Рішення

від 04.12.2019 по справі 910/12118/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.12.2019Справа № 910/12118/19

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Приватного акціонерного товариства "Коростенський завод "Янтар"

(вул. Житомирська, буд. 2, м. Користень, Житомирська обл., 11503)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Константа лімітед"

(вул. Симиренка, буд. 34-а, кв., 235, м. Київ, 03134)

про стягнення 200 275 грн. 20 коп.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

05.09.2019 Приватного акціонерного товариства "Коростенський завод "Янтар" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою № 05/1329 від 28.08.2019 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Константа лімітед" про стягнення 200 275 грн. 20 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Константа лімітед" не виконало взяте на себе зобов`язання за Договорами №12/16/75 від 11.01.2016, №12/17/52 від 25.01.2017 та № 12/18/22 від 01.02.2018 з оплати поставленого товару, внаслідок чого у останього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 200 275 грн. 20 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2019 відкрито провадження у справі № 910/12118/19 та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання); встановлено сторонам строки на подання надання відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

11.10.2019 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнає частково та надає контр розрахунок штрафних санкцій, а також просить застосувати строки позовної давності до частини вимог позивача.

21.10.2019 позивачем подано відповідь на відзив.

31.10.2019 відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Положеннями ст. 248 ГПК України унормовано, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Між Приватним акціонерним товариством Коростенський завод ЯНТАР (далі - ПрАТ ЯНТАР та Товариством з обмеженою відповідальністю КОНСТАНТА ЛІМІТЕД (далі - ТОВ КОНСТАНТА ЛІМІТЕД) був укладений договір 11 січня 2016 року №12/16/75. 25 січня 2017 року був укладений новий договір №12/17/52 та 1 лютого 2018 року був укладений новий договір №12/18/22. Суть вищезгаданих договорів полягала у тому, що Продавець (ПрАТ ЯНТАР ) зобов`язується передати у власність Покупцю (ТОВ КОНСТАНТА ЛІМІТЕД ), а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити лакофарбову продукцію, товари побутової хімії та іншу продукцію (надалі іменується - продукція ) за відповідною якістю та ціною.

Відповідно до п.2.5 вищезгаданих договорів Покупець зобов`язаний прийняти і розрахуватись за продукцію з відстрочкою платежу 30 календарних днів з моменту отримання товару по накладних .

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами був укладений договір поставки.

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки продукції відповідачу докази, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов`язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позовні вимори Приватного акціонерного товариства Коростенський завод Янтар відповідач визнає частково, основний борі в сумі 54 621,20 грн., відповідно, пеня за кожен день прострочення платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ складає 2 723,54 грн., 10% річних з простроченої суми грошового зобов`язання складають 4 140,29 грн., , інфляційні нарахування складають 2163,46 грн.

За видатковою накладною ЯН 000001763 :від 18 вересня 2018 року, з врахуванням часткового розрахунку -1 945,72 грн., за видатковою накладною ЯН 000001871 від 03 жовтня 2018 року - 14 836,52 грн., за видатковою накладною ЯН 000002076 від 05 листопада 2018 року - 37 838,36 грн. Станом на 28 серпня 2019 року, загальний борг складає: (1 945,72 грн. + 14 836,52 грн. + 37 838,36 грн.) = 54 621,20 грн.

В матеріалах справи наявний підписаний між сторонами ТО ВС Константа лімітед та ПрАТ Коростенський завод Янтар Акт звірки взаємних розрахунків, згідно якого станом на період: липень 2019 року заборгованість відповідача складала 59 621,20 грн. Відповідач здійснив часткове погашення цього боргу сплативши позивачу 5 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 117 від 16 серпня 2019 року, сума оплати 2000,00 грн. та платіжним дорученням №64 від 30 серпня 2019 року, сума оплати 3 000,00 грн.

Надаючи правову оцінку вказаному акту судом враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.19. у справі № 910/1389/18, яка полягає в наступному.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Судом встановлено, що наданий відповідачем акт звірки взаємних розрахунків є підписаним без заперечень та скріплений печатками обох сторін, а отже є визнається судом таким, що є належним та допустимим доказом у справі.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу 57 621,20 грн. підлягають частковому задоволенню з наведених вище підстав.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що За прострочення здійснення розрахунку за продукцію покупець зобов`язаний за вимогою Продавця виплатити останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення від вартості неоплаченого товару.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане , і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Суд приймає контррозрахунок відповідача, як арифметично вірний та такий що відповідає вимогам чинного законодавства. А отже, належною до стягнення із відповідача на користь позивача є загальна сума пені у розмірі 2 723,54 грн.

Крім того, суд відзначає, що у випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Суд погоджується із наданим відповідачем розрахунком 10% річних у відзиві на позовну заяву. Такими чином, належною до стягнення є сума 10% річних у розмірі 4 140,29 грн.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, та наданий відповідачем контррозрахунок суд встановив, що останній є арифметично вірним, таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 2 163,46 інфляційних втрат..

Факт наявності заборгованості відповідачем не спростовано, доказів сплати вказаних платежів відповідачем суду не надано.

Разом з тим, відповідачем було надано клопотання про застосування строку позовної давності.

Згідно із ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Крім загальної позовної давності тривалістю у три роки встановленою статтею 257 Цивільного кодексу України, пунктом 1, ч.2 статті 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність, яка застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відзиві на позов Відповідач, посилаючись на приписи статті 258 ЦК України зазначив, що строк позовної давності стосовно вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошових зобов`язань по договорам купівлі-продажу №12/16/75 від 11.01.2016 року, № 12/17/52 від 25 січня 2017 року вже минув.

За умовами договорів купівлі-продажу № 12/16/75 від 11.01.2016 року, № 12/17/52 від 25 січня 2017 року позовна давність про стягнення неустойки (штрафу, пені) не збільшувалась.

Як зазначає Відповідач, він свої зобов`язання по оплаті вартості поставленого товару за цими договорам виконав в повному обсязі. Весь цей час з січня місяця 2016 року по серпень місяць 2019 року Позивач позову не подавав, отже перебіг позовної давності по вимогам стягнення неустойки (штрафу, пені) не переривався.

На цій підставі у Відповідача відсутній обов`язок по сплаті неустойки (штрафу, пені) за договорами купівлі-продажу № 12/16/75 від 11.01.2016 року, № 12/17/52 від 25 січня 2017 року, оскільки строк позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) вже минув.

За твердженням відповідача, котре не спростоване позивачем, останній до цього часу не подавав позовів до суду з вимогами стягнення неустойки (штрафу, пені), по зобов`язанням, які були виконані Відповідачем, це вказує на те, що по цим договорам Сторони вирішували всі спірні питання шляхом переговорів.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

З системного аналізу вищевикладеного, приймаючи до уваги, що відповідачем позовні вимоги визнано частково, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Коростенський завод "Янтар" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Константа Лімітед" про стягнення 200 275 грн. 20 коп. підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Коростенський завод "Янтар" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Константа лімітед" (вул. Симиренка, буд. 34-а, кв., 235, м. Київ, 03134, код ЄДРПОУ: 33262125) на користь Приватного акціонерного товариства "Коростенський завод "Янтар" (вул. Житомирська, буд. 2, м. Користень, Житомирська обл., 115032, код ЄДРПОУ: 029669797) суми боргу у розмірі 54 621 (п`ятдесят чотири тисячі шістсот двадцять одна) гривня 20 копійок, пені - 2 723 (дві тисячі сімсот двадцять три) гривні 54 копійки, 10% річних з простроченої суми - 4140 (чотири тисячі сто сорок) гривень 29 копійок, інфляційних нарахувань - 2 163 (дві тисячі сто шістдесят три) гривні 46 копійок. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 954 (дев`ятсот п`ятдесят чотири) гривні 73 копійки.

3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Суддя М.О. Лиськов