Рішення

від 24.11.2019 по справі 710/405/19

ШПОЛЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 710/405/19

Провадження № 2/710/280/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.11.2019 м. Шпола

Шполянський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Побережної Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Харченко Л.М.,

представника позивача Каракоці Р.В.,

представника відповідача Аліфанова О.В.,

розглянувши впорядку спрощеногопозовного провадженняцивільну справуза позовом ОСОБА_1 до ПП«Легіон Безпека»,третя особабез самостійнихвимог щодопредмету спору на сторонівідповідача ОСОБА_2 , про поновлення на роботі та стягнення заборгованої заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

І. Описова частина.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

29.03.2019 до Шполянського районного суду Черкаської області надійшла дана позовна заява, в якій позивач просить визнати наказ № 2-к від 04.03.2019 по приватному підприємству «Легіон Безпека» про звільнення його за п.4 ст. 40 КЗПП України з роботи за прогули з 01.02.2019 незаконним; поновити його на роботі в приватному підприємстві «Легіон Безпека» на посаді охоронника з 01.02.2019; стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату починаючи з 01.02.2019 по день поставлення рішення суду; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Свій позов позивач мотивує тим, що в 2017 році він був прийнятий на роботу в приватне підприємство «Легіон Безпека» та зарахований на посаду охоронника. За час роботи на посаді охоронника ШІ «Легіон Безпека» він декілька разів призивався на військові збори як в 2017 році, так і в 2018 році. 28.01.2019 позивача було викликано до Шполянського районного військового комісаріату в зв`язку з оформленням та призивом на військову службу. 28.01.2019 працівниками Шполянського райвійськкомату Черкаської області позивачу було видано повідомлення на ім`я директора Приватного підприємства «Легіон Безпека» за №106 від 28.01.2019, яке позивач передав по місцю своєї роботи в м. Шполі своєму безпосередньому начальникові ОСОБА_3 в присутності інших працівників приватного підприємства «Легіон Безпека». В даному повідомленні було вказано, що з 29.01.2019 ОСОБА_1 призивається на військову службу та за ним зберігається місце роботи, посада та заробітна плата за час до закінчення особливого періоду. 29.01.2019 позивач вибув з м. Шполи, Черкаської області до військової частини де повинен був проходити військову підготовку. 07 чи 08.02.2019 до позивача на мобільний зателефонував директор приватного підприємства «Легіон Безпека» ОСОБА_2 , в розмові з ним позивач повідомив що ним укладено контракт на проходження військової служби і що копію контракту буде йому передано. 06.03.2019 рідними позивача було отримано рекомендований лист на його ім`я, яким було направлено копію наказу про звільнення позивача з роботи за прогули, тобто по п.4 ст. 40 КЗпП України, наказ № 2-к від 04.03.2019. Позивач вважає своє звільнення з роботи за прогули завідомо незаконним та таким що не відповідає вимогам трудового законодавства та намаганням керівництва не проводити йому виплату заробітної плати. Крім того, позивач вважає, що його навмисно звільнили з роботи, при цьому сфальсифікували документи, про які йде мова в наказі. Моральну шкоду позивач оцінює в 5000,00 грн.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що ОСОБА_1 , який працював в ПП «Легіон Безпека» на посаді охоронника повинен був вийти на роботу 27.01.2019, але на роботі не з`явився, ніяких пояснень щодо своєї відсутності та доказів підтвердження того що причини його відсутності його є поважними не надав. В зв`язку з чим його було звільнено за прогули. Лист від військкомату, адресований директору ПП «Легіон Безпека» та контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, незавірені копії яких містяться у додатках до позовної заяви, на адресу підприємства не надходили, та доказів їх направлення військкоматом та отримання директором або іншою уповноваженою особою ПП «Легіон Безпека» в матеріалах не містяться. ОСОБА_1 керівництву ПП «Легіон Безпека» жодного разу не повідомляв про свої наміри укласти контракт про проходження військової служби, з заявою про звільнення його з роботи не звертався та направлення, повісток чи інших листів не надавав. Не вийшовши на роботу 27.01.2019 ОСОБА_1 допустив прогул, так як в матеріалах, які на даний час відомі відповідачу немає жодних доказів того, що причина його відсутності на саме в цей день є поважною. Зважаючи на наведене, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову.

04.06.2019 позивач збільшив свої позовні вимоги та просив суд визнати наказ № 2.1-к від 11.03.2019 по приватному підприємству «Легіон Безпека» про звільнення позивача по п.4 ст. 40 КЗПП України з роботи за прогули з 26.01.2019 незаконним; поновити позивача на роботі в приватному підприємстві «Легіон Безпека» на посаді охоронника з 26.01.2019; стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату починаючи з 26.01.2019 по день поставлення рішення суду.

27.06.2019 відповідач надав до суду відзив на заяву про збільшення розміру позовних вимог, аналогічний за текстом до відзиву на первісний позов.

Позивач надав відповідь на відзив, в якому вказав, що відповідач по справі у своєму відзиві на позов надав копію наказу № 2.1-к від 11.03.2019 « Про внесення змін до наказу № 2-к від 04.03.2019 «Про звільнення за прогул ОСОБА_1 », відповідно до якого наказ викладений в такій редакції: звільнити ОСОБА_1 , охоронника, 26.01.2019 за прогули без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України. В частині «Підстави» слова «доповідна записка начальника охорони від 01.02.2019» замінити словами» доповідна записка начальника охорони від 04.02.2019». Відповідач по справі видав фактично новий наказ про звільнення позивача, тому частину позовних вимог позивач вимушений збільшити та викласти їх, виходячи із відповідного наказу відповідача від 11.03.2019. У відзиві на заяву про збільшення позовних вимог відповідач по справі посилається на те, що звільнив позивача правомірно, так як позивач не надав відповідних повісток про його виклик до військкомату, а також ніяких документів про призив позивача до лав Збройних сил України у відповідача не було і бути не могло так як вони йому не надходили і ніхто їх не вручав. Ці посилання покладені в основу відзиву на збільшення позовних вимог. В зв`язку з тим, що відповідач видав новий наказ про звільнення позивача з 26.01.2019, так як позивач був відсутній на роботі з 27.01.2019, мова про його звільнення за прогули в зв`язку з тим, що ніяких повісток з військкомата до відповідача не надходили вестися не може. Прогули з точки зору відповідача були 26 та 27.01.2019, тому і позовні вимоги змінені зі звільнення за прогули з 01.02.2019 року на 26.01.2019. Посилання відповідача на те, що позивач був відсутній на роботі 26 та 27.01.2019 безпідставні, так як він в ці дні працював і це буде доведено в судовому засіданні показами.

У судове засідання представник позивача з`явився, просив задовольнити позов.

Представник відповідача у судове засідання з`явився, проти задоволення позову заперечував.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача в суд не з`явилася, надала до суду заяву, в якій просила справу розглянути без її участі.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Шполянського районного суду Черкаської області від 01.04.2019 відкрито провадження у справі, учасників справи повідомлено, що розгляд даної цивільної справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом)учасників справи.

Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 18.06.2019 було витребувано у ПП «Легіон Безпека» (вул. Чорновола, 235/1, оф. 6, м. Черкаси, 18028) оригінали для огляду в судовому засіданні та копії документів для приєднання до матеріалів справи: лист ОСОБА_1 від 11.02. 2019 з проханням надати пояснення; доповідну начальника охорони від 01.02.2019 (у разі відсутності вказаного доказу ту, про наявність якої вказав представник відповідача); акт про відсутність ОСОБА_1 на роботі 01.02.2019; акт №3 від 06.02.2019 про відвідування ОСОБА_1 по місцю проживання; довідку про розмір середньомісячної заробітної плати; довідку про розмір заборгованої заробітної плати; оригінал наказу № 2.1-к про звільненння ОСОБА_1 з роботи з 26.01.2019; журнал здачі чергувань, що зберігається у Шполянському відділенні ПП «Легіон Безпека» за адресою Черкаська область, м. Шпола, вул. Героїв Крут, (Червоноармійська), 64; журнал охоронюваних об`єктів з відповідними рапортами, що зберігається у Шполянському відділенні ПП «Легіон Безпека» за адресою Черкаська область, м. Шпола, вул. Героїв Крут, (Червоноармійська), 64.

Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 14.08.2019 було витребувано у ПП «Легіон Безпека» (вул. Чорновола, 235/1, оф. 6, м. Черкаси, 18028): належним чином завірені копії подорожніх листів (путівки) за січень місяць 2019 року на службовий автомобіль ДЕО СЕНС, державний номерний знак НОМЕР_1 , на якому працювали екіпажі групи швидкого реагування в складі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 ; належним чином завірені копії табелів обліку робочого часу за січень місяць 2019 року наступних осіб: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Ухвалою Шполянського районного суду від 03.10.2019 було застосовано відносно свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_6 заходи процесуального примусу у виді приводу.

ІІ. Мотивувальна частина.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що відповідно до витягу з наказу 3-к «Про прийом на роботу» від 03.01.2018, виданого директором ПП «Легіон Безпека» ОСОБА_2 було прийнято ОСОБА_1 на посаду охоронника 3 розряду з 04.01.2018, в порядку переведення за його згодою з ПП «Легіон-Безпеки», з посадовим окладом згідно зі штатним розписом (3723,00 грн.). Умови праці допустимі (Т. 1, а.с. 42).

Відповідно до наказу 2-к «Про звільнення за прогул ОСОБА_1 » від 04.03.2019, виданого директором ПП «Легіон Безпека» ОСОБА_2 було звільнено ОСОБА_1 , охоронника, 01.02.2001 за прогули без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України. Підставою видачі наказу зазначено копія листа до ОСОБА_1 , доповідна записка начальника охорони від 01.02.2019, акт про відсутність на робочому місці ОСОБА_1 , акт №3 відвідування ОСОБА_1 за місцем проживання від 06.02.2019. З наказом ОСОБА_1 не ознайомлений. (Т. 1, а.с. 7).

Листом директора ПП «Легіон Безпека» ОСОБА_2 від 04.03.2019, за вих. № 6, ОСОБА_1 було повідомлено, що у зв`язку із звільненням його з роботи 01.02.2019, згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України йому необхідно прибути до ПП «Легіон Безпека» та отримати трудову книжку (Т. 1, а.с. 8).

Згідно з повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.01.2019 за №106, адресованого директору ПП «Легіон Безпека» ОСОБА_11 , районний військовий комісаріат повідомив, що ОСОБА_1 , 1978 року народження, з 29.01.2019 оформляється та призивається на військову службу (Т. 1, а.с. 10).

Відповідно до контракту про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України від 31.01.2019 Міністерство оборони України в особі: ТВО командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_12 та ОСОБА_1 , старший сержант стрілець-помічник гранатометника механізованої роти механізованого батальйону з іншого боку, перебуваючи під захистом держави і маючи усі права і свободи закріплені Конституцією України, відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України уклали цей контракт про те, що громадянин ОСОБА_1 ознайомився із законами та іншими нормативно-правовими актами України, які регулюють порядок проходження військової служби, і добровільно бере на себе зобов`язання проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку дії Контракту, а в разі настання особливого періоду - і понад встановлений строк Контракту відповідно до вимог, визначених пунктом 2 частини дев`ятої статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та ін. Цей Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на три роки (Т. 1 а.с. 11-12).

За даними доповідної записки «Про відсутність на робочому місці охоронника ОСОБА_1 » від 04.02.2019 №1 начальника охорони ПП «Легіон Безпека» ОСОБА_13 з 27.01.2019 охоронник ОСОБА_1 не з`являється на роботі. Про причини відсутності на роботі він не повідомляв. Причин відсутності на роботі ОСОБА_1 встановити неможливо (Т. 1, а.с. 43).

Відповідно до наказу 1.2-к «Про проведення службового розслідування відсутності працівника ОСОБА_1 на роботі» від 04.02.2019, виданого директором ПП «Легіон Безпека» ОСОБА_2 було наказано провести службове розслідування за фактом відсутності працівника ОСОБА_1 на роботі. Доручити ОСОБА_13 - начальнику охорони, ОСОБА_14 - менеджеру, ОСОБА_15 - бухгалтеру проведення службового розслідування. Термін проведення службового розслідування встановлено до 03.03.2019 (Т. 1, а.с. 44).

Згідно з актом «Про відсутність на робочому місці ОСОБА_1 » від 04.02.2019 №2 начальником охорони ОСОБА_13 разом з менеджером ОСОБА_14 , бухгалтером ОСОБА_15 складено цей акт про те, що з 27.01.2019 охоронник ОСОБА_1 був відсутній на роботі та до 04.02.2019 на зв`язок не вийшов та пояснень щодо причин своєї відсутності не надав (Т. 1, а.с. 45).

Згідно з актом «Про відвідування вдома ОСОБА_1 та його відсутність за місцем проживання» від 06.02.2019 №3 начальником охорони ОСОБА_13 , менеджером ОСОБА_14 складено цей акт про те, що 06.02.2019 о 11 год. 20 хв. вони відвідали охоронника ОСОБА_1 за місцем проживання ( АДРЕСА_1 ) з метою з`ясування причин відсутності на робочому місці з 27.01.2019 по 06.02.2019. За зазначеною адресою ОСОБА_1 не було вдома, двері ніхто не відчинив (Т. 1, а.с. 46).

Відповідно до повідомлення директора ПП «Легіон Безпека» ОСОБА_11 від 11.02.2019, вих. №3, адресованого ОСОБА_1 , останнього було повідомлено, що з 27.01.2019 по теперішній час він відсутній на роботі з невідомих причин. Усі спроби зв`язатися з ним результатів не дали: на телефонні дзвінки не відповідали, за адресою, вказаною ним як місце проживання, він не з`являється. Для вирішення питання про подальшу роботу в ПП «Легіон Безпека» ПП «Легіон Безпека» просив письмово пояснити причини відсутності на роботі з 27.01.2019 та надати документи, які підтверджують поважність причин відсутності (Т. 1, а.с. 47, 122). Вказане повідомлення 11.02.2019 було направлено на адресу ОСОБА_1 , що підтверджується накладною за №1800303550410 та описом вкладення у цінний лист від 11.02.2019 (а.с. 123).

Згідно з актом «Про відсутність на робочому місці ОСОБА_1 » від 01.03.2019 №4 начальником охорони ОСОБА_13 разом з менеджером ОСОБА_14 , бухгалтером ОСОБА_15 складено цей акт про те, що з 27.01.2019 по 01.03.2019 охоронник ОСОБА_1 був відсутній на роботі та (Т. 1, а.с. 48).

Відповідно до наказу 2.1-к «Про внесення змін до наказу 2-к від 04.03.2019 року «Про звільнення за прогул ОСОБА_1 » від 11.03.2019, виданого директором ПП «Легіон Безпека» ОСОБА_2 було наказано внести зміни до п.1 наказу 2-к від 04.03.2019 та викласти його в такій редакції: Звільнити ОСОБА_1 , охоронника, 26.01.2019 за прогули без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України. В частині «Підстави» слова «доповідна записка начальника охорони від 01.02.2019» замінити словами «доповідна записка начальника охорони від 04.02.2019» (Т. 1, а.с. 50).

Відповідно до табеля обліку робочого часу затвердженого директором ПП «Легіон Безпека» ОСОБА_2 , ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці з причин прогулу 27.01.2019 та 30.01.2019. Відпрацьовано всього годин 136, кількість днів 17. (Т. 1, а.с. 51).

Згідно з подорожнім листом службового легкового автомобіля ЗА «СЕНС», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 27.01.2019 вказаним водієм керував водій ОСОБА_16 (Т. 1, а.с. 211).

За даними довідки про середньомісячну заробітну плату, розмір такої складає 4312,00 грн. Розмір заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 складає 4520,00 грн. (а.с.127).

Згідно поясненьсвідка ОСОБА_17 ,який єначальником зв`язку ІНФОРМАЦІЯ_1 , наданих в судовому засіданні, на виконання своїх безпосередніх посадових обов`язків, в перших числах лютого (коли саме свідок не пам`ятає) ОСОБА_17 вручив безпосередньо начальнику ПП «Легіон Безпека» ОСОБА_3 , в присутності двох інших працівників підприємства контракт про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України, укладений ОСОБА_1 .

Згідно з поясненнями свідка ОСОБА_18 , заступника військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.01.2019 ОСОБА_1 було роз`яснено зміст ст. 119 КЗпП України та видано лист, адресований директору ПП «Легіон Безпека» ОСОБА_11 , в якому районний військовий комісаріат повідомив, що ОСОБА_1 , 1978 року народження, з 29.01.2019 оформляється та призивається на військову службу. Вказаний лист ОСОБА_1 отримав і передав ОСОБА_3 . Наступного дня ОСОБА_3 з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою з`ясувати коли ОСОБА_1 призивають на службу та на який термін, де йому було роз`яснено, що ОСОБА_1 призвуть на службу найближчим часом, а на який термін не відомо, оскільки це не входить до компетенції Шполянського районного військового комісаріату. При цьому в руках ОСОБА_3 був наявний лист Шполянського районного військового комісаріату від 28.01.2019. 31.01.2019 ОСОБА_1 було укладено контракт про проходження військової служби, копію якого на початку лютого ОСОБА_17 завіз до ПП «Легіон Безпека» та передав безпосередньо в руки ОСОБА_3 .

Відповідно до пояснень свідка ОСОБА_19 , дружини ОСОБА_1 26.01.2019 її чоловік заступив на чергування, 27.01.2019, разом зі своїм колегою ОСОБА_6 . ОСОБА_1 приїжджав додому за сніданком, 28.01.2019 на близько дев`ятої ранку ОСОБА_1 повернувся з чергування додому, а 29.01.2019 поїхав в м. Черкаси до військової частини, де мав проходити службу.

Згідно з поясненнями свідка ОСОБА_3 , менеджера по безпеці ПП «Легіон Безпека», з приводу того чи працював разом з ним в підприємстві ОСОБА_1 свідок нічого пояснити не може. ОСОБА_3 не перебуває на роботі кожного дня, оскільки часто їздить у відрядження, або знаходиться безпосередньо на об`єкті охорони. З приводу того чи ведуться в ПП «Легіон Безпека» які-небудь журнали з обліку робочого часу, свідок пояснити нічого не може. 28.01.2019 ОСОБА_3 ніякого листа з повідомленням про те, що ОСОБА_1 призивається на військову службу не отримував. ОСОБА_3 відвідував Шполянський районний військовий комісаріат з метою з`ясувати особисті питання.

Відповідно до пояснень свідка ОСОБА_20 , працівника розважального закладу «Район», охоронна фірма ПП «Легіон Безпека» співпрацює з закладом, в якому працює свідок. 25 та 26 січня ОСОБА_1 чергував в розважальному закладі «Район» зі своїм напарником, прізвище якого свідок згадати не може. 26.01.2019 ОСОБА_1 працював в «Районі» останній раз.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Позивач в обґрунтування позовних вимог вказує, що на нього розповсюджуються гарантії, встановленіст. 119 КЗпП України.

Так, частиною п`ятоюст. 17 Конституції Українигарантовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з частиною третьоюстатті 119 КЗпП України(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - укладення контракту) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертоюстатті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61Закону України"Про освіту".

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами 3, 4статті 119 КЗпП Українинадаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертоюстатті 119КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, на час дії особливого періоду.

Відповідно достатті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні діє з 18.03.2014, моменту оприлюдненняУказу Президента України від 17.03.2014 «Про часткову мобілізацію» № 303/2014та закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно з роз`ясненнями Міністерства оборони України, викладеними у листах від 01.10.2015 за № 322/2/8417, від 20.10.2016 за № 316/1/906 «Щодо дії особливого періоду», скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України. З огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначенихЗаконом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», закінчення заходів мобілізації, без прийняття рішення щодо проведення демобілізації, не припиняє особливий період.

На час розгляду справи Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу та про демобілізацію не приймав.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01.03.2014, яке введене в дію Указом Президента України від 02.03.2014 за № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Отже, позивач був прийнятий на військову службу за строковим контрактом під час особливого періоду, дія якого не закінчилася, рішення про демобілізацію не прийнято, отже на нього розповсюджуються гарантії збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в якому він працював на час вступу на військову службу, передбачені статтею 119 КЗпП України.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, які містяться в постановах від 14.02.2018 у справі № 131/1449/16-ц; від 14.02.2018 у справі № 727/2187/16-ц; від 20.02.2018 у справі № 640/4439/16-ц; від 21.02.2018 у справі № 211/1546/16-ц; від 25.04.2018 у справі № 205/1993/17-ц, від 05.06.2019 у справі № 332/2312/17, від 12.09.2019 у справі № 537/430/18.

Відповідно до частини першої статті Конвенції Міжнародної організації праці № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року», ратифікованоїПостановою Верховною Радою України від 04 лютого 1994 року № 3933-ХІІ(далі - Конвенція), вона поширюється на всі галузі економічної діяльності та на всіх осіб, які працюють за наймом.

Згідно зі ст. 4 Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

На підставі ст. 9 Конвенції тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці.

Відповідно до ст. 3 ч. 1 КЗпП Українизаконодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 139 КЗпП Українипрацівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

За правилами п. 4 ч. 1ст.40КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (у тому числі у разі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 24постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни № 9від 06.11.1992«Про практикурозгляду судамитрудових спорів» прогулом під час розгляду позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ч. 1ст. 40 КЗпП України, визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів. Чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального навчального закладу).

Як роз`яснено у п. 22постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни №9від 06.11.1992«Про практикурозгляду судамитрудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149КЗпПправила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Згідно з частиною першоюстатті 147 КЗпП Україниза порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано такий захід стягнення як звільнення.

Частиною першоюстатті 148 КЗпП Українивизначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.01.2019 по справі № 515/1087/17.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Звертаючись досуду зпозовом таобґрунтовуючи безпідставністьзастосовного донього дисциплінарногостягнення, ОСОБА_1 зазначав,що 28.01.2019працівниками Шполянськогорайвійськкомату,Черкаської областіпозивачу буловидано повідомленняна ім`ядиректора ПП«Легіон Безпека»за №106від 28.01.2019,яке позивачпередав помісцю своєїроботи вм.Шполі своєму безпосередньомуначальникові ОСОБА_3 в присутностіінших працівниківприватного підприємства«Легіон Безпека».В даномуповідомленні буловказано,що з29.01.2019 ОСОБА_1 призивається навійськову службута заним зберігаєтьсямісце роботи,посада тазаробітна платаза часдо закінченняособливого періоду.Згідно поясненьсвідка ОСОБА_17 ,який єначальником зв`язку ІНФОРМАЦІЯ_1 , в перших числах лютого (коли саме свідок не пам`ятає) ОСОБА_17 вручив безпосередньо начальнику ПП «Легіон Безпека» ОСОБА_3 , в присутності двох інших працівників підприємства контракт про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України, укладений ОСОБА_1 . Згідно з поясненнями свідка ОСОБА_18 , заступника військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.01.2019 ОСОБА_1 було роз`яснено зміст ст. 119 КЗпП України та видано лист, адресований директору ПП «Легіон Безпека» ОСОБА_11 , в якому районний військовий комісаріат повідомив, що ОСОБА_1 з 29.01.2019 оформляється та призивається на військову службу. Вказаний лист ОСОБА_1 отримав і передав ОСОБА_3 . Наступного дня ОСОБА_3 з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою з`ясувати коли ОСОБА_1 призивають на службу та на який термін, де йому було роз`яснено, що ОСОБА_1 призвуть на службу найближчим часом, а на який термін не відомо, оскільки це не входить до компетенції Шполянського районного військового комісаріату. При цьому в руках ОСОБА_3 був наявний лист Шполянського районного військового комісаріату від 28.01.2019. 31.01.2019 ОСОБА_1 було укладено контракт про проходження військової служби, копію якого на початку лютого ОСОБА_17 завіз до ПП «Легіон Безпека» та передав безпосередньо в руки ОСОБА_3 .

Вказані обставини в сукупності свідчать про те, що ОСОБА_1 було доведено до відома представника ПП «Легіон Безпека», а саме ОСОБА_3 , про те, що з 29.01.2019 він призивається на військову службу. Що спростовує зміст акту «Про відсутність на робочому місці ОСОБА_1 » від 01.03.2019 № 4, який міститься в матеріалах справи та в якому йдеться про те, що з 27.01.2019 по 01.03.2019 ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці та ставить під сумнів твердження ПП «Легіон Безпека» про те, що підприємство не було проінформоване про причини відсутності ОСОБА_1 на роботі у вказаний період.

Суд також враховує, що відповідачем не надано належних доказів щодо обов`язку позивача бути присутнім на робочому місці 27.01.2019, а саме: ані графіку роботи ОСОБА_1 , ані правил внутрішнього трудового розпорядку. Крім того, всі акти щодо з`ясування причин відсутності на робочому місці позивача складені в м.Черкаси, в той час як робоче місце позивача в м.Шпола.

Крім того, перед накладенням на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення в нього не було відібрано письмових пояснень, що суперечить вимогам ст. 149 КЗпП.

Також суд враховує, що відповідачем в порушення частини першоюстатті 148 КЗпП Українизастосоване дисциплінарне стягнення пізніше одного місяця з дня його виявлення, а саме наказ виданий 04.03.2019, тоді як відсутність на роботі протягом всього робочого дня була 27.01.2019 та не могла бути виявлена позивачем аж 01.02.2019 чи 04.02.2019 (дати складання доповідних записок).

Чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Враховуючи те, що роботодавець не надав доказів факту винного вчинення працівником дисциплінарного проступку в сукупності з тим, що при відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, а також тим, що також позивачем було доведено, що його відсутність на робочому місці з 28.01.2019 була обумовлена поважними причинами, у суду відсутні правові підстави вважати, що звільнення позивача за прогули на підставі п.4ст. 40 КЗпП Україниє законним.

Отже, суд задовольняє позовні вимоги щодо визнання наказу №2-к «Про звільнення за прогул ОСОБА_1 .» від 04.03.2019 та наказу №2.1-к «Про внесення змін до наказу 2-к від 04.03.2019 «Про звільнення за прогул ОСОБА_1 .» від 11.03.2019 про звільнення позивача на підставі п.4 ст. 40 КЗПП України з роботи за прогули з 26.01.2019 незаконним.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимогЗакону України"Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Зважаючи на наведене, суд задовольняє позовні вимоги щодо поновлення позивача на роботі в приватному підприємстві «Легіон Безпека» на посаді охоронника з 26.01.2019.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати, починаючи з 26.01.2019 по день поставлення рішення суду, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 32 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни №9від 06.11.1992«Про практикурозгляду судамитрудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (100-95-п ) (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348).

Крім того, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27Закону України"Прооплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100(далі Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Так, позивачем надана довідка про середній заробіток в розмірі 4312,00 грн., згідно якої середньоденний заробіток за час вимушеного прогулу становить 233,08 грн. ((4312,00 грн. х на 2 місяці \ 37 днів (20 робочих днів за грудень 2018 року + 17 робочих днів за січень 2019 року). Кількість робочих днів за період з 01.02.2019 по 25.11.2019 (день постановлення рішення суду) становить 203 робочі дні (лютий 2019 року 20 робочих днів, березень 2019 року 20 робочих днів, квітень 2019 року 21 робочих днів, травень 2019 року 21 робочих днів, червень 2019 року 18 робочих днів, липень 2019 року 23 робочих днів, серпень 2019 року 21 робочих днів, вересень 2019 року 21 робочих днів, жовтень 2019 року 22 робочих днів, листопад 2019 року 16 робочих днів), відповідно середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 233,08 грн. х 203 дні = 47315,24 грн.

Відповідно дост. 237-1 КЗпПвідшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, коли порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Підставою для стягнення моральної шкоди необхідна наявність трьох обставин, які зазначені уст. 237-1 КЗпП.

Встановлене Конституцією та законами право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

У п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4 (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до ст.2371КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя та здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно з п.3 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, ураховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Однак, позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та додаткових зусиль для організації свого життя, таким чином, суд позбавлений можливості врахувати конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, на підставі яких суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди та загалом її наявність.

Відтак, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог стосовно стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 5000, 00 грн.

Заходи забезпечення позову судом не застосовувалися.

Згідно з частиною сьомоюстатті 235 КЗпП Українирішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 24.01.2019 у справі 760/9521/15-ц негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року для працездатних осіб: становить - 1921 гривню.

Оскільки, суд задовольняє частково позовні вимоги, суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 1536,80 грн. (1921грн. х0,4х2=1536,80 грн.)

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача, понесені ним судові витрати у справі, які складаються з витрат, наданих за правничу допомогу 5000, 00 грн., витрат, пов`язаних з викликом свідків 3000,00 грн., оплата послуг Укрпошти 18,00 грн., оплата послуг «Нова пошта» 46,00 грн. Всього 8064,00 грн.

Вказана відповідачем інформація підтверджується договором про надання правових послуг в суді від 13.03.2019.

Згідно зіст.133ЦПК України,судові витратискладаються зсудового зборута витрат,пов`язаних зрозглядом справи.Розмір судовогозбору,порядок йогосплати,повернення ізвільнення відсплати встановлюютьсязаконом. Довитрат,пов`язаних зрозглядом справи,належать витрати: на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані звитребуванням доказів,проведенням оглядудоказів заїх місцезнаходженням,забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст.137ЦПК України, витрати,пов`язані зправничою допомогоюадвоката,несуть сторони,крім випадківнадання правничоїдопомоги зарахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2)розмірсуми,що підлягаєсплаті впорядку компенсаціївитратадвоката,необхіднихдлянадання правничоїдопомоги,встановлюється згіднозумовамидоговору пронадання правничоїдопомогинапідставі відповіднихдоказів,якіпідтверджуютьздійснення відповіднихвитрат.Длявизначення розмірувитратнаправничу допомогузметоюрозподілу судовихвитрат учасниксправиподаєдетальний описробіт(наданихпослуг),виконанихадвокатом,таздійсненихним витрат,необхіднихдлянадання правничоїдопомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4)ціноюпозовута (або)значеннямсправидля сторони,втомучислі впливомвирішеннясправина репутаціюсторониабопублічним інтересомдосправи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч.8.ст.141ЦПКУкраїни,розмірвитрат,якісторонасплатила абомаєсплатитиу зв`язкузрозглядомсправи,встановлюєтьсясудомна підставіподанихсторонамидоказів (договорів,рахунківтощо).Такідоказиподаються дозакінченнясудовихдебатів усправіабопротягом п`ятиднівпісляухвалення рішеннясудузаумови,щодозакінчення судовихдебатівусправі стороназробилапроце відповіднузаяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до п. 48 постанови Пленуму ВССУ №10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Велика Палата Верховного Суду у своїйпостанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16визначиладокази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: «…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи застаттею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим:рішення у справах «Двойних проти України» (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року,«Гімайдуліна і інші проти України»(пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року,«East/West Alliance Limited» проти України»(пункт 268) від 23 січня 2014 року,«Баришевський проти України»(пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші. У рішенні«Лавентс проти Латвії»(пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

Суду надано докази, які підтверджують проведення розрахунків за надання правничої допомоги, а саме квитанція від 15.04.2019.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Тому суд вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача судових витрат позивача в частині витрат на надання правничої допомоги.

На підставі ст. 17 Конституції України, ст.ст. 2, 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст. 27 Закону України «Про оплату праці», ст.ст.40, 119, 149, 235, 237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 211, 263-265, 274-279, ч.1 ст. 354, ч. 1. ст. 430 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати наказ №2.1-к «Про внесення змін до наказу 2-к від 04.03.2019 «Про звільнення за прогул ОСОБА_1 .» від 11.03.2019, виданого директором ПП «Легіон Безпека» ОСОБА_2 , яким було звільнено ОСОБА_1 , охоронника,26.01.2019, за прогули без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України - незаконним.

Визнати наказ №2-к «Про звільнення за прогул ОСОБА_1 .» від 04.03.2019, виданого директором ПП «Легіон Безпека» ОСОБА_2 , яким було звільнено ОСОБА_1 , охоронника, 01.02.2019, за прогули без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України незаконним.

Поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Шпола, Черкаської області, жителя АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Шполянським РВ УМВС України в Черкаській області 20.06.1996, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , інші дані про особу суду невідомі, на посаді охоронника в приватному підприємстві «Легіон Безпека» з 26.01.2019.

Стягнути з ПП «Легіон Безпека» (18028, вул. Чорновола, 235\1, оф.6, м. Черкаси,

р\ НОМЕР_5 в ПАТ «Альфа-Банк» у м. Київ МФО 300346, ЄДРПОУ 37715518, е -mail legion-05@ukr.net), інші дані про особу суду невідомі, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Шпола, Черкаської області, жителя АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Шполянським РВ УМВС України в Черкаській області 20.06.1996, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , інші дані про особу суду невідомі, заробітну плату починаючи з 01.02.2019 по день поставлення рішення суду в розмірі 47315,24 грн. (сорок сім тисяч триста п`ятнадцять гривень двадцять чотири копійки).

Стягнути з ПП «Легіон Безпека» (18028, вул. Чорновола, 235\1, оф.6, м. Черкаси,

р\ НОМЕР_5 в ПАТ «Альфа-Банк» у м. Київ МФО 300346, ЄДРПОУ 37715518, е -mail legion-05@ukr.net), інші дані про особу суду невідомі, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Шпола, Черкаської області, жителя АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Шполянським РВ УМВС України в Черкаській області 20.06.1996, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , інші дані про особу суду невідомі, судові витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 5000,00 грн. (п`яти тисяч гривень).

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ПП «Легіон Безпека» (18028, вул. Чорновола, 235\1, оф.6, м. Черкаси,

р\ НОМЕР_5 в ПАТ «Альфа-Банк» у м. Київ МФО 300346, ЄДРПОУ 37715518, е -mail legion-05@ukr.net), інші дані про особу суду невідомі, на користь держави судовий збір в сумі 1536,80 грн. (одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок) на користь держави (отримувач ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, рахунок UA798999980000031211256026001, кодкласифікації доходів бюджету22030106).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду через Шполянський районний суд Черкаської області (до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи) шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Рішення в повному обсязі складене 04.12.2019.

Суддя Шполянського

районного суду Н.П. Побережна