Рішення

від 04.12.2019 по справі 910/13170/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.12.2019Справа № 910/13170/19 Суддя Господарського суду міста Києва Підченко Ю.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом доТовариства з обмеженою відповідальністю "ВАССТЕЛ" Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТКОРН" про 124 100, 56 грн. Суддя Підченко Ю.О. Без повідомлення (виклику) учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАССТЕЛ" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТКОРН" (надалі - відповідач) про стягнення основного боргу в сумі 108 501,60 грн., інфляційних втрат в сумі 10 524, 65 грн. та 3% річних в сумі 5 074, 31 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 вказану вище позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

02.10.2019 від позивача до суду надійшли документи про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2019 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Згідно ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїми правами на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

При цьому заперечень щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження від Сторін до суду не надходило та про розгляд справи судом Сторони були повідомлені належним чином.

Поряд із тим, розглядаючи дану справу, суд, з урахуванням ч. 2 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовує припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що між ним, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, укладено тверду оферту , а саме - договір поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018, за умовами якого (п. 1.1. вказаного договору згідно наданого позивачем екземпляру договору, копія якого міститься в матеріалах справи) в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов`язується передані у власність (поставити), а Покупець приймати та оплачувати Товар, загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена у Додатках та/або видаткових накладних що підтверджують реалізацію Товару.

При цьому позивач, вказує на те, що ним було складено відповідні видаткові накладні та поставлено відповідачеві товар на загальну суму 423 501,60 грн., а відповідач, сплативши частину грошових коштів за отриманий товар в сумі 315 000,00 грн. по вказаному договору поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018 підтвердив прийняття пропозиції та згоду на оплачу отриманого товару, а саме - в розумінні зокрема, приписів ст. ст. 509, 640, 692, 712 Цивільного кодексу України та статей 175, 181, 265 Господарською кодексу України та з урахуванням приписів ст. 692 Цивільного кодексу України, а також п. 3.3. договору поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018, відповідач прийняв на себе зобов`язання оплатити товар після його прийняття, зокрема, прийняття товарно-транспортних (видаткових) накладних та/або рахунків-фактур Постачальника (в залежності від умов поставки).

З урахуванням вищезазначеного, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018 в сумі 108 501,61 грн. станом на 23.09.2019, а також 10 524,65 грн. інфляційних втрат та 5 074,31 грн. 3 % річних, у зв`язку із несвоєчасним розрахунком відповідача за поставлений товар.

Так, за змістом частини 1 статті 181 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як випливає зі змісту ст. 205 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписами ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно положень ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

В матеріалах справи міститься копія договору поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018, надана позивачем та з якої вбачається, що даний договір підписаний та завірений печаткою лише з боку позивача.

Поряд із тим, в матеріалах справи містяться копії видаткових накладних № 26 від 07.02.2018 на суму 86 574,24 грн., № 53 від 02.03.2018 на суму 123 055,68 грн., № 54 від 02.03.2018 на суму 80 145,12 грн., № 55 від 02.03.2018 на суму 133 726,56 грн. (у яких містяться посилання на договір поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018), товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 26 від 07.02.2018, № Р0568 від 02.03.2018, № Р0572 від 02.03.2018 та № Р0573 від 02.03.2018, а також рахунків позивача на оплату товару № 26 від 07.02.2018, № 54 від 02.03.2018, № 55 від 02.03.2018 та № 56 від 02.03.2018 (у яких також містяться посилання на договір поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018).

Між тим, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того факту, що на момент складення вищезазначених видаткових і товарно-транспортних накладних та рахунків на оплату, позивачем, у розумінні вищезазначених приписів статті 181 ГК України та статей 205, 206, 641, 642 ЦК України, було направлено відповідачеві пропозицію (оферту) щодо укладення договору поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018.

Позивач, між іншого, надав копію виписки по карті рахунку 361 за січень 2018 р. - серпень 2019 р., з якої вбачається, що відповідачем було сплачено позивачеві грошові кошти на загальну суму 315 000,00 грн. згідно договору поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018. Водночас дана виписка по рахунку позивача не дозволяє достовірно встановити, що сплата вказаної суми грошових коштів була здійснена саме на виконання договору поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018, оскільки є бухгалтерським документом, що сформований позивачем в односторонньому порядку і не свідчить про волевиявлення відповідача щодо прийняття до виконання договору поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018, тобто дана виписка не є належним та допустимим доказом на підтвердження вчинення відповідачем конклюдентних дій щодо прийняття умов даного договору.

Поряд із тим, суд приймає до увагу надані позивачем виписки по банківському рахунку № 2600401729135 за періоди з 06.03.2018 по 07.03.2019, з 12.03.2018 по 13.03.2019, за 15.03.2018 та за період з 19.03.2018 по 20.03.2019, що були сформовані ПАТ "КРЕДОБАНК" та копії яких також містяться в матеріалах справи, з яких вбачається, що відповідачем було здійснено перерахування грошових коштів на вказаний вище рахунок позивача, зокрема - перерахування грошових коштів на загальну суму сумі 60 000,00 грн. з призначенням платежу: "за ПММ згідно рах. № 54 від 02.03.18р. в т.ч. ПДВ 20 %" (за період з 06.03.2018 по 07.03.2018), а також перерахування грошових коштів на загальну суму 255 000,00 грн. з призначенням платежу: "за ПММ згідно договору № 5 від 01.02.18 в т.ч. ПДВ 20 %" (за період з 12.03.2019 по 20.03.2019).

Дійсно, вказані виписки по банківському рахунку позивача підтверджують факт сплати відповідачем грошових коштів на загальну суму сумі 60 000,00 грн. згідно рахунку позивача на оплату № 54 від 02.03.2018 на суму 86 574,24 грн. (копія якого міститься в матеріалах справи та у якому міститься посилання на договір поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018), а також сплату відповідачем грошових коштів на загальну суму 255 000,00 грн. - безпосередньо з посиланням на договір поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018.

Водночас з огляду на відсутність доказів направлення позивачем відповідачеві пропозиції щодо укладення договору поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018 до моменту здійснення вказаних вище оплат грошових коштів на загальну суму 315 000,00 грн., слід дійти висновку, що дані перерахування не можуть свідчити про прийняття відповідачем до виконання договору поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018 відповідно до умов, що наведені позивачем у наданій ним разом із позовом копії договору.

Доводи позивача щодо того, що 22.11.2018 він надіслав відповідачеві рекомендованим листом два примірники договору поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018, а також акт звіряння, рахунки (рахунки-фактури), видаткові накладні та товарно-транспорті накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти) не підтверджено належними та допустимим доказами. При цьому посилання позивача на те, що згадане вище поштове відправлення відповідач отримав 27.11.2018 відповідно до копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копія якого міститься в матеріалах справи, не приймається судом, оскільки із даного повідомлення неможливо достовірно встановити, що за вказаним поштовим відправленням відповідачем отримано саме примірники договору поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018.

Опис вкладення, а також квитанція про відправлення експрес Укрпоштою від 15.05.2019, копії яких також містяться в матеріалах справи та відповідно до яких позивачем було направлено відповідачеві, зокрема, договір поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018, не засвідчують факт направлення позивачем відповідачеві пропозиції щодо укладання вказаного договору до моменту складання означених вище видаткових, товарно-транспортних накладних, рахунків на оплату та до моменту сплати відповідачем грошових коштів на загальну суму 315 000,00 грн.

З урахуванням вищевикладеного, слід дійти висновку, що оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів направлення відповідачеві в якості пропозиції (оферти) договору поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018 до моменту складення, видаткових накладних № 26 від 07.02.2018, № 53 від 02.03.2018, № 54 від 02.03.2018, № 55 від 02.03.2018, у яких міститься посилання на договір поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018, товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 26 від 07.02.2018, № Р0568 від 02.03.2018, № Р0572 від 02.03.2018 та № Р0573 від 02.03.2018 та рахунків на оплату товару № 26 від 07.02.2018, № 54 від 02.03.2018, № 55 від 02.03.2018 та № 56 від 02.03.2018, а також до моменту сплати відповідачем грошових коштів на загальну суму 315 000,00 грн., слід дійти висновку, що на момент виникнення спірних правовідносин Сторін, договір поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018 не був прийнятий (акцептований) відповідачем, у зв`язку із чим положення даного договору, на які вказує позивач, не підлягають застосуванню.

Водночас, суд приймає до уваги припис ч. 1 ст. 692 ЦК України, яким встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, як вбачається із видаткової накладної № 26 від 07.02.2018 та товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 26 від 07.02.2018, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар - паливо дизельне ЄВРО СОРТ Е клас К5 (ДТ-Е-К5) в кількості 3 540 л на загальну суму 86 574,24 грн. (разом із ПДВ), при цьому дані видаткова та товарно-транспортна накладні завірені та підписані як з боку позивача так і з боку відповідача, а також скріплені печатками Сторін. Доказів на спростування даної обставини відповідачем суду не надано.

Разом із тим, як вбачається із видаткових накладних № 26 від 07.02.2018, № 53 від 02.03.2018, № 54 від 02.03.2018, № 55 від 02.03.2018, а також товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти), № Р0568 від 02.03.2018, № Р0572 від 02.03.2018 та № Р0573 від 02.03.2018, дані накладні підписані та завірені печатками лише з боку позивача. А відтак, суд не може прийняти зазначені видаткові та товарно-транспортні накладні в якості належних та допустимих доказів поставки товару з боку позивача та прийняття даного товару відповідачем.

Водночас, позивач посилається на те, що на виконання умов п. 3.5. договору поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018, ним були направлені для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (надалі - ЄРПН) податкові накладні № 2 від 07.02.2018 (направлена для реєстрації 16.02.2018 та зареєстрована в ЄРПН за № 9024058162), № 2 від 02.03.2018 (направлено для реєстрації 20.03.2018 та зареєстрована в ЄРПН за № 9048705441), № 3 від 02.03.2018 (направлена для реєстрації 20.03.2018 та зареєстрована в ЄРПН за № 9048748498) та № 4 від 02.03.2018 (направлена для реєстрації 16.03.2018 та зареєстрована в ЄРПН за № 9046118969).

Так, згідно п. п. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абзаци перший - третій пункту 198.2 цієї статті).

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відтак, з огляду на вищевикладене, надані позивачем податкові накладні не можуть бути прийняті судом в якості належного та допустимого доказу на підтвердження факту поставки товару, оскільки податкова накладна є документом, що відображає податкові зобов`язання, а не засвідчує безпосередньо операцію із поставки товару.

Так, згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом приписів ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Таким чином, позивачем документально доведено та підтверджено факт поставки відповідачеві товару на суму 86 574, 24 грн. відповідно до видаткової накладної № 26 від 07.02.2018 та товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 26 від 07.02.2018, що відповідачем, у свою чергу, не спростовано, а останнім, при цьому, було перераховано позивачеві грошові кошти на загальну суму 315 000,00 грн.

Водночас позивачем не підтверджено факту прийняття з боку відповідача товару на загальну суму 336 927,36 грн. відповідно до видаткових накладних № 53 від 02.03.2018 на суму 123 055,68 грн., № 54 від 02.03.2018 на суму 80 145,12 грн., № 55 від 02.03.2018 на суму 133 726,56 грн.

Як вбачається із згаданих вище виписок позивача по карті рахунку 361 за січень 2018 р. - серпень 2019 р., а також виписок по банківському рахунку позивача № 2600401729135 за періоди з 06.03.2018 по 07.03.2019, з 12.03.2018 по 13.03.2019, за 15.03.2018 та за період з 19.03.2018 по 20.03.2019, відповідачем, зокрема, було перераховано позивачеві грошові кошти в наступному порядку:

- 06.03.2018 перераховано грошові кошти в сумі 10 000,00 грн.;

- 07.03.2018 перераховано грошові кошти в сумі 50 000,00 грн.;

- 12.03.2018 перераховано грошові кошти в сумі 100 000,00 грн.

При цьому, як зазначалося вище, суду не надано доказів на підтвердження факту укладення між Сторонами договору поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018 на момент здійснення спірних правовідносин з поставки товару на суму 86 574,24 грн., а відтак, з огляду на характер правовідносин, що склалися між Сторонами та наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, посилання у банківській виписці по рахунку позивача на даний договір та на рахунок позивача на оплату № 54 від 02.03.2018 не виключають зарахування сплачених відповідачем за період з 06.03.2018 по 12.03.2018 грошових коштів в якості погашення заборгованості відповідача в сумі 86 574,24 грн., тобто товар поставлений позивачем відповідно до видаткової накладної № 26 від 07.02.2018 та товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 26 від 07.02.2018 слід вважати таким, що був оплачений з боку відповідача.

Статтями 525, 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З урахуванням вищевикладеного, слід дійти висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 108 501,60 грн. є необґрунтованими, тобто позивачем не доведено того, що його права, за захистом яких він звернувся до суду - порушені відповідачем, у зв`язку із чим у задоволенні позову у зазначеній частині вимог слід відмовити.

Як зазначалося вище, згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 10 524,65 грн. інфляційних втрат та 5 074,31 грн. 3 % річних, при цьому у своєму розрахунку позивач виходив з наявності у відповідача основного боргу в сумі 108 501,60 грн.

Водночас, з огляду на доведеність поставки позивачем відповідачеві товару лише за видатковою накладною № 26 від 07.02.2018 та товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 26 від 07.02.2018 на суму 86 574,24 грн., а також приймаючи, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 692 ЦК України, обов`язок оплати товару за вказаною видатковою накладною настав 07.02.2018, слід дійти висновку, що прострочення відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати товару настало з 08.02.2018, тобто після прийняття товару.

При цьому, як зазначалося вище, перерахування відповідачем грошових коштів на користь позивача були здійснені у наступному порядку:

- 06.03.2018 перераховано грошові кошти в сумі 10 000,00 грн.;

- 07.03.2018 перераховано грошові кошти в сумі 50 000,00 грн.;

- 12.03.2018 перераховано грошові кошти в сумі 100 000,00 грн.

Таким чином, з урахуванням ч. 1 ст. 692 ЦК України, слід дійти висновку, що відповідачем порушено взяті на себе зобов`язання з оплати позивачеві вартості товару на суму 86 574, 24 грн. (поставленої згідно з видатковою накладною № 26 від 07.02.2018 та товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 26 від 07.02.2018 на суму 86 574,24 грн.) після його прийняття, оскільки даний товар був оплачений відповідачем пізніше і частинами, а саме - 06.03.2018, 07.03.2018 та 12.03.2018.

З урахуванням вищезазначеного, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих позивачем у зв`язку із порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань зі своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару підлягають задоволенню частково, а саме: 3 % річних - на суму 268,81 грн. та інфляційних втрат - на суму 976,51 грн., за розрахунком суду, що здійснений відповідно вимог закону та фактичних обставин справи, тобто з урахуванням прострочення відповідачем оплати заборгованості за поставлений позивачем товар в сумі 86 574,24 грн. за загальний період з 08.02.2018 по 12.03.2018 та з урахуванням її періодичних погашень з боку відповідача.

Відповідно до положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на Сторони, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 165, 178, 202, 232, 233, 237, п. 2. ч. 5. ст. 238, 240, 241, 247, ч. 1. ст. 256, ст. 288 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАССТЕЛ" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТКОРН" (м. Київ, 02160, Проспект Возз`єднання, буд. 7-А; код ЄДРПОУ: 40538552) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАССТЕЛ" (89600, Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Пряшівська. буд. 11; код ЄДРПОУ: 39187782) інфляційні втрати в сумі 976,51 грн., 3 % річних в сумі 268,81 грн. та судовий збір в сумі 19,28 грн. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 09.12.2019 року.

Суддя Ю.О. Підченко