Постанова

від 03.12.2019 по справі 826/5754/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/5754/18 Головуючий у 1 інстанції: Качур А.І.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Епель О.В. Карпушової О.В. Борейка Д.Е

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінія Зв`язку" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінія Зв`язку" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

ВСТАНОВИВ :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лінія Зв`язку" звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення №0014921404 від 26.03.2018 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лінія Зв`язку" звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що реальність здійснення господарської операції за договором підряду підтверджується первинними документами, які мають всі обов`язкові реквізити сторін господарських операцій, при цьому, контролюючим органом не надано доказів, що вказані первинні документи не відповідають фактичним обставинам справи.

02 грудня 2019 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Головного управління ДФС у м. Києві надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ТОВ "Лінія Зв`язку" та ТОВ Комплексна будівельна компанія було укладено Договір підряду №40-44/06-2017 від 01 червня 2017 року, щодо проведення підрядних робіт з прокладання волоконно-оптичної лінії зв`язку. Між сторонами Протоколом було узгоджено ціну договору у розмірі 4397333,95 грн. Актом прийому-здачі матеріалів від 01 червня 2017 року було передані підряднику матеріали для виконання умов Договору. Актами приймання виконаних будівельних робіт за червень 2017 року були прийняті виконані підрядником будівельні роботи. Платіжними дорученнями від 21 серпня 2017 року дані роботи були оплачені частково.

ТОВ Лінії зв`язку було отримано повідомлення від 05 лютого 2018 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Лінії зв`язку 19 лютого 2018 року з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Комплексна будівельна компанія за червень 2017 року та надали копію наказу від 02 лютого 2918 року №1795.

Позивачем було направлено лист від 16 лютого 2018 року до відповідача про невідповідність наказу та повідомлення вимогам податкового законодавства щодо неналежності їх оформлення.

13 березня 2018 року позивач отримав поштою Акт від 02 березня 2018 року №192/26-15-14-04-04/32442709 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Лінії зв`язку при здійсненні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з контрагентом-постачальником ТОВ Комплексна будівельна компанія за період червень 2017 року, про порушення з боку позивача п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.3, п. 198.6 ст.198, п.200.1, ст. 200 ПК України, в результаті чого, встановлено завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р. 21 Податкової декларації з податку на додану вартість) загальна сума 721 171 грн. за липень 2017 року.

В Акті перевірки зазначено, що взаємовідносини між ТОВ Лінії зв`язку та ТОВ Комплексна будівельна компанія не мали реального характеру та вчинені без мети настання правових наслідок, а з метою штучного формування податкового кредиту.

Також, в Акті перевірки ГУ ДФС у м. Києві посилається на відсутність у ТОВ Комплексна будівельна компанія ліцензії на виконання робіт підвищеної небезпеки, дозволів на право проведення робіт в підземних кабельних спорудах зв`язку, також, відповідач зазначає, що в Договорі підряду зазначено недостовірні відомості про рахунок, а також те, що ТОВ Комплексна будівельна компанія не мала змоги надати відповідні послуги.

На підставі Акту від 02 березня 2018 року №192/26-15-14-04-04/32442709, Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 26 березня 2018 року №0014921404, яким встановлено порушення п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.3, п. 198.6 ст.198, п.200.1, ст. 200 ПК України та зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість та застосовано штрафні санкції на суму 721 170 грн.

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. На даних бухгалтерського обліку ґрунтується фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Первинні документи по відображенню господарських операцій являються основою і для податкового обліку.

Первинний документ згідно з визначенням ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Колегія суддів вказує, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами ПК України.

Відповідно до п. 44.1, п.п. 44.3 - 44.5 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Згідно з п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Колегія суддів, також, зазначає, що законодавцем визначається поняття первинних документів, як доказів, які підтверджують реальність здійснення економічної господарської операції, здійснення договірних відносин за результатами яких відбулась зміна майнового стану платника податків та змінились показники податкового зобов`язання такого платника. Первинні документи повинні підтвердити укладання договору між платником податку, у даному випадку позивачем, його виконання тобто отримання послуг для власної діяльності, здійснення оплати, що передбачає передачу коштів від замовника на рахунок виконавця.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, між 01 червня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лінія Зв`язку" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Комплексна будівельна компанія (підрядник) укладено Договір підряду №40-44/06-2017 від 01 червня 2017 року, відповідно до п. 1.1 якого, підрядник зобов`язується виконати роботи з прокладання волоконно-оптичної лінії зв`язку Гірник-Волноваха , а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу на умовах даного договору.

Відповідно до п.3.1. Договору, оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Підрядника.

Згідно п.5.1.1. Договору, Підрядник зобов`язується своїми силами або силами субпідрядних організацій виконати роботи, передбачені договором, відповідно до завдання Замовника, технічним умовам, нормам і правилами (а.с 26).

Відповідно до Протоколу узгодження договірної ціни до Договору №40-44/06-2017 від 01.06.2017 року, сторонами узгоджено ціну договору у розмірі 4397333,95 грн. (а.с. 27).

Також, пунктом 1.2 Договору підряду №40-44/06-2017 сторонами погоджено, що необхідні матеріали для виробництва робіт поставляє замовник і передає підряднику, відповідно до актів прийому-передачі, при відсутності необхідних матеріалів у замовника, підрядник має право використовувати свої матеріали за цінами, що не перевищують цін за мовника.

Матеріали справи свідчать, що на виконання вказаного Договору, ТОВ Лінія зв`язку було передано ТОВ Комплексна будівельна компанія необхідні матеріали, про що складено Акт приймання-здачі матеріалів поставки замовника за договором №40-44/06-2017 від 01.06.2017 року (а.с. 28).

Наданими позивачем до матеріалів справи актами приймання-виконаних робіт за червень 2017 року, що підписані сторонами договору підтверджується факт виконання Підрядником, а Замовником прийняття підрядних робіт (а.с. 29-33)..

Також, на підтвердження оплати підрядних робіт Товариством надано копії платіжних доручень від 21.08.2017 за №№237,238,239,240 (а.с. 34-36).

Вищенаведене свідчить про те, що господарські взаємовідносини між ТОВ "Лінія Зв`язку" та ТОВ Комплексна будівельна компанія АРЕНА КС належним чином документально оформлені та спричинили зміни в структурі активів та зобов`язань, оскільки грошові кошти були перераховані, а послуги отримано, а отже - відповідні операції мають реальний характер.

Укладений між сторонами Договір підряду не суперечить ПК України, іншим актам діючого законодавства, а також інтересам суспільства. Форма правочину відповідає вимогам Закону, правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку про те, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у наданих до перевірки актах приймання - здачі матеріалів поставки замовника за договором №40-44/06-2017 від 01.06.2017 р. не вказано посади, ініціали, осіб, котрі підписували документи, наявний лише підпис та печатка підприємства, а наявність лише підпису особи, що уповноважена на ведення господарської діяльності Товариства не дає можливість ідентифікувати кому належить такий підпис, а проставлені печатки позивача дозволяють ідентифікувати юридичну особу, яка отримала товар, а не особу, уповноважену позивачем на ведення господарської діяльності Товариства.

Так, з матеріалів справи вбачається, що в акті прийняття-здачі матеріалів поставки замовника за договором №40-44/06-2017 від 01.06.2017 р. поставлені підписи та печатки, які можуть ідентифікувати осіб, що уповноважені на ведення господарської діяльності підприємств, оскільки аналогічні печатки та підписи містяться на інших актах, справжність яких не заперечується.

Колегія суддів зазначає, що згідно правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеної в постанові від 29 березня 2018 року по справі №825/1391/17, з метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці.

При цьому, ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.

Власне відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг та окремих позицій у первинних облікових документах, які не впливають на зміст господарської операції, не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

Контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Враховуючи той факт, що у Товариства наявні всі первинні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку та які підтверджують факт виконання робіт ТОВ Комплексна будівельна компанія на користь Товариства, колегія суддів вважає, що висновки податкового органу про відсутність підстав у позивача на формування податкового кредиту по взаємовідносинам з зазначеним контрагентом є необгрунтованими.

Так, відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).

В силу п. 198.3. ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Вимогами п.200.2, 200.3 ст.200 ПК України встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.4 ст.200 ПК України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від`ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов`язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг (підпункт а ).

Пунктом 201.10. ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

З наведенних норм права вбачається, що єдиним документом, який дає право платнику податків включити відповідні суми до податкового кредиту є податкова накладна.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

При цьому, колегія суддів зазначає, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому, сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

У разі якщо на час здійснення господарських операцій, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливої недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано податковим органом, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів у останніх тощо.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Згідно правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду викладеної у постанові від 16 січня 2018 року у справі № К/9901/2558718, чинне законодавство не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ - до податкового кредиту.

Можлива відсутність у контрагента трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ.

Таким чином, позивач, як платник податків, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету, відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р. ( Булвес АД проти Болгарії ) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є власністю у розумінні статті 1 Протоколу № 1. яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов`язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов`язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону Про ПДВ стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов`язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов`язку зі сплати ПДВ (п. 43. п. 69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Крім цього, колегія суддів зазначає, що посилання відповідача на наявність кримінального провадження № 32016100090000038, відповідно до якого ТОВ Комплексна будівельна компанія здійснює незаконну діяльність, як на одну з підстав нереальності укладеного господарського договору, є безпідставним, з огляду на відсутність вироку по даному провадженні.

Так, доказів наявності вироків відносно контрагента позивача під час розгляду справи податковим органом не надано, а отже, сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не можуть слугувати належним доказом фіктивності господарських операцій у даній справі.

З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №0014921404 від 26 березня 2019 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінія Зв`язку", а тому, рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінія Зв`язку" задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2019 року скасувати та прийняти нове рішення.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінія Зв`язку" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №0014921404 від 26 березня 2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ: 39439980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінія Зв`язку" (03048, м. Київ, проспект Перемоги 50, к. 459, код ЄДРПОУ: 32442709) судові витрати в загальному розмірі 27 045 (двадцять сім тисяч сорок п`ять) грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Епель О.В. Карпушова О.В.

Повний текст постанови виготовлено 05.12.2019 року