Рішення

від 11.11.2019 по справі 201/17973/17

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/17973/17

Провадження № 2/201/52/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2019 року місто Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Федоріщева С.С.,

за участю секретаря судового засідання Разумняк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім ТСК Україна про стягнення середнього заробітку, компенсації за невикористану відпустку, видачу трудової книжки та стягнення судових витрат, -

ВСТАНОВИВ:

12 грудня 2017 року позивач ОСОБА_1 Звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ТОВ Торговий дім ТСК Україна , в якому просить виплату середнього заробітку та видачу трудової книжки.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач, з урахуванням уточнень зазначає, що 15 березня 2017 року між позивачем та відповідачем був укладений трудовий договір, згідно до якого позивача було прийнято на посаду завідувача складу з окладом 3600 гривень на місяць. 06 жовтня 2017 року позивач написав заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням та відправив поштою на юридичну та фактичну адреси відповідача. 16 листопада 2017 року лист із заявою про звільнення за власним бажанням був отриманий відповідачем. Зазначає, що відповідачем не було проведено розрахунку в день звільнення у зв`язку з чим заборгованість по виплаті заробітної плати почалась 01 жовтня 2017 року по травень 2019 року з розрахунку середньої заробітної плати, та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 8535,44 грн. Крім того в уточненій позовній заяві позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ №19/12-12 від 19 грудня 2017 року та стягнути з відповідача витрати, пов`язані із проведенням експертизи.

Від представника позивача до суду надійшла заява з проханням позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідач подав на позовну заяву відзив, в якому вказав наступне: 15.03.2017 року між позивачем та відповідачем був укладений договір про повну матеріальну відповідальність № 3. Позивачем була підписана розписка про прийняття товаро-матеріальних цінностей, якою позивач підтверджує отримання в повному обсягу, та несе повну матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з його вини. Також, відповідач стверджує, що у рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень №№ 65001 3673180 1, 03118 0247221 3, 03118 0247220 5 ТОВ Торговий дім ТСК Україна не отримувало, особа на прізвище ОСОБА_6 , яка розписалась у отриманні, не має жодного відношення до ТОВ Торговий дім ТСК Україна .

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що 15 березня 2017 року між позивачем та відповідачем був укладений трудовий договір, згідно до якого Позивача було прийнято на посаду завідувача складу з окладом 3600 гривень на місяць. Цей факт підтверджується копією трудової книжки, наданої до позову Позивачем. Відповідач цей факт не заперечував.

06 жовтня 2017 року позивач направив на адресу відповідача рекомендований лист із заявою про звільнення за власним бажанням. Цей факт підтверджується копією рекомендованого листа № 65001 3673180 1 із повідомленням про вручення на адресу Відповідача. Датою вручення зазначено 12 жовтня 2017 року.

Відповідач стверджує, що такого листа не отримував, особи з прізвищем ОСОБА_6 , яка розписалась у повідомленні, на їхньому підприємстві не працює. На підтвердження цього факту Відповідач надав до суду довідку про склад працівників, в якою вказано, що за той самий період на підприємстві ТОВ Торговий дім ТСК Україна працювало всього лише три особи: директор ОСОБА_3 , менеджер з продажу ОСОБА_4 , завідувач складу ОСОБА_1 (а.с 85).

Також відповідач стверджує, що 15 березня 2017 року між Позивачем та Відповідачем був укладений договір про повну матеріальну відповідальність № 3. Позивачем була підписана розписка про прийняття товаро-матеріальних цінностей, якою Позивач підтверджує отримання в повному обсягу, та несе повну матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з його вини.

В зв`язку з відсутністю Позивача на робочому місці, Відповідач провів внутрішню службову перевірку стану та схоронності майна на складі, завідувачем якого був позивач, та встановило факт недостачі матеріальних цінностей. Таким чином, у Відповідача виникли підозри щодо протиправної діяльності Позивача на посаді завідувача складом та були підстави для здійснення його звільнення з займаної посади на підставі п.2 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.

19 грудня 2017 року директором ТОВ Торговий дім ТСК Україна був виданий наказ про звільнення Позивача та внесений відповідний запис до трудової книжки. Датою звільнення вважається 19 грудня 2017 року. (а.с. 96)

Враховуючи результати інвентаризації, відповідач направив позивачу листа, в якому просить останнього з`явитися на підприємство для формулювання причин звільнення з посади, кінцевих розрахунків та видачі трудової книжки.

У свою чергу, Позивач направив Відповідачу рекомендованим листом відповідь, в якої вказав, що він не підписував договір про повну матеріальну відповідальність № 3. Також, Позивач на складав жодних розписок про прийняття товаро-матеріальних цінностей, тому не може нести матеріальну відповідальність. Також просив остаточний розрахунок перерахувати на його картку, трудову книжку надіслати йому поштою на адресу: АДРЕСА_1 .

Згідно ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України Про оплату праці працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно частини першої статті 47 КзпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу

Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В судовому засіданні було встановлено, що всупереч вимогам частини першої статті 116 КЗпП України, відповідач при звільненні позивача остаточного розрахунку з ним не провів та не виплатив усіх належних сум при звільненні з товариства, а саме, не виплатив заробітну плату, вихідну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку.

Що стосується стягнення компенсації за невикористану відпустку у розмірі 8539,44 грн., суд не може погодитись із сумою з наступних підстав:

Згідно пункту 2 наведеного Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до пункту 7 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, (далі - Порядок КМУ) нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Святкові та неробочі дні (стаття 73 КЗпП України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Вирішуючи питання про нарахування позивачу компенсації за невикористану відпустку, суд, з урахуванням положень ст.ст.5,6,21,24 Закону України Про відпустки , вважає, що відпустка позивача за період роботи з 15.03.2017 року по 06.11.2017 року становить 10 календарних днів.

Виходячи з наведеного, сума компенсації за невикористану відпустку становить 1484,50 грн. Із розрахунку: 3600 ргн./місХ5міс.відпрацьованих фактично=18000,00 грн./119 раб. Днів=151,26 грн/день Х10 кал.дн.відпустки=1512,60 грн.

Тому суд вважає, що в цій частині позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки зазначені в статті 116 цього Кодексу, тобто в день звільнення, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи те, що відповідач на час звільнення позивача не здійснив з ним остаточний розрахунок по заробітній платі, що не заперечувалося представником відповідача в судовому засіданні і розмір заборгованості підтверджується дослідженою в судовому засіданні довідкою, суд приходить до висновку що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 25 квітня 2017 року по 17 листопада 2017 року, тобто по день прийняття рішення по справі.

Вирішуючи питання про розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, суд виходить з того, що відповідно пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Отже, середньоденна заробітна плата з урахуванням нарахованих відрахувань на податки та збори, що є обов`язковим при нарахуванні заробітної плати становить 151,26 грн.

Відтак, середній заробіток, який підлягає виплаті за весь час затримки по день прийняття рішення по справі, обчислюється шляхом множення 151,26 грн. на кількість робочих днів, порахованих з 06 жовтня 2017 року дати звільнення по день прийняття рішення судом 11 листопада 2019 року. Станом на 11 листопада 2019 року пройшло 499 робочих дні, отже сума середнього заробітку за час затримки становить 75478,74 грн. (151,26 грн. х 499 робочих днів) та виплата за п"ять робочих днів у жовтні 2017 року у сумі 756,30 грн із розрахунку 151,256Х 5= 756,30 грн, що у сукупності становить 75478, 74+ 756, 30= 76235,04 і саме така сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на день прийняття рішення судом.

Суд не повинен з власної ініціативи виходити за межі позову, оскільки норми матеріального права не повинні суперечити нормам процесуального права, якими суд керується при вирішенні спору (ст. 2 ЦПК). Так як Позивач просив стягнути меньшу суму за весь час затримки виплати заробітної плати, а саму у розмірі 75 600,00 грн, тому суд вважає, що в цій частині позовні вимоги підлягають повному задоволенню.

В п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставіст.117 КзпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

В п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці роз`яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Таке ж роз`яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117,237-1 цього Кодексу.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Зазначена правова позиція, яку відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України має враховувати суд при застосуванні таких норм права, викладена Верховним Судом України в постанові від 2 липня 2014 року у справі №6-76цс14, в постанові від 3 липня 2013 р. у справі № 6-64цс13, в постанові від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-39цс11, в постанові від 21 листопада 2011 р. у справі № 6-60цс11.

На підтвердження свого ствердження відсутності на підприємстві ТОВ Торговий дім ТСК Україна за вказаний період часу працівника на прізвище ОСОБА_6 , Відповідач надав суду копію податкового звіту форми 1 ДФ за звітний період 4 кварталу 2017 року, в якості доказу, що на підприємстві ТОВ Торговий дім ТСК Україна працювало всього лише три особи: директор ОСОБА_3 , менеджер з проджу ОСОБА_4 , завідувач складу ОСОБА_1 . Однак, виходячи зі інформації звіту, на підприємстві ТОВ Торговий дім ТСК Україна працювало 10 осіб. Будь-яких інших доказів щодо доведення відсутності на підприємстві такого працівника Відповідач не надав.

На ухвалу від 17.09.2019 року, яку суд направив за № 4913004010350 до Головного управління ДФС м. Києва інформацію стосовно осіб, які працювали на підприємстві ТОВ Торговий дім ТСК Україна в період з 01 червня 2017 року по 01 грудня 2017 року і яку останній отримав 25.10.19 р., відповіді не надіслав.

Проаналізувавши цей документ, суд не приймає його в якості доказу.

Заперечення Відповідача проти факту отримання ним рекомендованого листа від Позивача зави про звільнення за власним бажанням також не може бути взятим судом до уваги з наступних підстав:

Згідно до п. 96 Правил про надання послуг поштового зв`язку від 05.03.2009 р № 270, реєстровані поштові відправлення (крім рекомендованих), адресовані юридичним особам, видаються їх представникам, уповноваженим на одержання пошти, в об`єкті поштового зв`язку на підставі довіреності, оформленої в установленому порядку. Копія довіреності, засвідчена в установленому порядку, зберігається в об`єкті поштового зв`язку.

Із матеріалів справи (а.с. 167) вбачається, що між ПАТ Укрпошта та ТОВ Торговий дім ТСК Україна договір про доставку вручення поштових відправлень не укладався, тому ПАТ Укрпошта не може надати довіреність від ОСОБА_6 - особи, якій було вручено відправлення.

На ухвалу від 17.09.2019 року, яку суд направив за № 4913004010361 до ПАТ "Укрпошта" інформацію щодо роз`яснення процедури вручення рекомендованих поштових листів юридичній особі, якщо між такою юридичною особою та ДП "Укрпоштою " договір про доставку вручення поштових відправлень не укладався і яку останній отримав 2410.19 р., відповіді не надіслав.

Також, судом встановлено, що до ТОВ Торговий дім ТСК Україна Позивач надсилав саме рекомендований лист, а, виходячи з наведеного вище нормативного акту, копія довіреності, засвідчена в установленому порядку, зберігається в об`єкті поштового зв`язку не стосується рекомендованих листів.

Натомість, в матеріалах справи містяться докази, які підтверджують факт отримання Відповідачем вищевказаного листа.

Вимога про визнання наказу № 19/12-12 від 19.12.2017 року не законним та скасувати також підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом встановлено, що підставою для видання наказу став висновок внутрішню службову перевірку стану та схоронності майна на складі, завідувачем якого був позивач, яким встановили факт недостачі матеріальних цінностей. В наслідок чого у Відповідача виникли підозри щодо протиправної діяльності Позивача на посаді завідувача складом та були підстави для здійснення його звільнення з займаної посади на підставі п.2 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.

Позивач заперечував проти того, що він підписував договір про повну матеріальну відповідальність № 3. Також, Позивач заперечував проти того, що він підписував розписку про прийняття товаро-матеріальних цінностей, копії договору та розписки було надано Відповідачем до матеріалів справи в якості доказів.

13.09.2018 року на клопотання Позивача про призначення почеркознавчої експертизи була винесена ухвала, якої клопотання було задоволено. На вирішення експерта поставити наступні питання:

1. Чи виконано підпис у договорі про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 15 березня 2017 року Позивачем чи іншою особою?

2. Чи виконано підпис у розписці про прийняття товаро-матеріальних цінностей від 15 березня 2017 року Позивачем чи іншою особою?

Висновки експерта були однозначні:

По першому питанню - Підпис від імені ОСОБА_5 . В графі начальник складу договору про повну матеріальну відповідальність від 15.03.2017 р, виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису.

По другому питанню - Підпис від імені ОСОБА_5 . В розписці про прийняття товарно-матеріальних цінностей від 15.03.2017 р, виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису.

Відповідно до судової практики, зокрема висновків Верховного суду по справі № 821/761/17 від 11.07.2018 р. суди повинні обов`язково перевіряти волевиявлення працівника на звільнення.

Таким чином, суд вважає, що підстав для видання наказу про звільнення Відповідача з займаної посади на підставі п.2 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, викладені ЄСПЛ у своїх рішення. Так, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі Федоренко проти України ЄСПЛ констатував, що право власності, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності (пункт 21 рішення ЄСПЛ у справі Федоренко проти України ).

У справі Кечко проти України ЄСПЛ визнав порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції в ситуації, коли заявник в силу спеціальних та чинних на той період часу положень національного законодавства мав виправдані очікування щодо отримання надбавки до заробітної плати, але вона йому не була виплачена.

Враховуючи викладене, аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

В порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню 640 грн. судового збору на користь позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 12, 13, 76, 77, 81, 82, 89, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім ТСК Україна про стягнення середнього заробітку, компенсації за невикористану відпустку, видачу трудової книжки та стягнення судових витрат - задовольнити частково.

Визнати наказ № 19/12-12 від 19.12.2017 року незаконним та скасувати

Зобов`язати ТОВ Торговий дім ТСК Україна , ЄДРПОУ 41029576 в собі директора товариства внести відомості в трудову книжку про скасування наказу № 19/12-12 від 19.12.2017 року.

Зобов`язати ТОВ Торговий дім ТСК Україна , ЄДРПОУ 41029576 видати ОСОБА_1 трудову книжку з записом про звільнення за власним бажанням згідно заяви від 06.10.2017 року.

Стягнути з ТОВ Торговий дім ТСК Україна , ЄДРПОУ 41029576 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати в розмірі 75 600, 00 грн. (сімдесят п`ять тисяч шістсот гривень 00 коп.)

Стягнути з ТОВ Торговий дім ТСК Україна , ЄДРПОУ 41029576 на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 1512,60 грн. (одна тисяча п`ятсот дванадцять грн. 60 коп.)

Стягнути з ТОВ Торговий дім ТСК Україна , ЄДРПОУ 41029576 на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з проведенням експертизи в розмірі 6 177, 60 грн. (шість тисяч сто сімдесят сім грн. 60 коп.)

Стягнути з Торговий дім ТСК Україна , ЄДРПОУ 41029576 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 640, 00 грн. (шістсот сорок грн. 00 коп).

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев