Ухвала

від 05.12.2019 по справі 905/2169/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

У Х В А Л А

05.12.2019 Справа № 905/2169/16

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідницький інститут "Укргіпросталь", м. Дніпро (місцезнаходження - 49114, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Князя Ярослава Мудрого, будинок 59А)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля", м. Добропілля, м. Білицьке, Донецька область

про оскарження дій приватного виконавця

Суддя Матюхін В.І.

Секретар судового засідання Гайдар М.А.

Представники:

стягувача (позивача): не з`явився;

боржника (відповідача): не з`явився;

приватного виконавця: не з`явився.

Рішенням господарського суду Донецької області від 22.06.2016р. позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" (код ЄДРПОУ 37014600, місцезнаходження - 85043, Донецька обл., місто Добропілля, місто Білицьке, вулиця Красноармійська, будинок 1А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідницький інститут "Укргіпросталь" (код ЄДРПОУ 37988160, місцезнаходження - 49038, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Фрунзе, будинок 16, офіс 11):

- заборгованість за договором № 0110ГМ на виконання проектних робіт від 21.11.2013р. в сумі 392 498 грн. 51 коп.,

- 3% річних у сумі 2 322 грн. 12 коп.,

- інфляційні втрати у сумі 4 399 грн. 89 коп.,

- пеня у сумі 29 244 грн. 63 коп. та

- витрати зі сплати судового збору у сумі 6 426 грн. 98 коп.

На виконання рішення 06.09.2016р. видано відповідний наказ.

31.10.2018 на адресу господарського суду надійшла скарга №5-2/726/2 від 26.10.2018р. на дії приватного виконавця округу міста Києва Пишного Артема Володимировича, в якій скаржник (Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля") просить:

1. Визнати дії приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Пишного Артема Володимировича по винесенню постанови про арешт коштів боржника від 25.10.2018р. по ВП №57522266 протиправними.

2. Скасувати постанову про арешт коштів боржника від 25.10.2018р. як незаконну.

Скарга мотивована тим, що:

1. Приватним виконавцем Пишним А.В. виконавчого округу міста Києва, в порушення ст.24 Закону України "Про виконавче провадження", згідно якої приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо ТОВ ДТЕК Добропіллявугілля , яке знаходиться в м. Добропіллі Донецької області.

2. Приватний виконавець Пишний А.В., відкриваючи виконаве провадження ВП №57522266 від 25.10.2018 та маючи доступ до реєстру виконавчих проваджень, повинен був виявити інформацію про наявність відкнритоо зведеного виконавчого провадження №43383805 відносно боржника та передати на виконання до органу ДВС, державним виконавцем якого відкрито перше виконавче провадження.

Своїми діями щодо винесення постанови про арешт коштів боржника приватний виконавець Пишний А.В. порушує черговість виконання вимог та інтереси інших стягувачів ТОВ ДТЕК Добропіллявугілля , які мають до боржника вимоги майнового характеру, що є порушенням ст. 1072 ЦК України та ст. 46 ЗУ Про виконавче провадження

3. На час звернення скаржник до суду постанова про відкриття виконавчого провадження та постанова про арешт коштів ТОВ ДТЕК Добропіллявугілля боржнику не надходила, що є порушенням ст.ст.1, 2, 19, 26, 26 ЗУ Про виконавче провадження .

4. Накладення арешту на рахунки боржника згідно оскаржуваної постанови, які призначені для виплати заробітної плати та для обліку коштів соціального страхування в національній валюті, унеможливлює своєчасну виплату заробітної плати, що призводить до порушення конституційних прав працюючих на підприємстві громадян і є порушенням ст.ст. 1, 2, ч. 2 ст. 48, ч. 1 ст. 56 ЗУ Про виконавче провадження .

5. З аналізу постанови про арешт коштів боржника ВП 57522266 вбачається, що при примусовому виконанні наказу № 905/2572/15 від 14.12.15 р. Господарського суду Донецької області про стягнення з ТОВ ДТЕК Добропіллявугілля на користь ТОВ ТЕРА-Д 202 933,82 грн.; наказів №904/7349/16 від 11.11.16p та № 905/2169/16 про стягнення з ТОВ ДТЕК Добропіллявугілля на користь ТОВ НДІ Укргіпросталь 76378,00 грн. та 434892,13 грн. та наказу № 905/723/16 від 06.0516 р. про стягнення з ТОВ ДТЕК Добропіллявугілля на користь ТОВ Запорізький завод електричних машин 27504,66 грн., але стягувачем за всіма цими наказами зазначено ТОВ НДІ У кргіпросталь .

Постанова про арешт коштів боржника не містить інформації та дати об`єднання виконавчих проваджень.

Тобто, Виконавцем в порушено вимоги ст. 1, 2, 15 ЗУ Про виконавче провадження п.7 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень на користь ТОВ НДІ Укргіпросталь накладено арешт на кошти ТОВ ДТЕК Добропіллявугілля за зобов`язанням перед ТОВ Тера-Д та ТОВ Запорізький завод електричних машин .

6. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Виконавчий збір державного виконавця в розмірі 10% суми стягнення тотожній до винагороди приватного виконавця.

Постановою про повернення виконавчого документу стягувану ВП № 53754692 від 23 вересня 2018 року заступник начальника Добропільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Донецькій області постановив повернути ТОВ НДІ Укргіпросталь наказ № 905/2169/16, питання про стягнення витрат виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору виділити в окреме провадження. Тобто виконавче провадження щодо стягнення витрат виконавчого провадження та виконавчого збору знаходяться на виконанні у Добропільському міськрайонному відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Донецькій області.

З аналізу постанови ВП № 57522266 від 25.10.2018 року про арешт коштів боржника приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пишного Артема Володимировича вбачається, що загальна сума стягнень за наказами господарських судів складає 741 708,61 грн. В той же час пунктом 1 постанови передбачено, що арешт накладено на грошові кошти у розмірі 819 879,29 грн. у межах суми звернення стягнення з урахування виконавчого збору, основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження.

Зазначені дії приватного виконавця є порушенням ч.1, 2 ст. 27, ч. 1, 2, 3 ст. 42, ч. 1, 3 ст. 45 ЗУ Про виконавче провадження .

Ухвалою від 01.11.2018 розгляд скарги призначений на 12.11.2018р.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 01.11.2018р. провадження у справі зупинено до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 904/7326/17. Сторін і приватного виконавця у триденний строк після набуття судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду законної сили, зобов`язано повідомити суд про результат розгляду справи №904/7326/17.

Станом на 25.11.2019р. від сторін і приватного виконавця жодних повідомлень щодо результатів розгляду справи №904/7326/17 не надходило.

Відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень України, Великою палатою Верховного Суду по справі №904/7326/17 прийнято постанову від 05.12.2018р.

Ухвалою від 26.11.2019 поновлено провадження у справі 905/2169/16 та розгляд справи призначено на 05.12.2019 року о 10:50 год. Визнано явку представників сторін і приватного виконавця в судове засідання не обов`язковою.

В судове засіданні скаржник, приватний виконавець та позивач не з`явились і ніяких пояснень щодо суті поданої скарги не надали.

Згідно з ч.2 ст.342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Вивчивши матеріали скарги , дослідивши надані сторонами письмові докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив :

25.10.2018 приватним виконавцем Пишним Артемом Володимировичем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №57522266 на виконання наказу господарського суду по справі №905/2169/16 від 06.09.2016 про стягнення з ТОВ ДТЕК Добропіллявугілля на користь ТОВ Науково-дослідницького інституту Укргіпросталь суму у розмірі 434 892,13грн.

Водночас, як зазначає скаржник, на виконанні у Добропільському міськрайонному відділі ДВС Головного територіальноо управління юстиції у Донецькій області перебувало зведене виконавче провадження ВП № 43383805.

Не передання приватним виконавцем відкритого виконавчого провадження для приєднання до зведеного виконавчого провадження, відкритого державним виконавцем, стало підставою для звернення відповідача із вказаною скаргою до суду.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що скарга Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

За приписами ст.129 Конституції України обов`язковість рішення суду визначено однією із основних засад судочинства.

За приписом ст.326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" регулює відносини, що виникають у зв?язку з обов?язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини.

Статтею 17 вказаного закону передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.06.2004р. у справі "Півень проти України" вказав, що право на судовий розгляд, гарантоване ст.6 Конвенції, також захищає виконання остаточних та обов?язкових судових рішень, які, у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (п.35 рішення).

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом ч.1 ст.5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців , правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно п.1 ч.1 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

У частині 3 цієї ж статті зазначено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

Відповідно до ст.ст.19, 24 Закону України "Про виконавче провадження", право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу . Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Згідно ч.2 ст.24 Закону України "Про виконавче провадження" приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника .

Як зазначено в ст.25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Відповідно до статті 190 Цивільного Кодексу України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. В статті 179 цього ж Кодексу зазначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Приватним виконавцем було винесено постанову про арешт коштів боржника та накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках, відкритих в Акціонерному товаристві Перший Український міжнародний банк , який розташований за адресою: 04070, Украина, Киев, ул. Андреевская, 4 та ПАТ Дойче Банк ДБУ , який розташований за адресою: м. Київ вул. Лаврська, буд. 20.

До системи банківських рахунків для гропового обороту належать такі рахунки: кореспондентські; поточні (поточний з овердрафтом, поточні рахунки типу "Н", "П", карткові рахунки, поточні рахунки виборчих фондів); вкладні (депозитні), кредитні (позичкові), розподільчі тощо.

Відповідно до ч.3 ст.6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

Кошти , на які було накладено арешт, знаходились на рахунках, які були відкриті боржником в Акціонерному товаристві Перший Український міжнародний банк , який розташований за адресою: 04070, Украина, Киев, ул. Андреевская, 4 та ПАТ Дойче Банк ДБУ , який розташований за адресою: м. Київ вул. Лаврська, буд. 20; грошові кошти в розумінні глави 13 Цивільного кодексу України є майном і, як наслідок, господарський суд вважає:

- в даному випадку порушення Закону України "Про виконавче провадження" відсутнє, оскільки майно боржника (грошові кошти) перебувало у м. Києві, а відповідно до статті 24 цього Закону приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника;

- дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва щодо відкриття виконавчого провадження є правомірними.

У скарзі зазначено, що приватним виконавцем було порушено положення ст.30 Закону України "Про виконавче провадження", пункту 14 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Під час виконання певних категорій рішень стягувачі мають право вибору - звертатися за примусовим виконанням рішення до державних або до приватних виконавців.

Відповідно до ст.30 Закону України "Про виконавче провадження" виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.

Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, шо у разі надходження на виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника в органах державної виконавчої служби формується своє зведене виконавче провадження, враховуючи правило "першого державного виконавця, який відкрив виконавче провадження", а у приватних виконавців - свої зведені провадження, які фактично "не перетинаються", незважаючи на те, що мова може йти про одного й того ж боржника.

В ч.2 ст.30 Закону України "Про виконавче провадження", яка стосується саме приватних виконавців, не зазначається про обов`язкову вимогу виконання рішення тим приватним виконавцем, який відкрив перше виконавче цровадження щодо боржника. З аналізу положень зазначеної правової норми, на думку суду, правило "першого виконавця, який відкрив виконавче провадження", яке стосується державних виконавців, не відноситься до приватних виконавців .

Щодо Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), на пункт 14 розділу 3 якої посилається скаржник, то Інструкція з організації примусового виконання рішень не може суперечити нормам Закону України "Про виконавче провадження" і відповідно до ч.7 ст.11 Господарського процесуального кодексу України "у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили".

Також суд констатує, що ні Інструкцією з організації примусового виконання рішень, ні Законом України "Про виконавче провадження" не передбачено, що приватний виконавець зобов`язаний передавати своє виконавче провадження державному виконавцю, державний виконавець зобов`язаний передавати своє виконавче провадження (виконавчий документ) приватному виконавцю для приєднання до зведеного, так само як і не передбачено, що приватний виконавець зобов`язаний передавати своє виконавче провадження (виконавчий документ) іншому приватному виконавцю для приєднання до зведеного виконавчого провадження. Частина п`ята статті 5 України "Про виконавче провадження" допускає передачу виконавчого документа від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби, або від органу державної виконавчої приватному виконавцю, але лише за заявою стягувача.

Ухвалою від 13.07.2018 Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 904/7326/17 за скаргою Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" на дії Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича, в якій скаржник, зокрема просить визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича в частині не передачі до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавчих проваджень: № 55418627, № 55418622, № 55418610 для приєднання їх до зведеного виконавчого провадження. Пправовідносини, які є предметом розгляду скарги на дії приватного виконавця у справі справу № 904/7326/17 є подібними до правовідносин, які є предметом розгляду скарги у даній справ

05.12.2018 Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову по справі №904/7326/17, якою касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича задоволено.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 02 січня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2018 року у справі № 904/7326/17 скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича відмовлено повністю.

Постанова Великої Палати Верховного Суду мотивована наступним.

Стосовно дотримання принципу диспозитивності виконавчого провадження

26. У силу статей 1, 5 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом № 1403-VIII.

27. Законом № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) державними виконавцями органів державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3)

28. Пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 1403-VIIIта пункт 4 частини першої статті 2 Закону № 1404-VIII установлюють принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження та визначають його обов`язковість при здійсненні виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями.

29. Цей принцип полягає, зокрема, у наданні стягувачу права вибору - пред`явити виконавчий документ для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 Закону № 1404-VIII віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців (абзац другий частини першої статті 19 цього Закону). Тобто вищевказані положення надають стягувачу право на власний розсуд обрати орган, що буде здійснювати примусове виконання, обираючи при цьому між державною виконавчою службою та приватними виконавцями.

30. Частина перша статті 27 Закону № 1403-VIII і частина друга статті 24 Закону № 1404-VIII також передбачають право фізичних або юридичних осіб вільно обирати приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначених Законом № 1404-VIII. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

31. Залежно від вибору стягувача та після пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця у відповідного виконавця виникають передбачені статтею 18 Закону № 1404-VIII права й обов`язки, зокрема обов`язок здійснювати заходи примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

32. Застосування правила щодо обов`язкового передання виконавчого провадження від приватного виконавця до державного і навпаки призведе до порушення основоположного принципу диспозитивності, порушення права стягувача на вибір виконавця, передбаченого законом.

33. На підтвердження цього висновку Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне додатково зазначити таке. Системи державного та приватного виконання судових рішень не є рівноцінними та замінними. Так, для стягувача має значення звертатися до органу державної виконавчої служби чи до приватного виконавця, адже умови співпраці з державним та приватним виконавцем різняться. Звернення до приватного виконавця забезпечує стягувачу можливість користуватися такими гарантіями і можливостями:

- обов`язкове страхування цивільної відповідальності приватного виконавця;

- можливість фінансування виконавчих витрат на виконання за власний рахунок приватного виконавця (тоді як орган державної виконавчої служби у разі недостатності авансового внеску завжди вимагає покриття додаткових витрат стягувачем);

- можливість встановлення в договорі з приватним виконавцем іншого розміру додаткової винагороди чи авансового внеску, своєчасного покриття витрат, пов`язаних зі здійсненням виконавчих дій, тобто можливість передбаченим законом способом вплинути на ефективність примусового виконання важливого для нього рішення шляхом відповідної мотивації приватного виконавця. Наведена мотивація є неможливою у разі здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби.

34. Забезпечення рівноцінної конкуренції між державними та приватними виконавцями судових рішень (як однієї із необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження) запроваджено Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015 - 2020 роки, схваленою Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015.

35. Примусова передача виконавчого провадження від приватного виконавця до органів державної виконавчої служби позбавить стягувача вищенаведених прав та гарантій, установлених законодавством.

36. Необхідність передання виконавчого провадження іншому виконавцю, який перший відкрив провадження, може створити істотні ускладнення як для стягувача (наприклад, якщо виконавець, який першим відкрив виконавче провадження щодо боржника, знаходиться у віддаленій від стягувача місцевості), так і для приватного виконавця, який буде змушений виконувати виконавчі документи по всій території України, не маючи для цього відповідних можливостей і ресурсів. Це може спричинити суттєве підвищення витрат на виконання, які буде змушений нести стягувач і які можуть бути не покриті за рахунок коштів боржника.

37. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами приватного виконавця Лисенка Ю. С. щодо права стягувача вільно обирати орган для здійснення примусового виконання рішення - державну виконавчу службу або приватного виконавця.

Стосовно дотримання порядку виконання декількох виконавчих документів щодо одного боржника (формування зведеного провадження)

38. Відповідно до абзацу першого частини першої статті 30 Закону № 1404-VIII виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Абзацом другим частини першої цієї норми передбачено, що виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.

39. За висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, норми зазначеної вище статті слід розглядати нерозривно, і положення другого абзацу частини першої статті 30 Закону 1404-VIII, можливо застосувати лише при відкритті приватним виконавцем першого виконавчого провадження стосовно відповідного боржника.

40. ВеликаПалата Верховного Суду не погоджується із наведеним вище висновком суду, виходячи з таких міркувань.

41. Положення, викладені у двох абзацах частини першої статті 30 Закону №1404-VIII, по суті становлять два логічно завершених автономних аспекти регулювання, що відносяться до предмета цієї статті, яка визначає особливості виконання кількох рішень державним або приватним виконавцем залежно від того, до кого надійшли на виконання кілька виконавчих документів щодо одного боржника.

42. Разом з тим установлене абзацом першим частини першої статті 30 Закону № 1404-VIII правило щодо виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження тим виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, стосується виключно державних, а не приватних виконавців, тоді як щодо останніх діє правило абзацу другого частини першої цієї ж статті про виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження.

43. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з аргументами скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема неправильне застосування статті 30 Закону № 1404-VIII, предметом регулювання якої є лише порядок виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника у зведеному виконавчому провадженні державним або приватним виконавцем незалежно один від одного.

Щодо обов`язку приватного виконавця передавати матеріали виконавчого провадження до органу державної виконавчої служби для приєднання до зведеного виконавчого провадження

44. Закон № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією, розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню.

45. Пункт 14 розділу ІІІ цієї Інструкції регламентує дії державного виконавця у випадках, якщо відкрито декілька виконавчих проваджень відносно одного боржника, та встановлює обов`язок перевірити наявність або відсутність іншого виконавчого провадження чи зведеного виконавчого провадження щодо одного й того самого боржника за даними автоматизованої системи виконавчого провадження при відкритті виконавчого провадження.

46. У разі, якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника виявлено в іншому органі державної виконавчої служби, таке виконавче провадження передається на виконання до органу державної виконавчої служби, державним виконавцем якого відкрито перше виконавче провадження, або в порядку, визначеному розділом V цієї Інструкції. У разі, якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника перебуває на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби або ВДВС, виконавче провадження передається на виконання до цих відділів.

47. Згідно із пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції об`єднання виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника у зведене виконавче провадження та приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження здійснюється приватним виконавцем у порядку, визначеному пунктом 14 цього розділу.

48. Виходячи із змісту наведених вище норм Інструкції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у разі зведеного виконавчого провадження приватний виконавець, на якого розповсюджується дія цієї Інструкції, повинен діяти відповідно до положень пункту 14 розділу ІІІ, тобто приєднати виконавче провадження до зведеного, зокрема до того, яке першим відкрите чи перебуває на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби або відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

49. ВеликаПалата Верховного Суду вважає такий висновок суду апеляційної інстанції необґрунтованим, з огляду на наступне.

50. Згідно із пунктом 1 розділу І Інструкції вона розроблена відповідно до законів № 1403-VIII та №1404-VIII, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів, що відповідно до Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню.

51. Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог цих законів, та такі, що не можуть їм суперечити, в тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

52. Так, положення Закону № 1404-VIII не зобов`язують приватного виконавця передавати виконавче провадження, яке перебуває у нього на виконанні, державному виконавцю з тієї підстави, що державний виконавець відкрив перше виконавче провадження щодо одного боржника.

53. Натомість частина п`ята статті 5 цього Закону допускає передачу виконавчого документа від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби, або від органу державної виконавчої приватному виконавцю лише за заявою стягувача.

54. Системний аналіз норм законів № 1403-VIII і 1404-VIII свідчить про те, що закодавством визначено неоднаковий порядок дій для державних та приватних виконавців у разі надходження на виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника; допустив можливість одночасного виконання судових рішень щодо одного боржника різними виконавцями у випадку обрання стягувачем приватного виконавця для примусового виконання виконавчого документа, тоді як Інструкція не може визначати такого обов`язку.

55. Окрім того, за змістом положень законодавства, яким визначено порядок здійснення виконавчого провадження, будь-яка передача виконавчого документа чи виконавчого провадження від одного виконавця до іншого здійснюється лише за згодою стягувача. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з огляду на таке.

56. Закони № 404-VIII, № 1403-VIII та Інструкція фактично визначають три ключові процедури (механізми), пов`язані з рухом виконавчого документа та виконавчого провадження між приватними виконавцями та/або органами державної виконавчої служби, а саме "об`єднання та приєднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження", "передача виконавчого документа" та "передача виконавчого провадження".

57. Так, механізм об`єднання та приєднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження передбачений статтею 30 Закону № 1404-VIII та після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом може здійснюватися:

- органом державної виконавчої служби згідно з абзацом першим частини першої статті 30 Закону № 1404-VIII, пунктом 14 розділу ІІІ Інструкції (державна виконавча служба має визначений законом та підзаконними нормативними актами порядок взаємодії своїх органів: державний виконавець може сам сформувати зведене провадження за наявності у нього декількох виконавчих документів або формування такого провадження може відбуватися у межах державної виконавчої служби шляхом передачі всіх виконавчих проваджень щодо одного боржника державному виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження);

- приватним виконавцем згідно з абзацом другим частини першої статті 30 Закону № 1404-VIII, пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції (формування зведеного виконавчого провадження та приєднання до нього наступних проваджень у випадку звернення до цього ж приватного виконавця стягувача чи стягувачів з виконавчими документами щодо одного й того ж боржника).

При цьому в обох зазначених цих випадках згоди стягувача на формування зведеного виконавчого провадження чи приєднання до нього інших проваджень не потрібно, оскільки не йдеться про зміну виконавця.

58. Передача виконавчого документа визначається, зокрема, частиною п`ятою статті 5 Закону № 1404-VIII та розділом V Інструкції та може здійснюватися:

- від органу державної виконавчої служби до приватного виконавця;

- від приватного виконавця до органу державної виконавчої служби;

- від одного приватного виконавця до іншого.

Причому в усіх наведених випадках передача виконавчого документа здійснюється лише за заявою стягувача (принцип диспозитивності).

59. Порядок передачі виконавчого провадження визначається статтями 42 і 44 Закону № 1403-VIII. Така передача відбувається лише у прямо передбачених законом випадках, зокрема в разі зупинення діяльності сам приватний виконавець або Міністерство юстиції України (у випадку припинення діяльності на підставі наказу за наявності незакінчених проваджень) вирішує питання про заміщення такого приватного виконавця іншим приватним виконавцем. Така передача здійснюється за погодженням із стягувачем. У разі відсутності згоди стягувача приватний виконавець повертає виконавчий документ стягувачу або відповідно до рішення останнього передає його відповідному органу державної виконавчої служби або іншому приватному виконавцю.

60. Принцип передачі виконавчих проваджень виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження, повною мірою не може бути реалізований щодо приватних виконавців, оскільки вони мають низку обмежень у своїй діяльності, зокрема:

- щодо змісту рішень (частина друга статті 5 Закону № 1404-VIII містить перелік рішень, які можуть виконуватися лише державними виконавцями. За змістом цієї норми до таких рішень фактично відносяться рішення, де боржником чи стягувачем є держава, або здійснюється виконання рішень адміністративних судів, рішень Європейського суду з прав людини, рішень про виселення та вселення фізичних осіб, рішень про конфіскацію майна, рішень, де боржники - діти або недієздатні особи та інші);

- щодо кількості виконавчих документів (згідно з пунктом 1 частини третьої статті 5 Закону № 1404-VIII приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу, якщо на момент подачі стягувачем заяви про примусове виконання рішення кількість виконавчих документів за рішеннями про стягнення періодичних платежів, заробітної плати, заборгованості фізичних осіб з оплати житлово-комунальних послуг, поновлення на роботі перевищує 20 відсотків загальної кількості виконавчих документів, що перебувають на виконанні у приватного виконавця);

- щодо суми стягнення (протягом першого року зайняття діяльністю приватного виконавця приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень, за якими сума стягнення становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті (абзац тринадцятий частини другої статті 5 Закону № 1404-VIII).

61. Таким чином, поширення на приватних виконавців дії правила щодо передачі всіх виконавчих проваджень виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження щодо боржника, призведе до створення для державних виконавців більш сприятливих умов діяльності, що є неприйнятним з огляду на мету реформи системи примусового виконання рішень - дотримання балансу повноважень приватних і державних виконавців.

62. Виходячи з наведеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що передача виконавчого документа чи виконавчого провадження від приватного виконавця до іншого приватного чи державного виконавця може здійснюватися лише за заявою чи згодою стягувача. Розглядаючи скаргу боржника на дії та бездіяльність приватного виконавця, суди попередніх інстанцій припустилися неправильного застосування положень законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, не врахували принципу диспозитивності виконавчого провадження, що призвело до помилкових висновків стосовно виникнення у приватного виконавця Лисенка Ю. О. обов`язку передати виконавче провадження до ВДВС, який відкрив перше виконавче провадження щодо ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат", натомість такі дії вчиняються лише за заявою стягувача.

Щодо черговості задоволення вимог стягувача

63. Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що, виходячи із системного аналізу норм Закону № 1404-VIII, наявність двох або більше зведених виконавчих проваджень щодо одного і того самого боржника є недопустимим, оскільки порушується принцип черговості задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів.

64. Велика Палата Верховного Суду не погоджується із наведеними вище висновками судів попередніх інстанцій та зауважує на тому, що черговість задоволення вимог стягувачів, що закріплена у статті 46 Закону № 1404-VIII, визначає порядок дій виконавця, у зведеному провадженні якого знаходиться декілька виконавчих документів щодо одного боржника. У такому разі зведене провадження фактично має на меті уникнення зловживань з боку виконавця, який без визначення такої черговості міг би на власний розсуд направляти отримані кошти певним кредиторам. Це створювало б ризик вчинення виконавцем корупційних порушень. Водночас така черговість не може поширюватися на всю систему примусового виконання рішень, оскільки Закон № 1404-VIII прямо цього не передбачає. Такий висновок випливає також із положень інших чинних нормативно-правових актів:

- виконання виконавчих документів банком шляхом списання коштів з рахунку за датою надходження (банк не виконує їх відповідно до черговості, передбаченої статтею 46 Закону № 1404-VIII, а виконує відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом, згідно зі статтею 1072 Цивільного кодексу України, пунктом 10.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин);

- звернення стягнення на майно здійснюється відповідно до черговості накладення арешту (закони № 1404-VIII, "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18 листопада 2003 року № 1255-IV, від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не визначають обмеження щодо можливості звернення стягнення на майно, обтяжене (арештоване) іншими виконавцями).

65. Окрім того, якщо виконавець чи стягувач, отримавши інформацію про наявність декількох виконавчих проваджень чи арештів одного і того ж майна, виявить, що майна боржника не вистачає на покриття всіх вимог, має бути ініційована процедура банкрутства. Поширення дії статті 46 Закону № 1404-VIII на всю систему примусового виконання означатиме, що створюється друга конкурсна черговість задоволення вимог кредиторів, аналогічна тій, яка вже запроваджена законодавством про банкрутство.

66. Отже, передбачені статтями 45, 46 Закону № 1404-VIII правила розподілу стягнутих з боржника грошових сум та черговості задоволення вимог стягувачів підлягають застосуванню в межах одного конкретного виконавчого провадження, а не загалом до всіх виконавчих проваджень щодо боржника. Крім того, у випадку платоспроможності боржника та недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів одночасна наявність зведених виконавчих проваджень на виконанні державної виконавчої служби та приватних виконавців не порушує передбаченого цими порядку черговості задоволення вимог стягувачів. Натомість у випадку неплатоспроможності боржника, до нього можуть застосовуватися процедури, встановлені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

67. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає такими, що відповідають вимогам закону, посилання скаржника у касаційній скарзі на відсутність обов`язку у приватного виконавця Лисенка Ю. О., який не здійснював відкриття першого виконавчого провадження щодо боржника - ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат", передати відповідні накази органу державної виконавчої служби, що відкрив перше виконавче провадження відносно цього боржника, для приєднання їх до зведеного виконавчого провадження, тоді як висновки судів попередніх інстанцій в цій частині є помилковими.

Щодо порушення прав боржника під час виконання судового рішення

68. Право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

69. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано спростував помилковий висновок суду першої інстанції про порушення прав ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат", яке, на думку суду, полягало у накладенні приватним виконавцем арешту на кошти на рахунку зі спеціальним режимом використання. При цьому апеляційний суд не встановив порушення виконавцем пункту 11 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VIII щодо здійснення виконання рішень, за якими сума стягнення перевищила передбачений законом розмір.

70. Разом з тим необґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про порушення прав ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат", яке апеляційний господарський суд вбачав у законних сподіваннях боржника на вчинення дій щодо нього державним чи приватним виконавцем відповідно до законодавства та погашення заборгованості в порядку черговості її виникнення.

71. Так, виконання судового рішення є прямим обов`язком боржника (частина друга стаття 15 Закону № 1404-VIII), а розподіл грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) відповідно до положень статей 45, 46 цього Закону здійснюється у встановленій черговості вже після їх стягнення з боржника.

72 .Суд апеляційної інстанції не навів правової підстави свого висновку виконання судових рішень щодо стягнення з боржника коштів саме в порядку черговості виникнення заборгованості та не обґрунтував порушення його прав з огляду на обов`язковість виконання судових рішень.

73. Звертаючись до суду на підставі статті 339 ГПК України, боржник не довів наявності порушень своїх прав рішенням, дією або бездіяльністю приватного виконавця під час виконання судового рішення у цій справі. Крім того, у поданих приватним виконавцем Лисенком Ю. О. додаткових поясненнях до касаційної скарги він обґрунтував наявність достатніх коштів у боржника для задоволення всіх виконавчих проваджень, що перебували (та перебувають) на той час у ВДВС, що також свідчить про відсутність порушень прав боржника.

74. Викладене свідчить про те, що, розглядаючи скаргу ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" на дії та бездіяльність приватного виконавця Лисенка Ю. О. в частині виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2017 року № 904/7326/17, суди попередніх інстанцій припустилися неправильного застосування положень статті 4 Закону № 1403-VIII, статей 2, 30 Закону № 1404-VIII, пунктів 14, 15 розділу ІІІ Інструкції, та порушили статтю 339 ГПК України, що призвело до ухвалення помилкових судових рішень.

75. Додатково слід зазначити, що це провадження стосується здійснення господарськими судами судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у справі № 904/7326/17, у частині виконання приватним виконавцем Лисенком Ю. О. наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2017 року.

76. Аналіз правових норм, передбачених частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII, з урахуванням вимог статей 339, 340 ГПК України, дає підстави для висновку про те, що якщо скаргу подано на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо виконання судового рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таку скаргу розглядає відповідний господарський суд, який ухвалив таке рішення.

77. У постанові від 14 березня2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18) ВеликаПалата Верховного Суду розглянула питання юрисдикційності справ за скаргами на дії державного виконавця та зробила висновок про те, що вказані справи мають розглядатися в порядку того судочинства, у якому постановлено судові рішення, на виконання яких видано виконавчі документи, і це правило діє і при виконанні зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано судові рішення, ухвалені за правилами однієї юрисдикції.

78. Пред`явлення ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" у скарзі на дії та бездіяльність приватного виконавця Лисенка Ю. О. вимог у частині виконання наказів Господарського суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2017 року № 904/7325/17, від 11 грудня 2017 року № 904/7327/17 здійснено поза межами цих справ, а тому судовий контроль за виконанням цих судових рішень не підлягає здійсненню в межах справи № 904/7326/17.

Відступ від правового висновку Великої Палати Верховного Суду

79. У постанові від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника незалежно від кількості судових рішень та юрисдикцій, у яких ці судові рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та незалежно від кількості стягувачів. Такий висновок зроблено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17 (провадження № 12-213гс18); від 17 жовтня 2018 року у справах № 5028/16/2/2012 (провадження № 12-192гс18) та № 927/395/13 (провадження № 12-189гс18).

80. Ураховуючи викладені вище аргументи, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, викладеного у згаданих постановах, шляхом його уточнення. Стаття 30 Закону № 1404-VIII передбачає обов`язок лише державного виконавця передати відкрите виконавче провадження іншому державному виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження, для виконання ним у рамках зведеного виконавчого провадження кількох рішень щодо одного боржника. Приватний виконавець не зобов`язаний передавати виконавчий документ чи виконавче провадження для виконання тому державному чи приватному виконавцеві, який перший відкрив виконавче провадження щодо боржника, для виконання кількох рішень щодо одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження.

Відповідно до ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи встановлені конкретні обставини по справі, оцінивши надані сторонами докази і їх сукупності та взаємозв`язку, зважаючи на висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені в постанові від 05.12.2018 по справі №904/7326/17, суд вважає, що законні підстави для задоволення скарги ТОВ ДТЕК Добропіллявугілля відсутні.

Стосовно накладення арешту на рахунки боржника згідно оскаржуваної постанови, які призначені для виплати заробітної плати та для обліку коштів соціального страхування в національній валюті, господарський суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 18 Закону встановлені обов`язки виконавця, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;

Згідно п. 7 ч. 3 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону України Про виконавче провадження виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Відповідно до приписів ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч.1 ст.59 Закону України Про виконавче провадження особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У відповідності до ч.4 ст.59 Закону України Про виконавче провадження підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1 - 2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

Товариство у скарзі посилається на неправомірність накладення арешту приватним виконавцем на грошові кошти, які знаходяться на рахунках товаристваз огляду на те, що з вказаного рахунку проводиться виплата заробітної плати.

Відповідно до Порядку відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 22.06.2012 № 758 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України

18 липня 2012 р. за № 1206/21518 рахунки із спеціальним режимом використання - рахунки, які відкриваються в Казначействі та його органах підприємствам, установам, організаціям для проведення розрахунків з надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, з погашення заборгованості перед державним бюджетом, з повернення бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (Верховною Радою Автономної Республіки Крим, міськими радами) або під державні (місцеві) гарантії, з електронного адміністрування податків, для сплати заборгованості за електроенергію, для зарахування депозитних коштів та небюджетні рахунки розпорядників бюджетних коштів.

На думку суду дії приватного виконавця щодо накладення арешту на кошти боржника для забезпечення реального виконання рішення господарського суду вчинені в межах його повноважень, є правомірними та узгоджуються з положеннями Закону України Про виконавче провадження , оскільки:

- в оскаржуваній постанові він зазначив про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунках ПАТ ПУМБ та ПАТ Дойче Банк ДБУ та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, зробивши зауваження - крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення на які заборонено законом , та належать боржнику - Товариству з обмеженою відповідальністю ДТЕК Добропіллявугілля у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 816 879,29грн.;

- відповідно до частини першої статті 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії ;

- згідно частини другої статті 48 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваних дій) стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах ;

- в цій же частині 2 статті 48 Закону України Про виконавче провадження зазначено, що забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом ;

- Товариством з обмеженою відповідальністю ДТЕК Добропіллявугілля не доведено, що поточні рахунки, відкриті у ПАТ "ПУМБ" та ПАТ Дойче Банк ДБУ , є рахунком із спеціальним режимом використання, так само як і не доведено, що на кошти, які знаходяться на цьому рахунку, законом заборонено звернення стягнення.

При прийнятті судового рішення судом врахована і та обставина, що відповідно до чинного законодавства України сам по собі факт знаходження коштів на рахунках, з яких боржником виплачуються заробітна плата його працівникам, а також здійснюється сплата єдиного соціального внеску, військового збору, податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів до Державного бюджету і т.п. не є підставою для зняття виконавцем арешту. До того ж скаржником не наведена конкретна норма права, якою заборонено звернення стягнення чи арешт на кошти, які знаходяться на поточних рахунках боржників і можуть використовуватися ними для виплати заробітної плати своїм працівникам товариства і сплати обов`язкових платежів (зборів). Кошти, які знаходяться на поточному рахунку боржника, є коштами останнього і немають статусу заробітної плати чи обов`язкових платежів (зборів) до здійснення відповідних банківських операцій щодо їх перерахування на відповідні цілі.

Також суд зазначає, що:

- ненаправлення скаржнику приватним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження та постанови про арешт коштів боржника, не є підставою для визнання дій приватного виконавця по винесенню означеної постанови протиправними;

- оскаржувана постанова винесена з дотриманням вимог ст.1, 2, 15 Закону України Про виконавче провадження та п.7 розділу Інструкції з організації примусового виконання рішень;

- ч.3. ст.56 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі ;

- накладення арешту на грощові кошти не є стягненням цих коштів, а тому у разі неправомірності стягнення коштів, у тому числі і виконавчого збору, основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження, скарник не позбавлений права звернутись з відповідною скаргою на дії приватного виконавця і/або державної виконавчої служби, зокрема у випадку подвійного стягнення виконавчого збору і т.п.

На підставі викладеного, Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону від 2 червня 2016 року № 1404-VIII) і керуючись ст.343 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ДТЕК Добропіллявугілля на дії приватного виконавця округу міста Києва Пишного Артема Володимировича.

Відповідно до ст.235 Господарського процесуального кодексу України ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (у разі неявки всіх учасників справи - з моменту її підписання).

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення (складення повного тексту ухвали).

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст судового рішення складено 06.12.2019р.

Суддя В.І. Матюхін