Рішення

від 29.10.2019 по справі 536/1400/19

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 536/1400/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2019 року м. Кременчук

Кременчуцький районний суд Полтавської області в складі:

Головуючого судді - Колотієвського О.О.

при секретарі - Коваль В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Пришибської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, про встановлення факту постійного проживання на день смерті спадкодавця, вступ та перебування в шлюбі, та визнання права власності на майно в порядку спадкування,-

ВСТАНОВИВ:

02 жовтня 2019 року до Кременчуцького районного суду Полтавської області звернулась ОСОБА_1 з позовом до Пришибської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, про встановлення факту постійного проживання на день смерті спадкодавця, вступ та перебування в шлюбі, та визнання права власності на майно в порядку спадкування.

В своїй позовній заяві позивач вказала, що вона є онукою ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , які проживали в селі Єристівка Кременчуцького району Полтавської області. В її дідуся ОСОБА_3 на праві власності було домоволодіння в АДРЕСА_1 на земельній ділянці комунальної власності Пришибської сільської ради, та земельна ділянка площею 3,33 га, на території Пришибської сільської ради, а у її бабусі ОСОБА_2 було право на земельну частку (пай).

В позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що оформити державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 не встигла в зв`язку із тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла. Спадщину після смерті ОСОБА_2 прийняв ОСОБА_4 ОСОБА_5 , який вступив в користування майном померлої, так як перебував з ОСОБА_2 у шлюбі, проживав з нею та був зареєстрований за однією адресою, проте свідоцтво про право власності не оформив. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 ОСОБА_5 , який все своє майно заповів сину, ОСОБА_6 . Позивач вказала, що з 2000 року ОСОБА_7 Яким ОСОБА_5 сильно хворів та потребував стороннього догляду, в зв`язку з чим з початку 2001 року та до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ним постійно проживав та доглядав за батьком син, ОСОБА_6 , який його і поховав та після смерті ОСОБА_6 вступив в користування та управління спадковим майном, хоча право власності на нього не оформив.

ОСОБА_8 вказала, що її батько, ОСОБА_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а після смерті якого спадщину фактично прийняла його дружина, тобто мати позивачки- ОСОБА_9 , яка на день смерті померлого проживала та була зареєстрована з ним за однією адресою в АДРЕСА_2 , проте свідоцтво на право власності на спадкове майно ОСОБА_9 не оформила та не отримала. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 померла.

Позивачка зазначила, що факт перебування в зареєстрованому шлюбі її батьків підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб, однак в актовому записі про шлюб ім`я її матері вказано як ОСОБА_10 , але фактично її ім`я ОСОБА_11 . ОСОБА_1 вказує, її родинні стосунки з спадкодавцем ОСОБА_9 доводяться свідоцтвом про її народження, де зазначено, що батьками ОСОБА_12 , є ОСОБА_6 та ОСОБА_9 Також, ОСОБА_13 зазначила, що вступила в шлюб з ОСОБА_14 і її прізвище було змінено на ОСОБА_15 . 27 жовтня 1994 року шлюб з ОСОБА_15 було розірвала, однак, після розлучення вона прізвище не змінювала і в даний час має прізвище ОСОБА_15 .

Позивач звернулась з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 , проте, постановою державного нотаріуса Третьої харківської державної нотаріальної контори в оформленні спадщини після смерті матері їй було відмовлено з причин неправильного написання імені матері в свідоцтві про шлюб з батьком ОСОБА_6 , відсутності правовстановлюючих документів на майно.

На підставі викладеного, для здійснення своїх цивільних прав, позивач просила ухвалити рішення яким встановити факт постійного проживання на день смерті спадкодавця, вступ та перебування в шлюбі, та визнання права власності на майно в порядку спадкування.

29.10.2019 року до суду надійшла заява представника позивача адвоката Гольдінової О.В. про розгляд справи без її участі. Позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представник відповідача Пришибської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області в судове засідання не з`явився, проте відповідач направив до суду заяву про визнання позову та розгляду справи без його участі. Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено та підтверджується наявними доказами у справі, що згідно з витягом з по господарської книги ( том 4, особовий рахунок 672) в ОСОБА_3 на праві власності було домоволодіння в АДРЕСА_1 вартістю 70585 грн., в якому він проживав з ОСОБА_2 , на земельній ділянці комунальної власності Пришибської сільської ради, та земельна ділянка площею 3,33 га вартістю 94268,20 грн., кадастровий номер 5322484800603:000:0208 на території Пришибської сільської ради, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії Р1 №9515061 від 21.10.2001 року.

Відповідно до сертифікату серії 11-Л №0296765 від 22.04.1997 року, у ОСОБА_2 було право на земельну частку (пай), кадастровий номер земельної ділянки 5322484800603:000:0207 вартістю 94154,80 грн. ОСОБА_2 , 1919 року народження, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджує Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 15.08.1998 року. Спадщину після її смерті прийняв чоловік - ОСОБА_7 Яким ОСОБА_5 , який вступив в користування майном померлої, так як перебував з ОСОБА_2 у шлюбі, проживав з нею та був зареєстрований за однією адресою, про що свідчить довідка № 723 від 08.08.2019 року, видана виконкомом Пришибської сільської ради. Свідоцтво про право власності не оформив.

ОСОБА_3 ,1912 року народження, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджує Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 . Покійний все своє майно заповів сину, ОСОБА_6 , про що свідчить заповіт від 21 січня 1999 року. Родинні стосунки ОСОБА_3 та ОСОБА_6 підтверджуються свідоцтвом про народження ОСОБА_16 , серії НОМЕР_3 , виданого 12 січня 1940 року.

З 2000 року ОСОБА_3 сильно хворів та потребував стороннього догляду, в зв`язку з чим з початку 2001 року та до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ним постійно проживав та доглядав за батьком син, ОСОБА_6 , який його і поховав, про що свідчить акт про факт проживання на день смерті ОСОБА_3 .. Після смерті батька ОСОБА_6 вступив в користування та управління спадковим майном, хоча право власності на нього не оформив.

ОСОБА_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджує Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 від 18.07.2011 року. Після його смерті спадщину фактично прийняла його дружина - ОСОБА_9 , яка на день смерті померлого проживала та була зареєстрована з ним за однією адресою в АДРЕСА_2 .Даний факт підтверджується довідкою Харківської міської ради №3984/50-19 від 18.09.2019 р.

Проте, свідоцтво на право власності на спадкове майно ОСОБА_9 не оформила та не отримала. Факт перебування в зареєстрованому шлюбі ОСОБА_9 та ОСОБА_6 підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб № 00023679453 від 15.08.2019 р. В актовому записі про шлюб № 7682 від 29 листопада 1963 року , ім`я матері позивача вказано як ОСОБА_10 , але фактично її ім`я ОСОБА_11 , про що свідчать документи, в тому числі в свідоцтві про народження ОСОБА_1 та в свідоцтві про смерть ОСОБА_9 її ім`я зазначено ОСОБА_11 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , виданим 22.01.2018 року. Родинні стосунки позивача з спадкодавцем ОСОБА_9 доводяться Свідоцтвом про її народження серії НОМЕР_6 від 20.05.1965 року, де зазначено, що батьками ОСОБА_12 , є ОСОБА_6 та ОСОБА_9 .

01 липня 1984 року позивач вступила в шлюб з ОСОБА_14 та її прізвище було змінено на ОСОБА_15 . 27 жовтня 1994 року шлюб з ОСОБА_15 було розірвано, однак, після розлучення прізвище не змінювала і в даний час має прізвище ОСОБА_15 .

27 червня 2018 року ОСОБА_1 звернулася з заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_9 , проте, постановою державного нотаріуса Третьої харківської державної нотаріальної контори від 05.07.2019 року в оформленні спадщини після смерті матері їй було відмовлено з причин неправильного написання імені матері в свідоцтві про шлюб з батьком ОСОБА_6 , відсутності правовстановлюючих документів на майно, а саме домоволодіння та земельні ділянки, що знаходяться на території Пришибської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області.

Таким чином, враховуючи те, що позивач ОСОБА_1 не має можливості оформити в установленому актами цивільного законодавства порядку спадщину та отримати свідоцтво про право на спадщину, суд вважає, що є законні підстави для задоволення позову.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України , кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом с свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 1 Протоколу до конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до Глави 6 ЦПК України, судом розглядаються справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Частиною 2 ст.315 ЦПКУ передбачено, що судом можуть бути встановлені інші факти, від яких залежить виникнення,зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України , кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом с свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 1 Протоколу до конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до Глави 6 ЦПК України, судом розглядаються справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Частиною 2 ст.315 ЦПКУ передбачено,що судом можуть бути встановлені інші факти, від яких залежить виникнення,зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень про введення в дію Цивільного кодексу України від 1 січня 2004 року, новий Цивільний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Оскільки цивільні відносини, що є предметом мого позову, виникли до 1 січня 2004 року, вони повинні регулюватися Цивільним кодексом Української РСР від 18 липня 1963 року.

Статтею 524 ЦК УРСР визначено, що спадкоємство здійснюється за законом та за заповітом. Спадкоємство за законом має місце коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно до ст. 548 ЦК УРСР, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Стаття 549 ЦК УРСР передбачає, що про прийняття спадщини спадкоємцем свідчать наступні дії: п.1) якщо він фактично вступив в володіння або управління спадковим майном.

Відповідно до абз. 3 п. 1 ППВСУ від 30 травня 2008 року № 7 на час відкриття спадщини в період чинності ЦК УРСР його нормами було передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини, у тому числі прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (фактичне прийняття спадщини). Отже, норми п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, згідно з якими цей ЦК застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 1 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529 - 531 ЦК УРСР.

При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 1 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.

На підставі абз. 2 п. 1 розділу X "Перехідні положення" ЗК рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету КМУ від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок" (втратив чинність на підставі Закону України від 14 вересня 2006 року № 139-V) є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (пункт 1 розділу X доповнено абз. 2 згідно із Законом від 16 вересня 2008 року № 509-VI).

Відповідно до ч.2 ст.5 Земельного кодексу України 1990 року, суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Частиною 1 ст. 7 Закону України Про колективні сільськогосподарські підприємства передбачено, що об`єктами права колективної власності є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові кошти, одержані доходи, майно на них придбане. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності є підприємство, як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Право колективної власності на землю посвідчувалось державними актами за формою, зат Згідно з п. 2 Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 8 серпня 1995 року N 720 право на земельну частку (пай) мають члени КСП, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 16 квітня 2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай ).

Земельний пай відповідно до Указів Президента України від 10 листопада 1994 року "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва " та від 8 серпня 1995 року "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям " - це умовна частка землі, визначена у результаті поділу земель, переданих державою у колективну власність, серед членів сільськогосподарського підприємства. Право на нього мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, у тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, відповідно до списку, що додається до Державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних ділянок (паїв) основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Також пунктом 5 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям передбачено, що видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.

З урахуванням положень ч. 1 ст. 15, ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якою це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом наведених норм права потреба в такому способі захисту виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами (документами), підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Відповідно до Листа вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 24/753 від 16.05.2013 року Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування , вирішуючи такі спори, судам слід дотримуватися положень статей 524, 548 - 549 ЦК УРСР, ст. 1225 ЦК, положень ЗК в редакції Закону України від 18 грудня 1990 року, статей 22, 23, 30 в редакції Закону України від 13 березня 1992 року, статей 78 - 79, 81, 116, 118, 120, 125, 126 ЗК в редакції Закону України від 25 жовтня 2001 року, іншими підзаконними нормативними актами, які регулюють земельні правовідносини, враховуючи їх чинність на час відкриття спадщини.

Оскільки спір про визнання права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення є спором про спадкування, належним відповідачем у зазначених спорах є відповідна територіальна громада в особі сільської, селищної ради.

В листі ВССУ Про судову практику з розгляду цивільних справ в порядку спадкування зазначено: Щодо визнання особи такою, що прийняла спадщину, судам зокрема, слід враховувати таке.

Місцем проживання фізичної особи згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 р. Про судову практику у справах про спадкування , якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення юридичного факту.

Відповідно до ст.3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, а також на інших підставах, не заборонених законом.

Відповідно до ст.2 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

З цього приводу є сформована правова позиція Верховного суду, викладена в постанові від 04.07.2018 року по справі № 404/2163/16ц, де зазначено, зокрема, таке Згідно зі статтею 2 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

З огляду на положення наведеної норми Закону Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги, що відсутність реєстрації місця проживання відповідача за останнім місцем проживання спадкодавця є доказом того, що він не проживав із спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо передбачені частиною третьою статті 1268 ЦК України обставини підтверджуються іншими належними і допустимими доказами.

Згідно з пунктом 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом від 03 березня 2004 № 20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка (акт) житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; .

Згідно до ст.1216 ЦКУ, спадкуванням є перехід прав і обов`язків ( спадщини) від фізичної особи, яка померла ( спадкодавця), до інших осіб ( спадкоємців). Спадщина відкривається внаслідок смерті особи ( ст. 1220 ЦКУ). Місцем відкриття спадщини у відповідності до ст.1221 ЦКУ є останнє місце проживання спадкодавця.

Положеннями ст.1261 ЦКУ встановлено, що у першу чергу мають право на спадкування діти померлого, той з подружжя, хто його пережив та батьки. Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦКУ, спадкоємець за заповітом або законом має право прийняти спадщину або відмовитися від неї. Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку,встановленою статтею 1270 ЦК, він не заявив про відмову від неї ( ч.3 ст.1268).

Згідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Статтею 1218 ЦК встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст..1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних справ № 21/753/0/4-13 від 16.05.2013 „ Про судову практику з розгляду цивільних справ про спадкування» , зазначено: Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку»

Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Проте, згідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56,Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди та іншу нерухомість не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Право власності відповідно до згаданих нормативних актів, залежало лише від законності набуття такого права, однією із підстав якого визначався договір купівлі-продажу домоволодіння. Більш того, інструкція про порядок реєстрації будинків і домоволодінь у містах і селищах міського типу УРСР передбачала реєстрацію будинків і домоволодінь у межах міст і селищ( п.4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах ( п.20 Інструкції). Тобто, відповідно до вказаних нормативних актів записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Крім того, відповідно до Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28.01.2013 року Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав , вирішуючи спори про захист права власності на майно, суди повинні виходити з того, що правовий режим майна визначається з урахуванням законодавства, яке було чинним на момент створення (набуття) відповідного майна. Подальша зміна законодавства не повинна призводити до погіршення становища володільця майна, оскільки інакше порушуватиметься конституційний принцип про незворотність дії закону у часі.

Керуючись ст.ст.3, 15, 16, 392, 1216, 1218, 1268 ЦК України, ст.ст. 76, 258-259, 263-265, 273, 352 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30.05.08 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", суд ,-

ВИРІШИВ:

Цивільний позов ОСОБА_1 до Пришибської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, про встановлення факту постійного проживання на день смерті спадкодавця, вступ та перебування в шлюбі, та визнання права власності на майно в порядку спадкування - задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_6 зі спадкодавцем, ОСОБА_3 на день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Встановити факт, що за актовим записом № 7682 від 29.11.1963 року, вчиненим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, в шлюб з ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 року вступила ОСОБА_17 .

Визнати за ОСОБА_1 , в порядку спадкування право власності на домоволодіння в АДРЕСА_1 вартістю 70585 грн., на земельну ділянку площею 3,33 га вартістю 94268,20 грн., кадастровий номер 5322484800603:000:0208, державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 №9515061 від 21.10.2001 року та на земельну частку (пай) кадастровий номер 5322484800603:000:0207 вартістю 94154,80 грн., сертифікат на право на земельну частку (пай) серії 11-Л №0296765 від 22.04.1997 року на території Пришибської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обовязки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду через Кременчуцький районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяО. О. Колотієвський