Постанова

від 11.03.2020 по справі 640/16655/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16655/19 Головуючий у 1-й інстанції: Шейко Т.І.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Баглай О.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю НІКЕЯ на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.11.2019 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю НІКЕЯ до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, начальника Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві Гончарової Людмили Леонідівни про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ НІКЕЯ звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 14.01.2019 № 4860/10/26-15-58-05-05;

- зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві внести податкову інформацію з поданої у письмовій формі податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць грудень 2018 року з додатками 2, 5, 7 та доповнень до неї товариством з обмеженою відповідальністю Нікея , до інформаційних баз даних ДФС України;

- визнати незаконними дії начальника Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві Гончарової Людмили Леонідівни, які полягають у підписанні рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 14.01.2019 № 4860/10/26-15-58-05-05.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.11.2019 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням товариство з обмеженою відповідальністю НІКЕЯ звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю Нікея 05.08.1999 зареєстровано платником податку на додану вартість з присвоєнням коду ЄДРПОУ 30405094 та знаходиться на податковому обліку в ДПІ у Солом`янському районі ДФС у м. Києві.

ТОВ Нікея займається діяльністю посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, неспеціалізованою оптовою торгівлею, іншими видами роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, діяльністю у сфері права, дослідженням кон`юнктури ринку та виявленням громадської думки.

10.01.2019, ТОВ Нікея в особі директора Терещенка К.А., у письмовій формі через пошту цінним листом подало до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві декларацію з податку на додану вартість за звітний період: календарний місяць грудень 2018 року з додатками 2, 5, 7 та викладеними доповненнями до податкової декларації з податку на додану вартість відповідно до абз. 2 п. 46.4 ст. 46 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, керуючись п. 49.4. ст.. 49 Податкового кодексу України, подана товариством податкова декларація з податку на додану вартість за грудень 2018 року разом з додатками не прийняті як податкові звіти, про що прийнято відповідне рішення.

Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відмова податкового органу з підстав, визначених пунктами 48.3, 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, є правомірною, якщо податкова звітність, яка може бути подана у паперовому вигляді, складена з порушеннями щодо її обов`язкової форми та реквізитів. У цій справі податкова звітність, виходячи з положень пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України та встановлених обставин справи, була подана у паперовому вигляді безпідставно.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що судом першої інстанції було неповно та неналежним чином досліджено докази та обставини справи, що призвело до неправомірного застосування норм права, зокрема, що судом першої інстанції безпідставно не враховані аргументи позивача щодо незаконності рішення податкового органу про неприйняття податкової декларації з ПДВ та додатків до неї за березень 2018 року, з підстави непередбаченої п.49.11 ст.49 ПК України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

З 01.01.2015 набув чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи , згідно з яким запроваджено систему електронного адміністрування податку на додану вартість та передбачено подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі (далі - Закон № 71).

Зокрема, ст. 49 Податкового кодексу України викладено у новій редакції, яка встановлює імперативний припис, відповідно до якого податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Згідно п. 46.5 ст. 46 Податкового кодексу України форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

На виконання цієї норми наказом Міністерства фінансів України від 23.01.2015 № 13, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за № 102/26547 (далі - Наказ № 13) внесено зміни, зокрема, до форм податкової декларації з податку на додану вартість, уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 № 966, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.10.2014 за № 1267/26044 (далі - Порядок № 966); Порядку визначення відповідності платника податку на додану вартість критеріям, які дають право на отримання автоматичного бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 № 1128.

У подальшому наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21, який вступив в силу з 01.02.2016 затверджено, зокрема, нову форму податкової декларації з податку на додану вартість та порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 159/28289 (далі - Порядок № 21).

Пунктом 2 розділу 3 Порядку № 21 встановлено, що декларація та додатки до неї, а також інша податкова звітність з податку на додану вартість, зазначена у пункті 8 розділу І цього Порядку, подаються до контролюючого органу за місцем обліку платника податку відповідно до встановленого законодавством порядку сплати податку. Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

У разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податку, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність до контролюючого органу, в якому він перебуває на обліку як платник податку, в один із таких способів: 1) особисто платником податку або уповноваженою на це особою; 2) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення.

На час подання позивачем податкової декларації до контролюючого органу, вказана процедура здійснювалась відповідно до вимог Законів України Про електронні документи та електронний документообіг та Про електронний цифровий підпис та згідно з Інструкцією з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 № 233 (далі - Інструкція №233).

Згідно п. 1 р. ІІ Інструкції №233 платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу криптографічного захисту інформації (ключ), керуючись цією Інструкцією та договором.

Примірний договір про визнання електронних документів міститься у додатку 1 до вказаної Інструкції, зміст якого передбачає, що договір укладається між платником податків та конкретним контролюючим органом в особі начальника, на підставі якого податковий орган і здійснює приймання та розшифровку поданих електронних документів.

Зазначене дозволяє дійти висновку, що на момент виникнення правовідносин, для реалізації обов`язку передбаченого абзацом другим пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, платник податків повинен мати засіб криптографічного захисту інформації (ключ) та чинний договір, укладений з конкретним податковим органом, який здійснює адміністрування податку на додану вартість.

Пунктом 49.4 ст.49 ПК України передбачено, що у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами а і б п. 49.3 цієї статті.

Відповідно до п. 49.3 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що платники податків вправі самостійно обирати один із зазначених способів подачі податкової декларації лише у тому випадку, якщо інше не передбачено нормами Податкового кодексу України. Враховуючи наявність імперативного обов`язку щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість виключно в електронному вигляді, єдиний виняток передбачено змістом абзацу третього пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, а саме припинення дії попереднього договору на період до моменту складення нового договору. При цьому, відповідний договір повинен відповідати всім законодавчо визначеним, описаним вище вимогам.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що з дати набрання чинності змін до Податкового кодексу України, а саме з 01.01.2015, звітність з податку на додану вартість подається виключно в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Наявність діючого договору про визнання електронних документів позбавляє платника податків можливості подавати податкову звітність у паперовому вигляді.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 810/1711/17.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матерівлів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем укладено договір про визнання електронних документів від 02.03.2016 №2 (реєстраційний номер 9027622271), відповідно до якого визнаються податковими документами (податкова звітність, реєстри отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інші звітні податкові документи), що подані платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях, як оригінал.

Докази щодо припинення цього договору у матеріалах справи відсутні.

Згідно пп. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітності та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Всупереч встановленого абз. 2 п. 49.4 ст. 49 Податкового кодексу України обов`язку щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, позивачем було подано до контролюючого органу декларацію з податку на додану вартість за звітний період: червень 2018 року з додатками на паперових носіях.

Невиконання платником податків обов`язку щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, як це визначено абз. 2 п. 49.4 ст. 49 Податкового кодексу України, слугувало підставою для направлення податковим органом листа про відмову у прийнятті податкової звітності від 14.01.2019 № 4860/10/26-15-58-05-05.

Отже, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що податковий орган керуючись підставами, визначеними п.п. 48.3, 48.4 ст. 48 Податкового кодексу України правомірно та в межах чинного законодавства відмовив позивачу у реєстрації податкової звітністості, у зв`язку з тим, що в даних спірних правовідносинах податкова звітність була подана у паперовому вигляді безпідставно.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що наявність діючого договору про визнання електронних документів, взагалі позбавляє платника податків можливості подавати податкову звітність у паперовому вигляді.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач був зобов`язаний подавати звітність з податку на додану вартість шляхом подання відповідної декларації в електронній формі.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем в порушення вимог податкового законодавства не виконано зазначений обов`язок у правильний спосіб, такі дії останнього спричинили правомірну відмову контролюючого органу у прийнятті податкової звітності, поданої з порушенням вимог закону, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відмова контролюючого органу у прийнятті податкової декларації з ПДВ за грудень 2018 року з підстав невідповідності її вимогам податкового законодавства є обґрунтованою та скасуванню не підлягає.

При цьому, аргументи апеляційної скарги позивача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю НІКЕЯ залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.11.2019 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.