Рішення

від 29.11.2019 по справі 640/16655/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 листопада 2019 року № 640/16655/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Нікея доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві Начальника Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві Гончарової Людмили Леонідівни провизнання протиправним та скасування рішення та дій встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю Нікея звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та Начальника Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві Гончарової Людмили Леонідівни, у якому просило суд:

- рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 14 січня 2019 року №4860/10/26-15-58-05-05 визнати незаконним та скасувати, зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві внести податкову інформацію з поданої у письмовій формі податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць грудень 2018 року з додатками 2, 5, 7 та доповнень до неї Товариством з обмеженою відповідальністю Нікея , до інформаційних баз даних ДФС України;

- дії начальника Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві Гончарової Людмили Леонідівни, які полягають у підписанні рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 14 січня 2019 року №4860/10/26-15-58-05-05 визнати незаконними.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем необґрунтовано відмовлено у прийнятті податкової декларації товариства з податку на додану вартість за грудень 2018 року з додатками 2, 5, 7 та викладеними доповненнями до податкової декларації з податку на додану вартість за вказаний період. Позивач вважає такі дії відповідача щодо не прийняття звітності в паперовому вигляді протиправними, також позивач зазначив про порушення податковим органом термінів надсилання оскаржуваного рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив у повному обсязі, посилаючись на те, що з 01 січня 2015 року набув чинності Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи №71-VІІІ від 28 грудня 2014 року, яким внесено зміни до Податкового кодексу України, зокрема у частині подання звітності з податку на додану вартість, а саме: встановлено, що податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством, у той час, як позивачем було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2018 року засобами поштового зв`язку та тим самим порушено вимоги Податкового кодексу України.

У відповіді на відзив, що надана 17 жовтня 2019 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Окружного адміністративного суду міста Києва, представник позивача заперечував проти доводів, викладених у відзиві відповідача та просив задовольнити позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Нікея 05 серпня 1999 року зареєстровано платником податку на додану вартість з присвоєнням коду ЄДРПОУ 30405094 та знаходиться на податковому обліку в ДПІ у Солом`янському районі ДФС у м. Києві.

Товариство займається діяльністю посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, неспеціалізованою оптовою торгівлею, іншими видами роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, діяльністю у сфері права, дослідженням кон`юнктури ринку та виявленням громадської думки.

Товариство з обмеженою відповідальністю Нікея 10 січня 2019 року, в особі директора товариства Терещенка К.А., у письмовій формі через пошту цінним листом подало до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві декларацію з податку на додану вартість за звітний період: календарний місяць грудень 2018 року з додатками 2, 5, 7 та викладеними доповненнями до податкової декларації з податку на додану вартість відповідно до абзацу другого пункту 46.4 статті 46 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, керуючись пунктом 49.4. статті 49 Податкового кодексу України, подана вказаним товариством податкова декларація з податку на додану вартість за грудень 2018 року разом з додатками не прийняті як податкові звіти.

Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, пунктом 6.1 статті 6 ПК України встановлено, що податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України (далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, які платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1. статті 16 ПК України платник податку зобов`язаний сплачувати податки та збори у строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно (пункт 31.1 ПК України).

Відповідно до статті 35 ПК України сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Сплата податків і зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим кодексом або законами з питань митної справи.

Порядок сплати податків та зборів встановлюється цим кодексом або законами з питань митної справи для кожного податку окремо.

Статтею 36 ПК України визначено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим кодексом, законами з питань митної справи.

Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до статті 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Спосіб, порядок та строки виконання податкового обов`язку встановлюються цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України встановлено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює, зокрема, календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: особисто платником податків або уповноваженою на це особою; надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв`язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв`язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки (пункт 49.3 статті 49 ПК України).

Відповідно до пункту 49.4 статті 49 ПК України, платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

У разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами а і б пункту 49.3 цієї статті.

Контролюючим органам забороняється в односторонньому порядку розривати договір про визнання електронних документів.

Прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають (пункт 49.8 статті 49 ПК України).

За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом (пункт 49.9 статті 49 ПК України).

Податкова декларація з податку на додану вартість за звітний період: грудень 2018 року з додатками була подана позивачем до податкового органу на паперових носіях.

Зазначений факт сторонами не заперечується та підтверджується наявною в матеріалах справи копією декларації з податку на додану вартість за грудень 2018 року.

Відповідно до пункту 49.11 статті 49 ПК України у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог підпунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

Відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Приписами пункту 55.1 статті 55 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов`язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Так, відповідно до матеріалів справи судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір про визнання електронних документів від 02 березня 2016 року №2 (реєстраційний номер 9027622271), відповідно до якого визнаються податковими документами (податкова звітність, реєстри отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інші звітні податкові документи), що подані платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях, як оригінал.

Доказів припинення цього договору позивачем до матеріалів справи не надано.

Таким чином, надіслання податкової звітності передбачено в електронному вигляді, відтак, надіслання позивачем податкової звітності в паперовій формі не відповідає приписам діючого законодавства.

Положення пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України передбачають, що податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Згідно правового висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 810/1711/17 (адміністративне провадження №К/9901/63300/18) платник податку вправі самостійно обирати один із зазначених способів подачі податкової декларації (електронний чи паперовий) лише у тому випадку, якщо інше не передбачено нормами Податкового кодексу України. Оскільки податковим законодавством встановлено імперативний обов`язок щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість виключно в електронному вигляді, єдиний виняток передбачений змістом абзацу третього пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, а саме припинення дії попереднього договору про визнання електронних документів на період до моменту складення нового договору. При цьому відповідний договір повинен відповідати всім законодавчо визначеним, описаним вище вимогам.

Отже, суд вважає, що у зв`язку з набранням чинності змін до Податкового кодексу України, з 01 січня 2015 року (Закон № 71-VIII) відповідно до пункту 49.4 статті 49 цього Кодексу податкова звітність з податку на додану вартість подається виключно в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Наявність діючого договору про визнання електронних документів позбавляє платника податків можливості подавати податкову звітність у паперовому вигляді.

Згідно чинного на час спірних правовідносин законодавства позивач був зобов`язаний подавати звітність з податку на додану вартість шляхом подання відповідної декларації в електронній формі. Невиконання позивачем цього обов`язку обумовлює правомірність відмови контролюючого органу у прийнятті податкової звітності, поданої з порушенням вимог закону. Подання до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітності та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, є обов`язком платника податків (підпункт 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України).

Отже, ключовою відмінністю податкової звітності з податку на додану вартість, починаючи з 01 січня 2015 року стало покладення на платника податків обов`язку щодо її подання засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, що забезпечувало належне функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість.

Аналогічна позиція, викладена Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 810/1711/17.

Таким чином, надіслання податкової звітності передбачено в електронному вигляді, відтак, надіслання позивачем податкової звітності в паперовій формі не відповідає приписам діючого законодавства.

Суд зазначає, що позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження протиправності рішення відповідача. Натомість, відповідачем доведено правомірність прийнятого ним рішення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідач правомірність своїх дій та прийнятого рішення довів, натомість доводи позивача не знайшли свого підтвердження та обґрунтування.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Також слід зазначити, що відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно пункту 47 визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності. Адже юридична визначеність гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи.

Зважаючи на вказане, суд не зобов`язаний надавати нормативне обґрунтування обставинам по справі, які не стосуються предмету позову.

На думку суду, відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Нікея не підлягає задоволенню.

Також не підлягає задоволенню і позовна вимога щодо визнання незаконними дії начальника Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві Гончарової Людмили Леонідівни, які полягають у підписанні рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 14 січня 2019 року №4860/10/26-15-58-05-05. Керівник податкового органу, підписуючи будь-які рішення цього органу чи вихідну документацію діє у відповідності із своїми дискреційними повноваженнями та обов`язками.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що відмова контролюючого органу у прийнятті податкової декларації позивача з податку на додану вартість за грудень 2018 року з підстав порушення поряду її направлення (особисто у паперовій формі) є обґрунтованою та законною, а дії начальника Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві Гончарової Людмили Леонідівни відповідають її посадовим обов`язкам, відтак відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.

Відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 242 - 246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Нікея залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко