Рішення

від 04.12.2019 по справі 910/12028/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.12.2019Справа № 910/12028/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Бондаренко Г.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в матеріали справи № 910/12028/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скіф - Либідь ЛТД" ( 03194, м. Київ, Святошинський район, вул. Зодчих, будинок 18-а, квартира 4; ідентифікаційний код: 19497032)

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлас транс Логістик" ( 03028, м. Київ, Голосіївський район, вулиця Саперно-Слобідська, будинок 22, офіс 287; ідентифікаційний код: 41309754)

Про стягнення заборгованості

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Скіф - Либідь ЛТД" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлас Транс Логістик" про стягнення заборгованості, в розмірі 146 801, 40 грн (з яких: 126 000, 00 грн - заборгованість по сплаті суборендних платежів; 14 873, 32 грн - заборгованість за комунальні платежі, 3 745, 48 грн - пені, 1 739, 47 грн - інфляційних втрат за прострочення грошового зобов`язання та 443, 13 грн - 3 % річних).

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов`язань за договором № 01/03-18 суборенди нежитлового приміщення від 01.03.2018, в частині оплати суборендних платежів та оплати комунальних послуг.

Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлас Транс Логістик", що містяться на банківських рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлас Транс Логістик", а саме: р/р № НОМЕР_1 в ПАТ "КБ "Приватбанк" в м. Києві, МФО 320649, про що винести відповідну ухвалу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2019 позивачу було відмовлено у вжиті заходів забезпечення позову.

17.09.2019 Господарський суд міста Києва постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

23.09.2019 від позивача надійшли заяви № 23/09/1/2019 від 23.09.2019 та № 23/09/2019 від 23.09.2019, до яких було додано належним чином засвідчені копії доказів, доданих до позовної заяви та розрахунок ціни позову на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, провадження у справі ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

10.10.2019 від відповідача надійшов відзив на заяву про забезпечення позову, а 11.10.2019 відзив на позовну заяву.

18.10.2019 Через канцелярію Господарського суду міст Києва від позивача надійшла відповідь на відзив № 18/10/2019 від 18.10.2019.

28.10.2019 від позивача надійшло клопотання № 25/10/2019 від 25.10.2019 по долучення письмових доказів по справі № 910/12028/19.

Положеннями статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (частина 2). Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії , строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (частина 3). При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи (частина 8).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши всі наявні документи у матеріалах справи № 910/12028/19, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно та безпосередньо оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Скіф - Либідь ЛТД" (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлас транс Логістик" (суборендар) 01.03.2018 було укладено договір суборенди нежитлового приміщення № 01/03-18, згідно з яким орендар передав, а суборендар прийняв (акт приймання-передачі від 01.03.2018) в тимчасове володіння та користування частину орендованого приміщення № 66, розташованого у м. Києві по вул. Булаховського, 5-Г, для здійснення підприємницької діяльності.

Орендоване майно перебуває у орендаря на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 01/03/1-18 від 01.03.2018, укладеного між суб`єктом підприємницької діяльності Прокопенко Мариною Миколаївною та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скіф - Либідь ЛТД". Власником об`єкту оренди є Прокопенко Марина Миколаївна, відповідно до витягу з Державного реєстру правочинів (№ 2847364, виданого 05.09.2006).

В п. 3.5. Договору сторони погодили, що приймання - передача орендованого приміщення здійснюється на підставі акта приймання - передачі.

Згідно з п. 3.6. Договору орендоване приміщення має бути передане орендодавцю в тому ж стані, у якому воно було передане в суборенду з урахуванням природнього фізичного зносу протягом п`яти календарних днів після закінчення строку дії договору.

Відповідно до умов договору суборенди нежитлового приміщення № 01/03-18 від 01.03.2018 (далі-Договір) за користування орендованим приміщенням суборендар сплачує щомісячно орендарю суборендну плату у розмірі 18 000 грн за все орендоване приміщення (пункт 4.1 Договору).

В п. 4.2. Договору сторони погодили, що при підписанні договору суборендар сплачує орендодавцю, окрім місячної суборендної плати, завдаток у розмірі місячної суборендної плати згідно з п. 4.1. договору, який знаходиться у орендаря і зараховується суборендарю в рахунок суборендної плати за орендований об`єкт за останній місяць терміну дії договору при сумлінному виконанні суборендарем своїх обов`язків за даним договором.

Суборендна плата сплачується авансовим платежем щомісячно в рахунок оплати наступного місяця оренди з 1 по 7 число кожного місяця з моменту прийняття у користування орендованого приміщення (пункт 4.4 Договору).

Відповідно до п. 4.5. Договору у разі несвоєчасної оплати орендної плати суборендар перераховує на користь орендаря, крім орендної плати, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання зобов`язань.

Крім орендної плати за користування приміщенням, відповідно до Договору суборендар обов`язувався здійснювати оплату комунальних та послуг електро-, водо-, теплопостачання, послуг зв`язку (пункт 5.1 Договору).

В п. 7.2. Договору сторони визначили, що будь - які зміни і доповнення до цього договору мають силу тільки у тому випадку, якщо вони оформлені у письмовій формі і підписані обома сторонами.

Умовами Договору передбачено, що при достроковому розірванні договору завдаток, сплачений відповідно до п. 4.2. договору, залишається у орендаря. Дострокове розірвання договору з ініціативи суборендаря можливе за умови попередження орендодавця у письмовій формі за два місяці (пункт 7.3 Договору).

Так, 01.08.2018 відповідач надіслав позивачу лист № 37, в якому містилося прохання достроково розірвати Договір, у зв`язку із зміною юридичного та фактичного місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлас транс Логістик".

16.10.2018 відповідач звернувся до позивача з листом вих. № 56, в якому просив перерахувати на його розрахунковий рахунок суму заборгованості у розмірі 18 000, 00 грн, яка була виявлена при проведенні звірки взаємних розрахунків.

У відповідь позивачем на адресу відповідача було направлено лист № 23/10/18 від 23.10.2018, в якому позивач просив відповідача оплатити рахунок-фактуру № СФ-0000030 від 01.08.2018 за користування орендованим приміщенням за серпень 2018 року та підписати акт приймання-передачі частини нежитлового приміщення від 30.09.2018. Щодо заборгованості орендаря за Договором перед суборендарем в листі № 23/10/18 від 23.10.2018 позивач звернув увагу відповідача на п. 4.2, 7.3. Договору, відповідно до яких сплачений по Договору завдаток при достроковому розірванні договору залишається у орендаря.

Відповідач відповіді позивачу на лист № 23/10/18 від 23.10.2018 не надав, вказані в листі рахунки не оплатив, підписаний з його боку акт приймання передачі від 30.09.2018 позивачу не повернув, і доказів іншого матеріали справи не містять. З огляду на зазначене, на думку позивача, Договір укладений між сторонами розірваний не був, і суборендні відносини сторін не припинилися.

В подальшому, позивачем був направлений відповідачу лист № 17/04/19 від 18.04.2019 з вимогою оплатити рахунок-фактуру № СФ-0000012 від 17.04.2019 та рахунок - фактуру № СФ-0000013 від 17.04.2019 за користування орендованим приміщенням за період з серпня 2018 року по лютий 2019 року включно.

Як зазначав позивач, на лист № 17/04/19 від 18.04.2019 відповідач відповіді також не надав, що на його думку свідчить про відмову від дострокового розірвання Договору та продовження відповідачем використання об`єкту суборенди.

06.06.2019 позивачем була направлена претензія № 06/06/19 з вимогою оплатити борг по суборендній платі та борг за комунальні платежі, на яку відповідач також не відреагував.

Несплата відповідачем, як суборендарем орендних платежів за Договором за період з серпня 2018 року по лютий 2019 року та несплата комунальних платежів за період з березня 2018 року по січень 2019 року стали підставою для звернення позивача із позовом до відповідача про стягнення відповідних платежів.

Згідно розрахунку ціни позову, поданого позивачем, сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 146 801 (сто сорок шість тисяч вісімсот одна) грн 40 коп, з яких: 126 000 грн - заборгованість по суборендній платі; 14 873, 32 грн - борг за прострочення сплати комунальних платежів; 3 745, 48 грн - пеня; 1 739, 47 грн - нарахований індекс інфляції; 443, 13 грн - 3 % річних.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Господарським зобов`язанням відповідно до статті 173 Господарського кодексу України визнається, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України Господарські зобов`язання виникають, зокрема, з господарського договору.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором оренди.

Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Об`єктом оренди можуть бути: 1) державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; 2) нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); 3) інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Порушенням зобов`язання відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частин 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частина 3).

На підтвердження позовних вимог позивач надав суду копії Договору, листів № 23/10/18 від 23.10.2018 та № 17/04/19 від 18.04.2019, рахунок-фактуру № СФ-0000030 від 01.08.2018 за користування орендованим приміщенням за серпень 2018 року на суму 18 000 грн, рахунок-фактуру № СФ-0000012 від 17.04.2019 за користування орендованим приміщенням з серпня по грудень 2018 року на суму 90 000 грн, рахунок - фактуру № СФ-0000013 від 17.04.2019 за користування орендованим приміщенням у січні-лютому 2019 року на суму 36 000 грн, копію претензії № 06/06/19 від 06.06.2019 та копію акту приймання-передачі частини нежитлового приміщення № 66, площею 35,28 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Булаховського, 5-г, підписаний позивачем, тощо.

У відповідь на посилання позивача про відмову Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлас транс Логістик" від дострокового розірвання договору суборенди, порушення умов Договору в частині внесення суборендних платежів з боку відповідача та наявність у останнього заборгованості у наслідок такого порушення, відповідач у відзиві зазначив, що зазначене не відповідає дійсності, так як відповідачем зобов`язання по Договору виконано в повному обсязі. Орендовані приміщення були передані позивачу в установлені Договором строки з додержанням вимог чинного законодавства, про що сторонами був підписаний акт приймання-передачі від 30.09.2018. Також відповідач зазначив, що ним повністю та своєчасно було проведено розрахунки за Договором, а саме ним у відповідності до умов договору був сплачений завдаток, який зараховується в оплату останнього місяця суборенди. До відзиву відповідач додав копію акта приймання-передачі частини нежитлового приміщення від 30.09.2018, підписаний обома сторонами.

В свою чергу, у відповіді на відзив позивач посилається на недобросовісність відповідача і зазначає, що останнім не було додано доказів направлення акта приймання-передачі позивачу, що свідчить не про що інше, як про підписання акта приймання-передачі від 30.09.2018 із значним запізненням, порушення відповідачем обов`язку передати об`єкт суборенди та порушення ним обов`язку вносити плату за користування приміщенням за період з серпня 2018 року по лютий 2019 року. Відтак, на думку позивача, відсутні підстави стверджувати, що об`єкт суборенди був повернутий орендарю 30.09.2018 та не використовувався відповідачем протягом серпня 2018 року - лютого 2019 року, або протягом жовтня 2018 року - лютого 2019 року. Позивач також зазначає, що відповідачем взагалі не виконувався обов`язок по сплаті комунальних платежів.

Так, відповідно до ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються, у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 Цивільного кодексу України).

В п. 7.2. договору сторони погодили, що зміни до договору мають силу тільки в тому випадку, якщо вони оформлені у письмовій формі і підписані обома сторонами.

Із наявних в матеріалах справи доказів вбачається, зокрема із листа № 23/10/18 від 23.10.2018, що в цілому сторони дійшли згоди щодо розірвання Договору, проте відповідні зміни в Договір ними внесені не були.

При цьому, акт приймання - передачі (повернення) датований 30.09.2018 та підписаний збоку позивача, був направлений відповідачу позивачем тільки 24.10.2018. Вказаний акт був отриманий відповідачем з урахуванням строків поштового обігу по місту не раніше 27.10.2018, що свідчить про те, що станом на 27.10.2018 об`єкт суборенди перебував у володінні відповідача, і повернутий позивачу не був.

Водночас, ст. 785 Цивільного кодексу України внормовано, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Із положень вказаної норми можна зробити висновок, що законодавець обов`язок по поверненню об`єкта оренди покладає саме на орендаря, крім того, законодавець покладає на орендаря обов`язок внесення орендної плати за весь час фактичного використання об`єкту оренди (до моменту повернення).

Частиною 2 ст. 795 Цивільного кодексу України передбачено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Відповідно з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкту оренди нарахування та сплата орендної плати припиняється.

Аналогічна правова позиція наведена в п. 5.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", в якому зокрема зазначено, що з урахуванням положень статей 653, 795 Цивільного кодексу України та умов договору, якщо останнім передбачено, що після дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Отже, враховуючи, що між сторонами в цілому була досягнута домовленість про дострокове розірвання договору, що акт приймання-передачі орендованого приміщення датований 30.09.2018 (повернення майна), згідно наданих позивачем доказів направлення, був надісланий відповідачу 24.10.2018, і враховуючи строки обігу поштової кореспонденції був отриманий відповідачем не раніше 27.10.2018, а також приймаючи до уваги, що будь - яких доказів використання відповідачем орендованого за Договором приміщення після жовтня 2018 року (в період з листопада 2018 року по лютий 2019 року включно) позивачем надано суду не було, а також, враховуючи обставини надання відповідачем в матеріали справи підписаного обома сторонами акту приймання-передачі об`єкта оренди датованого 30.09.2018, та відсутність в матеріалах справи доказів направлення такого акту позивачу відповідачем раніше, ніж позивачем був направлений відповідний акт відповідачу, суд дійшов висновку, що обставина користування відповідачем орендованим приміщенням по жовтень місяць 2018 включно є доведеною. Водночас, обставини використання відповідачем орендованого за Договором приміщення в період з листопада 2018 року по лютий 2019 року матеріалами справи не підтверджені.

Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

За умовами Договору відповідач зобов`язався вносити суборендні платежі авансовим платежем щомісячно в рахунок оплати наступного місяця оренди з 1 по 7 число кожного місяця.

Таким чином, відповідач був зобов`язаний вносити суборендну плату за Договором в за серпень 2018 року, вересень 2018 року, жовтень 2018 року до 7 числа серпня - жовтня 2018 року відповідно.

В матеріалах справи наявні докази сплати відповідачем плати за користування об`єктом оренди в травні 2018 року, червні 2018 року, липні 2018 року (платіжні доручення № 104 від 15.05.2018, № 117 від 04.06.2018, № 168 від 05.07.2018). В клопотанні про долучення письмових доказів по справі № 910/12028/19 в переліку доказів, що додаються до справи, позивач зазначив про наявність платіжного доручення № 169 від 05.07.2019, яке надане в матеріали справи не було, про що відділом канцелярії складений акт. При цьому, в позовній заяві позивач зазначає, що на момент подання позову у відповідача наявна заборгованість перед позивачем по орендним платежам з серпня 2018 року по лютий 2019 року. Враховуючи, що позивач визнає обставини сплати відповідачем суборендних платежів до серпня 2018 року за Договором, суд дійшов висновку про їх встановлення, незважаючи на відсутність відповідних доказів в матеріалах справи, в тому числі суд визнає вставленою обставину сплати відповідачем, у відповідності до п. 4.2. Договору, завдатку в розмірі 18 000, 00 грн., відповідно до норм ч. 1 статті 75 ГПК України.

Щодо сплаченого відповідачем завдатку в розмірі 18 000, 00 грн, суд погоджується з позивачем, що відповідні грошові кошти залишаються орендарю, з огляду на дострокове припинення договору за ініціативою відповідача, оскільки така сума була сторонами прямо визначена завдатком.

Відповідно до ст. 570 Цивільного кодексу України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора (п. 1 ст. 571 Цивільного кодексу України).

Відповідачем на спростування доводів позивача щодо несплати суборендних платежів за період з серпня 2018 року по жовтень 2018 року, будь - яких доказів, а саме платіжних документів на підтвердження здійснення оплат за вказаний період, в матеріали справи, надано не було.

Отже, відповідач зобов`язаний був сплатити суборендну плату позивачу за Договором за період з серпня 2018 року по жовтень 2018 року, в загальному розмірі 54 000, 00 грн (18 000, 00 + 18 000, 00 + 18 000, 00 = 54 000, 00).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (вказана норма співвідноситься з статтею 526 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 54 000, 00 грн відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за Договором в сумі 54 000, 00 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк сплати суборендних платежів, у відповідності до п. 4.4. договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 54 000, 00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Водночас у задоволенні вимог про стягнення основної заборгованості за період з листопада 2018 року по лютий 2019 року в розмірі 72 000, 00 грн, належить відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

За ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Заходом відповідальності, що застосовується у разі несвоєчасного здійснення орендних платежів, відповідно до пункту 4.5 Договору, є перерахування на користь орендодавця крім орендної плати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання зобов`язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат проводиться на суму боргу за кожен місяць, в якому мала бути внесена оплата, враховуючи порядок нарахування штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних втрат. Одержані результати розрахунку підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При здійсненні розрахунку необхідно враховувати положення постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", де зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання (пп. 3.1 п.3).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пп. 3.2 п. 3).

В листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р зазначено, що при застосуванні індекса інфляції необхідно мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Суд зазначає, що розрахунок наданий позивачем здійснено за період з 01.08.2018 по 28.02.2019 щодо заборгованості по орендній платі, та з 01.03.2018 по 31.01.2019 щодо заборгованості по комунальним платежам. При цьому позивач нараховував пеню, 3 % річних та інфляційні нарахування на суму заборгованості по орендній платі тільки за серпень 2018 року - 18 000, 00 грн.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що позивачем було невірно визначено періоди нарахування штрафних санкцій, оскільки з огляду на п. 4.4. Договору прострочення відповідача має місце не з 01.08.2018, а з 08.08.2018 по оплаті за серпень 2018 року, також позивачем не були враховані положення ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України.

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Враховуючи зазначене, суд здійснив перерахунок сум, що підлягають стягненню з відповідача за порушення грошових зобов`язань, а саме пені, 3 % річних та інфляційних втрат, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду прострочення та за межі об`єкту нарахування штрафних санкцій (18 000, 00 грн). За розрахунком суду, за період прострочення з 08.08.2018 по 08.02.2019 з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 269, 60 грн пені, за період прострочення з 08.08.2018 по 28.02.2019 - 3 % річних в розмірі 303, 29 грн та за вересень 2018 року - січень 2019 року включно - інфляційні втрати в розмірі 1 256, 95 грн.

Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат нараховані на суму заборгованості по суборендним платежам визнаються судом доведеними та обґрунтованими в розмірі, розрахованому судом.

Щодо стягнення 14 873, 32 грн заборгованості за оплату комунальних платежів та сум 3 % річних та інфляційних нарахувань згідно Договору суд зазначає наступне.

На підтвердження позовних вимог щодо стягнення з відповідача 14 873, 32 грн комунальних платежів позивач надав рахунок № 50064015/3/1 від 13.03.2018 та рахунок-розшифровку №50064015/3/1 від 13.03.2018, виданий 13.03.2018 за березень 2018 року; рахунок № 50064015/4/1 від 13.04.2018 та рахунок-розшифровку №50064015/4/1 від 13.04.2018, виданий 16.04.2018 за квітень 2018 року; акт №50064015/5/1 прийняття-передачі товарної продукції за травень 2018 року та рахунок-розшифровку №50064015/5/1 від 13.05.2018, виданий 14.05.2018 за травень 2018 року; рахунок №50064015/6/1 від 13.06.2018 та рахунок-розшифровку №50064015/6/1 від 13.06.2018, виданий 14.06.2018 за червень 2018 року; рахунок №50064015/7/1 від 13.07.2018 та рахунок-розшифровку №50064015/7/1 від 13.07.2018, виданий 16.07.2018 за липень 2018 року; рахунок №50064015/8/1 від 13.08.2018 та рахунок-розшифровку №50064015/8/1 від 13.08.2018, виданий 13.08.2018 за серпень 2018 року, а також рахунок на сплату за житлово-комунальні та інші послуги за березень 2018 року; рахунок на сплату за житлово-комунальні та інші послуги за квітень 2018 року; рахунок на сплату за житлово-комунальні та інші послуги за травень 2018 року; рахунок на сплату за житлово-комунальні та інші послуги за червень 2018 року; рахунок на сплату за житлово-комунальні та інші послуги за липень 2018 року; рахунок на сплату за житлово-комунальні та інші послуги за серпень 2018 року; рахунок на сплату за житлово-комунальні та інші послуги за вересень 2018 року; рахунок на сплату за житлово-комунальні та інші послуги за жовтень 2018 року; рахунок на сплату за житлово-комунальні та інші послуги за листопад 2018 року; рахунок на сплату за житлово-комунальні та інші послуги за грудень 2018 року; рахунок на сплату за житлово-комунальні та інші послуги за січень 2018 року.

За даними рахунками отримувачем послуг є суб`єкт підприємницької діяльності Прокопенко Марина Миколаївна. Рахунків з оплати комунальних послуг на Товариство з обмеженою відповідальністю "Скіф - Либідь ЛТД" надано не було, як не було надано і доказів виставлення позивачем відповідачу рахунків по оплаті комунальних платежів.

Не надано позивачем до матеріалів справи і доказів, які б підтверджували факт понесення витрат по сплаті комунальних послуг за орендоване приміщення саме Товариством з обмеженою відповідальністю "Скіф - Либідь ЛТД".

Умовами Договору передбачено, що суборендар зобов`язується здійснювати оплату комунальних послуг та послуг електро-, водо-, теплопостачання, послуг зв`язку (пункт 5.1), однак не визначено порядок їх оплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що оскільки статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

Подання ж кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми Цивільного кодексу України.

У зв`язку з вищенаведеним, оскільки позивачем не було направлено вимоги про сплату комунальних платежів, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості в розмірі 14 873, 32 грн за оплату комунальних платежів по Договору, належить відмовити, оскільки строк виконання відповідного зобов`язання для відповідача не настав, і відповідно відповідачем відповідне зобов`язання не порушувалося.

Із наданого позивачем розрахунку позовних вимог вбачається, що 3 % річних та інфляційні нарахування на суму заборгованості за комунальні послуги було додано до загальних сум 3 % річних та інфляційних нарахувань, які заявлено до стягнення. Так, сума 3 % річних на суму заборгованості за комунальні послуги розрахована позивачем про стягнення якої зокрема просить позивач становить 129, 49 грн, а сума інфляційних втрат - 386, 24 грн.

Оскільки відповідачем не порушувалося зобов`язання щодо сплати комунальних платежів, у суду відсутні підстави для задоволення вимог щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат нарахованих на суму заборгованості по комунальним платежам, адже відповідна відповідальність може мати місце лише у випадку порушення відповідних зобов`язань.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно з ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд, відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, оцінивши наявні докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 54 000, 00 грн основної заборгованості, 3 269, 60 грн пені, 303, 29 грн 3 % річних, 1 256, 95 грн інфляційних втрат. Інші позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В процесі розгляду справи судом було встановлено, що позивач не сплатив судовий збір за подання позовної заяви.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, передбачено справляння судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" станом на 01.01.2019 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1 921 грн.

Таким чином, суд зазначає, що з позивачу необхідно було оплатити судовий збір за подання заяви у розмірі 2 202, 02 грн, виходячи з такого розрахунку: 146 801 (сто сорок шість тисяч вісімсот одна) грн 40 коп * 1,5% = 2 202 (дві тисячі двісті дві) грн 02 коп.

Отже, з позивача в дохід державного бюджету підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2 202 (дві тисячі двісті дві) грн 02 коп., а з відповідача на користь позивача , враховуючи висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, підлягає стягненню судовий збір у розмірі 882 (вісімсот вісімдесят дві) грн 45 коп.

Керуючись ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Скіф - Либідь ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлас транс Логістик" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлас транс Логістик" (03028, м. Київ, Голосіївський район, вулиця Саперно-Слобідська, буд. 22, офіс 287; ідентифікаційний код: 41309754) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Скіф - Либідь ЛТД" ( 03194, м. Київ, Святошинський район, вул. Зодчих, буд. 18-а, кв. 4; ідентифікаційний код: 19497032) суму основної заборгованості за суборендну плату у розмірі 54 000 (п`ятдесят чотири тисячі) грн 00 коп., пеню у розмірі 3 269 (три тисячі двісті шістдесят дев`ять) грн 60 коп; 3 % річних у розмірі - 303 (триста три) грн 29 коп; інфляційні нарахування у розмірі 1 256 (одна тисяча двісті п`ятдесят шість) грн 95 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Скіф - Либідь ЛТД" ( 03194, м. Київ, Святошинський район, вул. Зодчих, буд. 18-а, кв. 4; ідентифікаційний код: 19497032) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м. Київ; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача - 34314206083017; код класифікації доходів бюджету - 22030101) судовий збір у розмірі 2 202 (дві тисячі двісті дві) грн 02 коп .

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлас транс Логістик" (03028, м. Київ, Голосіївський район, вул. Саперно-Слобідська, буд. 22, офіс 287; ідентифікаційний код: 41309754) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Скіф - Либідь ЛТД" ( 03194, м. Київ, Святошинський район, вул. Зодчих, буд. 18-а, кв. 4; ідентифікаційний код: 19497032) судовий збір у розмірі 882 (вісімсот вісімдесят дві) грн 45 коп.

5. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано: 05.12.2019

Суддя Г.П. Бондаренко