Рішення

від 05.12.2019 по справі 640/22197/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 грудня 2019 року № 640/22197/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СФЕРАЛАЙН"

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СФЕРАЛАЙН" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач), у якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0061201404 від 30 листопада 2018 року та №0061211404 від 30 листопада 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що висновок Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про порушення позивачем пункту 44.1, пункту 44.3, пункту 44.6 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, викладений в акті від 07 листопада 2018 року №1079/26-15-14-04-05/37404411, є необґрунтованим, оскільки відповідачем не вказано, які саме операції є непідтвердженими первинними документами, безпідставно зроблено висновок щодо відсутності у позивача економічної мети для надання та отримання послуг, не досліджено факту постачання товару. З огляду на викладене позивач вважає податкові повідомлення-рішення №0061201404 від 30 листопада 2018 року та №0061211404 від 30 листопада 2018 року протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2018 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти задоволення позову у відзиві на позов представник відповідача вказує, що в порушення пунктів 85.2, 85.4 статті 85 Податкового кодексу України позивачем не надано до перевірки первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували фінансово-господарські операції позивача з контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю Мартейн .

Крім того, представник контролюючого органу зазначив, що банківські рахунки контрагентів, реквізити яких вказані у договорах, укладених позивачем із контрагентами, відкриті ними у банківських установах після підписання договорів.

У відповіді на відзив позивач наголошує, що ним було надано до перевірки документи, які підтверджують виконання умов договору з Товариством з обмеженою відповідальністю Мартейн від 01 липня 2016 року.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючою суддею у адміністративній справі №640/22197/18 визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Кузьменко А.І.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2019 року справу прийнято до провадження та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статі 78 Податкового кодексу України на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 11 жовтня 2018 року №15276 проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Сфералайн з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Мартейн за липень та серпень 2016 року, за результатом якої складений акт від 07 листопада 2018 року №1079/26-15-14-04-05/37404411 (далі - акт перевірки).

Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем пункту 44.1, пункту 44.3, пункту 44.6 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у загальній сумі 123 697,00 грн та встановлено заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 43 347,00 грн.

Вказані висновки перевірки ґрунтуються на тому, що позивачем не надано до перевірки первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували фінансово-господарські операції позивача з контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю Мартейн .

Крім того, представник контролюючого органу зазначив, що банківські рахунки контрагентів, реквізити яких вказані у договорах, укладених позивачем із контрагентами, відкриті ними у банківських установах після підписання договорів.

Також, акт перевірки містить посилання на вирок Деснянського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року у справі №754/12007/17, яким, зокрема, ОСОБА_1 засновника та директора Товариства з обмеженою відповідальністю Мартейн визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за статтею 205-1 частина 2 Кримінального кодексу України і призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк три роки, без позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 30 листопада 2018 року:

-№0061201404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 65 021,00 грн (за основним платежем - 43 347,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 21 674,00 грн.);

-№0061211404, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення податку на додану вартість на суму 123 697,00 грн.

Незгода позивача із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно підпункту 200.1 і 200.2 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

У свою чергу, відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту "а" пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, "податковий кредит" - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Також, згідно з пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі по тексту - Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону, "первинний документ" - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що "господарська діяльність" - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частини 1 та 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції. При цьому, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з наведеними вище нормами Податкового кодексу України.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентами на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Так, судом встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Мартейн укладено договір поставки від 01 липня 2016 року, предметом якого є поставка товару передбаченого у рахунках-фактури, згідно яких було проведено відвантаження товару, видаткових накладених або специфікаціях, які додаються до даного договору та є його невід`ємною частиною (т. 1 а.с. 47-50).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання зазначеного договору від 01 липня 2016 року сторонами було складено видаткові накладені (т. 1 а.с. 51-109), податкові накладні (т. 2 а.с. 15-142, сертифікати відповідності товару (т. 2 а.с. 143-148).

На підтвердження перевезення товару, придбаного позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю Мартейн , позивачем надано суду копії договору найму автомобіля від 15 серпня 2011 року, предметом якого є оренда Товариством з обмеженою відповідальністю СФЕРАЛАЙН автомобіля марки ГАЗ 3302, акту приймання-передачі автомобіля від 01 вересня 2011 року, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, оборотно-сальдової відомості по рахунку 203 за липень-серпень 2016 року, трудової книжки ОСОБА_2 (водій) (т. 2 а.с. 8-14), декларації про відповідність вимогам Технічного регламенту етикетування ламп побутового використання стосовно ефективності споживання електроенергії (т. 2 а.с. 175-198).

Суд зауважує, що всі документи від імені Товариства з обмеженою відповідальністю Мартейн підписані громадянином ОСОБА_1 .

Так, вироком Деснянського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року у справі №754/12007/17, яким, зокрема, ОСОБА_1 , засновника та директора Товариства з обмеженою відповідальністю Мартейн , визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за статтею 205-1 частина 2 Кримінального кодексу України і призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк три роки, без позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю.

Зазначеним судовим рішенням встановлено, що громадянин ОСОБА_1 зареєстрував на своє ім`я Товариство з обмеженою відповідальністю Мартейн без наміру здійснювати господарську діяльність, за грошову винагороду.

У контексті вищезазначених обставин суд виходить із того, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 липня 2019 року у справі №823/128/16 ( №К/9901/25140/18), від 27 березня 2018 року у справі № 2а-1670/5096/12 (К/9901/12890/18), від 30 січня 2018 року у справі № 2а-0870/6083/11 (К/9901/541/18), а також у постановах Верховного Суду України від 01 грудня 2015 року у справі №21-3788а15 (№826/15034/14), від 14 березня 2017 року у справі №21-1513а16.

За таких обставин, підстави для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0061201404 від 30 листопада 2018 року та №0061211404 від 30 листопада 2018 року відсутні.

Щодо доводів позивача, що перевірку проведено за відсутності директора Товариства з обмеженою відповідальністю "СФЕРАЛАЙН", який на час проведення перевірки перебував у відпустці, суд зазначає, що розгляд заперечень названого товариства відбувся за участі директора Товариства з обмеженою відповідальністю "СФЕРАЛАЙН", яким було надано до заперечень первинні бухгалтерські документи та які враховані відповідачем при розгляді таких заперечень. Отже, в даному випадку суд не вбачає порушень відповідачем процедури проведення перевірки позивача, про які зазначає позивач у позові.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "СФЕРАЛАЙН" відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко