Рішення

від 04.12.2019 по справі 918/656/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.12.2019 Справа № 918/656/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Бокової Ю.В.

при секретарі судового засідання Барбаш Д.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: фізичної особи-підприємця Дробота Олександра Степановича ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 )

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю Фотлер (87526, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця 130-ї Таганрозької Дивізії, будинок 4; код ЄДРПОУ: 41975833)

про стягнення 9 929,74 грн., з яких: основний борг в сумі 9 739,10 грн., інфляційні втрати в сумі 68,16 грн., 3% річних в сумі 122,47 грн.

за участю представників сторін:

від позивача : не з`явився

від відповідача : не з`явився

С У Т Ь С П О Р У

Фізична особа-підприємець Дробот Олександр Степанович звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Фотлер про стягнення 9 929,74 грн., з яких: основний борг - 9 739,10 грн., інфляційні втрати - 68,16 грн., 3% річних - 122,47 грн.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 01.10.2019 справа №918/656/19 за позовом фізичної особи-підприємця Дробота Олександра Степановича до товариства з обмеженою відповідальністю Фотлер предана до господарського суду Донецької області за підсудністю.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки від 22.03.2019, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в сумі 9 739,10 грн., що стало підставою для нарахування позивачем 3% річних та інфляційних витрат.

Позивач в судове засідання не з`явився. Під час розгляду даної справи від позивача надійшла заява, в якій останній підтримав позовні вимоги та просив розглянути справу без його участі.

Представник відповідача жодного разу в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Оскільки відповідач своїм правом на подання відзиву по справі не скористався, в інший спосіб своєї позиції не довів, суд на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вирішує справу за наявними матеріалами.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як зазначено в ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -

В С Т А Н О В И В

22.03.2019 року між фізичною особою-підпримцем Дроботом Олександром Степановичем (далі - постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю ФОТЛЕР (далі - покупець) укладено договір (далі-договір) на поставку товару (полотно поліетиленове 45см.х50 мкр.) вагою 154,090 кг. на суму 9 739,10 гривень.

Як встановлено, згідно видаткової накладної № РН-0000171 від 02.04.2019 позивачем було передано, а відповідачем в особі начальника цеху сушки деревини Прокопчука Ю.М., прийнято на підставі відповідної довіреності №10 від 02.04.2019 року товар, полотно поліетиленове 45см.х50 мкр., вагою 154,090 кг. на загальну суму 9 739,10 гривень.

Факт постачання позивачем товару на вказану суму підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача на накладній та підписами уповноважених осіб відповідача на довіреності №10 від 02.04.2019 року.

Факт постачання позивачем товару на вказану суму з боку відповідача не спростований.

Як зазначає позивач, він звертався до відповідача з досудовою вимогою б/н від 27.08.2019 з проханням сплатити заборгованість в сумі 9 739,10 грн., яка залишена відповідачем без відповіді.

Наведені обставини зумовили звернення позивача до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні відповідача до виконання грошових зобов`язань і застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення нарахованих 3% річних та інфляційних втрат.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору поставки від 22.03.2019.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з договору та інших правочинів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Згідно із ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Погоджена дія двох або більше сторін є дво- чи багатостороннім правочином.

Згідно ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України та ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Таким чином, за висновками суду, з урахуванням вимог ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України внаслідок передачі позивачем товару та прийняття останнього відповідачем, між сторонами виникли відповідні зобов`язання.

В контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір поставки від 22.03.2019 є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов`язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Як встановлено судом, позивачем поставлено продукцію відповідачу на загальну суму 9 739,10 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000171 від 02.05.2019.

Факт отримання від позивача товару з боку відповідача за вищевказаним договором не спростований.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства та встановлені судом фактичні обставини щодо отримання відповідачем товару за договором поставки від 02.03.2019, згідно видаткової накладної №РН-0000171 від 02.04.2019 у останнього виникло зобов`язання з його оплати.

Доказів перерахування коштів на користь позивача, а також документів, які б спростовували твердження позивача відповідачем суду не надано.

Таким чином, відповідач свої зобов`язання за договором поставки від 02.03.2019 щодо оплати поставленого товару в строк, встановлений ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України не виконав, а отже прострочив виконання зобов`язання у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України. Доказів зворотного суду не надано.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 9 739,10 грн.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України за період з 10.04.2019 по 10.09.2019 нараховано 3 % річних в сумі 122,47 грн.

Згідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов`язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання виникають нові додаткові зобов`язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов`язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов`язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов`язання.

Перевіривши розрахунок 3% річних за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично невірним. Згідно здійсненого судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН розрахунку сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 123, 27 грн. Враховуючи, що згідно ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд не може виходити за межі позовних вимог, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в межах заявленої суми 122,47 грн.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат за період з 10.05.2019 по 10.09.2019 в розмірі 68,17 грн. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 24.01.2018 по справі № 910/24266/16, відповідно до якої вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що позивач безпідставно збільшив період нарахування інфляційний втрат, оскільки, зважаючи на порядок формування індексу інфляції (впродовж усього календарного місяця та за цілий місяць) період нарахування має визначатися цілими місяцями, починаючи з місяця, наступного за місяцем у якому мав бути здійснений платіж.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку позовних вимог, останнім методологічно невірно здійснено розрахунок інфляційних втрат, на підставі чого суд зробив власний розрахунок. Згідно здійсненого судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН розрахунку інфляційні втрати за період з травня 2019 по серпень 2019 мають від`ємне значення: -68,51, тобто мала місце дефляція.

З огляду на вищевикладене суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судові витрати на підставі статей 123, 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги фізичної особи-підприємця Дробота Олександра Степановича до товариства з обмеженою відповідальністю Фотлер про стягнення 9 929,74 грн., з яких: основний борг в сумі 9 739,10 грн., інфляційні втрати в сумі 68,16 грн., 3% річних в сумі 122,47 грн., - задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Фотлер (87526, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця 130-ї Таганрозької Дивізії, будинок 4; код ЄДРПОУ: 41975833) на користь фізичної особи-підприємця Дробота Олександра Степановича ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) основний борг в сумі 9 739,10 грн., 3% річних в сумі 122,47 грн., судовий збір в сумі 1 907,81 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 04.12.2019 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 09.12.2019.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Ю.В. Бокова