Постанова

від 04.12.2019 по справі 914/1303/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2019 р. Справа №914/1303/19

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Скрипчук О.С.

суддів Данко Л.С.

Мирутенка О.Л.

секретар судового засідання Лагутін В.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства Оліяр б/н від 31.10.2019

на рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2019 (повний текст рішення складено 17.10.2019, м. Львів, суддя Юркевич М.В.)

у справі № 914/1303/19

за позовом: Проектно-технічного центру у формі товариства з обмеженою відповідальністю Ніка , м. Київ

до відповідача: Приватного підприємства Оліяр , с. Ставчани Львівської області

про стягнення 482 952,53 грн.

за участю представників:

від позивача: Кудрявцева Н.І. - директор, Легін В.Б. - довіреність № 684 від 22.05.2019;

від відповідача: Думич А.М. - довіреність б/н від 26.01.2017.

ВСТАНОВИВ :

Проектно-технічний центр у формі ТзОВ Ніка звернулось до Господарського суду Львівської області із позовом до Приватного підприємства Оліяр про стягнення 482 952,53 грн., з яких: 216 840,00 грн. заборгованості за поставлене обладнання, 220 326,00 грн. заборгованості за виконані пусконалагоджувальні та монтажні роботи, 42 231,32 грн. пені, 3 555,21 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.10.2019 у справі № 914/1303/19 позов Проектно-технічного центру у формі товариства з обмеженою відповідальністю Ніка задоволено частково. Суд виніс рішення, яким стягнув з ПП Оліяр на користь Проектно-технічного центру у формі ТзОВ Ніка 216 840,00 грн. заборгованості за поставлене обладнання, 202 800,00 грн. заборгованості за виконані пусконалагоджувальні та монтажні роботи, 22 456,31 грн. пені, 3 422,68 грн. 3% річних та 6 728,64 грн. - витрат по сплаті судового збору. В решті в позові відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду ПП Оліяр подало апеляційну скаргу б/н від 31.10.2019, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2019 скасувати в частині стягнення коштів, прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального і процесуального права. А саме скаржник стверджує, що позивачем не було виконано умови п.п. 6.1.5. п. 6.1. договору, зокрема, в частині обов`язку надати покупцю в момент поставки обладнання оригінали документів: (сертифікат якості виробника, паспорт з гарантійною відміткою, інструкції з експлуатації, висновку санітарно-епідеміологічної експертизи).

Крім того, апелянт стверджує, що у нього не виник обов`язок щодо оплати згідно договору оскільки між сторонами не підписаний Акт здачі приймання виконаних робіт.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Представник відповідача у судовому засіданні заявив усне клопотання для відкладення розгляду справи, для надання можливості ознайомитись з матеріалами справи. Дане клопотання судом відхилене, за необгрнутованістю.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.07.2018р. між Проектно-технічним центром у формі ТзОВ НІКА (позивачем) та Приватним підприємством Оліяр (відповідачем) було укладено договір поставки товару №26. Згідно умов договору позивач зобов`язався поставити і передати у власність відповідача обладнання, здійснити монтаж та пусконалагоджувальні роботи обладнання, а відповідач - прийняти товар та отримані послуги і сплатити обумовлену договором суму.

Відповідно до п. 2.1. договору, загальна сума договору складається із вартості обладнання та вартості робіт (технічний проект, монтаж обладнання, який включає налагодження обладнання, передача пакету документації та навчання персоналу).

Згідно п.п. 2.1.1., 2.1.2. договору, загальна вартість обладнання складає 2 152 332,00 грн., а вартість робіт - 202 800,00 грн.

За умовами п. 2.2. договору, сторони дійшли згоди, що вартість робіт може бути змінена за фактом виконання із урахуванням потрібних витратних матеріалів тощо. Коригування загальної вартості суми договору здійснюється шляхом підписання сторонами відповідної додаткової угоди.

В п.п. 3.3, 3.4. договору сторони погодили, що факт виконання монтажу та пусконалагоджувальних робіт підтверджується шляхом підписання сторонами відповідного акту здавання-приймання виконаних робіт. Право власності на товар переходить до покупця (відповідача) після підписання видаткової накладної на обладнання.

Позивачем було поставлено відповідачу обладнання загальну суму 2 152 332,00 грн., що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № РН-0000003 від 05.02.2019.

В розділі 5 договору сторони погодили розрахунки у вигляді повної 100% передоплати за товар.

Однак, як стверджується позивачем, до моменту готовності до відвантаження товару відповідачем була сплачена неповна вартість обладнання, а саме 1 935 492,00 грн. з обумовлених договором 2 152 332,00 грн. Позивач стверджує, що неоплаченими залишились 216 840,00 грн.

Крім того, позивач зазначає, що ним, у відповідності до п. 2.2. договору, було виконано монтажні та пусконалагоджувальні роботи на суму 220 326,00 грн., однак, ця сума також не була оплачена відповідачем.

28.02.2019 позивач звертався до відповідача з листом № 6, в якому вимагав від останнього виконання свого обов`язку в частині оплати 216 840,00 грн. за обладнання та 220 326,00 грн. за проведені монтажні роботи.

Як стверджує позивач, у зв`язку з відсутністю від відповідача обґрунтованих пояснень стосовно неповної оплати за договором, листом від 22.04.2019, позивач повторно повідомив відповідача про те, що 23.02.2019 ним було завершено монтажні та пусконалагоджувальні роботи та проведено навчання персоналу. Одночасно, листом було направлено відповідачу два примірники акту приймання-передачі монтажних робіт для погодження і підписання. Однак, Акту приймання монтажних робіт відповідачем підписано не було.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного .

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Однією з підстав виникнення зобов`язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ч. 2 ст. 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виник спір в ході виконання договору поставки обладнання від 11.07.2019, який окрім того, останній містить також елементи договору купівлі-продажу та підряду, в частині виконання пусконалагоджувальних та монтажних робіт.

Судом було встановлено, що обумовлений договором товар, який визначено у специфікації до договору було повністю поставлено позивачем відповідачу, що підтверджується видатковою накладною від 05.02.2019 №РН-0000003.

Так, порядок розрахунків врегульовано в розділі 5 договору поставки. Зокрема, як вже зазначалося вище, відповідач зобов`язався до моменту відвантаження товару здійснити повністю його передоплату. Однак, матеріалами справи підтверджується, що від такого порядку поставки та розрахунків сторони відійшли, оскільки з боку відповідача не було виконано обов`язок щодо 100% передоплати за товар, а зі сторони позивача було поставлено відповідачу обладнання без отримання повної такої передоплати.

Таким чином, за наявності наведених обставин, відповідачем повний розрахунок з позивачем в сумі 216 840,00 грн. повинен був бути здійснений по факту отримання ним товару, згідно накладної від 05.02.2019. Адже, відповідно до ч. 1ст. 692 ЦК покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи те, що відповідач не розрахувався в повному обсязі за товар отриманий від позивача, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення 216 840,00 грн. заборгованості за отриманий товар є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо тверджень апелянта щодо невиконання позивачем договірних умов, передбачених п. 6.1.5. п. 6.1. договору, колегія суддів зазначає наступне.

Так, умовами договору поставки (п. 6.1.5) передбачено, що товаросупроводжуючі документи передаються відповідачу в момент поставки. Як встановлено судом, поставка товару була здійснена 05.02.2019. За наслідками поставки сторони підписали видаткову накладну № РН-0000003 від 05.02.2019. Жодних зауважень щодо кількості та якості прийнятого товару відповідачем здійснено не було, як і не було висловлено зауваження щодо ненадання в момент поставки оригіналів документів передбачених п. 6.1.5. п. 6.1. договору. Разом з тим, в спірному договорі відсутнє положення, яке б ставило залежність виникнення обов`язку по оплаті товару від виконання п. 6.1.5. п. 6.1. договору.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 220 326,00 грн. за виконані монтажні та пусконалагоджувальні роботи, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.3. договору, факт виконання монтажу та пусконалагоджувальних робіт підтверджується шляхом підписання сторонами відповідного Акту здавання-приймання виконаних робіт (акт №2 є основою для завершення розрахунків).

Судом встановлено, що позивачем для проведення монтажних та пусконалагоджувальних робіт в лютому 2019 року відряджалися до відповідача відповідні працівники ОСОБА_1 (механік) з 05.02.2019 по 23.02.2019, ОСОБА_2 (механік) з 05.02.2019 по 15.02.2019, ОСОБА_3 (технічний директор) з 21.02.2019 по 23.02.2019. Вказані представники позивача перебували у відрядженні в с.Ставчани на підприємстві відповідача, про що свідчать підписи та відтиски печатки ПП Оліяр на посвідченнях про відрядження №КУ-0000004 від 04.02.2019, №КУ-0000008 від 19.02.2019, №КУ-0000003 від 04.02.2019 та №КУ-0000009 від 19.02.2019. Крім того, на зазначених посвідченнях було вказано призначення відрядження: монтаж обладнання згідно договору №26 від 11.07.2018. А відтак, твердження апелянта про те, що посвідчення про відрядження не є належними доказами у справі щодо того, що позивачем вчинятись на підприємстві монтажні роботи, судом апеляційної інстанції оцінюються критично.

Також, судом було встановлено, що листом від 28.02.2019 №6 позивач звертався до відповідача про необхідність оплати за проведені монтажні роботи в сумі 220 326,00 грн. (фіскальний чек №215600426655 від 01.03.2019).

22.04.2019 позивач повторно направив відповідачу лист №6 разом з двома примірниками Акта приймання виконаних робіт з проханням підписати їх. Згідно матеріалів справи, такий Акт приймання було отримано відповідачем - 27.04.2019, однак, останнім не підписано.

В ході розгляду даної справи відповідач пояснював непідписання акту тим, що позивачем не було виконано монтажу обладнання.

Крім того, відповідач зазначив про те, що листом від 06.05.2019 надав позивачу заперечення проти підписання акту приймання-передачі, проте лист було повернуто за закінченням терміну зберігання. Підставою для непідписання Акту було визначено відповідачем невідповідність його форми, а саме в договорі зазначено Акт №2, натомість для підписання було надіслано Акт №3. Крім того, відповідач зазначив що сума зазначена в акті № 3 не відповідає умовам договору, зокрема п. 2.1., 2.2. договору.

Так, судом встановлено, що відмова відповідача підписати акт та виконати зобов`язання по оплаті виконаних робіт є невмотивована, адже, у листі від 06.05.2019 не вказано жодних конкретних недоліків монтажних робіт. Крім того, покликання відповідача на невідповідність у назві акту (та його нумерації) не спростовує факту виконання таких робіт позивачем та не може бути підставою для звільнення від їх оплати.

Відповідно до ч.1 ст. 853 ЦК України, замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Отже сам лише факт непідписання акту виконаних робіт без зазначення обґрунтованих на те підстав, при наявності інших доказів, які підтверджують їх виконання, не може слугувати звільненням відповідача від обов`язку оплатити такі роботи.

Судом встановлено, що монтажні роботи було виконано позивачем ще в лютому 2019р., однак відповідач протягом двох місяців не зазначав про недоліки в роботі та не вимагав їх усунення, а лише згодом, в травні 2019р. надіслав листа про непідписання такого Акту без зазначення обґрунтованих на те підстав. За таких обстави, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач представив суду достатньо доказів, що підтверджують виконання ним монтажних робіт згідно договору, натомість, відповідач без зазначення обґрунтованих підстав Акт не підписав та роботи не оплатив.

Враховуючи те, що обумовлена сторонами в договорі вартість робіт складає 202 800,00 грн., а доказів зміни вартості робіт та підписання про це додаткової угоди суду надано не було, відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача зазначеної суми.

Щодо нарахованих позивачем сум пені та 3% річних, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що в разі несвоєчасного проведення покупцем остаточних розрахунків за обладнання, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ починаючи з восьмого робочого дня.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом апеляційної інстанції здійснено перерахунок розрахунку позовних вимог щодо пені та 3% річних та встановлено, що судом першої інстанції обґрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивача:

- 22 456,31 грн. пені та 1889,18 грн. 3% річних (за період з 15.02.2019 по 31.05.2019) за порушення умов договору щодо оплати за поставлений товар.

- 1 533, 50 грн. 3 % річних (за період з 01.03.2019 по 31.05.2019) за прострочення розрахунків за виконані монтажні роботи.

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені за прострочення розрахунків за виконані монтажні роботи, оскільки сторонами в договорі не було передбачено нарахування пені за прострочення розрахунків за виконані монтажні роботи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2019 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально необґрунтовані та висновку місцевого господарського суду не спростовують.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір, сплачений за апеляційну скаргу, покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. В задоволенні апеляційної скарги Приватного підприємства Оліяр б/н від 31.10.2019 відмовити.

2. Рішення Господарського Львівської області від 15.10.2019 у справі № 914/1303/19 залишити без змін.

3.Судовий збір, сплачений за апеляційну скаргу, покласти на апелянта.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.12.2019.

Головуючий суддя Скрипчук О.С.

Суддя Данко Л.С.

Суддя Мирутенко О.Л.