Рішення

від 25.11.2019 по справі 640/16621/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 листопада 2019 року № 640/16621/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представників сторін: від позивача - Кочержук Ю.В., від відповідача - Герасименко П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Українські інновації доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Українські інновації (далі-позивач/ ТОВ Українські інновації ) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві ( далі - відповідач/ ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.05.2019 №0024001404.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що висновки контролюючого органу, на яких ґрунтується оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, прийнятого у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв`язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку позивача.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю Українські інновації (код 35632037) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ СМАРТТОРГ ЛТД (код 41125678), результати якої оформлені актом від 26.03.2019 №322/26-15-14-04-05/35632037 (далі -акт перевірки).

Відповідно до акту перевірки, перевіркою ТОВ Українські іновації встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 145602 грн., в тому числі:

- червень 2017 року - 110882 грн.;

- липень 2017 року - 34720 грн.

На підставі вказаних висновків акту перевірки, Головним управління Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.05.2019 №0024001404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 218403 грн., з яких 145602 грн. - податкове зобов`язання та 72801 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 185.1. ст. 185, п. 187.1. ст. 187, п. 188.1. ст. 188 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до п. 201.1., 201.4., 201.6. ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених п. 201.1. ст. 201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1. ст. 200 ПК Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1. ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2., 198.3., 198.6. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Кодексу).

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено у частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 1.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку"), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Відповідно до пункту 2.1 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Як вбачається зі змісту акту перевірки та відзиву відповідача, висновки щодо порушення товариством з обмеженою відповідальністю Українські інновації приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом - товариством з обмеженою відповідальністю СМАРТТОРГ ЛТД .

Аналізуючи норми податкового законодавства України, ознайомившись із доводами контролюючого органу, на підставі яких здійснено вказані висновки акту перевірки, суд зазначає, що в межах даного спору слід встановити саме факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентом з урахуванням умов спірних правовідносин.

Так, між ТОВ Українські Інновації (замовник) та ТОВ "СМАРТТОРГ ЛТД" (девелопер) укладений Договір Девелопменту № 16617 від 16.06.2017, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Девелопер приймає на себе зобов`язання надати послуги з розробки, оперативного планування проекту по організації робот з прокладання мереж для найбільш економічно вигідного використання та реалізації проекту, а Замовник зобов`язується оплатити надані Девелопером послуги.

Під послугами Девелопера в цьому Договорі розуміється наступне:

- Розробка бізнес-плану;

- Реалізація проекту;

- Пошук та залучення підрядних організацій для реалізації проекту;

- Отримання та узгодження технічної документації.

Замовник зобов`язується вчасно виплатити Девелоперові оплату за надані послуги, у розмірі, порядку та на умовах, визначених даним Договором. Замовник зобов`язується здійснити оплату Девелоперу за надані послуги у загальному розмірі 112494,00 грн. Порядок оплати вказаної суми Договору обумовлюється Сторонами додатково.

Оплата винагороди проводиться шляхом переказу відповідних сум на рахунок Девелопера в банку.

На підтвердження виконання вказаного договору, позивачем надані копії: рахунок-фактура від 16.06.2017 №С-0000167 (послуги з розробки оперативного планування проекту по організації роботи з прокладання мереж), акт здачі -прийняття робіт (послуги з розробки оперативного планування проекту по організації роботи з прокладання мереж) від 16.06.2017 №СТ-0000167, податкова накладна від 16.06.2017 №70.

ТОВ Українські Інновації (замовник) та ТОВ "СМАРТТОРГ ЛТД" (виконавець) уклали договір від 19.06.2017 №19617, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується надати Замовнику комплекс робіт і послуг по виготовленню брендової продукції та нанесенню логотипу на сувенірну продукцію Замовника.

До матеріалів справи позивачем надані копії: рахунок-фактура від 19.06.2017 №СТ-0000196 (послуги по нанесенню логотипа), рахунок-фактура від 23.06.2017 №СТ-0000236 (послуги по нанесенню логотипа на тапки), акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 23.06.2017 №СТ-0000236, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 19.06.2017 №СТ-0000196, податкова накладна від 23.06.2017 №83, податкова накладна від 19.06.2017 №73.

Також, між ТОВ Українські Інновації ( Замовник ) та ТОВ СМАРТТОРГ ЛТД (Постачальник) укладено Договір поставки від 05.06.2017 №5617, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується поставляти і передавати у власність Замовнику товар, а Замовник зобов`язується прийняти товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Найменування, одиниця виміру, ціна за одиницю товару, загальна вартість товару визначаються специфікаціями або рахунком-фактурою, яку є невід`ємною частиною цього Договору.

На підтвердження виконання вказаного договору, позивачем надані копії: рахунок-фактура від 16.06.2017 №СТ-0000166 (кабель ВВГ-П-0,66; кабель оптичний ОКАДт-Д (1,0); кабель оптичний ОКАДт-Д (1,5); кабель оптичний ОКАДт-Д (1,5)), видаткова накладна від 16.06.2017 №СТ-0000166, податкова накладна від 16.06.2017 №69.

Водночас, 12 червня 2017 року між ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ІННОВАЦІЇ" (Боржник), ТОВ "СМАРТТОРГ ЛТД" (Первісний Кредитор) та ТОВ "МАРЕЛІ" (Новий Кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги № 12.

Згідно умовами Договору, даний Договір регулює правовідносини, що виникають з приводу відступлення в порядку та на умовах, визначених даним Договором та чинним законодавством України, Первісним Кредитором Новому Кредитору права вимоги, належного Первісному кредитору, в межах яких Новий Кредитор стає Кредитором за Договором № 5617 від "05" червня 2017 року між Первісним кредитором за Боржником.

За даним Договором до Нового Кредитора переходить право вимагати (замість Первісного кредитора) від Боржника належного та реального виконання наступних обов`язків: право вимоги борг ' на загальну суму 292398.00 (Двісті дев`яносто дві тисячі триста дев`яносто вісім гривень 00 копійок), який виник в рамках виконання умов договору № 5617 від "05" червня 2017 року між первісним Кредитором та Боржником.

Право вимоги Первісного Кредитора заданим Договором, визначеним у п. 1.2. даного Договору, переходить до Нового Кредитора з моменту підписання Даного Договору, в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу даних прав.

Також, між ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ІННОВАЦІЇ" (Боржник), ТОВ "СМАРТТОРГ ЛТД" (Первісний Кредитор) та ТОВ "МАРЕЛІ" (Новий Кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги № 13 від 13.06.2017.

Згідно умовами вказано Договору, даний Договір регулює правовідносини, що виникають з приводу відступлення в порядку та на умовах, визначених даним Договором та чинним законодавством України, Первісним Кредитором Новому Кредитору права вимоги, належного Первісному кредитору, в межах яких Новий Кредитор стає Кредитором за Договором № 16617 від "16" червня 2017 року та Договором № 19617 від "19" червня 2017 року між Первісним кредитором та Боржником.

За даним Договором до Нового Кредитора переходить право вимагати (замість Первісного кредитора) від Боржника належного та реального виконання наступних обов`язків: право вимоги боргу на загальну суму 581214.00 (П`ятсот вісімдесят одна тисяча двісті чотирнадцять гривень 00 копійок), який виник в рамках виконання умов за Договором № 16617 від "16" червня 2017 року та Договором № 19617 від "19" червня 2017 року між первісним Кредитором та Боржником

Право вимоги Первісного Кредитора за даним Договором, визначеним у п. 1.2. даного Договору, переходить до Нового Кредитора з моменту підписання Даного Договору, в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу даних прав.

На обґрунтування ділової доцільності, позивачем зазначено, що згідно укладеного договору поставки від 05.06.2017 №5617 передані кабелі використані позивачем для прокладання кабелю (телекомунікаційної мережі ) для товариства з обмеженою відповідальністю Гігатранс Україна (договір від 15.01.2016 №1/01), а частина для власних потреб.

Зазначений кабель (телекомунікаційні мережі) перевозився ТОВ Трой-Україна на замовлення позивача, що підтверджується договором на перевезення вантажів від 22.05.2017 №1-Ч, заявка на перевезення вантажу від 14.06.2017 №11/923-12, рахунок-фактура від 14.06.2017 №СТ-00012, акт виконаних робіт від 17.06.2017 №18, товарно-транспортні накладанні від 16.06.2017.

Щодо укладеного договору девелопменту від 16.06.2017 №16617, метою останнього було отримання послуг з оперативного планування проекту по організації роботи з прокладання мереж, замовником яких було ТОВ Гігітранс Україна згідно договору від 15.01.2016 №1/01.

Договір від 19.06.2017 №19617 щодо надання послуг по нанесенню логотипу на тапки та бутилки, укладений на виконання договору від 24.05.2017 №24/05/17 між позивачем та представництвом Берлін-Хемі/А.Менаріні Україна ГмбХ .

Проаналізувавши надані позивачем первинні документи, судом встановлено, що вказані документи не мають дефектів щодо форми, змісту або пошкодження, які б зумовили втрату ними юридичної сили і доказовості, тобто оформлені відповідно до чинного законодавства України, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій та засвідчують фактичний рух активів між задекларованими учасниками.

Натомість, висновки контролюючого органу ґрунтуються на аналізі інформації з баз даних ДФС, згідно яких у контрагента позивача відсутня достатня кількість трудових ресурсів, основних засобів, активів для фактичного виконання робіт, невідповідність документально відображеної номенклатури робіт, поставлених на користь позивача, номенклатурі робіт, послуг отриманих його постачальниками, відсутність в ланцюгу постачання робіт.

З приводу вищевикладеного, суд зазначає, що здійснення господарської діяльності контрагентом не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов`язок суб`єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов`язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій.

Чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 у справі №К/800/36098/13.

У відповідності статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

При цьому, сам по собі факт недекларування контрагентом позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, на думку суду, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредиту, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 30.01.2018 №К/9901/612/18 і №К/9901/630/18.

Крім того, жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у контрагентів позивача матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність трудових ресурсів, на які посилається відповідач, не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

При цьому, аргументи відповідача ґрунтуються на інформації з АІС Податковий блок , однак, така інформація не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність у контрагентів позивача умов для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатньою для визнання господарських операцій з позивачем нереальними (безтоварними).

Посилання відповідача на фіктивність господарських відносин між позивачем та його контрагентом носять загальний характер, без наведення інформації та надання доказів, які б засвідчили конкретні обставини ведення фіктивної діяльності таким контрагентом, а тому не можуть спростовувати фактичне здійснення операцій таким суб`єктом господарювання.

Отже, з наведеного вище вбачається, що податкова інформація про порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку. Безпідставними є доводи податкового органу про відсутність у контрагентів позивача управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, та іншого майна, які економічно необхідні для виконання таких робіт, з огляду на те, що жодного доказу суду на підтвердження цієї інформації відповідачем не надано, як і не доведено неможливості контрагентів укладати договори в межах своєї господарської діяльності з іншими суб`єктами господарювання з метою виконання зобов`язань перед товариством (позивачем у справі).

Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками , якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Також, слід враховувати вимоги частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Щодо посилань контролюючого органу на досудове розслідування від 27.02.2017 №42017100000000 щодо ТОВ Марелі , від 09.10.2017 №32017100100000090 щодо ТОВ СМАРТТОРГ ЛТД та допит керівника ТОВ СМАРТТОРГ ЛТД ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України (далі КПК України).

У ч.1 ст.23 КПК закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина 2 цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною 4 ст.95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

З наведеного вбачається, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Крім того, про наявність кримінальних справ, чи тим більше наявність вироків, за фактом фіктивного підприємництва, що має безпосереднє значення для надання висновку, щодо діяльності господарюючих суб`єктів, а ні щодо позивача ні щодо його контрагентів надано не було.

Окрім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі №816/809/17, який в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні.

Суд зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів про наявність встановлених судами фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними.

Також, на момент розгляду даної справи відсутня інформація щодо закінчення досудового розслідування та наявності вироку суду у кримінальній справі за кримінальними провадженнями відносно позивача, його контрагентів чи їх посадових осіб.

Отже, відповідач під час судового розгляду справи не навів будь-яких переконливих доводів та не надав належних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, та/або свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, та/або про наявність інших обставин що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків.

При цьому, згідно п. 36.1, 36.5 ст. 36, п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов`язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Суд враховує, що презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , Суд звертав увагу на необхідність покладення обов`язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем з його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.05.2019 №0024001404 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські інновації" задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19,Київ,Центральна Частина Києва, Київ,04655, код ЄДРПОУ39439980) №00224001404 від 13.05.2019р.

3.Витрати по сплаті судового збору в сумі 3285 (три тисячі двісті вісімдесят п`ять) грн. відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19,Київ,Центральна Частина Києва, Київ,04655, код ЄДРПОУ39439980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські інновації" (вул. Івана Кудрі 20-б,Київ 15,01015, код ЄДРПОУ35632037)

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 06.12.2019.

Суддя С.К. Каракашьян