Ухвала

від 03.12.2019 по справі 755/15141/17

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/15141/17

1-кс/755/8909/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2019 р. слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участі особи, яка подала клопотання ОСОБА_3 , представника заявника адвоката ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянувши в судовому засіданні клопотання ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого СВ Дніпровського УП ГУНП міста Києва, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна,

ВСТАНОВИЛА:

До слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва надійшло клопотання ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого СВ Дніпровського УП ГУНП міста Києва, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна.

Клопотання обґрунтовується тим, що відповідно до ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 02 квітня 2018 року у кримінальному провадженні № 120161100050001794 від 19 лютого 2016 року за ознаками кримінального правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України, 26 квітня 2018 року за адресою: АДРЕСА_1 , слідчими Дніпровського УП ГУНП у м. Києві проведено обшук і вилучено належне заявнику майно, що перераховане у протоколі обшуку від 26 квітня 2018 року. Враховуючи, що арешт не був накладений, то вважає що тимчасово вилучене майно підлягає поверненню.

В судовому засіданні особа, яка подала клопотання ОСОБА_3 та його представник адвокат ОСОБА_4 викладені у клопотанні вимоги підтримали, наполягали на тому, що слідчим СВ Дніпровського УП ГУНП міста Києва було безпідставно не повернуто тимчасово вилучене майно.

Прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання.

Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.

Слідчий суддя, вивчивши скаргу та долучені до неї документи, приходить до наступного висновку.

Згідно з п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, до повноважень слідчого судді належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні.

Судовим розглядом встановлено, що СВ Дніпровського УП ГУНП міста Києва здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 120161100050001794 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України.

02.04.2018 р. ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого та надано дозвіл на проведення обшуку квартири, що за адресою: АДРЕСА_1 , в якій фактично проживають ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що на праві власності належить ОСОБА_8 , з метою виявлення і вилучення речей і документів, які стосуються протиправної діяльності ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_5 , та інших осіб зазначених у клопотанні, що мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у досудовому розслідуванні кримінального провадження, з метою відшукування та вилучення: комп`ютерної техніки, магнітних та електронних інформаційних систем або їх частин, цифрових носіїв інформації, засобів телефонного зв`язку; банківських виписок, платіжних доручень, квитанцій, кредитних карток, чекових книжок; печаток, записних книг, усіх чорнових журналів обліку, чорнових записів (зошитів, блокнотів, окремих аркушів паперу), документів чорнової бухгалтерії; носіїв збереження інформації, матеріальних цінностей (дискет, дисків, жорстких дисків, флеш-накопичувачів, планшетів, телефонів та іншого), на яких в електронному вигляді містяться відповідні відомості, що підтверджують протиправну діяльність; посвідчень або інших документів, які видаються чи посвічуються підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов`язків, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, або збут такого документа, а також печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, а так само інших офіційних печаток, штампів чи бланків; грошових коштів та інших матеріальних цінностей здобутих в результаті здійснення протизаконної діяльності, а також речей та документів, які використовуються особами у здійсненні протиправної діяльності по виготовленню та розповсюдженню підроблених документів та заволодінню чужим майном шляхом шахрайства, що містять відомості про обставини вчинення вищезазначених кримінальних правопорушень, які мають значення для встановлення важливих обставин у даному кримінальному провадженні та можуть бути використані як докази в ході розслідування кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Згідно положень ч.ч. 8, 9 ст. 236 КПК України, особи, у присутності яких здійснюється обшук, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу обшуку.Другий примірник протоколу обшуку разом із доданим до нього описом вилучених документів та тимчасово вилучених речей (за наявності) вручається особі, у якої проведено обшук, а в разі її відсутності - повнолітньому членові її сім`ї або його представникові.

Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.

Слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною 5 статті 9 КПК України, передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛстаття 1Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах«Іммобіліаре Саффі проти Італії»(Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимогастатті 1Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу управо на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінніКонвенціївимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007року).

У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі«East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04)ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»(James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Згідно зіст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна, згідно з вимогамистатті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.

Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Статтею 169 КПК Українипередбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст.171, ч. 6 ст.173цьогоКодексу; у разі скасування арешту.

У судовому засіданні встановлено, що вилучене, відповідно до протоколу обшуку від 26.04.2018 року, за адресою: АДРЕСА_1 майно, на поверненні якого наполягає володілець, підпадає під критерії, визначені ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 02.04.2018 року, на підставі якої працівниками органу досудового розслідування проведено слідчу дію обшук.

Відтак, вилучене майно, не є тимчасово вилученим майном, а тому не може застосовуватися порядок, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 169 КПК України, та процедура за ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу.

За вказаних обставин, під час судового розгляду даної скаргиза наданими матеріали,встановлено, що втручання органудосудового розслідування у право власності ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 обумовлене законними критеріями, тобто з дотриманням відповідних положень національного законодавства та відповідності верховенства права. Також, слідчим суддею встановлено, щона даний час забезпечується «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав ОСОБА_3 та відповідно існує пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються органом досудового розслідування, та метою, яку прагнуть досягти.

На підставі викладеного, враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про безпідставність вимог скарги, а відтак у задоволенні вимог скарги слід відмовити.

Керуючись ст. 167-169,171,173,303-307, 309 КПК України, слідчий суддя,

постановив :

У задоволенні клопотання ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого СВ Дніпровського УП ГУНП міста Києва, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя: ОСОБА_1