Постанова

від 02.09.2020 по справі 201/17973/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2598/20 Справа № 201/17973/17 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Пищиди М.М.

суддів - Ткаченко І.Ю., Каратаєвої Л.О.

за участю секретаря судового засідання - Бондаренка В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ТСК Україна на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім ТСК Україна про стягнення середнього заробітку, компенсації за невикористану відпустку, видачу трудової книжки та стягнення судових витрат, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ Торговий дім ТСК Україна про стягнення середнього заробітку, компенсації за невикористану відпустку, видачу трудової книжки та стягнення судових витрат.

Позовна заява мотивована тим, що 15 березня 2017 року між позивачем та відповідачем був укладений трудовий договір, згідно до якого позивача було прийнято на посаду завідувача складу з окладом 3600 гривень на місяць.

06 жовтня 2017 року позивач написав заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням та відправив поштою на юридичну та фактичну адреси відповідача.

16 листопада 2017 року лист із заявою про звільнення за власним бажанням був отриманий відповідачем.

Зазначає, що відповідачем не було проведено розрахунку в день звільнення у зв`язку з чим заборгованість по виплаті заробітної плати почалась з 01 жовтня 2017 року по травень 2019 року з розрахунку середньої заробітної плати, та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 8535,44 грн.

Крім того в уточненій позовній заяві позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ №19/12-12 від 19 грудня 2017 року та стягнути з відповідача витрати, пов`язані із проведенням експертизи.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.11.2019 року Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім ТСК Україна про стягнення середнього заробітку, компенсації за невикористану відпустку, видачу трудової книжки та стягнення судових витрат - задоволено частково.

Визнано наказ № 19/12-12 від 19.12.2017 року незаконним та скасувано.

Зобов`язано ТОВ Торговий дім ТСК Україна , ЄДРПОУ 41029576 в собі директора товариства внести відомості в трудову книжку про скасування наказу № 19/12-12 від 19.12.2017 року.

Зобов`язано ТОВ Торговий дім ТСК Україна , ЄДРПОУ 41029576 видати ОСОБА_1 трудову книжку з записом про звільнення за власним бажанням згідно заяви від 06.10.2017 року.

Стягнуто з ТОВ Торговий дім ТСК Україна , ЄДРПОУ 41029576 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати в розмірі 75 600, 00 грн. (сімдесят п`ять тисяч шістсот гривень 00 коп.)

Стягнуто з ТОВ Торговий дім ТСК Україна , ЄДРПОУ 41029576 на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 1512,60 грн. (одна тисяча п`ятсот дванадцять грн. 60 коп.)

Стягнуто з ТОВ Торговий дім ТСК Україна , ЄДРПОУ 41029576 на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з проведенням експертизи в розмірі 6 177, 60 грн. (шість тисяч сто сімдесят сім грн. 60 коп.)

Стягнуто з Торговий дім ТСК Україна , ЄДРПОУ 41029576 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 640, 00 грн. (шістсот сорок грн. 00 коп).

В задоволенні решти вимог - відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, ТОВ Торговий дім ТСК Україна звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів .

Вказує, що 15.03.2017 року між позивачем та відповідачем був укладений договір про повну матеріальну відповідальність № 3. Позивачем була підписана розписка про прийняття товаро-матеріальних цінностей, якою позивач підтверджує отримання в повному обсягу, та несе повну матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з його вини. Також, відповідач стверджує, що у рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень №№ 65001 3673180 1, 03118 0247221 3, 03118 0247220 5 ТОВ Торговий дім ТСК Україна не отримувало, особа на прізвище ОСОБА_2 , яка розписалась у отриманні, не має жодного відношення до ТОВ Торговий дім ТСК Україна .

Сторони не скористалися правом на подання заперечень ( відзив) на апеляційну скаргу.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії трудової книжки, 15 березня 2017 року між позивачем та відповідачем був укладений трудовий договір, згідно до якого позивача було прийнято на посаду завідувача складу з окладом 3600 гривень на місяць.

06 жовтня 2017 року позивач направив на адресу відповідача рекомендований лист із заявою про звільнення за власним бажанням. Цей факт підтверджується копією рекомендованого листа № 65001 3673180 1 із повідомленням про вручення на адресу Відповідача. Датою вручення зазначено 12 жовтня 2017 року.

Відповідач стверджує, що такого листа не отримував, особи з прізвищем ОСОБА_2 , яка розписалась у повідомленні, на їхньому підприємстві не працює. На підтвердження цього факту Відповідач надав до суду довідку про склад працівників, в якою вказано, що за той самий період на підприємстві ТОВ Торговий дім ТСК Україна працювало всього лише три особи: директор ОСОБА_3 , менеджер з продажу ОСОБА_4 , завідувач складу ОСОБА_1 (а.с 85).

Також відповідач стверджує, що 15 березня 2017 року між позивачем та відповідачем був укладений договір про повну матеріальну відповідальність № 3. Позивачем була підписана розписка про прийняття товаро-матеріальних цінностей, якою Позивач підтверджує отримання в повному обсягу, та несе повну матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з його вини.

В зв`язку з відсутністю позивача на робочому місці, відповідач провів внутрішню службову перевірку стану та схоронності майна на складі, завідувачем якого був позивач, та встановив факт недостачі матеріальних цінностей. Таким чином, у відповідача виникли підозри щодо протиправної діяльності Позивача на посаді завідувача складом та були підстави для здійснення його звільнення з займаної посади на підставі п.2 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.

19 грудня 2017 року директором ТОВ Торговий дім ТСК Україна був виданий наказ про звільнення Позивача та внесений відповідний запис до трудової книжки. Датою звільнення вважається 19 грудня 2017 року. (а.с. 96)

Враховуючи результати інвентаризації, відповідач направив позивачу листа, в якому просить останнього з`явитися на підприємство для формулювання причин звільнення з посади, кінцевих розрахунків та видачі трудової книжки.

У свою чергу, позивач направив відповідачу рекомендованим листом відповідь, в якій вказав, що не підписував договір про повну матеріальну відповідальність № 3. Також, позивач не складав жодних розписок про прийняття товаро-матеріальних цінностей, тому не може нести матеріальну відповідальність. Також просив остаточний розрахунок перерахувати на його картку, трудову книжку надіслати йому поштою на адресу: АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 , суд першої інстанції виходив з доведеності вимог щодо задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України Про оплату праці працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно частини першої статті 47 КзпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу

Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Всупереч вимогам частини першої статті 116 КЗпП України, відповідач при звільненні позивача остаточного розрахунку з ним не провів та не виплатив усіх належних сум при звільненні з товариства, а саме, не виплатив заробітну плату, вихідну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку.

Згідно пункту 2 наведеного Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до пункту 7 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, (далі - Порядок КМУ) нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Святкові та неробочі дні (стаття 73 КЗпП України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Вирішуючи питання про нарахування позивачу компенсації за невикористану відпустку, суд, з урахуванням положень ст.ст.5,6,21,24 Закону України Про відпустки , вважає, що відпустка позивача за період роботи з 15.03.2017 року по 06.11.2017 року становить 10 календарних днів.

Виходячи з наведеного, сума компенсації за невикористану відпустку становить 1484,50 грн. Із розрахунку: 3600 ргн./місХ5міс.відпрацьованих фактично=18000,00 грн./119 раб. Днів=151,26 грн/день Х10 кал.дн.відпустки=1512,60 грн.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки зазначені в статті 116 цього Кодексу, тобто в день звільнення, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи те, що відповідач на час звільнення позивача не здійснив з ним остаточний розрахунок по заробітній платі, що не заперечувалося представником відповідача в судовому засіданні і розмір заборгованості підтверджується дослідженою в судовому засіданні довідкою, суд приходить до висновку що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 25 квітня 2017 року по 17 листопада 2017 року, тобто по день прийняття рішення по справі.

Вирішуючи питання про розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, суд виходить з того, що відповідно пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Отже, середньоденна заробітна плата з урахуванням нарахованих відрахувань на податки та збори, що є обов`язковим при нарахуванні заробітної плати становить 151,26 грн.

Відтак, середній заробіток, який підлягає виплаті за весь час затримки по день прийняття рішення по справі, обчислюється шляхом множення 151,26 грн. на кількість робочих днів, порахованих з 06 жовтня 2017 року дати звільнення по день прийняття рішення судом 11 листопада 2019 року. Станом на 11 листопада 2019 року пройшло 499 робочих дні, отже сума середнього заробітку за час затримки становить 75478,74 грн. (151,26 грн. х 499 робочих днів) та виплата за п"ять робочих днів у жовтні 2017 року у сумі 756,30 грн із розрахунку 151,256Х 5= 756,30 грн, що у сукупності становить 75478, 74+ 756, 30= 76235,04 і саме така сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на день прийняття рішення судом.

Суд не повинен з власної ініціативи виходити за межі позову, оскільки норми матеріального права не повинні суперечити нормам процесуального права, якими суд керується при вирішенні спору (ст. 2 ЦПК). Так як Позивач просив стягнути меньшу суму за весь час затримки виплати заробітної плати, а саму у розмірі 75 600,00 грн, тому суд вважає, що в цій частині позовні вимоги підлягають повному задоволенню.

В п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставіст.117 КзпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

В п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці роз`яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Таке ж роз`яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117,237-1 цього Кодексу.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Зазначена правова позиція, яку відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України має враховувати суд при застосуванні таких норм права, викладена Верховним Судом України в постанові від 2 липня 2014 року у справі №6-76цс14, в постанові від 3 липня 2013 р. у справі № 6-64цс13, в постанові від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-39цс11, в постанові від 21 листопада 2011 р. у справі № 6-60цс11.

На підтвердження свого ствердження відсутності на підприємстві ТОВ Торговий дім ТСК Україна за вказаний період часу працівника на прізвище ОСОБА_2 , Відповідач надав суду копію податкового звіту форми 1 ДФ за звітний період 4 кварталу 2017 року, в якості доказу, що на підприємстві ТОВ Торговий дім ТСК Україна працювало всього лише три особи: директор ОСОБА_3 , менеджер з проджу ОСОБА_4 , завідувач складу ОСОБА_1 . Однак, виходячи зі інформації звіту, на підприємстві ТОВ Торговий дім ТСК Україна працювало 10 осіб. Будь-яких інших доказів щодо доведення відсутності на підприємстві такого працівника відповідач не надав.

Вимога про визнання наказу № 19/12-12 від 19.12.2017 року не законним та скасувати також підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом встановлено, що підставою для видання наказу став висновок внутрішньої службової перевірки стану та схоронності майна на складі, завідувачем якого був позивач, яким встановили факт недостачі матеріальних цінностей. В наслідок чого у Відповідача виникли підозри щодо протиправної діяльності Позивача на посаді завідувача складом та були підстави для здійснення його звільнення з займаної посади на підставі п.2 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до висновку експерта № 5346-18 від 14. 02. 2019 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи: - по першому питанню - підпис від імені ОСОБА_5 в графі начальник складу договору про повну матеріальну відповідальність від 15.03.2017 р, виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису; - по другому питанню - підпис від імені ОСОБА_5 в розписці про прийняття товарно-матеріальних цінностей від 15.03.2017 р, виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису.

Відповідно до судової практики, зокрема висновків Верховного суду по справі № 821/761/17 від 11.07.2018 р. суди повинні обов`язково перевіряти волевиявлення працівника на звільнення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстав для видання наказу про звільнення позивача з займаної посади на підставі п.2 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України відсутні.

Доводи апеляційної скарги, ретельно досліджені судом, висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

Оскільки рішення суду правильне, обґрунтоване, відповідає обставинам справи, постановлене з дотриманням вимог процесуального права, апеляційний суд не вбачає підстав для його скасування.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ТСК Україна - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.

Судді: