Рішення

від 05.12.2019 по справі 640/3930/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 грудня 2019 року № 640/3930/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді-доповідача Келеберди В.І., суддів - Амельохіна В.В., Качура І.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Черкаська міська рада

до Кабінету Міністрів України

треті особи без самостійних - 1. Всеукраїнська асоціація органів місцевого

вимог на предмет спору самоврядування Асоціація міст України ,

2. Міністерство фінансів України,

про визнання протиправною та нечинною постанови від 23 січня 2019 року №53 Про внесення змін до Порядку розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на вкладних (депозитних) рахунках у банках ,

ВСТАНОВИВ:

Черкаська міська рада звернулася до суду з позовом до Кабінету Міністрів України з вимогами про визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 23 січня 2019 року №53 Про внесення змін до Порядку розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на вкладних (депозитних) рахунках у банках (далі - постанова № 53, Порядок розміщення коштів), обґрунтовуючи позов тим, що з прийняттям оскаржуваної постанови управління Державної казначейської служби України у м. Черкаси припинило перерахування тимчасово вільних коштів загального фонду міського бюджету на депозитний рахунок банку та повернуло без виконання розпорядження про виділення коштів загального фонду міського бюджету для розміщення їх на депозитному рахунку банку.

За період з 02 по 20 лютого 2019 року орган Казначейства повернув позивачу коштів загального фонду міського бюджету у розмірі 51 257 396,70, мотивуючи тим, що з 02 лютого 2019 року набрала чинності оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України, якою передбачено розміщення тимчасово вільних коштів виключно спеціального фонду на вкладних (депозитних) рахунках у банках.

Внаслідок таких дій позивач недоотримав власних доходів від розміщення на депозити коштів загального фонду на суму 139 558,35 грн., тому стверджує, що оскаржувана постанова не лише обмежує його права вільно розпоряджатися коштами, але й завдає реальних матеріальних збитків.

Окрім того, оскаржувана постанова на думку позивача суперечить й нормативним актам самого Кабінету Міністрів України, оскільки аналогічні зміни відповідач не вніс, наприклад, до постанови №6 від 12 січня 2011 року, якою затверджено Порядок розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів шляхом придбання державних цінних паперів, що дозволяє відповідачу використовувати кошти як загального, так і спеціального фондів, а в питанні розміщення банківських депозитів - лише кошти спеціального фонду, що є прямим втручанням у право власника самостійно розпоряджатися своїми власними коштами.

Серед інших причин протиправності постанови №53 позивач зазначає й порушення процедури її прийняття, зокрема в частині порушення обов`язку завчасного оприлюднення проекту постанови, а також його узгодження з всеукраїнськими асоціаціями органів місцевого самоврядування.

Посилаючись на такі та інші твердження, позивач звертається до суду з даним адміністративним позовом та просить його задовольнити.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/3930/19, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву та зобов`язано подати наявні докази, зобов`язано відповідача опублікувати оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі у виданні, у якому цей акт було або мало бути оприлюднено, залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Всеукраїнську асоціацію органів місцевого самоврядування Асоціація міст України та Міністерство фінансів України.

Відповідачем 29 березня 2019 року подано відзив на позовну заяву, у якому зазначається, що оскаржувана постанова відповідає актам вищої юридичної сили, оскільки визначення Кабінетом міністрів України у постанові №53 поняття тимчасово вільні кошти місцевого бюджету та встановлення умов використання таких коштів, не суперечать положенням статті 70 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , якою передбачено право на прийняття відповідною радою рішення про використання таких коштів, а встановлені обмеження щодо умов розміщення тимчасово вільних коштів згідно оскаржуваної постанови не позбавляють позивача права на прийняття рішення щодо розміщення тимчасово вільних коштів спеціального фонду місцевих бюджетів на складних (депозитних) рахунках та укладення відповідних договорів банківського вкладу.

Окрім того, відповідач наполягає, що процедура та спосіб прийняття оскаржуваної постанови відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки розробником проекту постанови №53 - Міністерством фінансів України належно обґрунтовано необхідність запропонованих обмежень, отримано позитивний висновок Міністерства юстиції України та внесено проект на розгляд Кабінету міністрів України. При цьому опублікування розробником проекту нормативно-правового акту в порядку інформування, а не консультацій з громадськістю, не є елементом процедури прийняття акту Урядом та не впливає на порядок прийняття оскаржуваної постанови. У задоволенні позову відповідач просив відмовити повністю.

Від третьої особи - Всеукраїнської асоціації органів місцевого самоврядування Асоціація міст України 03 квітня 2019 року надійшли пояснення щодо позовних вимог, у яких підтримано позицію позивача. Міністерством фінансів України також подані пояснення на позовну заяву від 03 квітня 2019 року.

У підготовчому судовому засіданні 04 квітня 2019 року задоволено клопотання представника відповідача про витребування документів, оголошено перерву.

Від представника відповідача 15 травня 2019 року надійшла відповідь на пояснення третьої особи.

У засіданні 27 червня 2019 року підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.

Згідно витягу з протоколу автоматичного визначення від 29 липня 2019 року сформовано колегію суддів для розгляду справи №640/3930/19, а саме: суддя-доповідач - Келеберда В.І., судді - Амельохін В.В., Качур І.А.

В судовому засіданні 03 вересня 2019 року представники сторін надали свої пояснення по суті позову, протокольними ухвалами відмолено у задоволенні клопотань про залучення до участі у справі як третіх осіб без самостійних вимог Миколаївської міської ради та Славутської міської ради, з урахуванням думки учасників процесу та відсутності заперечень ухвалено розгляд справи продовжувати за правилами письмового провадження.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, з урахуванням пояснень представників сторін та інших учасників процесу, доводів позовної заяви, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Кабінетом міністрів України 23 січня 2019 року прийнято постанову №53 Про внесення змін до Порядку розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на вкладних (депозитних) рахунках у банках .

Зазначена постанова №5 набрала чинності 02 лютого 2019 року з опублікуванням в газеті Урядовий кур`єр №22 (6385) від 02 лютого 2019 року.

За змістом постанови №53 внесено зміни до Порядку розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на вкладних (депозитних) рахунках у банках, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 12 січня 2011 року №6 (далі - Порядок), згідно з якими в абзаці другому пункту 2 та у підпункті 4 пункту 12 слова загального та/або спеціального фондів замінено словами спеціального фонду , а підпункт 5 пункту 3 виключено.

Позивач стверджує, що до прийняття оскаржуваної постанови органи місцевого самоврядування могли розміщувати на депозитних рахунках у банках кошти загального та спеціального фондів місцевих бюджетів, а після її прийняття можуть розміщувати на таких рахунках лише кошти спеціального фонду, що на його думку, встановлює пряму заборону органам місцевого самоврядування розпоряджатися у визначеному законом порядку частиною власних коштів.

У цій частині обґрунтувань позову суд зазначає, що Черкаська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду міста Черкаси та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 142 Конституції України матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з частиною другою статті 70 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування мають право створювати комунальні банки та інші фінансово-кредитні установи, виступати гарантами кредитів підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, здійснювати розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на депозитах з дотриманням вимог, встановлених Бюджетним кодексом України та іншими законами України.

Черкаська міська рада 18 жовтня 2018 року прийняла рішення №2-3675 Про розміщення тимчасово вільних коштів бюджету міста на складних (депозитних) рахунках у банках у 2019 році . На підставі зазначеного рішення 04 січня 2019 року між Департаментом фінансової політики Черкаської міської ради та ПАТ АБ Укргазбанк укладено договір банківського строкового вкладу, згідно умов якого вкладник розмістив на рахунках банку тимчасово вільні кошти міського бюджету у розмірі 50 000 000,00 грн. під 15,35 %. Упродовж дії договору вкладник здійснював поповнення суми депозиту шляхом надання органу казначейства відповідних розпоряджень про виділення коштів з міського бюджету для розміщення їх на депозитному рахунку банку.

Однак, з прийняттям Кабінетом Міністрів України оскаржуваної постанови №53 орган казначейства припинив перерахування тимчасово вільних коштів загального фонду міського бюджету на депозитний рахунок банку та повертає позивачу без виконання його розпорядження про виділення коштів загального фонду міського бюджету для розміщення їх на депозит та платіжні доручення про перерахування цих коштів на депозитний рахунок банку.

За період з 02 по 20 лютого 2019 року орган казначейства повернув позивачу коштів у загальному розмірі 51 257 396,70 грн., а позивач недоотримав власних доходів від розміщення на депозиті коштів загального фонду на суму 139 558,35 грн.

Водночас, згідно зі статтею 116 Конституції України, статтею 20 Закону України Про Кабінет міністрів України Уряд здійснює внутрішню політику держави, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення фінансової політики, розробляє та виконує загальнодержавні програми з економічного та соціального розвитку.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 113 Конституції України та частини першої статті 1 та статті 4 Закону України Про Кабінет Міністрів України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, що у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента.

Відповідно до статті 62 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Згідно зі статтею 63 зазначеного Закону склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та Законом України Про Державний бюджет України .

Доходи місцевого бюджету зараховуються до загального або спеціального місцевого бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України та Закону України Про Державний бюджет України .

У складі надходжень спеціального фонду місцевого бюджету виділяються надходження бюджету розвитку, які формуються відповідно до вимог Бюджетного кодексу України.

Нормами статті 13 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Складовими частинами загального фонду бюджету є:

1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду бюджету;

2) всі видатки бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету;

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без визначення того спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок надходжень загального фонду бюджету);

4) фінансування загального фонду бюджету.

Складовими частинами спеціального фонду бюджету є:

1) доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування;

2) видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету (у тому числі власних надходжень бюджетних установ);

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету);

4) фінансування спеціального фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету.

Відповідно до пункту 2 Порядку розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на вкладних (депозитних) рахунках у банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 6 від 12 січня 2011 року (зі змінами та доповненнями), тимчасово вільні кошти місцевого бюджету - обсяг коштів місцевого бюджету, які обліковуються на рахунках спеціального фонду на дату їх розміщення на вкладних (депозитних) рахунках і відволікання яких не призведе до втрати платоспроможності місцевого бюджету та виникнення заборгованості за відповідним фондом місцевого бюджету протягом періоду, на який передбачається здійснити розміщення таких коштів на вкладних (депозитних) рахунках у банках. Платоспроможність місцевого бюджету - спроможність місцевого бюджету своєчасно і в повному обсязі здійснювати платежі за всіма його зобов`язаннями.

Згідно з абзацом другим частин восьмої статті 16 Бюджетного кодексу України керівник місцевого фінансового органу має право за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради в межах поточного бюджетного періоду здійснювати на конкурсних засадах розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на депозитах або шляхом придбання цінних паперів, емітованих Автономною Республікою Крим, відповідною міською радою, з подальшим поверненням таких коштів до кінця поточного бюджетного періоду, а також шляхом придбання державних цінних паперів.

Пунктом восьмим частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України одним із принципів бюджетної системи України є принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.

Разом з тим, за твердженнями відповідача правовою підставою для прийняття оскаржуваної постанови є саме абзац третій частини восьмої статті 16 Бюджетного кодексу України, відповідно до положень якого порядок здійснення операцій, передбачених цією частиною статті, визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, обов`язок визначення Порядку здійснення операцій розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на депозитах, покладено саме на Кабінет Міністрів України.

Надання Кабінетом Міністрів України визначення у постанові №53 від 23 січня 2019 року поняттю тимчасово вільні кошти місцевого бюджету та встановлення умови використання таких коштів, не суперечить положенням статті 70 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , якою передбачено право на прийняття відповідною радою рішення про використання таких коштів, з чого суд приходить до висновку, що встановлені обмеження щодо умов розміщення тимчасово вільних коштів згідно оскаржуваної постанови не позбавляють права Черкаської міської ради на прийняття рішення щодо розміщення тимчасово вільних коштів спеціального фонду місцевих бюджетів на вкладних (депозитних) рахунках та укладення відповідних договорів банківського вкладу.

На користь зазначеного свідчать також положення пункту 3 Порядку розміщення вільних коштів на вкладних (депозитних) рахунках у банках, згідно з яким умовою розміщення тимчасово вільних коштів на вкладних (депозитних) рахунках в установах банків є наявність рішення місцевої ради щодо розміщення вільних коштів на вкладних (депозитних) рахунках у банках.

Наведені положення чинного законодавства надають право органам місцевого самоврядування розміщувати належні їм кошти.

З аналізу викладеного вбачається, що твердження позивача про встановлення оскаржуваною постановою прямої заборони органам місцевого самоврядування розпоряджатися у визначеному законом порядку частиною власних коштів не відповідають дійсному змісту постанови №53 від 23 січня 2019 року.

В частині тверджень позивача щодо порушення порядку та способу прийняття оскаржуваної постанови №53 від 23 січня 2019 року, суд зазначає, що головним розробником постанови є Міністерство фінансів України, яким обґрунтовано необхідність її прийняття тим тимчасовим характером, зокрема, до 31 грудня 2019 року для врегулювання бюджетних процесів та забезпечення ефективного та раціонального використання тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів. Окрім того, обмеження розміщення тимчасово вільних коштів лише коштами спеціального фонду місцевих бюджетів зумовлено необхідністю нівелювання втрат загального фонду місцевих бюджетів, що спрямовується на фінансування захищених статей бюджету (соціальні виплати, заробітна плата працівників бюджетної сфери та інше).

Міністерством юстиції України надано позитивний висновок щодо проекту постанови №53, у якому зазначається, що проект відповідає Конституції України, узгоджується з актами законодавства, що мають вищу юридичну силу та з актами такої ж юридичної сили, відповідає нормам нормопроектувальної техніки.

В адміністративному позові позивач посилається на порушення пункту 4 § 154 Глави 2 Розділу 14 Регламенту Кабінету Міністрів України , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року №950, згідно з яким проекти нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України оприлюднюється на офіційних веб-сайтах розробників у порядку, передбаченому Законом України Про доступ до публічної інформації і відповідно до якого Міністерство фінансів України як головний розробник проекту оскаржуваної постанови зобов`язаний був завчасно оприлюднити проект на офіційному веб-сайті Мінфіну.

Водночас, відповідно до статті 15 Закону України Про доступ до публічної інформації зобов`язано оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньо організаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

До визначених нормативно-правових актів проект постанови №53 від 23 січня 2019 року не відноситься, оскільки не підлягає обговоренню.

Також, позивач зазначає, що під час підготовки проект оскаржуваної постанови мав бути надісланий всеукраїнським асоціаціям органів місцевого самоврядування, проте таких дій відповідачем вчинено не було.

Однак, частиною першою статті 19 Закону України Про асоціації органів місцевого самоврядування визначено, що консультації центральних органів виконавчої влади із всеукраїнськими асоціаціями проводяться щодо проекту закону про Державний бюджет України, положень підзаконних актів, що стосуються бюджетного процесу, а саме:

а) визначення соціальних стандартів і нормативів соціальної та бюджетної забезпеченості надання соціальних послуг;

б) обґрунтування і розрахунку загального обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України для місцевих бюджетів;

в) методики розподілу міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами;

г) визначення обсягів субвенцій на реалізацію програм соціально-економічного розвитку територій, інших програм та принципів їх розподілу між місцевими бюджетами,

Також консультації проводяться щодо пропозицій про введення в дію або внесення змін до законодавства про місцеві бюджети та міжбюджетні відносини; проектів загальнодержавних програм, що стосуються розвитку регіонів; проектів державних соціальних програм, реалізація яких покладається на органи місцевого самоврядування; питань підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації службовців місцевого самоврядування.

Вищенаведених питань положення постанови №53 не стосуються.

Таким чином, в цій частині тверджень позивача суд приходить до висновку, що оскільки постанова №53 від 23 січня 2019 року не стосувалася функціонування місцевого самоврядування, прав та інтересів територіальних громад, місцевого та регіонального розвитку, а реалізація постанови не мала впливу на інтереси окремих верств населення, об`єднаних спільними інтересами, суб`єктів господарювання тощо, обговоренню та оприлюдненню її проект не підлягав.

За таких обставин твердження позивача щодо протиправності постанови №53 від 23 січня 2019 року не обґрунтовані належним чином, не підтвердилися упродовж розгляду справи, у зв`язку з чим суд не знаходить підстав для її скасування та задоволення позовних вимог в цілому.

Окрім іншого суд вбачає за необхідне зазначити, що частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі Федоренко проти України (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути існуючим майном або виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи законними сподіваннями отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини Сєрков проти України (39766/05) встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку. Хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року по справі №127/4267/17.

Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких підлягають відшкодуванню або оплаті витрати позивача - не суб`єкта владних повноважень лише при задоволенні адміністративного позову.

Як вбачається з платіжного доручення №84 від 04 лютого 2019 року №84 позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено 1 921,00 грн. судового збору.

Оскільки позивач в силу положень пункту 7) частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України є суб`єктом владних повноважень судові витрати відшкодуванню не підлягають. Окрім того, суд відмовляє у задоволенні позову повністю, через що підстави для розподілу судових витрат також відсутні.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 247, 250, 255, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Черкаської міської ради до Кабінету Міністрів України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору - Всеукраїнська асоціація органів місцевого самоврядування Асоціація міст України , Міністерство фінансів України, про визнання протиправною та нечинною постанови від 23 січня 2019 року №53 Про внесення змін до Порядку розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на вкладних (депозитних) рахунках у банках - відмовити повністю.

Підстави для відшкодування судових витрат відсутні.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: Черкаська міська рада, адреса: 18000, м. Черкаси, вул. Б.Вишневецького, будинок 36, тел. +380472360179, ідентифікаційний код: 25212542.

Відповідач: Кабінет Міністрів України, адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 12/82, код ЄДРПОУ 00031101, тел. +380442566333.

Суддя-доповідач В.І. Келеберда

Судді В.В. Амельохін

І.А. Качур