Постанова

від 25.11.2019 по справі 541/725/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 541/725/17

провадження № 61-30197 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне підприємство імені Зубковського,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19 травня 2017 року в складі судді Сидоренка Ю. В. та на ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 21 червня 2017 року у складі колегії суддів Дорош А. І., Кузнецової О. Ю., Одринської Т. В.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до приватного підприємства імені Зубковського про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції, пені, 3% річних та розірвання договору оренди землі.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення розміром 2,82 га з кадастровим номером 5323289600:00:002:0019, яка розташована на території Ярмаківської сільської ради Миргородського району Полтавської області.

15 грудня 2012 року позивач і відповідач уклали договір оренди землі № 79, який зареєстрований 26 грудня 2013 року.

Пунктом 9 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у розмірі 7 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить на момент підписання договору 3 024,07 грн.

При цьому позивач уважає, що пункт 10 договору є нечинним, так як сторони до його реєстрації не визначилися з порядком обчислення розміру орендної плати.

Посилаючись на частину третю статті 21 Закону України Про оренду землі , позивач стверджує, що розмір орендної плати необхідно коригувати на індекс інфляції на момент виплати орендної плати. На цій підставі із застосуванням відповідних коефіцієнтів інфляції позивачем здійснено розрахунок заборгованості по орендній платі.

Відповідно до даного розрахунку заборгованість по орендній платі за 2014 рік становить 771,88 грн, за 2015 рік - 1 662,34 грн, а за 2016 рік - 1 413,48 грн.

Враховуючи не виплату орендної плати в повному обсязі за вищевказані роки, що є систематичним порушенням умов договору оренди земельної ділянки, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою щодо розірвання договору оренди землі та повернення йому земельної ділянки.

Останній раз лист-повідомлення направлено 06 березня 2017 року та отримано відповідачем 09 березня 2017 року, але у встановлений позивачем триденний строк з дати отримання листа-повідомлення і до дня подання позову відповідач жодних дій не вчинив. Просить стягнути з відповідача на його користь суму боргу в розмірі 5 047,38 грн, з яких 4 620,24 грн основного боргу з урахуванням інфляції, 123,7 грн 3% річних, 303,44 грн пені.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18 листопада 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного підприємства імені Зубковського про стягнення боргу в розмірі 5047,38 грн та розірвання договору оренди землі № 79 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що сторони при визначенні розміру орендної плати у договорі мали на увазі індексацію нормативної грошової оцінки землі, оскільки Закон України Про індексацію грошових доходів населення до даних правовідносин не застосовується, а інших видів індексації діючим законодавством не передбачено.

Умови договору оренди землі № 79 від 15 грудня 2012 року, укладеного між сторонами, в частині виплати орендної плати відповідачем дотримані повністю, отже підстави для застосування пунктів 14, 39 договору оренди і статті 625 ЦК України, тобто стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції, пені та 3% річних, а також підстави для розірвання вказаного договору оренди землі відсутні.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 21 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19 травня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказане судове рішення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів дана справа передана до Верховного Суду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України ) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з приватного підприємства імені Зубковського на його користь 5 047,38 грн заборгованості за договором оренди, розірвання договору оренди від 15 грудння 2012 року № 79.

Позивач вважає, що пункт 10 договору є недійсним, а відповідач сплачував орендні платежі без урахування інфляційних втрат, тобто не доплатив орендну плату згідно вимог спірного договору, що є підставою для його дострокового розірвання.

Заперечення/відзив на касаційну скаргу

Заперечення/відзив на дану касаційну скаргу від інших учасників справи до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,82 га з кадастровим номером 5323289600:00:002:0019, яка розташована на території Ярмаківської сільської ради Миргородського району Полтавської області.

15 грудня 2012 року ОСОБА_1 та приватне підприємство імені Зубковського уклали договір оренди землі № 79, згідно з пунктом 8 якого позивач передав в оренду відповідачу вказану земельну ділянку строком на 5 років починаючи з дати реєстрації договору. Передача земельної ділянки була оформлена актом про передачу та прийом земельної ділянки від 15 грудня 2012 року.

Пунктом 43 договору передбачено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договір оренди землі від 15 грудня 2012 року зареєстрований 26 грудня 2013 року реєстраційною службою Миргородського міськрайонного управління юстиції Полтавської області у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з цього дня набрав чинності.

У спірному договорі сторонами визначена орендна плата у розмірі 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідач своєчасно виплатив позивачу орендну плату за договором оренди землі у 2013-2016 роках з урахуванням індексації.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення в повній мірі відповідають зазначеним вимогам закону.

Згідно зі статтею 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до положень статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 цього Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 21 Закону України Про оренду землі обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до пункту 10 договору обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням (без урахування) індексації.

У статті 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті д частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Разом з тим згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Системний аналіз зазначених положень законодавства, які регулюють відносини, пов`язані з орендою землі, зокрема, положень ЦК України, дає підстави зробити висновок, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом д статті 141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно якої необхідна наявність істотного порушення стороною договору.

Доводи касаційної скарги щодо неповної сплати орендної плати відповідачем з огляду на незастосування індексів інфляції суперечать встановленим судами обставинам.

Суди встановили, що орендна плата позивачу виплачувалася приватним підприємством імені Зубковського за 2014-2016 роки у розмірі 7 % нормативно грошової оцінки земельних ділянок з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених станом на 01 січня 2014, 2015 та 2016 років, відповідно до умов пункту 10 спірного договору.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що сторони договору відповідно до пункту 10 договору оренди при визначенні розміру орендних платежів обрали індексацію як спосіб коригування цього розміру, а не використання індексів інфляції.

Аргументи касаційної скарги щодо того, що сторони не визначилися, чи застосовувати чи не застосовувати індексацію, не спростовують висновків судів про те, що способом коригування розміру орендних платежів сторони обрали саме індексацію.

У зв`язку з цим суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачем оплата орендних платежів проводилася у повному обсязі, а підстав для розірвання договору оренди землі немає.

Колегія суддів звертає увагу на те, що судами першої та апеляційної інстанцій було помилково вказано, що сплата орендної плати не у повному обсязі не є істотним порушенням умов договору та не є підставою для розірвання договорів оренди, проте це не призвело до неправильного вирішення спору, оскільки було встановлено, що відповідна орендна плата сплачувалася відповідачем повністю. Вказана помилка відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не є підставою для скасування правильного по суті, законного та справедливого рішення з одних лише формальних міркувань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 732/1709/16 (провадження № 61-32947св18).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 21 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді : Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук