Постанова

від 28.11.2019 по справі 910/1239/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2019 р. Справа№ 910/1239/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Сітайло Л.Г.

за участю секретаря судового засідання: Добрицької В.С.

учасники справи:

позивача Губін Д.А.

відповідача Пономаренко К.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 04.09.2019

у справі № 910/1239/19 (суддя Приходько І.В.)

позовної заяви Фізичної особи-підприємця Шаркова Андрія Анатолійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС"

про стягнення 362 601,90 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Шарков Андрій Анатолійович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" про стягнення 362 601,90 грн, з яких: 297280 грн - сума основної заборгованості за договором про надання послуг №38-НП-17 від 09.10.2017, 45 809,65 грн - пеня; 11 669,13 грн - відсотки за користування чужими коштами; 7 843,12 грн - інфляційні збитки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив договірні зобов`язання в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг за умовами договору про надання послуг №38-НП-17 від 09.10.2017.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2019 у справі №910/1239/19 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" (01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, буд. 28-А, н/п 6, офіс 1, ідентифікаційний код - 39830791) на користь Фізичної особи-підприємця Шаркова Андрія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) 297 280 (двісті дев`яносто сім тисяч двісті вісімдесят) грн - основного боргу, 26 745 (двадцять шість тисяч сімсот сорок п`ять) грн 53 коп. - пені, 7 842 (сім тисяч вісімсот сорок дві) грн. 16 коп. - 3% річних, 7 843 (сім тисяч вісімсот сорок три) грн 12 коп. - інфляційних втрат та 5 095 (п`ять тисяч дев`яносто п`ять) грн 66 коп. - судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача та відзначив, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, а отже позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 297 280 грн суд визнав такими, що нормативно та документально доведені.

Судом здійснено власний розрахунок пені, трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань і встановлено, що розмір пені за порушення строків оплати наданих послуг, здійснений згідно з приписами законодавства та відповідно до умов договору, становить 26 745,53 грн, 3% річних - 7 842,16 грн та інфляційних втрат - 7 843,12 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2019 у справі №910/1239/19 повністю та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" обґрунтована наступним. Скаржник зазначав, що місцевий господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення не прийняв до уваги п. 2.2 договору, укладеного між сторонами, згідно із яким оплата проводиться за фактично надані послуги протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі послуг у разі відсутності порушення п. 3 договору та належним чином оформленого рахунку-фактури. Без зазначених документів оплата наданих послуг не проводиться. Апелянт наголошує на відсутності належним чином оформленого рахунку-фактури по спірному договору, а отже на думку останнього дана обставина свідчить про те, що ним не було прострочено строку виконання зобов`язання із здійснення оплати наданих послуг.

Також у своїй апеляційній скарзі відповідач стверджує, що при розгляді та вирішенні спору у даній справі суд першої інстанції помилково врахував не лише обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2019, а й наведені у судовому рішенні мотиви та висновки щодо застосування правових норм. Зокрема позивач вважає, що правова оцінка Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2019 у справі № 910/1236/19, надана щодо правомірності здійснення позивачем самостійного розподілу сплачених грошових коштів не є обов`язковою для господарського суду м. Києва при розгляді та вирішенні спору у справі № 910/1239/19.

Отже, виходячи з наведеного, апелянт стверджує, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки, викладені в рішенні, не відповідають дійсним обставинам справи, у зв`язку з чим рішення підлягає скасуванню.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2019 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/1239/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС", розгляд справи призначено на 28.11.2019.

Фізична особа-підприємець Шарков Андрій Анатолійович письмового відзиву на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" не подав, в судовому засіданні представник позивача просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2019 у справі №910/1239/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Позивач вказував, що заявлений ним розмір заборгованості підтверджується належними доказами, які знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Частиною 7 вказаної статті передбачено, що закінчивши з`ясування обставин і перевірку їх доказами, суд апеляційної інстанції надає учасникам справи можливість виступити у судових дебатах у такій самій послідовності, в якій вони давали пояснення.

Отже, враховуючи вищенаведене, головуючим суддею, з дотриманням норм процесуального права, було оголошено про судові дебати. Представник позивача заперечував щодо доводів наведених в апеляційній скарзі, з обґрунтуванням, які були викладені у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, представник позивача наполягав на законності рішення суду першої інстанції, та просив суд залишити його в силі, з огляду на його законність та обґрунтованість. Представник відповідача, підтримав доводи наведені в апеляційній скарзі, з обґрунтуваннями, які були викладені в ній.

Відповідно до частини 9 ст. 270 ГПК України, після закінчення дебатів суд виходить до нарадчої кімнати.

Отже, після проведення колегією суддів наради, головуючий суддя оголосив вступну та резолютивну частини постанови у даній справі, якою апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2019 у справі №910/1239/19 залишено без змін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст . 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" (замовник, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Шарковим Андрієм Анатолійовичем (виконавець, позивач) було укладено договір № 38-НП-17 на надання послуг (далі - Договір).

Згідно із умовами даного договору виконавець зобов`язується за завданням та виробничими програмами замовника надавати, а замовник оплачувати послуги, вид, кількість, терміни виконання та ціна яких, вказуються в специфікації надання послуг (додаток, який є невід`ємною частиною договору), на умовах, що викладені у цьому договорі.

У п. 2.2. договору сторони встановили, що оплата наданих послуг (товару) здійснюється на наступних умовах:

- 30 % вартості послуг (товару) замовник попередньо оплачує протягом 3 (трьох) банківських днів з дня отримання від виконавця належним чином оформленого рахунку-фактури;

- 70 % вартості послуг (товару) замовник оплачує за фактично надані послуги протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі послуг у разі відсутності порушення п. 3 договору та належним чином оформленого рахунку-фактури. Без зазначених документів оплата наданих послуг не проводиться.

Згідно п. 4.9. договору, приймання-передача послуг (товару) оформлюється актом приймання-передачі послуг та підписується уповноваженими представниками сторін.

Пунктом 6.4. договору передбачено, що за прострочення оплати наданих послуг (товару) замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від простроченої суми.

Договір діє до 31.12.2017, але в будь-якому разі до виконання сторонами зобов`язань за договором у повному обсязі (п. 9.1. договору).

Специфікацією № 1, що є додатком № 1 до Договору, сторони погодили найменування послуг: Пошиття: індивідуальне обмундирування (3581) (Штани літні від костюма літнього польового з тканини Тип 4, клас 7), строк надання послуг - до 02.12.2017 (включно), загальна вартість послуг: 750 000 грн.

Специфікацією № 2, що є додатком № 2 до Договору, сторони погодили найменування послуг: Пошиття: індивідуальне обмундирування (3581) (Штани літні від костюма літнього польового з тканини Тип 4, клас 7), строк надання послуг - до 23.12.2017 (включно), загальна вартість послуг: 225 000 грн.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору сторонами було складено:

- Акт здачі-прийняття робіт (послуг) № 37 від 07.12.2017 на 30 одиниць, загальною вартістю 4 500 грн;

- Акт здачі-прийняття робіт (послуг) № 46 від 14.12.2017 на 4 170 одиниць, загальною вартістю 625 500 грн;

- Акт здачі-прийняття робіт (послуг) № 48 від 19.12.2017 на 1 000 один., загальною вартістю 150 000 грн;

- Акт здачі-прийняття робіт (послуг) № 52 від 23.12.2017 на 1 300 один., загальною вартістю 195 000 грн.

Також судом встановлено, що на виконання умов Договору № 38-НП-17 відповідачем були складені Акти невідповідності послуг (товару) за якістю:

- № 1 /ШКЛП від 29.12.2017

- № 3/ ШКЛП від 06.02.2018, з яких вбачається, що виконавцю (позивачу) на виправлення недоліків (дефектів) 29.12.2017 було повернуто 6000 одиниць товару, 06.02.2018 - 5910 одиниць.

Після усунення виконавцем недоліків (дефекту) товару, сторони склали Акт здачі-прийняття робіт (послуг) № 2 від 09.03.2018 на 5 910 одиниць, загальною вартістю 886 500 грн.

Отже на виконання умов договору № 38-НП-17 позивачем було виготовлено та передано 6500 одиниць товару, загальна вартість якого складає 975000 грн та відповідає змісту Специфікації № 1 та Специфікації № 2 до Договору.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення заборгованості за договором про надання послуг, а також пені, 3% річних та інфляційні втрат.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що всупереч умовам Договору відповідач розрахувався за надані позивачем послуги лише частково, внаслідок чого утворилась заборгованість

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

До зобов`язань, що виникають та існують на підставі договору про надання послуг застосовуються відповідні положення глави 63 "Послуги. Загальні положення" Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання (частина 2 статті 901 ЦК України).

За приписами частини 2 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Отже договір надання послуг за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх (синалагматичних), консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У даних правовідносинах на виконавця покладено обов`язок надавати послугу, тоді як замовник, у свою чергу, зобов`язаний сплачувати виконавцю надані послуги і наділений правом вимагати належного надання послуг з боку виконавця.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Обґрунтовуючи вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 297 280 грн, позивач посилався на часткову сплату відповідачем вартості товару.

На підтвердження своїх доводів позивачем було надано суду банківські виписки ПАТ "Укрсоцбанк" за період з 01.07.2017 по 31.12.2017 та з 01.08.2018 по 31.08.2018.

З банківських виписок вбачається, що відповідачем було перераховано позивачу 225000 грн (31.10.2017) та 441 000 грн (15.12.2017) з призначенням платежу: "за послуги пошиття згідно рахунку № 40 від 09.10.2017".

Вказаний факт підтверджено сторонами.

Судом також встановлено, що перерахування сум у розмірі 666 000 грн (225000 грн + 441000 грн) відбулось на підставі виставленого рахунку-фактури № 40 від 09.10.2017 та погодженою сторонами умовою Договору щодо сплати 30% попередньої оплати вартості товару (п.2.2. Договору).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач сплатив позивачу 103 800 грн згідно платіжного доручення від 03.08.2018 № 817 та 112000 грн згідно платіжного доручення від 13.08.2018 №1726, вказавши призначення платежу "за пошиття продукції згідно акту звірки від 03.08.2018 без ПДВ".

Як вбачається з пояснень позивача, оскільки в призначені платежів було відсутнє посилання на Договір № 38-НП-17, зарахування таких платежів ним було здійснено частково з урахуванням черговості виникнення заборгованостей, оскільки на той момент за ТОВ "АБІТ-ТЕКС" обліковувалась заборгованість за іншими договорами, а саме: № 29-НП-17 від 16.06.2017, № 37-НП-17 від 25.09.2019, № 38-2-НП-17 від 25.10.2017.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2019 у справі № 910/1236/19, частково задоволено позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Шаркова Андрія Анатолійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС". Стягнуто з відповідача на користь позивача 13 020 грн - заборгованості, 1 135,06 грн - пені, 1 075,71 грн - інфляційних втрат, 337,09 грн - 3 % річних та 907,18 грн - судового збору.

Під час вирішення спору у справі № 910/1236/19 судом розглядалися аналогічні правовідносини між сторонами, які виникли на підставі договору про надання послуг № 37-НП-17 від 25.09.2017.

При розгляді справи № 910/1236/19 судами було встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" та Фізичною особою-підприємцем Шарковим Андрієм Анатолійовичем було укладено ряд інших договорів на надання послуг, а саме:

- № 29-НП-17 від 16.06.2017,

- № 37-НП-17 від 25.09.2017,

- № 38-НП-17 від 09.10.2017

- № 38-2-НП-17 від 25.10.2017

Загальна заборгованість за даними правочинами (до моменту часткової оплати заборгованості відповідачем на загальну суму 215800 грн) складає 536460,00 грн, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) за зазначеними договорами.

Згідно із п. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Зважаючи на те, що на момент розгляду справи № 910/1239/19 набрало законної сили судове рішення у справі № 910/1236/19, обставини, які були встановлені під час провадження у справі № 910/1236/19 не підлягають повторному доказуванню в межах справи № 910/1239/19.

У даному випадку господарський суд виходить з того, що принцип правової визначеності є одним з основних елементів верховенства права, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Під час розгляду справи № 910/1236/19 судом було встановлено факт того, що відповідачем в рахунок погашення заборгованості було перераховано позивачу кошти розмірі 215800,00 грн згідно платіжних доручень № 817 від 03.08.2018 та № 1726 від 13.08.2018.

В свою чергу, суд першої інстанції у рішенні по справі № 910/1236/19, з яким також погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що оскільки відповідачем не вказано конкретного договору по якому проводилася оплата в серпні 2018 року, позивачем правомірно здійснено самостійно розподіл сплачених грошових коштів, в рахунок погашення боргових зобов`язань.

Отже після часткового погашення заборгованості відповідачем на суму 103 800 грн згідно платіжного доручення № 817 від 03.08.2018, станом на 04.08.2018 загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за всіма договорами склала 432660 грн, в тому числі по договору № 38-НП-17 від 09.10.2017 - 309000 грн.

Після часткового погашення заборгованості відповідачем на суму 112000 грн згідно платіжного доручення № 1726 від 13.08.2018 станом на 14.08.2018 загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за всіма договорами склала 320 660 грн, в тому числі по договору № 38-НП-17 від 09.10.2017 - 297280 грн.

У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем здійснювалися подальші погашення заборгованості за договором № 38-НП-17 від 09.10.2017.

Обґрунтовуючи заперечення проти заявлених вимог відповідач у своїй апеляційній скарзі стверджує про те, що в нього взагалі не виникло зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг. При цьому апелянт посилається на те, що зобов`язання по оплаті отриманої продукції виникає у нього виключно після оформлення позивачем рахунку-фактури у відповідності до п. 2.2. Договору.

Як вказано вище, згідно абз. 2 п. 2.2. договору, 70 % вартості послуг (товару) замовник оплачує за фактично надані послуги протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі послуг у разі відсутності порушення п. 3 договору та належним чином оформленого рахунку-фактури.

За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Згідно з ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (ч. 2 ст. 613 ЦК України).

Колегія суддів відзначає, що законодавець презюмує оплатність договору про надання послуг, залишаючи при цьому за сторонами право погодити розмір відповідної плати, яка проводиться за фактично надані послуги якщо сторони не домовились про інше.

З урахуванням наведеного умовою для задоволення позову про стягнення заборгованості за надані послуги є установлення обставин фактичного надання виконавцем (охоронцем) послуг за Договором.

Факт надання позивачем обумовлених договором послуг, а також факт їх отримання відповідачем підтверджений наданими позивачем актами здачі-прийняття робіт (послуг), про що було зазначено судом вище.

Із встановлених судом обставин справи вбачається, що в якості підстав для відмови від оплати отриманих від позивача послуг позивач посилається на п. 2.2. Договору та неоформлення позивачем рахунку-фактури. Колегія суддів вважає дане твердження безпідставним з огляду на наступне.

Факт надання позивачем послуг у вказані періоди за договором не заперечується та не спростовується відповідачем, а лише зазначається про відсутність рахунка-фактури.

Рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти контрагенту. Отже наявність або відсутність рахунку-фактури не може бути законною обставиною, що звільняє від обов`язку або підтверджує обов`язок відповідача щодо сплатити належних за договором платежів за отримані за даним договором послуги.

Як вказано вище, сторонами Договору № 38-НП-17 на надання послуг чітко визначено порядок дій сторін щодо засвідчення факту надання послуг та претензій (зауважень) щодо належності їх надання.

За приписами статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, установлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги містить і стаття 193 ГК України.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків.

Отже порушення зобов`язання за свої змістом є юридичним фактом, з яким пов`язуються певні негативні правові наслідки для правопорушника основною метою яких є забезпечення захисту, а у разі можливості - й відновлення порушення суб`єктивного цивільного права.

Системний аналіз наведених вище норм дозволяє зробити висновок про те, що у випадку встановлення обставин, які свідчать про фактичне надання виконавцем послуг за Договором, підстави для звільнення замовника від оплати зазначених послуг відсутні.

Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Де Куббер проти Бельгії" від 26.10.1984 та у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" від 28.10.1998 наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (справа "Хамідов проти Росії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Більш того, у визначення справедливого судового розгляду справи сторін не можна не враховувати загальні фактичні та юридичні обставини справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станкевич проти Польщі").

З огляду на те, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 297 280 грн є обґрунтованими, а отже підлягають задоволенню.

Також колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення пені. Щодо розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, суд відзначає наступне.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У пункті 6.4. Договору сторони погодили, що за прострочення оплати наданих послуг (товару) замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від простроченої суми.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає обґрунтованим розрахунок та висновок місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача згідно з приписами законодавства та відповідно до умов договору пені у розмірі 26 745,53 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими коштами та інфляційних збитків, колегія суддів відзначає наступне.

В силу ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що стягненню з відповідача підлягає 7 842,16 грн 3% річних та 7 843,12 грн. інфляційних втрат.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача наведені в апеляційній скарзі стосовного порушенням Господарським судом м. Києва норм матеріального та процесуального права, оскільки судом були дотримані всі вимоги щодо повного та всебічного розгляду справи.

На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник - Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС", в розумінні статті 86 ГПК України, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2019 у справі №910/1239/19, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене, оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2019 у справі №910/1239/19 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2019 у справі №910/1239/19 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/1239/19.

Повний текст постанови складено та підписано 03.12.2019.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

Л.Г. Сітайло