Рішення

від 28.11.2019 по справі 904/3756/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2019м. ДніпроСправа № 904/3756/19 Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Панни С.П. за участю секретаря судового засідання Кравченко Р.В.

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "1+1 ІНТЕРНЕТ"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрегат ТВ"

про стягнення боргу в розмірі 105 034,43 грн.

Представники:

від позивача: Заянчуковський С.О.

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "1+1 Інтернет" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрегат ТВ" про стягнення заборгованості у розмірі 105 034,43 грн., яка включає 93 590 грн. основного боргу, 9 568, 73 грн. пені, 845,26 грн. 3 % річних та 1 030,44 грн. інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 1 921,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов субліцензійного договору на розповсюдження каналів №V2017/0033 в частині оплати ліцензійного збору.

16.09.2019 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 16.10.2019 о 12:00.

29.10.2019 позивачем було заявлено клопотання про подовження строків та надані додаткові пояснення по справі де він зазначив, що відповідач частково сплачував винагороду за Договором № V2017/0033 протягом його дії, що підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків станом за період з 01.01.2017 по 12.08.2019 укладено між ТОВ 1+1 Інтернет та ТОВ Фрегат ТВ за договором № У2017/003 З від 01.01.2017 (додаток 16 до позовної заяви). Із зазначеного акта, підписаного головним бухгалтером ТОВ 1+1 Інтернет , вбачається, що Відповідач в повному обсязі оплатив надані йому Позивачем права інтелектуальної власності за 2017 рік, однак починаючи з 2018 року виставлені рахунки закриті не в повному обсязі. У 2019 році Відповідач частково закривав заборгованість за 2018 рік і майже не погашав борги 2019 року. Суми, які надходили від Відповідача, відповідали щомісячній вартості використання прав інтелектуальної власності: 10 800 грн. у 2017 році, 17 010 грн. у 2018 році, 15 316 грн. у 2019 році. Відповідач робив оплати і на суму 10 800 грн, і 17 010 грн, і 15 316 грн. Відповідач не заперечує обов`язку зі сплати винагороди. Окрім того, що Відповідач без зауважень підписував відповідні акти до виставлених рахунків (додані до позовної заяви). Для уникнення непорозумінь 16.10.2019 Відповідачу повторно були направлені неоплачені ним рахунки, з яких була нарахована сума боргу по цій позовній. Згідно відомостей сайту Укрпошти відправлення було вручене 19.10.2019.

07.11.2019 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.11.2019 о 11:00 год.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у встановлений строк відзив на позов не подав, про причини не подання суд не повідомив.

Відповідача про розгляд справи було належним чином повідомлено про що свідчить поштові повідомлення №4930009717732,4930010148458.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила). Так, для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил). Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвал суду з викликом відповідача у судове засідання відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain) від 07.07.1989).

У рішенні від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Згідно зі ст. 252 ГПК України , справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В порядку статті 240 ГПК України , у судовому засіданні 28.11.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

01.01.2017 між ТОВ 1+1 Інтернет та ТОВ Фрегат ТВ було укладено Субліцензійний договір на розповсюдження каналів № V2017/0033. За цим договором Позивач (Субліцензіар за текстом Договору № V2017/0033) надав Відповідачу (Провайдер за текстом Договору) невиключне право на трансляцію каналів абонентам на базі платного телебачення. У свою чергу Відповідач взяв на себе зобов`язання з оплати наданої ліцензії. Використання наданої ліцензії підтверджується двосторонніми актами, підписаними сторонами, що датується останнім числом кожного місяця відповідно до п.4.8. Договору № V2017/0033.

У загальних умовах і положенні до Субліцензійного Договору№ V2017/0033 п.4.1 Провайдер виплачує Субліцензіару Ліцензійний збір (роялті) без ПДВ (на підставі абз.2 п.196.1.6. п. 196.1. ст.. 196 Податкового кодексу України) на підставі рахунку, який виставляється Субліцензіаром на щомісячній основі. Ліцензійний збір (роялті) сплачується в гривнях в еквіваленті до долара США за курсом НБУ встановленого на дату складання Акту або обумовленим курсом між Субліцензіаром та Провайдером, що вказаний у Спеціальних умовах Додатку А. З умови зміни Спеціальних умов Додатку А, Сторони підписують.

Відповідно до п. 4.6. вищевказаноих умовах і положенні до Субліцензійного Договору у разі якщо в результаті ознайомлення Субліцензіара або його представників з документами або проведеної ними перевірки документів відповідно до п.4.6. бцде встановлено, що на користь Субліцензіара був неоплачений належний йому ліцензійний збір (роялті) або інші виплати не менше 10 % десяти відсоткі від загальної суми Ліцензійного збору (роїлті) І чи інших сум, виплачених Провайдером за і період, який є предметом вивчення і (ібо) перевірки, Провайдер зобов`язаний негайно відшкодувати Субліцензіару всі вигріто, понесені Субліцензіаром в зв`язку з ознайомленням з такими документами або проведення їх перевірки.

П.4.7. Договору у разу невиконання Провайдером платіжних зобов`язань протягом 30 календарних днів з дати закінчення терміну оплати по виставленому Субіцензіаром рахунку або порушення Провайдером передбачуваних цим договором зобов`язань, Субліцензіар має право призупинити передачу сигналу Каналу (-ів) до тих пір, поки відповідна сума не буде сплачена або відповідне порушення не буде усунено, а також виставити Провайдеру рахунок задеактивацію (ре активацію) старт карти на суму зазначену Спеціальних умовах цього Договору, в кожному разі деактивації (реактивації)старт карти Провайдеру.

Сплата винагороди роялті мала проводитись відповідачем на рахунки позивача не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дня виставлення рахунку Позивачем (розділ Ліцензійний збір (роялті) Договору № V2017/0033).

Відповідно до п.4.8 умов і положення до Субліцензійного Договору використання невиключного права (простої невиключної ліцензії) підтверджується двосторонніми Актами між Сторонами (далі - Акт ), що датуються останнім числом і івітного місяця га підписуються Сторснами і за кожен звітний місяць, у двох примірника.

Відповідач підтвердив використання наданого права шляхом підписання актів (Додатки позовної заяви № 5, 7, 9, 11, 13, 15), однак в порушення розділу 4 Договору не оплатив ліцензійний збір (роялті) на суму основного боргу у розмірі 93 590 грн.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України .

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

В свою чергу, охоронюваний законом інтерес - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, який зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам (Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №1-10/2004).

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 11 ЦК, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією їх породжують. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У відповідності до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509,526 ЦК України. До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення з врахуванням особливостей! передбачених ГК. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог і юдо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК та ст. 525 ЦК встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміні: його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами. Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. За приписами ст. 530 ЦК, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитова зобов`язаний сплатити суму боргу... .

Згідно ч. З ст. 1109 ЦК у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, ні які надаються об`єкта права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

У Договорі № V2017/0033 від 01.01.2017 було визначено, що розмір виплат погоджується сторонами в актах. Датою оплати вважається дата зарахування коштів рахунок позивача. Оплата здійснюється на підставі виставлених Субліцензіаром рахунків. Строк оплати - не пізніше 30 календарних днів з дня виставлення рахунку субліцензіаром.

Відповідно до п. 9.2.3 Загальних умов і положень до субліцензійного договору № V2017/0033 від 01.01.2017 сторона, що порушує умови Договору, допускає порушення будь-якого зі своїх суттєвих зобов`язань за цим Договором і не усуває таке порушення (якщо воно може бути усунуто) протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з моменту отримання від Сторони, що виконує умови Договору, письмового повідомлення із зазначенням такого порушення і вимогою його усунення.

Відповідно до матеріалів справи Відповідач без зауважень підписував відповідні акти до виставлених рахунків, він також мав право подати відзив на позовну заяву на виконання ухвали суду від 16.09.2019 та ст. 165 ГКУ. Позивачем цього зроблено не було.Не заперечення стороною обставин у господарському процесі свідчить про визнання нею цих обставин.

Згідно з ч. 1 ст. 420 ЦК України , об`єктами права інтелектуальної власності є, зокрема, передачі (програми) організацій мовлення, Відповідно до п. 2 ч., 1 ст. 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є, зокрема, виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 426 ЦК України способи використання об`єкта права інтелектуальної власності визначаються цим Кодексом та іншим законом. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об`єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших oci6, Використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом. Умови надання дозволу (видачі ліцензії на використання об`єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.

За правилами ч. 1 та ч. 3 ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок i строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 Закону України "Про авторське право i суміжні права" майнові права організації мовлення можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб i строк використання програми мовлення, poзмір i порядок виплати винагороди, територія, на яку розповсюджуються передані права, тощо.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст.509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України , зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України , суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України , якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу приписів ст. 610 ЦК України , порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

На підставі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В пункті 3.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" зазначено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17 , 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р ; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до ст. 86 ГПК України , суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об`єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідачем позовні вимоги не спростовані, суд прийшов до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "1+1 Інтернет" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрегат ТВ" про стягнення заборгованості в розмірі 105 034,43 грн., яка включає 93 590 грн. основного боргу, у період з 31.01.2019 по 31.07.2019 у розмірі 9 568, 73 грн. пені, у період з 31.01.2019 по 31.07.2019 у розмірі 845,26 грн. 3 % річних, у період з 31.01.2019 по 31.07.2019 у розмірі 1 030,44 грн. інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 1 921,00 грн. є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Судові збір, відповідно до ст. 129 ГПК України , слід покласти на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 129 , 232 , 233 , 236-241 ГПК України , суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрегат ТВ" (49100, м. Дніпро, вул.. Кольцова, б.8, кв.2, код ЄДРПОУ: 35864408) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "1+1 Інтернет" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 23, код ЄДРПОУ: 37726069) у розмірі 105 034,43 грн., яка включає 93 590 грн. основного боргу , 9 568, 73 грн. пені, 845,26 грн. 3 % річних та 1 030,44 грн. інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 1 921,00 грн., про що видати наказ.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складення повного тексту судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 09.12.2019

Суддя С.П. Панна