Постанова

від 10.03.2020 по справі 910/12028/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2020 р. Справа№ 910/12028/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Смірнової Л.Г.

Мартюк А.І.

за участю представників: не викликались

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Атлас Транс Логістик

на рішення Господарського суду міста Києва, ухвалене 04.12.2019, повний текст якого складений та підписаний 05.12.2019

у справі № 910/12028/19 (суддя Бондаренко Г.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Скіф-Либідь ЛТД

до Товариства з обмеженою відповідальністю Атлас Транс Логістик

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором суборенди нежитлового приміщення № 01/03-18 від 01.03.2018 у сумі 146 801,40 грн., у тому числі: боргу по суборендній платі за період з серпня 2018 року по лютий 2019 року включно в сумі 126 000,00 грн., пені в сумі 3 745,48 грн., 3 % річних в сумі 313,64 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 353,23 грн., нарахованих на суму боргу по суборендній платі; боргу з комунальних платежів у сумі 14 873,32 грн., 3% річних у сумі 129,49 грн. та інфляційних втрат у сумі 386,24 грн., нарахованих на суму боргу з комунальних платежів

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач послався на те, що:

- між сторонами проводились перемовини щодо дострокового розірвання спірного договору, проте, враховуючи те, що відповідачем не було підписано направлений йому позивачем 23.10.2018 акт прийому-передачі спірного приміщення, сторонами так і не було досягнуто згоди щодо розірвання спірного договору, з огляду на що відповідач має оплачувати орендну плату по лютий 2019 року;

- перерахований відповідачем на виконання умов спірного договору завдаток в сумі 18 000,00 грн. не може бути зарахований в рахунок сплати орендної плати, оскільки за умовами договору суборенди нежитлового приміщення № 01/03-18 від 01.03.2018 у випадку дострокового розірвання договору завдаток залишається у позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2019, повний текст якого складений та підписаний 05.12.2019, у справі № 910/12028/19 позовні вимоги задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 54 000,00 грн. заборгованості по сплаті орендних платежів за період з серпня по жовтень 2018 року, пеню в сумі 3 269,60 грн.; 3 % річних в сумі 303,29 грн. та інфляційні втрати в сумі 1 256,95 грн. Крім того, до стягнення з позивача в дохід Державного бюджету України присуджено судовий збір в розмірі 2 202,02 грн., а до стягнення з відповідача на користь позивача - судовий збір в сумі 882,45 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- з наявних в матеріалах справи доказів, зокрема з листа № 23/10/18 від 23.10.2018, вбачається, що в цілому сторони дійшли згоди щодо розірвання спірного договору, проте відповідні зміни в договір ними внесені не були;

- акт приймання-передачі (повернення), який датований 30.09.2018 та підписаний збоку позивача, був направлений відповідачу позивачем тільки 24.10.2018, а відтак, був отриманий відповідачем з урахуванням строків поштового обігу по місту не раніше 27.10.2018 року, що свідчить про те, що станом на 27.10.2018 об`єкт суборенди перебував у володінні відповідача, і повернутий позивачу не був, що підтверджує користування відповідачем орендованим приміщенням по жовтень місяць 2018 включно;

- при цьому матеріали справи не містять доказів використання відповідачем орендованого за спірним договором приміщення після жовтня 2018 року (в період з листопада 2018 року по лютий 2019 року включно);

- за таких обставин, правомірним є стягнення орендної плати за період з серпня 2018 року по жовтень 2018 року включно.

Щодо сплаченого відповідачем завдатку в розмірі 18 000, 00 грн. суд першої інстанції погодився з позивачем, що відповідні грошові кошти залишаються орендарю з огляду на дострокове припинення договору за ініціативою відповідача, оскільки така сума була сторонами прямо визначена завдатком.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по сплаті комунальних послуг та нарахованих на вказані суми 3 % річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції виходив з того, що:

- на підтвердження вказаних позовних вимог позивачем до матеріалів справи долучені відповідні рахунки, зі змісту яких слідує, що отримувачем послуг є Суб`єкт підприємницької діяльності Прокопенко Марина Миколаївна, проте рахунків з оплати комунальних послуг на позивача надано не було, як не було надано і доказів виставлення позивачем відповідачу рахунків по оплаті комунальних платежів;

- не надано позивачем до матеріалів справи і доказів, які б підтверджували факт понесення витрат по сплаті комунальних послуг за орендоване приміщення саме позивачем;

- умовами спірного договору передбачено, що відповідач зобов`язується здійснювати оплату комунальних послуг та послуг електро-, водо-, теплопостачання, послуг зв`язку (пункт 5.1), однак не визначено порядок їх оплати, а відтак, строк виконання такого обов`язку має визначитися виходячи з приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України (протягом семи днів з дня отримання боржником відповідної вимоги), проте, оскільки позивачем не було направлено вимоги про сплату комунальних платежів, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості в розмірі 14 873, 32 грн. за оплату комунальних платежів по Договору належить відмовити з тих підстав, що строк виконання відповідного зобов`язання для відповідача не настав, і, відповідно, відповідачем таке зобов`язання не порушувалося.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за порушення обв`язку по сплаті орендної плати, суд першої інстанції встановив, що розрахунок, наданий позивачем, здійснено за період з 01.08.2018 по 28.02.2019 щодо заборгованості по орендній платі, та з 01.03.2018 по 31.01.2019 щодо заборгованості по комунальним платежам. При цьому позивач нарахував пеню, 3 % річних та інфляційні нарахування тільки на суму заборгованості по орендній платі за серпень 2018 року - 18 000, 00 грн.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що позивачем було невірно визначено періоди нарахування штрафних санкцій, оскільки з огляду на п. 4.4 спірного договору, прострочення відповідача має місце не з 01.08.2018, а з 08.08.2018 по оплаті за серпень 2018 року, також позивачем не були враховані положення ч. 2 ст. 232 ГК України.

За таких обставин, суд першої інстанції здійснив перерахунок сум, що підлягають стягненню з відповідача за порушення грошових зобов`язань, а саме пені, 3 % річних та інфляційних втрат, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду прострочення та за межі об`єкту нарахування штрафних санкцій (18 000,00 грн.) та встановив, що за період прострочення з 08.08.2018 по 08.02.2019 з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 269, 60 грн. пені, за період прострочення з 08.08.2018 по 28.02.2019 - 3 % річних в розмірі 303, 29 грн. та за вересень 2018 року - січень 2019 року включно - інфляційні втрати в розмірі 1 256, 95 грн.

Не погоджуючись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Атлас Транс Логістик звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 у справі № 910/12028/19 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що спірне рішення прийнято на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права, при недотримання норм процесуального права.

У обґрунтування вказаної позиції відповідач послався на те, що судом першої інстанції:

- не було взято до уваги, що орендовані приміщення були передані позивачу в установлені спірним договором строки з додержанням вимог чинного законодавства, про що сторонами був підписаний акт приймання-передачі від 30.09.2018, та той факт, що позивачем повністю та своєчасно було проведено розрахунки за договором, а саме, відповідно до умов договору ним був сплачений завдаток, який зараховується в оплату останнього місця суборенди;

- проігноровано той факт, що платіжним дорученням № 168 від 05.07.2018 підтверджено сплату відповідачем суборендної плати за серпень 2018 року, оскільки вказаний платіж є авансованим відповідно до п. 4.4 договору та підлягає зарахуванню за суборендну плату саме за останній місяць - серпень 2018 року;

- взагалі проігноровано зміни місцезнаходження відповідача, про що відповідачем було повідомлено позивача листом № 37 від 01.08.2018, в якому відповідач, з посиланням саме на ці обставини, просив достроково розірвати спірний договір; фактична зміна місцезнаходження відповідача спростовує зроблений судом першої інстанції висновок щодо перебування спірного приміщення у користуванні відповідача після 16.08.2018 (дата зміни місцезнаходження згідно з відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, - примітка суду);

- проігноровано той факт, що саме позивач в листі № 23/10/18 від 23.10.2018 зазначив про те, що останнім місцем оренди за спірним договором слід вважати вересень 2018 року, а також те, що завдаток в сумі 18 000,00 грн. зараховується в рахунок оплати орендної плати за вказаний місяць;

- при вирішення спору сторін не прийнято до уваги те, що позивачем при зверненні до суду з позовом не було сплачено судовий збір у визначеному законодавством розмірі, а саме, замість 2 202,02 грн. сплачено 882,45 грн.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2020 справа № 910/12028/19 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Смірнова Л.Г., Мартюк А.І.

Ухвалою від 13.01.2020 колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Смірнова Л.Г., Мартюк А.І.:

- відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Атлас Транс Логістик на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 у справі № 910/12028/19;

- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 28.01.2020;

- роз`яснено сторонам, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- роз`яснено учасниками, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

17.01.2020 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на те, що оспорюване рішення прийняте з додержанням усіх законодавчих процедур, відповідно до чинного законодавства України, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права України, є законним та гуманним, а тому не може підлягати скасуванню чи перегляду, просив відмовити відповідачу в задоволенні вимог, викладених в апеляційній скарзі.

06.02.2020 до суду від відповідача надійшла відповідь на відзив, в якому відповідач зазначив про те, що викладені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу заперечення лише повторюють позовні вимоги позивача та не спростовують викладених відповідачем в апеляційній скарзі доводів.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що відповідачем до апеляційної скарги додані додаткові докази, а саме, належним чином засвідчені платіжні доручення № 36 від 20.03.2018, № 72 від 14.04.2018, № 104 від 15.05.2018, № 117 від 04.06.2018, та № 168 від 05.07.2018.

Частина з поданих відповідачем платіжних доручень, а саме платіжні доручення № 104 від 15.05.2018, № 117 від 04.06.2018, № 168 від 05.07.2018 наявні в матеріалах справи, а відтак, не можуть вважатись додатковими доказами по справі.

Щодо решти доказів, а саме платіжних доручень № 36 від 20.03.2018 та № 72 від 14.04.2018, колегія суддів зазначає таке.

Враховуючи, що відповідач додав ці документальні докази під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оспореного рішення таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

Відповідач жодних пояснень щодо неможливості надати вказані докази до суду першої інстанції не наводить.

Однак підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від апелянта.

Оспорюване рішення у цій справі було проголошено 04.12.2019, а відтак, всі подані апелянтом документи він мав можливість подати до суду першої інстанції, проте вказаних дій не вчинив, і доказів об`єктивної неможливості вчинення таких дій суду апеляційної інстанції не надав.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює відповідачу більш сприятливі, аніж позивачу умови в розгляді конкретної справи.

За таких обставин, додані відповідачем до апеляційної скарги копії платіжних доручень № 36 від 20.03.2018, № 72 від 14.04.2018 як додаткові докази колегією суддів не приймаються.

Станом на 10.03.2020 відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921*100=192 100 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді справи № 910/12028/19 колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 192 100 грн., і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

За правилом ч. 2 ст. 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 статті 273 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Враховуючи те, що апеляційне провадження за апеляційною Товариства з обмеженою відповідальністю Атлас Транс Логістик на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 у справі № 910/12028/19 відкрито 13.01.2020, розгляд справи в суді апеляційної інстанції розпочався, з урахуванням вихідних та святкових днів, з 29.01.2020, апеляційна скарга має бути розглянута по 13.03.2020 включно.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст.ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

01.03.2018 позивач як орендодавець та відповідач як суборендар уклали договір суборенди нежитлового приміщення № 01/03-18 (а.с. 19-21) (далі Договір), за яким позивач передав, а відповідач прийняв в тимчасове володіння та користування частину орендованого приміщення № 66, розташованого у м . Києві по вул. Булаховського, 5-Г, загальною площею 35,28 кв.м. для здійснення підприємницької діяльності.

Згідно з п. 3.1 Договору позивач протягом двох днів після підписання цього договору передає, а відповідач приймає у користування орендоване приміщення.

У п. 3.5 Договору сторони погодили, що приймання-передача орендованого приміщення здійснюється на підставі акта приймання-передачі.

01.03.2018 спірне приміщення було передано в орендне користування відповідачу, що сторонами не заперечується та підтверджується наявною в матеріалах справи копією відповідного акту приймання-передачі від (а.с. 22).

Згідно з п. 8.1 Договору, цей Договір набуває чинності з дня його підписання і діє 1 рік, якщо раніше не буде підписано позивачем іншого договору про передачу в оренду даних приміщень, або договору купівлі-продажу.

Отже, за умовами Договору останнім місяцем оренди є лютий 2019 року.

Як слідує з матеріалів справи, листом вих. № 37 від 01.08.2018 (а.с. 23) відповідач звернувся до позивача з проханням розірвати Договір у найкоротший термін, тобто розірвати його достроково.

Листом вих. № 56 від 16.10.2018 (а.с. 24) відповідач звернувся до позивача з проханням перерахувати на його розрахунковий рахунок суму заборгованості у розмірі 18 000,00 грн., яка була виявлена при проведенні звірки взаємних розрахунків.

У відповідь на лист вих. № 56 від 16.10.2018 позивачем на адресу відповідача було направлено лист № 23/10/18 від 23.10.2018 (а.с. 103), в якому позивач:

- просив відповідача оплатити рахунок-фактуру № СФ-0000030 від 01.08.2018 за користування орендованим приміщенням за серпень 2018 року та підписати акт приймання-передачі частини нежитлового приміщення від 30.09.2018;

- зазначив про те, що останнім місцем оренди за Договором слід вважати вересень 2018 року, а завдаток у розмірі 18 000,00 грн., який відповідач просив перерахувати позивача, зараховується за останній місяць оренди, тобто за вересень 2018 року.

Отже, з листування сторін слідує, що 18 000 грн., які відповідач просить позивача повернути, становлять суму завдатку, сплаченого за умовами Договору.

Відповідач відповіді позивачу на лист № 23/10/18 від 23.10.2018 не надав, вказаний в листі рахунок не оплатив, підписаний зі свого боку акт приймання-передачі від 30.09.2018 позивачу не повернув, і доказів іншого матеріали справи не містять.

З огляду на вказані обставини, на думку позивача, Договір розірваний не був, і суборендні відносини сторін не припинилися, а тому відповідач має сплатити орендну плату за період з серпня 2018 року по лютий 2019 року (останній місяць оренди за Договором).

Листом вих. № 17/04/19 від 17.04.2019 (а.с. 28) позивач, з посиланням на непідписання відповідачем акту приймання-передачі спірного приміщення з орендного користування та, відповідно, неповернення такого приміщення позивачу, просив відповідача оплатити рахунок-фактуру № СФ-0000012 від 17.04.2019 та рахунок - фактуру № СФ-0000013 від 17.04.2019, які були додані до вказаного листа, за користування орендованим приміщенням за період з серпня 2018 року по лютий 2019 року включно на загальну суму 126 000,00 грн. На доказ направлення вказаного листа відповідачу позивачем до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії опису вкладення та накладної № 03164402057944 (а.с. 29-30).

Відповідач на вказаний лист не відповів, рахунки-фактури не оплатив.

06.06.2019 позивач направив відповідачу претензію вих. № 06/06/19 від 06.06.2019 (а.с. 31-32), в якій просив оплатити борг по суборендній платі в сумі 126 000,00 грн. та борг за комунальні платежі в сумі 15 263,60 грн. На доказ направлення вказаної претензії відповідачу позивачем до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії опису вкладення, накладної № 03164402991540 та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання її відповідачем (а.с. 33-35).

Відповідач на вказану претензію не відповів, заборгованість не оплатив, наслідком чого стало звернення позивача до суду з цим позовом.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 126 000,00 грн. суборендній плати, яка становить заборгованість по сплаті суборендних платежів за період з серпня 2018 року по лютий 2019 року включно, та нараховані на вказану суму боргу пеню в сумі 3 745,48 грн., 3 % річних в сумі 313,64 грн. та інфляційні втрати в сумі 1 353,23 грн.

Відповідач наполягає на тому, що матеріалами справи не підтверджено використання ним орендованого майна в період з вересня 2018 року по лютий 2019 року; що орендовані приміщення, в установлені договором строки з додержанням вимог чинного законодавства України були передані позивачу, про що сторонами підписано Акт приймання-передачі від 30.09.2018, один примірник якого знаходиться в відповідача і додається до матеріалів справи, і що відповідачем повністю і своєчасно проведено розрахунки по орендній платі по серпень 2018 року включно.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність доказів використання відповідачем орендованого за Договором приміщення після жовтня 2018 року (в період з листопада 2018 року по лютий 2019 року включно), визнавши правомірними вимоги позивача в частині стягнення орендної плати за три місяці - серпень-жовтень 2018 року і стягнув з відповідача в рахунок задоволення вказаних вимог 54 000 грн. (18 000 * 3).

При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що акт приймання-передачі, який датований 30.09.2018 та підписаний з боку позивача, був направлений відповідачу позивачем з листом № 23/10/18 від 23.10.2018 тільки 24.10.2018 і отриманий відповідачем з урахуванням строків поштового обігу по місту не раніше 27.10.2018, що свідчить про те, що станом на 27.10.2018 об`єкт суборенди перебував у володінні відповідача і повернутий позивачу не був, що підтверджує користування відповідачем орендованим приміщенням по жовтень місяць 2018 включно.

Щодо вказаних обставин слід зазначити таке.

Як слідує з матеріалів справи, на фірмовому бланку відповідача, на якому надрукований лист від 01.08.2018 № 37 на адресу позивача з проханням про розірвання Договору в найкоротший термін у зв`язку зі зміною юридичного та фактичного місцезнаходження з 01.08.2018, зазначено адресу відповідача: Україна, 03164, м. Київ, вул. Булаховського, 5-г, тобто адресу орендованого за спірним Договором приміщення.

Однак у листі від 16.10.18 № 56 фірмовий бланк відповідача містить уже іншу адресу: Україна, 03028, м. Київ, вул. Саперно-Слобідська, 22, офіс 287, на яку позивачем було направлено відповідачу вищезгаданий лист № 23/10/18 від 23.10.2018, до якого додано два примірника акту прийому-передачі від 30.09.2018 у оригіналі.

Факт отримання відповідачем 27.10.2018 вказаного листа з доданим актом за адресою: Україна, 03028, м. Київ, вул. Саперно-Слобідська, 22, офіс 287 не є доказом того, що станом на 27.10.2018 об`єкт суборенди за адресою: Україна, 03164, м. Київ, вул. Булаховського, 5-г перебував у володінні відповідача і повернутий позивачу не був.

Направлення відповідного акту для підписання майже через місяць після дати його складення за обставин, встановлених вище, також не може бути підставою для висновку про те, що спірним приміщенням відповідач користувався по жовтень 2018 включно.

Відповідно, є помилковим висновок суду першої інстанції про те, що відповідач користувався орендованим приміщенням у жовтні 2018 року виходячи з обставин, на які послався при цьому суд. У вказаних вимогах позивачу слід відмовити.

Водночас колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тому, що матеріали справи не містять доказів використання відповідачем орендованого за спірним договором приміщення після жовтня 2018 року (в період з листопада 2018 року по лютий 2019 року включно) Судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог відносно вказаного періоду часу.

Крім того, слід зазначити таке.

Сторони в Договорі передбачили можливість дострокового розірвання Договору за ініціативою однієї із сторін.

Так, у п. 7.3 Договору сторони домовились, що дострокове розірвання Договору з ініціативи відповідача (що має місце в цьому спірному випадку - прим.суду) може мати місце за умови попередження позивача відповідачем у письмовій формі за два місяці.

Згідно з п. 7.2 Договору будь-які зміни і доповнення до цього договору мають силу тільки в тому випадку, якщо вони оформлені у письмовій формі і підписані обома сторонами.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 651 ЦК України:

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1);

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3).

Враховуючи, що будь-яких змін щодо умови про строк попередження відповідачем позивача про дострокове розірвання Договору з ініціативи відповідача (за два місяці) сторонами не вносилось, і що з проханням про дострокове розірвання Договору відповідач до позивача звернувся 01.08.2019, згідно з домовленістю сторін Договір є розірваним з 01.10.2018, і вересень 2018 року є останнім місяцем оренди за Договором, по який відповідачем має бути оплачено орендне користування спірними приміщеннями.

Вказані обставини визнані позивачем і в листі вих. № 23/10/18 від 23.10.2018, в якому позивач зазначив про те, що останнім місцем оренди за Договором слід вважати вересень 2018 року, чим позивач фактично визнав, що відповідач користувався спірним майном до 30.09.2018 та саме цією датою таке майно було повернуто позивачу.

При цьому слід врахувати, що акт приймання-передачі був виготовлений саме позивачем та саме ним датований 30.09.2018

Твердження позивача про відсутність підписаного обома сторонами акта приймання-передачі спростовується наявними в матеріалах справи доказами, а саме, наданою відповідачем належним чином засвідченою копією такого акту приймання-передачі від 30.09.2018 (а.с. 147).

При цьому, посилання позивача на відсутність вказаного акту саме в нього не спростовують факту його існування та, відповідно, не свідчать про те, що такий акт сторонами підписаний не був.

Водночас посилання відповідача на те, що останнім місяцем суборендного користування є серпень 2018 року, оскільки акт приймання-передачі датований 30.09.2018, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки вказаний висновок відповідача (останнім місяцем суборендного користування є серпень 2018 року) суперечить обставинам, з яких відповідач при цьому виходить (акт приймання-передачі датований 30.09.2018).

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди), до яких відноситься спірний Договір оренди, наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно з п. 4.4 Договору орендна плата сплачується відповідачем позивачу авансовим платежем щомісячно в рахунок оплати наступного місяця оренди з 1 по 7 число кожного місяця з моменту прийняття у користування орендованого приміщення.

Оскільки матеріалами справи доведено, що останнім місяцем користування відповідачем спірним майном є вересень 2018 року, відповідач має обов`язок сплачувати оренду плату за користування приміщенням по вересень 2018 року включно у розмірі та в строки, встановлені Договором, а саме в сумі 18 000,00 грн. щомісячно авансовим платежем в рахунок оплати наступного місяця оренди з 1 по 7 число кожного місяця.

У матеріалах справи наявні докази сплати відповідачем плати за користування об`єктом оренди платіжними дорученнями № 104 від 15.05.2018, № 117 від 04.06.2018, № 168 від 05.07.2018 (а.с. 156-158).

У призначенні платежу вказаних платіжних доручень не вказано, за який період здійснювалась оплата.

У позовній заяві позивач зазначає, що на момент подання позову у відповідача наявна заборгованість перед позивачем по орендним платежам з серпня 2018 року по лютий 2019 року, тобто позивач визнає оплату відповідачем суборендного користування приміщеннями за Договором до серпня 2018 року.

Відповідач наполягає на тому, що суборендну плату за серпень 2018 року ним сплачено, посилаючись на те, що платіжним дорученням № 168 від 05.07.2018 підтверджено сплату відповідачем суборендної плати за серпень 2018 року, оскільки вказаний платіж є авансованим відповідно до п. 4.4 Договору та підлягає зарахуванню за суборендну плату саме за останній місяць - серпень 2018 року.

Вказані посилання відповідача до уваги колегією суддів не приймаються як не доведені, оскільки, як встановлено судом, періоду, за який здійснюється оплата, відповідачем у платіжних дорученнях не вказувалось, у той час як, наприклад, платіжним дорученням № 104 відповідач перерахував позивачу 18 000 грн. 15.05.2018, тобто не в період, обумовлений сторонами в п. 4.4 Договору, враховуючи що, не можна дійти безсумнівного висновку, що всі платежі за Договором, у тому числі за платіжним дорученням № 168 від 05.07.2018, здійснювались відповідачем з дотриманням узгодженого сторонами в Договорі порядку. Відповідно, відповідачем не доведено, що він не має заборгованості з суборендної плати за серпень 2018 року.

Крім того, слід зазначити про таке.

Згідно з п. 4.2 Договору при підписанні Договору відповідач сплачує позивачу, окрім місячної суборендної плати, завдаток у розмірі місячної суборендної плати згідно з п. 4.1. Договору, який знаходиться у позивача і зараховується відповідачу в рахунок суборендної плати за орендований об`єкт за останній місяць терміну дії Договору при сумлінному виконанні відповідачем своїх обов`язків за даним Договором.

Докази внесення відповідачем позивачу обумовленого Договором завдатку в розмірі 18 000 грн. матеріали справи не містять.

Водночас з наявного в матеріалах справи листування сторін (лист відповідача від 16.10.2018 № 56, лист позивача від 23.10.2018 № 23/10/18) слідує, що вказаний факт сторонами визнається.

Визнання сторонами факту внесення відповідачем позивачу обумовленого Договором завдатку в розмірі 18 000 грн. підтверджується також змістом апеляційної скарги відповідача, відзиву позивача на апеляційну скаргу та відповіддю відповідача на відзив позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 75 ГПК України в редакції на час розгляду цієї справи в суді, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що факт внесення відповідачем позивачу обумовленого Договором завдатку в розмірі 18 000 грн. не підлягає доказуванню в розумінні ч. 1 ст. 75 ГПК України.

Згідно зі ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання.

Якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора (п. 1 ст. 571 ЦК України).

Отже, завдаток є різновидом забезпечення виконання зобов`язання, проте застосування до боржника заходу забезпечення виконання зобов`язання, зокрема, залишення завдатку є правом, а не обов`язком кредитора.

У листі вих. № 23/10/18 від 23.10.2018 позивач повідомив відповідача про те, що завдаток в сумі 18 000,00 грн., який відповідач просив перерахувати позивача зараховується за останній місяць оренди, тобто за вересень 2018 року, що свідчить про те, що позивач не скористався наданим йому правом на залишення завдатку.

Водночас у позовній заяві позивач зазначає про те, що перерахований відповідачем на виконання умов спірного договору завдаток в сумі 18 000,00 грн. не може бути зарахований в рахунок сплати орендної плати, оскільки за умовами договору суборенди нежитлового приміщення № 01/03-18 від 01.03.2018 у випадку дострокового розірвання договору завдаток залишається у позивача.

Суд апеляційної інстанції вважає, що за вказаних обставин слід застосувати принцип доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. У статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Згідно зі ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Позивач, визначивши в листі вих. № 23/10/18 від 23.10.2018, що завдаток у розмірі 18 000,00 грн., який відповідач просив перерахувати позивача в вищезгаданому листі № 56 від16.10.2018, зараховується за останній місяць орендного користування спірними приміщеннями, тобто за вересень 2018 року, при зверненні до суду змінив свою позицію у правовідносинах щодо сплаченого йому відповідачем завдатку на протилежну, що може свідчити про зловживання правом.

Враховуючи обставини, які викладені вище, колегія суддів вважає, що перерахований відповідачем на виконання умов Договору завдаток у розмірі 18 000,00 грн. слід зарахувати в рахунок оплати орендної плати за вересень 2018 року з огляду на принципи доктрини venire contra factum proprium.

Таким чином, не сплаченою відповідачем є суборендна плата за серпень 2018 року в сумі 18 000 грн.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов`язання з оплати суборендної плати за Договором за серпень 2018 року в сумі 18 000 грн., а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення вказаної суми задовольняються, в задоволенні вимог про стягнення заборгованості по сплаті суборендної плати за період з вересня 2018 року по лютий 2019 року включно колегією суддів відмовляється. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Щодо посилань відповідача на те, що судом першої інстанції взагалі проігноровано зміну місцезнаходження відповідача, про що відповідачем було повідомлено позивача листом № 37 від 01.08.2018, в якому відповідач, з посиланням саме на ці обставини, просив достроково розірвати спірний договір, що фактична зміна місцезнаходження відповідача спростовує зроблений судом першої інстанції висновок щодо перебування спірного приміщення у користуванні відповідача після 16.08.2018 (дата зміни місцезнаходження згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, - примітка суду), колегія суддів зазначає про те, що місцезнаходження юридичною особи не завжди співпадає з її фактичним місцезнаходженням, а відтак, зміна місцезнаходження відповідача відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не може свідчити про фактичне звільнення відповідачем спірного приміщення саме 16.08.2019.

При цьому, колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що ним підписано підготований позивачем акт приймання-передачі, яким визначено датою повернення позивачу спірного приміщення 30.09.2018.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за порушення обв`язку по сплаті орендної плати, слід зазначити таке.

З наданого позивачем розрахунку (а.с. 136-141) слідує, що пеню в сумі 3 745,48 грн., 3 % річних в сумі 313,64 грн. та інфляційні втрати в сумі 1 353,23 грн. позивач нарахував на суму заборгованості з орендної плати за період з 01.08.2018 по 28.02.2019 за серпень 2018 року (18 000 грн.).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обв`язку по сплаті орендної плати за серпень 2018 року в сумі 18 000,00 грн., що є порушенням грошових зобов`язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором та законодавством відповідальності.

Відповідно до п. 4.5. Договору у разі несвоєчасної оплати орендної плати відповідач перераховує на користь позивача, крім орендної плати, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання зобов`язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас, як вірно вставлено судом першої інстанції, позивачем при розрахунку сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат було невірно визначено періоди нарахування штрафних санкцій, оскільки:

- з огляду на п. 4.4 Договору, прострочення відповідача по оплаті за серпень 2018 року має місце не з 01.08.2018, як вказано позивачем, а з 08.08.2018;

- при розрахунку суми пені позивачем не було також враховано положення ч. 2 ст. 232 ГК України згідно з якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно здійснив перерахунок сум, що підлягають стягненню з відповідача за порушення грошових зобов`язань, а саме пені, 3 % річних та інфляційних втрат, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду прострочення та за межі об`єкту нарахування штрафних санкцій (18 000 грн.), та правильно встановив, що за період прострочення з 08.08.2018 по 08.02.2019 з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 269,60 грн. пені, за період прострочення з 08.08.2018 по 28.02.2019 - 3 % річних в розмірі 303, 29 грн. та за вересень 2018 року - січень 2019 року включно - інфляційні втрати в розмірі 1 256,95 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення боргу з комунальних платежів у сумі 14 873,32 грн. та нарахованих на суму боргу з комунальних платежів 3% річних у сумі 129,49 грн. та інфляційних втрат в сумі 386,24 грн. слід зазначити таке.

З матеріалів справи слідує, що спірне майно перебуває у позивача в користуванні на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 01/03/1-18 від 01.03.2018, укладеного між ним та Суб`єктом підприємницької діяльності Прокопенко Мариною Миколаївною (а.с. 16-18), а власником об`єкту оренди є Прокопенко Марина Миколаївна, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Витягу з Державного реєстру правочинів № 2847364, виданого 05.09.2006 (а.с. 162).

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тому, що з доданих на підтвердження вказаних позовних вимог позивачем до матеріалів справи доказів: рахунок № 50064015/3/1 від 13.03.2018 та рахунок-розшифровка №50064015/3/1 від 13.03.2018, виданий 13.03.2018 за березень 2018 року; рахунок № 50064015/4/1 від 13.04.2018 та рахунок-розшифровка №50064015/4/1 від 13.04.2018, виданий 16.04.2018 за квітень 2018 року; акт №50064015/5/1 прийняття-передачі товарної продукції за травень 2018 року та рахунок-розшифровка №50064015/5/1 від 13.05.2018, виданий 14.05.2018 за травень 2018 року; рахунок №50064015/6/1 від 13.06.2018 та рахунок-розшифровка №50064015/6/1 від 13.06.2018, виданий 14.06.2018 за червень 2018 року; рахунок №50064015/7/1 від 13.07.2018 та рахунок-розшифровка №50064015/7/1 від 13.07.2018, виданий 16.07.2018 за липень 2018 року; рахунок №50064015/8/1 від 13.08.2018 та рахунок-розшифровка №50064015/8/1 від 13.08.2018, виданий 13.08.2018 за серпень 2018 року, а також рахунок на сплату за житлово-комунальні та інші послуги за березень 2018 року; рахунок на сплату за житлово-комунальні та інші послуги за квітень 2018 року; рахунок на сплату за житлово-комунальні та інші послуги за травень 2018 року; рахунок на сплату за житлово-комунальні та інші послуги за червень 2018 року; рахунок на сплату за житлово-комунальні та інші послуги за липень 2018 року; рахунок на сплату за житлово-комунальні та інші послуги за серпень 2018 року; рахунок на сплату за житлово-комунальні та інші послуги за вересень 2018 року; рахунок на сплату за житлово-комунальні та інші послуги за жовтень 2018 року; рахунок на сплату за житлово-комунальні та інші послуги за листопад 2018 року; рахунок на сплату за житлово-комунальні та інші послуги за грудень 2018 року; рахунок на сплату за житлово-комунальні та інші послуги за січень 2018 року, слідує, що отримувачем послуг є Суб`єкт підприємницької діяльності Прокопенко Марина Миколаївна, проте рахунків з оплати комунальних послуг на позивача надано не було, як не було надано і доказів виставлення позивачем відповідачу рахунків по оплаті комунальних платежів, і що позивачем до матеріалів справи не надано доказів, які б підтверджували факт понесення витрат по сплаті комунальних послуг за орендоване приміщення саме позивачем.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по оплаті комунальних платежів в сумі 14 873,32 грн. та, відповідно, нарахованих на вказану суму заборгованості 3% річних у сумі 129,49 грн. та інфляційних втрат у сумі 386, 24 грн. відмовляється. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, тому рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 у справі № 910/12028/19 підлягає зміні, позов задовольняється частково, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 18 000,00 грн., пеня в сумі 3 269,60 грн., 3 % річних в сумі 303,29 грн. та інфляційні втрати в сумі 1 256,95 грн., у задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Атлас Транс Логістик задовольняється частково.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору, а саме судові витрати позивача за звернення з позовом та судові витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо неповної оплати позивачем судового збору при зверненні до суду, на чому зауважив відповідач, слід зазначити, що вказана несплата не може бути як підставою для відмови у позові, так і підставою для зміни оскаржуваного рішення, оскільки судом першої інстанції правильно, за наслідками розгляду справи розподілено судові витрати.

Водночас, з огляду на зміну рішення суду першої інстанції та на те, що на цей час позивач платіжним доручення № 152 від 12.12.2019 сплатив до Державного бюджету України судовий збір в сумі 2 202,02 грн. за звернення до суду з цим позовом, судові витрати підлягають перерозподілу апеляційним судом.

Керуючись ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Атлас Транс Логістик на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 у справі № 910/12028/19 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 у справі № 910/12028/19 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 у справі № 910/12028/19 у такій редакції:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Скіф-Либідь ЛТД до Товариства з обмеженою відповідальністю Атлас транс Логістик задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Атлас транс Логістик (03028, м. Київ, Голосіївський район, вулиця Саперно-Слобідська, буд. 22, офіс 287; ідентифікаційний код: 41309754) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Скіф-Либідь ЛТД ( 03194, м. Київ, Святошинський район, вул. Зодчих, буд. 18-а, кв. 4; ідентифікаційний код: 19497032) основний борг в сумі 18 000 (вісімнадцять тисяч) грн., пеню в сумі 3 269 (три тисячі двісті шістдесят дев`ять) грн. 60 коп., 3 % річних в сумі 303 (триста три) грн. 29 коп., інфляційні втрати в сумі 1 256 (одна тисяча двісті п`ятдесят шість) грн. 95 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 342 (триста сорок дві) грн. 45 коп.

3. У решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Скіф-Либідь ЛТД ( 03194, м. Київ, Святошинський район, вул. Зодчих, буд. 18-а, кв. 4; ідентифікаційний код: 19497032) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Атлас транс Логістик (03028, м. Київ, Голосіївський район, вулиця Саперно-Слобідська, буд. 22, офіс 287; ідентифікаційний код: 41309754) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 2 789 (дві тисяч сімсот вісімдесят дев`ять) грн. 36 коп.

5. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12028/19.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.Г. Смірнова

А.І. Мартюк