Постанова

від 04.12.2019 по справі 200/7479/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2019 року справа №200/7479/19-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Міронової Г.М., Арабей Т.Г., Ястребової Л.В., секретаря судового засідання Тішевського В.В., за участю представника відповідача Пономарьова А.О., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 р. (у повному обсязі рішення складено 10 жовтня 2019 року у м. Слов`янськ) у справі № 200/7479/19-а (головуючий І інстанції суддя Арестова Л.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агропромсервіс" до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агропромсервіс" (далі - позивач) 11.06.2019 звернулось до суду з позовом до відповідача, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 11 травня 2019 року № 0003701418 та № 0003711418; вирішити питання судових витрат (а.с. 5-12).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2019 року у справі № 200/7479/19-а позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області від 11 травня 2019 року № 0003701418 на суму 18 287,00 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області від 11 травня 2019 року № 0003711418 на суму 102 559,18 грн.

Вирішено питання судових витрат (а.с. 191-195).

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує на те, що відповідачем встановлено нереальність проведення господарських операцій з постачання товарно-матеріальних цінностей по документально оформлених взаємовідносинах з контрагентом-постачальником ТОВ Альтар у лютому 2018 році.

Апелянт звертає увагу на те, що під час перевірки підприємством було надано подорожній лист вантажного автомобіля від 27.02.2017 року № 110, який заповнено з порушенням; підприємством до перевірки не надано документів, які підтверджують якість придбаного товару, що поставляється постачальником; в єдиному державному реєстрі судових рішень наявна інформація щодо відкритого кримінального провадження стосовно ТОВ Альтар .

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.

Представник позивача до судового засідання не прибув, про розгляд справи був повідомлений належним чином.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Агропромсервіс (код ЄДРПОУ 31386832) пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації, є юридичною особою та платником податку на додану вартість, в даних правовідносинах, у відповідності до вимог ст.43 Кодексу адміністративного судочинства України, здатний особисто здійснювати свої права та обов`язки.

Головним управлінням ДФС у Донецькій області проведено документальну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Агропомсервіс" з питань достовірності формування та віднесення сум з податку на додану вартість до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентом-постачальником: ТОВ Альтар за лютий 2017 року, за наслідком якої складено акт перевірки № 326/05-99-14-18/31386832 від 02 квітня 2019 року.

У висновках акту перевірки від 02 квітня 2019 року № 326/05-99-14-18/31386832, вказано на порушення п.44.1 ст.44, п. 85.2 ст. 85, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, п. 5 розділу III, п.п. 1 п. 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 року № 21, внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту у податковій звітності, а саме: за неправомірно визначений у податковій звітності обсяг придбання на суму 501 671,68 грн., неправомірно визначеної у податковій звітності суми податкового кредиту на суму 100 334, 34 грн. та заниження показника на суму 82 047,34 грн., завищення показника на суму 18 287 грн. та на суму 18 287,00 грн. (а.с. 13-33).

На підставі акту перевірки Головним управлінням ДФС у Донецькій області сформовано податкові повідомлення-рішення № 0003911918 від 11 травня 2019 року про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 82 047,34 грн. та нарахування штрафних санкцій у сумі 20 511,84 грн. та № 0003701418 від 11 травня 2019 року про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на 18 287 грн. (а.с. 34-37).

16.04.2019 року позивач надав заперечення № 64 на Акт перевірки від 02 квітня 2019 року № 326/05-99-14-18/31386832.

Рішенням Головного управління ДФС у Донецькій області від 07.05.2019 року № 36243/10/05-99-14-18-16 про розгляд заперечення від 16.04.2019 року № 64 висновок розділу 4 акту перевірки залишено без змін (а.с. 38-45).

Спірним у даній справі є правомірність прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень від 11 травня 2019 року № 0003701418 та № 0003711418.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України.

У ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За унормуванням пп. 14.1.36. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України окреслено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

У пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначену згідно з розділом V цього Кодексу.

За нормою п.п. "а" п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

За змістом п. 186.1 статті 186 Податкового кодексу України місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Унормуванням п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

За приписами п.п. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За визначенням п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Правилом п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, податковий кредит - це елемент розрахунку суми податку на додану вартість, яку має сплатити платник до бюджету. Це по суті розмір податку на додану вартість, що був оплачений платником податку на додану вартість на користь своїх контрагентів-інших платників податку на додану вартість, з приводу якої в останніх вже виник обов`язок щодо сплати відповідної суми податку до бюджету.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Тобто, отримавши податкові накладні від контрагентів, у позивача виникло право на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Відповідно до пунктів 200.1-200.4 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом б 200.1 цієї статті, така сума: підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

Статтею 44 Податкового кодексу України визначені вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, відповідно до п.44.1 якої для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно ст. 1 цього Закону бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; зобов`язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

За визначенням ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 статі 9 цього Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року (далі Положення № 88), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Отже, для підтвердження наявності підстав для включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбані товари до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону № 996-XIV.

В ході судового розгляду судом встановлено, що ТОВ Альтар з ТОВ Агрофірма Агропромсервіс укладено договір поставки № 27-02.17 від 27.02.2017 року. ТОВ Альтар виступає в ролі Продавця, а ТОВ Агрофірма Агропромсервіс в ролі Покупця.

Умовами договору передбачено, що продавець зобов`язується продати та відвантажити погодженими партіями насіння сільськогосподарський культур та агрохімікати, дозволені до застосування на території України у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього визначену грошову суму. Товар вважається переданим покупцю при підписанні його представником видаткової або товарно-транспортної накладної Покупцем про отримання товару (п. 10.1).

Договором передбачено, що Покупець оплачує продавцю товар відповідно до вказаного в специфікації графіка, а в разі відсутності останнього, оплата повинна здійснюватись не пізніше, ніж на протязі трьох банківських днів з моменту підписання податкової накладної Покупцем.

Договором передбачено порядок вирішення спорів, відповідальність сторін, форс-мажорні обставини, порядок внесення змін та доповнень до договору.

Договір набирає чинності від дати підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2019 року, а в частині оплати товару - до виконання зобов`язань Покупцем.

Даний договір підписаний від імені директора ТОВ Агрофірма Агропромсервіс Пожидаєва В.В. та директора ТОВ Альтар Гуцал А.М. та скріплено печатками сторін (а.с. 49-50).

Також в матеріалах справи наявний додаток - специфікація № 1 від 27 лютого 2017 року до договору № 27-01.17 від 27 березня 2017 року (а.с. 51).

За текстом Інкотермс-2010 умови поставки DDP-склад покупця, означають, що продавець надає товар у розпорядження покупця в названому місці призначення. Продавець зобов`язаний нести усі витрати і ризики, пов`язані з транспортуванням товару. Термін DDP припускає максимальні обов`язки продавця.

В матеріалах справи наявні також видаткові накладні № 0000000084 від 27 лютого 2017 року, № 0000000083 від 27 лютого 2017 року; рахунки-фактури № 0000000084 від 27 лютого 2017 року, та № 0000000083 від 27 лютого 2017 року; платіжні доручення № 153 від 14 березня 2017 року, № 2379 від 21 березня 2017 року, № 2350 від 09 березня 2017 року; № 2351 від 09 березня 2017 року; прибуткові накладні № 84 від 01.04.2017 року та № 83 від 01.04.2017 року; подорожній лист № 110 вантажного автомобіля від 27 лютого 2017 року; податкові накладні № 83 від 27.02.2017 року та № 84 від 27.02.2017 року (а.с. 52-64).

Позивач здійснює такі види діяльності:

Код КВЕД 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний);

Код КВЕД 01.42 Розведення іншої великої рогатої худоби та буйволів;

Код КВЕД 01.45 Розведення овець і кіз;

Код КВЕД 03.12 Прісноводне рибальство;

Код КВЕД 03.22 Прісноводне рибництво (аквакультура);

Код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля;

Код КВЕД 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (а.с. 65-72).

Отриманий товар ТОВ "Агрофірма Агропомсервіс" за укладеним з ТОВ Альтар № 27-02.17 договором від 27 лютого 2017 року пов`язаний з господарською діяльністю підприємства. Зокрема, придбаний товар було використано ТОВ "Агрофірма Агропомсервіс" у власній господарській діяльності, придбаний товар є добривом, необхідним для вирощування сільськогосподарської продукції.

Отже, діяльність позивача та контрагента позивача відповідає меті господарської діяльності та предмету договору укладеного між позивачем та контрагентом позивача.

Товар було доставлено до підприємства позивача його власним автомобілем ГНРЗ 3309 з номерами НОМЕР_1 водієм ОСОБА_1 , якій є працівником ТОВ "Агрофірма Агропомсервіс", що підтверджується наявними у справі доказами, зокрема, наказом від 27.02.2019 року № 19 К, копією трудової книжки ОСОБА_1 , наказами про прийняття його на роботу та про перевід на іншу роботу (а.с. 155-162).

За отриманий товар підприємство перерахувало контрагенту грошові кошти, що підтверджується платіжними дорученнями та зведеною інформацією по документах.

Таким чином, досліджені під час судового розгляду документи бухгалтерського та податкового обліку, суд вважає належними первинними документами, які є підставою для податкового обліку та містять відомості, що у повній мірі відображають суть господарської операції, яка відбулась між позивачем та ТОВ Альтар , як вірно вказано судом першої інстанції.

Посилання апелянта на те, що товарно-транспортні документи складені з порушенням вимог законодавства, оскільки в них неповно/неправильно заповнені всі реквізити, є неприйнятними, оскільки товарно-транспортна накладна, подорожній лист (документи, що передбачені Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363) призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, і в операціях з поставки товару не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Також безпідставними є доводи апелянта щодо ненадання паспортів якості, сертифікатів відповідності, оскільки останні не можуть впливати на наявність у позивача право на формування податкового кредиту у зв`язку з тим, що ці документи не є документами, відповідно до яких виникає право на податковий кредит.

Крім того, певні дефекти в оформленні документів (зокрема відсутність окремих реквізитів або помилки при їх заповненні) не позбавляють можливості ідентифікувати господарську операцію, обсяг товару, його вартість, тощо, і не повинні ні розглядатися як підстави для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту у разі реального здійснених господарських операцій.

Законодавством України, зокрема, Податковим кодексом України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладений обов`язок здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, подання звітності, сплати податків до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника. Не передбачено ні право, ні зобов`язання будь-якої із сторін правочину здійснювати контроль щодо показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності, що подана іншою стороною правочину. При цьому відповідно до законодавства кожний платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, яка стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватися на інших осіб, у тому числі на його контрагентів.

Суд апеляційної інстанції вказує на те, що вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, відповідно до якого до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник. Притягнення ж до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та вимогам законодавства.

В рішеннях Європейського суду з прав людини, що прийняті в справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03), Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03) наголошено на індивідуальному характері відповідальності особи та відсутності підстав для притягнення платника податків до відповідальності у зв`язку з порушенням податкової дисципліни його контрагентами. Зокрема, зазначено, що платник податку на додану вартість не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо такий платник не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, відповідно до правової позицій Вищого адміністративного суду України, викладеного в ухвалі від 03.05.2012 у справі № К/9991/11271/12, наявність реєстрації контрагента на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у них необхідного обсягу правосуб`єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б свідчили про нікчемність правочину - договору укладеного позивачем із ТОВ Альтар .

Вказаний правочин не визнавался недійсним у судовому порядку.

Посилання апелянта на те, що нереальність господарських операцій позивача підтверджена дослідженням ланцюга постачання між контрагентом позивача та його контрагентами, які не є контрагентами позивача, є неприйнятними, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, внаслідок чого не є обов`язковою передумовою для визначення податковим органом грошових зобов`язань по господарським операціям, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідачем не надано належних доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, отримані позивачем товари були використані в межах господарської діяльності позивача.

Щодо встановлення відповідачем інформації про відкрите кримінальне провадження стосовно ТОВ Альтар , суд зазначає, що слідчим управлінням фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Рівненський області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 29.12.2016 року за ознаками кримінальних порушень, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 205-1 КК України. Разом з тим, на теперішній час вирок суду відсутній. 30.11.2017 року вказане кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу за відсутністю в діяннях осіб складу кримінальних правопорушень (а.с. 178).

Отже, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агропромсервіс" судом першої інстанції задоволено у повному обсязі правомірно.

За унормуванням ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. І відповідачем не доведено, що приймаюче спірні податкові повідомлення-рішення він діяв правомірно.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 р. - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 р. у справі № 200/7479/19-а - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення..

Повне судове рішення складено 9 грудня 2019 року.

Колегія суддів Г.М. Міронова

Т.Г. Арабей

Л.В. Ястребова