Постанова

від 05.12.2019 по справі 580/1517/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1517/19 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

С.О. Кульчицький

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 грудня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

суддя-доповідач Сорочка Є.О.,

суддів Єгорової Н.М.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року, що прийняте о 10 год. 25 хв. у місті Черкаси (повний текст складений 22 серпня 2019 року), у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Черкаській області про сплату боргу №Ф-6061-52 від 18.11.2018.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувана вимога є обґрунтованою та правомірною.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №512 від 12.10.2012 позивач на підставі рішення Черкаської обласної державної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 13.09.2012 №140 має право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно відомостей із Єдиного реєстру адвокатів України позивач на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність із 12.01.2017 зупинив право на заняття адвокатською діяльністю та на підставі ч. 4 ст. 31 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність із 05.12.2017 поновив право на зайняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до виписки із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивачем 19.02.2018 зареєстровано юридичну особу - адвокатське бюро Ілля Забаркін і партнери , ідентифікаційний код 41947607, у якому позивач перебуває на посаді керівника.

Головним управління ДФС у Черкаській області 18.11.2018 винесено вимогу про сплату боргу недоїмки №Ф-6061-52 на суму 15 819 грн. 54 коп.

Не погоджуючись із такою вимогою позивач звернувся 20.02.2019 до відповідача із заявою в якій просив її скасувати, проте листом від 19.04.2019 №2022/23-00-52-13-011 відповідач відмовив у задоволенні такої заяви.

Не погодившись з такою вимогою, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю, в період виникнення спірних правовідносин, реалізовував не як самозайнята особа, а як працівник, а саме: працює у адвокатському бюро Забаркін і партнери , на посаді керівника. Сплата єдиного внеску ще й як за самозайняту особу призведе до подвійного оподаткування особи в рамках здійснення одного й того ж виду діяльності, що суперечить принципам податкового законодавства. Суд також вказав про те, що відповідачем не надано доказів щодо не сплати адвокатським бюро Ілля Забаркін і партнери ЄСВ за позивача, а також не подано доказів того, що позивач здійснює адвокатську діяльність саме як самозайнята особа

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

За визначенням пункту 2 частини першої статті 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно пунктів 1, 5 частини першої статті 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування платниками єдиного внеску є роботодавці; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК), самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно пункту 2 частини першої статті 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 5 частини першої статті 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ).

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Аналіз викладених норм свідчить, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, проте лише за умови, що вона не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 листопада 2018 року у справі №820/1538/17.

При цьому, незалежно від розміру отриманого доходу чи його відсутності, особи, які провадять незалежну професійну діяльність мають сплачувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску та підлягає сплаті щомісяця

У свою чергу, нездійснення самозайнятою особою професійної діяльності, зокрема адвокатської, відповідно до закону (припинення, зупинення чи іншого позбавлення права здійснення такої діяльності) позбавляє таку особу статусу платника єдиного внеску згідно пункту 5 частини першої статті 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та, відповідно, обов`язку сплачувати цей внесок.

На вимогу суду апеляційної інстанції відповідач надав розрахунок спірної заборгованості позивача зі сплати єдиного внеску, згідно якого оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) прийнято відповідачем за періоди заборгованості 2017 рік (8448 грн), І-ІІІ квартали 2018 року (по 2457,18 грн).

Адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; 2) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (пункт 1 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно частини першої статті 14 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив.

За змістом пункту 1 частини першої статті 31 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності.

Право на заняття адвокатською діяльністю поновлюється у разі зупинення права з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня, наступного за днем отримання радою адвокатів регіону заяви адвоката про поновлення права на заняття адвокатською діяльністю (пункт 1 частини 4 статті 31 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Відповідно до частини п`ятої статті 31 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, право позивача на заняття адвокатською діяльністю було зупинене 12.01.2017 за його заявою, а 05.12.2017 за його ж заявою поновлено. З 19.02.2018 позивач здійснює адвокатську діяльність у Адвокатському бюро Ілля Забаркін і партнери .

У зв`язку із цим, враховуючи викладені вище правові висновки, суд апеляційної інстанції констатує, що у період зупинення права на заняття адвокатською діяльністю та з часу її здійснення у адвокатському бюро, позивач як самозайнята особа не був платником єдиного внеску.

Щодо решти періодів, то суд апеляційної інстанції звертає увагу та те, що мінімальний страховий внесок, який сплачується, зокрема, за відсутності в особи доходу від професійної діяльності, є щомісячним. У свою чергу, норми чинного законодавства не визначають правових наслідків щодо сплати єдиного внеску у разі, якщо підстави для його сплати існувати немовний місяць, а лише кілька днів.

У зв`язку із цим, беручи до уваги, що норми закону не визначають можливості розбивки мінімального місячного внеску на дні, враховуючи принцип правової визначеності та належного урядування, колегія суддів вважає необґрунтованим покладення на платника єдиного внеску тягаря сплати місячного платежу при тому, що підстави для нарахування такого платежу існували не протягом всього місяця.

До того ж, як вірно вказав суд першої інстанції, відповідач на виконання частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) не надав доказів щодо не сплати Адвокатським бюро Ілля Забаркін і партнери єдиного внеску за позивача за спірні періоди.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Єгорова

Суддя І.В. Федотов