Постанова

від 27.11.2019 по справі 440/2372/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2019 р.Справа № 440/2372/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Сіренко О.І.,

Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Штабу воєнізованих газорятувальних частин на нафтопереробних та нафтохімічних підприємствах на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2019 року, головуючий суддя І інстанції: О.В. Гіглава, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 22.08.19 року по справі № 440/2372/19

за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Штабу воєнізованих газорятувальних частин на нафтопереробних та нафтохімічних підприємствах

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Штабу воєнізованих газорятувальних частин на нафтопереробних та нафтохімічних підприємствах про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 158186,04 грн та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 6928,43 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, які працювали у відповідача у 2018 році, менша установленої нормативом відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні". Відтак, на думку позивача, відповідачем не працевлаштовано 2 осіб з інвалідністю, тому до 16.04.2019 останній повинен був згідно статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" самостійно сплатити фінансово-господарські санкції у розмірі 158186,04 грн. Оскільки відповідачем сума фінансово-господарської санкції не сплачена, на суму заборгованості було нараховано пеню у розмірі 6928,43 грн.

20 серпня 2019 року рішенням Полтавського окружного адміністративного суду адміністративний позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Штабу воєнізованих газорятувальних частин на нафтопереробних та нафтохімічних підприємствах про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задоволено.

Стягнуто зі Штабу воєнізованих газорятувальних частин на нафтопереробних та нафтохімічних підприємствах на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в розмірі 158186,04 грн (сто п`ятдесят вісім тисяч сто вісімдесят шість гривень чотири копійки) та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 6928,43 грн.

Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Вказав на те, що відповідач позбавлений можливості створити робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю на посади із шкідливими та небезпечними умовами праці, оскільки наявність у цих осіб фізичних та психічних відхилень стану здоров`я вимагає створення для цих осіб більш сприятливих ніж звичайні умови праці з врахуванням рекомендацій медико-соціальної експортної комісії, індивідуальних програм реабілітації, вжити додаткових заходів безпеки, які відповідають специфічним особливостям здоров`я цієї категорії працівників. Зазначив, що на посадах, не пов`язаних із залученням до виконання аварійно-рятувальних робіт вже працюють 2 особи, штатний розпис у 2018 році не змінювався, тому відповідач не має вакансій, у зв`язку із чим, звіти до про попит на робочу силу до Державної служби зайнятості не направлялися. Також, вказав на відсутність доказів відмови відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю під час їх безпосереднього звернення до відповідача або направлення Державною службою зайнятості. Отже, з викладених підстав вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Позивач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, вказав на наявність обов`язку у відповідача щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та порушення ним вимог ч.3 ст.18 Закону України від 21.03.1991 "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", внаслідок не створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та неподання протягом 2018 року відповідних звітів форми N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". Отже, вважає вимоги апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Представники відповідача в судовому засіданні, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального права, просили скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанове, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час та дату слухання справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що позивач по справі був належним чином повідомлений про час та дату слухання справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 18.01.2019 Штаб воєнізованих газорятувальних частин на нафтопереробних та нафтохімічних підприємствах подав до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік (форма №10-ПІ) (вх. №262).

Згідно відомостей, зазначених у звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) підприємства у 2018 році становила 43 особи, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (осіб) (код рядка 03) становить 2 особи.

Таким чином, на думку позивача, з даних звіту слідує, що відповідач не забезпечив працевлаштування 2 осіб з інвалідністю.

Згідно з наданим фондом розрахунком суми заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю станом на 31.05.2019, відповідач, у зв`язку з відсутністю в його штаті необхідної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю, зобов`язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у сумі 158186,04 грн та пеню в сумі 6928,43 грн, що разом становить 165114,47 грн.

З метою стягнення вказаних адміністративно-господарських санкцій та пені Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені за несплату цих санкцій, з огляду на не виконання відповідачем обов`язку щодо працевлаштування осіб з інвалідністю за період січень - грудень 2018 року у кількості 2 осіб та щодо подачі до державної служби зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю за період січень - грудень 2018 року.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Положеннями частини 8 статті 69 Господарського кодексу України визначено, що підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Частиною 1 статті 17 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" визначено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

За змістом статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Так, у частині першій цієї статті Закону визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч. 2 ст. 19 Закону).

За змістом частини 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Частиною 2 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно з частинами 1, 2 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

В силу приписів частини 3 статті 217 Господарського кодексу України, крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (частина 4 статті 217 Господарського кодексу України).

З огляду на приписи статті 238 Господарського кодексу України, до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Із аналізу наведених норм слідує, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця, передбачені Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення, і підлягають застосуванню у разі, якщо суб`єкт господарювання не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Частиною 3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

За змістом статті 18 цього Закону забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

З наведених норм Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" слідує, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог статті 18 вказаного Закону.

Отже, стаття 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов`язано самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Разом з тим, частиною 3 статті 18 Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом положень пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 "Про затвердження форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" затверджено форму звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Згідно з приписами пункту 5 Порядку подання форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З огляду на зазначене, звіт за формою N 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.

За таких обставин, неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме, неподання звітів за формою N 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості є порушенням згаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 09.07.2013 та від 19.11.2013 (справи №№ 21-200а13, 21-397а13 відповідно), у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі 825/1276/18, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом по справі, Штабом у 2018 році не виділялися та не створювалися робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, та, як наслідок, не складалися та не направлялися до центру зайнятості відповідні звіти за формою N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" із зазначенням вакансій для осіб з інвалідністю.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про не виконання відповідачем обов`язку щодо працевлаштування осіб з інвалідністю за період січень - грудень 2018 року у кількості 2 осіб та обов`язку щодо подачі до державної служби зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю за період січень - грудень 2018 року

Отже, колегія суддів вказує на порушення в даному випадку вимог частини 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Доводи апеляційної скарги про неможливість створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки особовий склад підрозділів Штабу виконує роботи за умов шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища та трудового процесу, зокрема, в вибухово-пожежонебезпечному виробництві, на висоті, в загазованих приміщеннях, тобто при умовах підвищеного ризику для здоров`я, у зв`язку з чим для виконання зазначених робіт можуть залучатися працівники, які за станом здоров`я можуть виконувати ці роботи, колегія суддів відхиляє з огляду на наявність обов`язку у відповідача по створенню робочих місць або спеціальних робочих місць для працевлаштування інвалідів

Також, судом встановлено, що згідно з штатним розписом Штаб складається з 50 осіб, з яких 4 особи знаходяться у Штабі, який розташований у м. Кременчуці Полтавської області, решта входять до складу Лисичанського воєнізованого газорятувального загону, який дислокується в м. Лисичанськ Луганської області.

На посадах, які не пов`язані із залученням до аварійно-рятувальних робіт Лисичанського воєнізованого газорятувального загону, який дислокується в м. Лисичанськ Луганської області, зайнято 2 особи - комірник та прибиральник службових приміщень.

Правові підстави для залучення на посади комірника та прибиральника службових приміщень виключно працівників без інвалідності у відповідача відсутні.

Доводи апелянта про те, що протягом 2018 року не відбулося звільнення працівників з посад комірника та прибиральника службових приміщень та прийом на ці посади нових працівників, а тому інформація про вакантні посади до центру зайнятості не направлялася, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказана обставина жодним чином не позбавляє Штаб передбаченого у Законі України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" обов`язку виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також звітуватися до центу зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Таким чином, з огляду на не виконання відповідачем обов`язку щодо працевлаштування осіб з інвалідністю за період січень - грудень 2018 року у кількості 2 осіб та обов`язку щодо подачі до державної служби зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю за період січень - грудень 2018 року, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені за несплату цих санкцій відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу 43 особи, фонд оплати праці штатних працівників - 3401 тис. грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 79093,00 грн.

Таким чином, за 2 робочих місця, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю, відповідач до 16.04.2019 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 158186,04 грн.

У зв`язку з несплатою адміністративно-господарських санкцій до встановленого терміну позивачем було нараховано пеню у сумі 6928,43 грн.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 77 та ч. 1 ст. 90 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, в суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що "… адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень".

Так, позивачем, як суб`єктом владних повноважень, надані належні докази на обґрунтування необхідності стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавінг Групп" адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 42733,33 грн.

Натомість, відповідачем не доведено добросовісність своїх дій у спірних правовідносинах.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, які підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача по справі.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 316, 320, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Штабу воєнізованих газорятувальних частин на нафтопереробних та нафтохімічних підприємствах залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2019 року по справі № 440/2372/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)О.І. Сіренко Судді (підпис) (підпис) В.А. Калиновський З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 02.12.2019 року