісією ОСОБА_4 . За змістом відповіді останньої від 03.02.2017 року №Я-321/1 беручи до уваги План меж земельної ділянки при здійснених обмірах, фактична площа огородженої території є більшою ніж площа земельної ділянки ОСОБА_2 згідно правовстановлюючих документів. При цьому встановлено, що влаштування огорожі здійснено всупереч положень діючої містобудівної документації, оскільки частина території передбачена під загальне користування. Окрім того, порушені вимоги п. 3.19* ДБНу 360-92** Планування і забудова міських і сільських поселень , оскільки частина огородженої території виступає за червону лінію вул. Зарічної -Крушельницької (а.с. 9).

Відповідно до опису ситуації щодо належної позивачу земельної ділянки від 07.06.2016 року ПП Прикарпатський земельний центр встановлено, що суміжними землекористувачами є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с. 10). Із західної сторони її ділянки проходить АДРЕСА_3 Зарічна, а через дорогу розташована ділянка відповідача. Також зазначено, що на належну останній земельну ділянку фактично встановлено межі на площу 0,0875 га (парканне обгородження).

Використання ОСОБА_2 земельної ділянки площею 875 кв.м підтверджувалось також інформаційними довідками з містобудівного кадастру від 20.09. та 03.10. 2016 року з відображенням ситуації на схемі генерального плану с. Микитинці (а.с. 16-23).

Встановлено, що рішенням Микитинецької сільської ради від 05.04.2017 року відповідачу відмовлено у виготовленні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0378 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_4 (а.с. 37).

В подальшому, як видно зі змісту рішення сільської ради від 15.06.2017 року, їй було дозволено встановити ротонду Матері ОСОБА_7 з Ісусом на спірній земельній ділянці, біля її господарства АДРЕСА_4 . Облаштоване місце каплички та прилеглу територію облагородити та озеленити (а.с. 87). Місце розташування ротонди погоджено Департаментом містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради 11.07.2017 року (а.с. 89). При цьому жителі вулиці Зарічної не заперечували проти встановлення каплички (а.с. 91).

В ході розгляду справи встановлено, і це підтверджується долученими світлинами, що вказана споруда фактично встановлена, доступ до частини земельної ділянки позаду неї не обмежений (а.с. 139-140).

В зв`язку із встановленням ротонди та поверненням частини земельної ділянки площею 0,0067 га ОСОБА_1 зменшила свої позовні вимоги, просила зобов`язати ОСОБА_2 повернути самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0311 га з приведенням її до попереднього стану (а.с.96).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Відповідно до частини другої статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Отже, при вирішенні такого судового звернення суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

В силу приписів частини першої статті 106 та частини першої статті 96 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Власник земельної ділянки або землекористувач, згідно частини другої статті 152 ЗК України, може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Пред`являючи до суду вказаний позов, ОСОБА_1 покликалася на порушення її права, як члена територіальної громади с. Микитинці, використовувати земельну ділянку загального призначення, яку вважала самовільно зайнятою ОСОБА_2 . Саме на останню вказувала як на порушника своїх прав.

Частиною 4 статті 83 ЗК України визначено, що до земель загального користування населених пунктів належать майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо.

З`ясовано, що спірна земельна ділянка до жодної з таких не належить. До проведення відповідачем її благоустрою вона фактично була невжитками. Зі сторони вулиці Зарічної це колишнє русло річки Млинівки, яке нею облагороджено, в тому числі з влаштуванням інженерних конструкцій (труб), засипанням глиною і грунтом, насадженням зелені тощо.

Земельна ділянка ОСОБА_1 знаходиться через дорогу від спірної земельної ділянки. При цьому вона не посилалась на здійснення їй перешкод в проїзді чи проході до власної ділянки.

В засіданні апеляційного суду з пояснень представника апелянта встановлено, що такою перешкодою є спорудження на частині цієї ділянки (що виходить за межі червоної лінії) ротонди Матері ОСОБА_7 з Ісусом. Разом з тим, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства та зменшення позивачем своїх вимог, такі не можуть братися до уваги. А отже, саме по собі посилання на порушення права як члена територіальної громади без наявності доказів такого і доведеності заявлених вимог, не може слугувати підставою для задоволення позову.

За змістом статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл належить в тому числі розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Відповідно до статті 189 ЗК України сільські ради також здійснюють самоврядний контроль за використанням та охороною земель.

Таким чином, законодавством визначено коло осіб, до повноважень яких належить вчинення дій з контролю за використанням та охороною земель, в тому числі повернення самовільно зайнятих земельних ділянок територіальних громад.

Відповідно до абзацу десятого статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельних ділянок - це будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання ненаданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Згідно зі статтею 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Як передбачено частиною першою статті 188 ЗК України та статті 6 ЗУ "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, до повноважень якого належать вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам.

Оскільки спірна земельна ділянка, якою користується відповідач знаходиться в адміністративному підпорядкуванні Микитинецької сільської ради, а не належить ні одній із сторін, саме сільська рада може звертатись до суду з вимогою про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Разом з тим, як встановлено з письмових пояснень представника Микитинецької сільської ради та представників в судовому засіданні така не заперечує проти встановлення огорожі ОСОБА_2 та самостійно урегульовує з нею ці питання (а.с. 33-34).

Статтями 78, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Натомість, всупереч цим вимогам закону ОСОБА_1 не довела будь-якими належними, допустимими та достатніми доказами порушення, невизнання, або оспорювання відповідачем її прав, як власника суміжної земельної ділянки.

При цьому сам лише факт використання ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, що підтверджується письмовими доказами по справі, не може слугувати таким доказом.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необгрунтованими та не підлягають до задоволення.

З огляду на вищенаведене апеляційний суд вважає, що рішення в даній справі ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилалася апелянт, були предметом дослідження місцевим судом та додаткового правового аналізу не потребують. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків суду вони не впливають та їх не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно апеляційний суд прийшов до висновку, що передбачених статтею 376 ЦПК України підстав для скасування рішення немає. Тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Тинівим Ігорем Дмитровичем, залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 20 вересня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О.В. Пнівчук

Л.В. Ясеновенко

Повний текст постанови виготовлено 29 листопада 2019 року