Рішення

від 20.11.2019 по справі 910/5947/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.11.2019Справа № 910/5947/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , при секретарі судового засідання Стеренчук М.О. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (03151, м. Київ, ПРОСПЕКТ ПОВІТРОФЛОТСЬКИЙ, будинок 94)

до Приватного акціонерного товариства "Інститут землевпорядних технологій" (01030, м. Київ, ВУЛИЦЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, будинок 10-А, офіс 67)

про стягнення 78313,07 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Шевченко О.Б. - ордер № 415667 від 18.09.2019 року;

вільний слухач: ОСОБА_1 .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Завод 410 ЦА" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Інститут землевпорядних технологій" про стягнення 78313,07 грн., а саме 47000,00 грн. основного боргу, 20492,00 грн. пені, 1684,27 грн. процентів річних, 5846,80 грн. втрат від інфляції та 3290,00 грн. штрафних санкцій.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 38-11 від 28.11.2017 року в частині виконання обумовлених правочином комплексу топографо-геодезичних робіт у визначений строк та згідно здійсненої позивачем оплати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховані пеня, штраф, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2019 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.06.2019, за результатами розгляду заяви позивача б/н б/д про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5947/19, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами (без проведення судового засідання).

Враховуючи зміст поданого відповідачем 18.06.2019 року відзиву на позовну заяву, в якому ПАТ "Інститут землевпорядних технологій" заперечує проти позовних вимог, з метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду судом всіх обставин, які мають істотне значення для вирішення спору, та надання сторонам можливості реалізувати право на доведення своєї правової позиції у спорі, в тому числі шляхом подання додаткових доказів по справі, що унеможливлює вирішення даної справи в межах спрощеного позовного провадження, за ініціативою суду на підставі ч. 6 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України ухвалою від 24.06.2019 року постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання у справі призначено на 17.07.2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 року підготовче засідання у справі № 910/5947/19 відкладалось на 15.08.2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2019 року на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України з метою виконання завдання підготовчого провадження в справі та належної підготовки справи для розгляду по суті, з ініціативи суду продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/5947/19 на тридцять днів та, відповідно, відкладено підготовче засідання на 19.09.2019 року.

В судовому засіданні 19.09.2019 року, враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/5947/19 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 03.10.2019 року.

В судовому засіданні 03.10.2019 року судом оголошено перерву по розгляду справи по суті на 24.10.2019 року.

Судове засідання з розгляду справи по суті, призначене на 24.10.2019 року, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2019 року судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 14.11.2019 року.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті 14.11.2019 року судом оголошено перерву до 20.11.2019 року.

У підготовче засідання 17.07.2019 року представники сторін не з`явились.

У підготовчі засідання 15.08.2019 року та 19.09.2019 року з`явився представник позивача, представник відповідача з`явився в судове засідання 19.09.2019 року.

У засідання по розгляду справи по суті 03.10.2019 року з`явились уповноважені представники позивача та відповідача, в засідання 14.11.2019 року та 20.11.2019 року з`явився представник відповідача, представник позивача - не з`явився.

Про поважні причини неявки в судові засідання з розгляду справи по суті суд не повідомлено.

Суд зазначає, що відповідно до частини 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення позивача про розгляд судом справи по суті та призначені судові засідання, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 25.10.2019 року та повідомлення суду від 14.11.2019 року надсилались на адресу позивача, зазначену в позовній заяві, а саме: 03151, м. Київ, ПРОСПЕКТ ПОВІТРОФЛОТСЬКИЙ, буд. 94, та яка співпадає з місцезнаходженням позивача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Разом з тим, доказів отримання позивачем копії ухвали Господарського суду міста Києва від 25.10.2019 року поштовим відділенням зв`язку на час розгляду справи 14.11.2019 року до суду не повернуто.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103052562604, відповідно до даних якого станом на 31.10.2019 року вказане поштове відправлення вручено позивачеві 31.10.2019 року.

Також згідно даних щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103052563643 останнє станом на 20.11.2019 року знаходиться у точці видачі/доставки.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що про призначені судові засідання з розгляду справи № 910/5947/19 по суті позивач повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що позивач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 910/5947/19 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на вищевикладене, оскільки Державне підприємство "Завод 410 ЦА" не скористались наданими йому процесуальними правами, та представники вказаної сторони не прибули в судові засідання, суд здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами за відсутності зазначених учасників справи.

Судом повідомлено, що 18.06.2019 року через загальний відділ діловодства суду від відповідача - Приватного акціонерного товариства Інститут землевпорядних технологій надійшов відзив б/н від 18.06.2019 року на позовну заяву про стягнення заборгованості, в якому відповідач визнає позовні вимоги в частині стягнення суми боргу в розмірі 47000,00 грн. за Договором № 38-11 від 28.11.2017 року та заперечує проти позовних вимог в частині стягнення пені, штрафу, процентів річних та втрат від інфляції, посилаючись на неможливість належного виконання своїх зобов`язань за вказаним договором у зв`язку з ненаданням позивачем як замовником відповідачеві доступу до території знімання, а саме до земельної ділянки за кадастровим номером 8 000 000 000:72:252:0402 та прилеглої території з буфером. При цьому відповідач зазначає про неодноразове звернення до позивача з метою врегулювання ситуації та виконання робіт. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

Також 11.07.2019 року від відповідача надійшла заява про виправлення помилки у відзиві на позовну заяву, в якій відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та не брати до уваги вимоги, викладені у раніше поданому відзиві. Заява судом долучена до матеріалів справи.

До початку судового засідання 15.08.2019 року через канцелярію суду 30.07.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив № 8-2795 від 29.07.2019 року, в якій позивач вважає заперечення відповідача проти позову необґрунтованими та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а також клопотання № 8-2796 від 29.07.2019 про долучення до матеріалів справи належним чином засвідченої копії претензії № 1.3-1034 від 05.04.2018 року. Документи судом долучені до матеріалів справи.

Також через канцелярію суду від відповідача надійшли 06.08.2019 року клопотання б/н від 06.08.2019 року про застосування строків позовної давності до вимог позивача про стягнення пені за Договором № 38-11 від 28.11.2017 року в розмірі 20492,00 грн., а також 07.08.2019 року надійшли заперечення відповідача б/н від 07.08.2019 року на відповідь на відзив. Зазначені документи судом долучені до матеріалів справи.

Окрім цього 15.08.2019 року через канцелярію суду позивачем подано клопотання б/н від 15.08.2019 року про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документи до матеріалів справи долучені.

До початку судового засідання 19.09.2019 року через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів, а саме акту дешифрування місцевості № 1809-01 від 18.09.2019 року, супутникові знімки до нього, копії довідки № 0/05-001 від 06.05.2019 та інші докази. Документи судом долучені до матеріалів справи.

Позивачем через канцелярію суду 11.11.2019 року подані додаткові пояснення, в яких позивач повідомляє суд про прийняття керівництвом підприємства рішення про замовлення робіт в іншій організації в зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за спірним Договором № 38-11 від 28.11.2017 року в частині виконання обумовлених правочином комплексу топографо-геодезичних робіт у визначений строк, на підтвердження чого надано відповідні докази. Додаткові пояснення долучені судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 20.11.2019 року представником відповідача подані додаткові пояснення у вигляді заперечень на позовну заяву, в яких відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки без звернення до відповідача з вимогою про розірвання договору у позивача не виникло права на стягнення передплати в сумі 47000,00 грн. та відсутні підстави для задоволення як вимог про стягнення основного боргу, так і процентів річних та втрат від інфляції. Також відповідач стверджує про те, що позивачем пропущено строк позовної давності в частині вимог про стягнення пені та 7% штрафу, в зв`язку з чим просить суд відмовити в задоволенні відповідних позовних вимог. Додаткові пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Суд звертає увагу, що одним із елементів поняття справедливого судового розгляду є принцип рівності сторін, який також включає принцип змагальності процесу, що полягає у наданні рівних процесуальних можливостей сторонам у захисті їхніх прав і законних інтересів.

За приписами ст. 7 ГПК України господарський суд зобов`язаний забезпечити процесуальну рівність сторін. При цьому суд повинен: не допускати процесуальних переваг однієї сторони перед іншою; однаково вимагати від сторін виконання їхніх процесуальних обов`язків; однаковим чином застосовувати до сторін заходи процесуальної відповідальності.

У п. 87 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" (Заява № 65518/01) від 06.09.2005 року викладено правову позицію, відповідно до якої принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі Ruiz-Mateos). Тобто, невід`ємним принципом права на змагальний судовий процес є надання кожній стороні в судовому провадженні можливості розглянути й оспорити будь-який доказ чи твердження, наведені з метою справити вплив на рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст.42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Згідно з ч.1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частинами 1-3 статті 161 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є, зокрема, відзив на позовну заяву (відзив). Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Стаття 118 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Як встановлено судом, вказані додаткові пояснення відповідача у вигляді заперечень на позовну заяву від 19.11.2019 року подані представником ПАТ "Інститут землевпорядних технологій" в судовому засіданні 20.11.2019 року на стадії судових дебатів.

Будь - яких поважних причин неможливості звернення до суду з відповідними запереченнями на позовну заяву та дотримання відповідних процесуальних строків або клопотань про поновлення останніх відповідачем в поданій суду заяві не наведено.

При цьому у підготовчому засіданні 19.09.2019 року судом розглянуто питання, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, та встановлено відсутність будь - яких додаткових заяв та клопотань, які необхідно вирішити до розгляду по суті.

Відповідно до ч.2 ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

За таких обставин, оскільки заперечення на позовну заяву подані відповідачем до суду з порушенням строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України для вчинення відповідних дій, за відсутності доказів наявності будь - яких поважних причин неможливості звернення до суду з відповідними запереченнями та дотримання відповідних процесуальних строків або клопотань про поновлення останніх, зазначені заперечення, в тому числі в частині застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення 7% штрафу, підлягає залишенню без розгляду.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи 03.10, 14.11 та 20.11.2019 року суду не надано.

Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру від сторін на час розгляду справи в судових засідань по розгляду справи по суті до суду не надходило.

В судовому засіданні 03.10.2019 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судових засіданнях 03.10.2019 року, 14.11.2019 року та 20.11.2019 року проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 20.11.2019 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 28 листопада 2017 року між Державним підприємством ЗАВОД 410 ЦА (замовник за договором, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством Інститут землевпорядних технологій (виконавець за договором, відповідач у справі) укладено Договір № 38-11 (далі - Договір), за умовами якого виконавець зобов`язується виконати з дотриманням вимог чинного законодавства Комплекс топографо-геодезичних робіт зі складання топоплану масштабу 1:500 земельної ділянки (кадастровий № 8 000 000 000:72:252:0402), місце розташування якої: вул. Петра Радченка, 3 у Солом`янському районі м. Києва (далі - роботи), а замовник прийняти та оплатити виконані роботи (Національний класифікатор видів річної діяльності ДК 009:2010 код 71.12. "Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання технічного консультування в цих сферах" та ДК 009:2010 код 72.19. "Дослідження та експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук").

Розділами 2-8 Договору сторони погодили вартість робіт і порядок розрахунків, порядок здачі і приймання робіт, припинення дії договору, порядок вирішення спорів, форс-мажор, строк дії договору тощо.

Згідно п. 8.1 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами передбачених ним зобов`язань.

Вказаний Договір підписаний представниками замовника та виконавця і скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є підряду, який регулюється нормами §1 глави 61 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ч. 1 ст. 887 Цивільного кодексу України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов`язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх.

У відповідності до ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Так, за умовами п.п. 8.2, 8.3 Договору виконавець приступає до роботи після надходження оплати в розмірі та в порядку, який визначений в п. 2.3. даного Договору, на поточний рахунок Виконавця.

Строки виконання робіт по Договору - 2 місяці з дня зарахування коштів на поточний рахунок Виконавця в розмірі та в порядку, який визначений в п. 2.3 даного Договору.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором (ч.ч. 1, 2 ст. 844 Цивільного кодексу України).

Згідно п.2.1 Договору вартість робіт визначається згідно протоколу погодження договірної ціни на виконання робіт (Додаток № 1), який є невід`ємною частиною цього Договору.

Загальна вартість робіт за цим Договором становить: без ПДВ - 39 166,67 грн., крім того ПДВ 20% - 7 833 грн. 33 коп., всього 47 000,00 грн. (п.2.2 Договору).

У відповідності до умов Договору сторонами узгоджено та підписано Додаток № 1 до Договору - Протокол погодження договірної ціни на виконання робіт, який є підставою для взаємних розрахунків між замовником і виконавцем та згідно якого договірна ціна за виконання робіт за Договором становить 47000,00 грн. Копія Протоколу погодження ціни наявна в матеріалах справи.

Згідно частини 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до п. 2.3 Договору оплата здійснюється одноразово у вигляді 100% попередньої оплати в розмірі, що визначений в п. 2.2 даного Договору.

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору позивачем як замовником було здійснено авансовий платіж у розмірі 47000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1873 від 12.12.2017 року на вказану суму із зазначенням призначення платежу "оплата за комплекс топографо - геодезичних робіт зг. дог. 38-11 від 28.11.2017...", копія якого додана до матеріалів справи.

Факт отримання передплати та її розмір сторонами не заперечувався.

Згідно частини 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

За умовами п. 1.3 Договору робота вважається виконаною виконавцем після передачі замовнику топоплану земельної ділянки масштабу 1:500 узгодженого архітектурним управлінням м. Києва на паперовому та електронному носіях.

Згідно п.п.3.1, 3.2 Договору після закінчення виконання робіт виконавець передає замовнику акт здачі-приймання виконаних робіт. Замовник протягом 5 робочих днів після отримання акту здачі-приймання виконаних робіт, якщо він не має заперечень, зобов`язаний направити виконавцю підписаний акт здачі-приймання виконаних робіт або надати мотивовану відмову від приймання робіт з зауваженнями та строками їх усунення.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом згідно матеріалів справи, відповідач свої зобов`язання за Договором в частині своєчасного виконання робіт не виконав та у визначені Договором строки виконаний топоплан земельної ділянки замовнику не передав, у зв`язку з чим позивач направив на адресу відповідача претензію № 1.3-1034 від 05.04.2018 року, згідно з якою вимагав сплатити 47000,00 грн. основного боргу, а також 2397,00 грн. пені та 3290,00 грн. штрафних санкцій у відповідності до ст. 231 ГК України, оскільки станом на 04.04.2018 року роботи по спірному Договору відповідач не виконав.

У відповідь на вказану претензію відповідач листом № 50/04 від 19.04.2019 року, копія якого наявна в матеріалах справи, повідомив, що вважає претензію необґрунтованою з врахуванням виконаних виконавцем і переданих представнику замовника робіт та невиконанням останнім обов`язку забезпечення доступу на територію топографічного знімання.

В подальшому з метою досудового врегулювання спору Державним підприємством "Завод 410 ЦА" на адресу відповідача було направлено претензію № 8-664 від 18.02.2019 року, в якій позивач вимагав від виконавця повернення передплати в сумі 47000,00 грн. за спірним Договором, сплати пені, штрафу, процентів річних та втрат від інфляції.

Проте, вказана вимога щодо погашення заборгованості була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як зазначено позивачем, свої зобов`язання щодо виконання обумовлених Договором робіт щодо складання топоплану земельної ділянки у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі здійсненої позивачем передплати (авансового платежу), яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

Окрім того, оскільки, на думку позивача, відповідачем допущено порушення зобов`язання щодо своєчасного виконання обумовлених Договором робіт у визначені строки та згідно здійсненої передплати, позивачем нараховано на підставі ст. 625 ЦК України 1684,27 грн. процентів річних за період з 13.02.2018 року по 24.04.2019 року та 5846,80 грн. втрат від інфляції за період лютий 2018 року - лютий 2019 року, а також на підставі ст. 231 ГК України 20492,00 грн. пені за період з 13.02.2018 року по 24.04.2019 року та 7% штрафу в сумі 3290,00 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним або розірвання Договору № 38-11 від 28.11.2017 року та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

Як зазначалось судом вище, предметом даного спору, зокрема, є матеріально - правова вимога позивача про повернення попередньої оплати за договором підряду в сумі 47000,00 грн.

Відповідно до ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актом цивільного законодавства.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Суд звертає увагу сторін, що цивільне законодавство базується на принципі обов`язкового виконання сторонами зобов`язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Так, судом на підставі правової оцінки положень Договору встановлено, що викладені в договорі умови були визначені та погоджені сторонами. Отже, сторони, відповідно до вимог статті 180 ГК України, погодили істотні умови договору, а саме предмет, ціну та строк виконання робіт, порядок передачі виконаних робіт та їх оплати, строк дії Договору тощо.

Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Так, згідно умов п. 4.1 Договору останній може бути розірваним достроково за взаємною згодою сторін, про що складається додаткова угода.

Юридичний аналіз статей 837, частин 2, 4 статті 849 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що договір підряду є одним з цивільно-правових договорів, який має власне правове регулювання умов його укладення та визначає особливості захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання. Зокрема, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу у або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим або замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Тобто в даному випадку законодавцем чітко визначено правові наслідки порушення сторонами зобов`язань за договором підряду відповідно до ст. 849 ЦК України, проте інших способів захисту прав замовника, зокрема, можливості повернення авансу, якщо підрядником порушено строки виконання робіт, спірним Договором підряду не передбачено.

Наразі судом встановлено згідно матеріалів справи, що позивачем не надано належних доказів відмови позивача від Договору підряду в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 849 ЦК України, до моменту звернення з даним позовом до суду, позаяк жодна з претензій позивача окрім вимог про повернення передплати та сплати штрафних санкцій не містить зазначення про таку відмову від правочину.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи та вказані приписи чинного законодавства, спеціальними нормами якого передбачено певні способи захисту прав та інтересів сторін договору підряду, оскільки відповідно до частин 2, 4 статті 849 ЦК України за договором підряду прямо передбачено такий спосіб захисту прав та інтересів замовника, як зобов`язання підрядника вчинити певні дії у випадку порушення строків виконання зобов`язань, або стягнути завдані порушенням зобов`язань збитки, якщо замовник відмовився в односторонньому порядку від договору, та зважаючи на відсутність доказів відмови позивача як замовника від Договору підряду в порядку, передбаченому частиною 3 статті 849 ЦК України, за висновками суду останнім не набуто права на повернення здійсненої за спірним Договором переплати в сумі 47000,00 грн. та, відповідно, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у вказаній частині.

Також у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язання щодо своєчасного виконання обумовлених Договором робіт у визначені строки та згідно здійсненої передплати, оскільки виконавцем не здійснено повернення отриманих від позивача в якості передплати 47000,00 грн., останнім на підставі ст. 625 ЦК України нараховано 1684,27 грн. процентів річних за період з 13.02.2018 року по 24.04.2019 року та 5846,80 грн. втрат від інфляції за період лютий 2018 року - лютий 2019 року, які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданих розрахунків.

Проте, оскільки під час розгляду справи позивачем не доведено наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 47000,00 грн. передплати за Договором підряду, в зв`язку з чим за результатами всебічного та повного дослідження обставин справи в задоволенні позову у вказаній частині судом відмовлено, зазначене виключає також можливість задоволення похідних позовних вимог позивача про стягнення процентів річних та втрат від інфляції.

В свою чергу суд звертає увагу на умови Договору, а саме п. 3.3, згідно якого якщо в процесі робіт виявляється неможливість її виконання, виконавець зобов`язаний припинити роботи, повідомивши замовника про це в 5-денний строк після припинення роботи. У цьому випадку сторони зобов`язані у 10-денний строк розглянути питання про доцільність і напрямки продовження робіт.

Згідно п. 4.2 Договору якщо в процесі виконання роботи виявляється неминучість отримання негативного результату або недоцільність подальшого проведення роботи, виконавець зобов`язаний припинити її повідомивши замовника про це в 5-ти денний строк після припинення роботи. У цьому випадку сторони зобов`язані у 10-ти денний строк розглянути питання про доцільність і напрямки продовження робіт.

Проте, доказів повідомлення позивача як замовника про об`єктивну неможливість виконання робіт в межах строку їх виконання, тобто до 12.02.2018 року, у відповідності до вказаних пунктів Договору матеріали справи не містять. Також відповідачем не надано жодних доказів наявності письмових повідомлень про неможливість доступу до земельної ділянки, про які зазначено у відзиві на позовну заяву.

Поряд із цим заперечення відповідача проти позовних вимог з посиланням на те, що виконавцем вчинялись належні дії на виконання своїх зобов`язань за Договором, зокрема, на зустрічі 21.03.2018 року представником останнього були передані замовнику результати підготовчих робіт за вищевказаним Договором, а саме - план території кварталу на ортофотоплані великого масштабу (1:1000), судом також не приймаються до уваги як необґрунтовані та бездоказові, позаяк жодних доказів фактичного виконання умов Договору відповідачем суду не надано.

Будь - яких доказів на підтвердження фактичного проведення робочих зустрічей між виконавцем та замовником, згідно викладених у відзиві тверджень відповідача, а також, відповідно, правових наслідків зазначених господарських дій, матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що згідно приписів ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень ч. ч. 1, 4 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ст. 218 Господарського кодексу України).

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк виконання топографічних робіт не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

За приписами ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Таким чином, оскільки відповідачем допущено порушення зобов`язання щодо своєчасного виконання передбачених умовами Договору робіт, позивач, посилаючись на статтю 231 Господарського кодексу України просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції, а саме 20492,00 грн. пені за період з 13.02.2018 року по 24.04.2019 року та 3290,00 грн. 7% штрафу.

Суд зазначає, що згідно частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Натомість позивачем при здійсненні розрахунку пені застосовано період нарахування з 13.02.2018 року по 24.04.2019 року, що не відповідає зазначеним приписам законодавства, а тому нарахування пені за невиконання відповідачем зобов`язань з виконання робіт за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням встановленого судом періоду нарахування, становить 8554,00 грн., а отже є меншим, ніж заявлено до стягнення позивачем, тому правомірним є нарахування та стягнення пені внаслідок несвоєчасного виконання робіт за Договором у розмірі, нарахованому судом, а саме 8554,00 грн. пені.

В свою чергу, як встановлено судом за матеріалами справи, відповідачем 06.08.2019 року подано клопотання б/н від 06.08.2019 року про застосування строків позовної давності до вимог позивача про стягнення пені за Договором № 38-11 від 28.11.2017 року в розмірі 20492,00 грн., в якому останній, зокрема, на підставі ст. 257 ЦК України, зазначає про застосування строків позовної давності до вимог позивача про стягнення пені, посилаючись при цьому на те, що звернення до суду з відповідними вимогами в цій частині здійснено позивачем зі спливом строку позовної давності, тобто поза межами періоду позовної давності, наслідком чого має бути відмова в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.

Суд звертає увагу, що за приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Відповідно до ч.5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Тобто за змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення граничний строк виконання зобов`язань за спірним Договором, а саме з урахуванням п. 2.3 Договору відповідач мав виконати роботи в строк до 12.02.2018 року включно.

При цьому норма частини першої статті 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Як визначено ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. В свою чергу господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом (ч. 2 вказаної статті).

Відтак, оскільки позивач як юридична особа набуває свої права і обов`язки та реалізує їх в межах, визначених законодавством, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму своєчасної та ініціативної обізнаності останнього.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Спеціальна позовна давність в один рік, застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 258 Цивільного кодексу України).

В абзаці першому та п`ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів"(далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

При цьому як зазначено в п. 2.2. постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Окрім цього приписи чинного законодавства не містять застережень щодо задоволення заяв відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.

В свою чергу, судом за матеріалами справи встановлено факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань з виконання топографічних робіт в строки, визначені умовами Договору, що є підставою для застосування передбачених приписами ст. 231 ГК України штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу.

Господарський суд розглянувши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду даної справи, та розглянувши позов по суті, приймаючи до уваги той факт, що з даною позовною заявою позивач звернувся до суду 26.04.2019 року (як свідчать докази надсилання позовної заяви на адресу Господарського суду міста Києва), тобто за межами встановленого законодавством строку спеціальної позовної давності, дійшов висновку, що заява відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені в сумі 20492,00 грн. підлягає задоволенню, та, відповідно, вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову у вказаній частині з огляду на пропущення позивачем строку відповідного звернення до суду.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленого до стягнення штрафу судом встановлено, що розмір 7% штрафу, заявленого позивачем до стягнення у вказаній сумі 3290,00 грн., відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 3290,00 грн. штрафу підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1статті 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (ч. 1ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян ( MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Інститут землевпорядних технологій" (01030, м. Київ, ВУЛИЦЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, будинок 10-А, офіс 67, код ЄДРПОУ 33500347) на користь Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (03151, м. Київ, ПРОСПЕКТ ПОВІТРОФЛОТСЬКИЙ, будинок 94, код ЄДРПОУ 01128297) 3290,00 грн. (три тисячі двісті дев`яносто грн. 00 коп.) та 80,70 грн. (вісімдесят грн. 70 коп.) витрат зі сплати судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 06.12.2019 року.

Суддя А.М. Селівон