Постанова

від 03.12.2019 по справі 804/1953/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 грудня 2019 року

Київ

справа №804/1953/15

касаційне провадження №К/9901/7275/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Олендера І.Я., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Криворізької північної об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Дніпропетровській області (далі - Інспекція) на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2015 (суддя - Жукова Є.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2015 (головуючий суддя - Мельник В.В., Нагорна Л.М., Юхименко Ю.В.) у справі за позовом Криворізької північної об`єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

У січні 2015 року Інспекція звернулась до суду із позовом до ФОП ОСОБА_1 , у якому просила стягнути з останнього податковий борг з орендної плати за землю з фізичних осіб у розмірі 58270,68 грн.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Інспекція посилалась на те, що за результатами проведеного аналізу діяльності ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства було встановлено порушенні підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України в частині несплати податкових зобов`язань по податкових деклараціях, у зв`язку з чим станом на 16.01.2015 у підприємця виник податковий борг із орендної плати за землю у розмірі 58270,68 грн.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 18.02.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2015, позов задовольнив частково: стягнув з ФОП ОСОБА_1 в рахунок погашення податкового боргу заборгованість з орендної плати за землю з фізичних осіб у сумі 51280,69 грн. в Іншій частині позовних вимог відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову щодо частини позовних вимог, суди виходили з того, що: оскільки договір оренди землі від 22.04.2009 (в редакції додаткової угоди від 06.07.2012) був достроково розірваний сторонами згідно угоди від 09.07.2014, з огляду на що у підприємця був відсутній обов`язок сплачувати оренду плату після цієї дати та, як наслідок, відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату грошових зобов`язань за періоди після розірвання договору оренди; Інспекція не надала суду розрахунків суми пені та штрафних санкцій із зазначенням періодів нарахування та сум, на які були здійснені такій нарахування.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 30.07.2015 відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що у довідці-розрахунку податкового боргу підприємця Інспекцією було зазначено із яких сум основного зобов`язання, пені та штрафних санкцій складається розмір податкової заборгованості ФОП ОСОБА_1 . Решта доводів скаржника зводиться до цитування норм Податкового кодексу України.

ФОП ОСОБА_1 не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02.12.2019 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив попередній розгляду справи на 03.12.2019.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що між ФОП ОСОБА_1 (орендарем) та Криворізькою міською радою (орендодавцем) був укладений договір оренди земельної ділянки від 22.04.2009 про оренду протягом двох років земельної ділянки житлової та громадської забудови по АДРЕСА_1 . Додатковою угодою від 06.07.2012 термін дії договору оренди земельної ділянки від 22.04.2009 був продовжений на 5 років до 24.04.2016. Вказані договір та додаткова угода до нього були зареєстровані 24.04.2009 та 10.07.2012 відповідно.

Разом з цим, згідно рішення Криворізької міської ради від 27.03.2014 № 2581 Про розірвання договорів оренди земельних ділянок (в редакції рішення від 30.04.2014 № 2674) договір оренди земельної ділянки від 22.04.2009 з додатковою угодою від 06.07.2012 до нього був розірваний за згодою сторін.

09.07.2014 між ФОП ОСОБА_1 (орендарем) та Криворізькою міською радою (орендодавцем) була укладена угода № 42014094 про розірвання договору оренди земельної ділянки від 22.04.2009 з додатковою угодою від 06.07.2012, пунктом 3 якої передбаченно, що нарахування орендної плати за орендовану земельну ділянку припиняється за актом приймання-передачі (повернення) земельної ділянки, що є невід`ємною частиною цієї угоди.

Згідно акту передачі б/н б/д ФОП ОСОБА_1 передав, а робоча комісія Криворізької міської ради прийняла земельну ділянку житлової та громадської забудови по АДРЕСА_1. Актом підтверджено відсутність претензій сторін щодо стану земельної ділянки та умов її передачі.

Також, судами було встановлено, що на підставі висновків акта перевірки від 17.04.2014 № 128/154/2617206673 Інспекція 16.10.2014 прийняла податкові повідомлення-рішення: № 00004561503, яким застосувала до ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 20% грошового зобов`язання, погашеного із затримкою, у сумі 1891,31 грн.; № 000457503, яким застосувала до ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 10% грошового зобов`язання, погашеного із затримкою, у сумі 3527,45 грн.

Також, Інспекцією була сформована та надіслана підприємцю податкова вимога № 493-25 від 05.05.2014, згідно з якою повідомлено ФОП ОСОБА_1 про те, що сума його податкового боргу за узгодженими грошовими зобов`язаннями становить 7558,74 грн. основного зобов`язання.

Зі змісту Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) та Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) убачається, що користування землею в Україні є платним.

З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, Податковий кодекс України визначив обов`язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) .

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункти 288.1, 288.4 статті 288 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

При цьому, абзацом другим пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, а також зважаючи на те, що договір оренди землі від 22.04.2009 (в редакції додаткової угоди від 06.07.2012) був достроково розірваний сторонами згідно угоди від 09.07.2014, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку, що у підприємця був відсутній обов`язок сплачувати оренду плату після повернення земельної ділянки орендодавцю, що підтверджено актом приймання-передачі (повернення) земельної ділянки.

Також, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Інспекцією до позовної заяви, а також в процесі розгляду справи не було надано: розрахунку розміру пені із зазначенням підстав для її нарахування, суми грошового зобов`язання, на яку вона була нарахована в розрізі періодів з урахуванням положень статті 102 Податкового кодексу України щодо строків давності та їх застосування, оскільки періодом її нарахування у доданому Інспекцією до позовної заяви розрахунку податкового боргу було вказано з 17.11.2009 по 20.10.2014; розрахунку застосованих до підприємця штрафних санкцій згідно податкових повідомлень-рішень в розрізі сплачених сум податкового боргу та реквізитів платіжних документів, згідно яких такі суми були сплачені, у відповідності до положень статті 126 Податкового кодексу України.

Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, виходячи із принципу офіційного з`ясування обставин справи, з дотриманням норм статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) дослідили первинні документи, які були подані Інспекцією на підтвердження наявності у підприємця податкового боргу та його розміру, та з урахуванням усіх доказів у справі у їх сукупності, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017), суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2015 та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2015 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Криворізької північної об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2015 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

І.Я.Олендер

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду