Постанова

від 11.03.2020 по справі 910/13170/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2020 р. Справа№ 910/13170/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Мартюк А.І.

Смірнової Л.Г.

без виклику сторін

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Васстел"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 (повний текст рішення складено 09.12.2019)

у справі № 910/13170/19 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Васстел"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альткорн"

про стягнення 124 100,56 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 у справі № 910/13170/19 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Васстел" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альткорн" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Васстел" інфляційні втрати в сумі 976,51 грн., 3% річних в сумі 268,81 грн. та судовий збір в сумі 19,28 грн. Видано наказ. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Васстел" звернулось до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 у справі № 910/13170/19 скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Васстел" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альткорн" задовольнити повністю. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альткорн" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Васстел" суму основного боргу 108 501,60 грн., суму інфляційних втрат у розмірі 10 524,65 грн., 3% річних на суму 5 074,31 грн., а всього 124 100,56 грн. Судові витрати покласти на відповідача.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник посилається на практику Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 904/887/18 від 22.01.2019 у якій зазначено про те, що видаткова накладна, складена відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , засвідчує факт здійснення господарської операції та договірних відносин. Відсутність певного документа за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

На думку скаржника, сплативши частину грошових коштів за отриманий товар за договором поставки № 5 від 01.02.2018 відповідач підтвердив прийняття пропозиції (оферта) та згоду на оплату отриманого товару (акцепт), в розумінні, зокрема, статей 509, 640, 692, 712 ЦК України та статей 175, 181, 265 ГК України.

Скаржник вказує на те, що відповідачем не було надано незгоду з обставинами, що були викладені позивачем, відповідач не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимог, відповідач не заперечував проти доказів наданих позивачем та не заперечував проти суми заборгованості перед позивачем за поставлений товар за договором поставки № 5 від 01.02.2018, що складає 108 501,60 грн.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, з підстав, що не відповідають обставинам справи, а саме: надані позивачем податкові накладні не можуть бути прийняті судом в якості належного та допустимого доказу на підтвердження факту поставки товару, оскільки податкова накладна є документом, що відображає податкові зобов`язання, а не засвідчує безпосередньо операцію із поставки товару.

Відповідно до витягу із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2020 справу № 910/13170/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Мартюк А.І., Смірнова Л.Г.

Північний апеляційний господарський суд, визнав подані матеріали достатніми для відкриття апеляційного провадження. Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали до суду не надійшло.

Частиною 10 ст. 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Виходячи із зазначених правових норм, перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАССТЕЛ" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 у справі № 910/13170/19 у визначеному складі колегії суддів. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАССТЕЛ" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 у справі № 910/13170/19 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дослідивши надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено господарським судом першої інстанції, позивач вказує на те, що між ним, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, укладено тверду оферту , а саме - договір поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018, за умовами якого (п. 1.1. вказаного договору згідно наданого позивачем екземпляру договору, копія якого міститься в матеріалах справи) в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов`язується передані у власність (поставити), а Покупець приймати та оплачувати Товар, загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена у Додатках та/або видаткових накладних що підтверджують реалізацію Товару.

Також, позивач вказує на те, що ним було складено відповідні видаткові накладні та поставлено відповідачеві товар на загальну суму 423 501,60 грн., а відповідач, сплативши частину грошових коштів за отриманий товар в сумі 315 000,00 грн. по вказаному договору поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018 підтвердив прийняття пропозиції та згоду на оплачу отриманого товару, а саме - в розумінні зокрема, приписів ст. ст. 509, 640, 692, 712 Цивільного кодексу України та статей 175, 181, 265 Господарською кодексу України та з урахуванням приписів ст. 692 Цивільного кодексу України, а також п. 3.3 договору поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018, відповідач прийняв на себе зобов`язання оплатити товар після його прийняття, зокрема, прийняття товарно-транспортних (видаткових) накладних та/або рахунків-фактур Постачальника (в залежності від умов поставки), у зв`язку із чим, просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018 в сумі 108 501,61 грн. станом на 23.09.2019, а також 10 524,65 грн. інфляційних втрат та 5 074,31 грн. 3 % річних, за несвоєчасний розрахунок відповідача за поставлений товар.

Так, за змістом ч.1 ст. 181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Частиною 1 ст. 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Так, позивачем до позовної заяви додано копію договору поставки нафтопродуктів за № 5 від 01.02.2018, з якої вбачається, що даний договір підписаний та завірений печаткою лише з боку позивача.

Крім того, позивачем також додані копії видаткових накладних № 26 від 07.02.2018 на суму 86 574,24 грн., № 53 від 02.03.2018 на суму 123 055,68 грн., № 54 від 02.03.2018 на суму 80 145,12 грн., № 55 від 02.03.2018 на суму 133 726,56 грн. (у яких містяться посилання на договір поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018), товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 26 від 07.02.2018, № Р0568 від 02.03.2018, № Р0572 від 02.03.2018 та № Р0573 від 02.03.2018, а також рахунків позивача на оплату товару № 26 від 07.02.2018, № 54 від 02.03.2018, № 55 від 02.03.2018 та № 56 від 02.03.2018 (у яких також містяться посилання на договір поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018).

Натомість позивачем не надано до матеріалів справи доказів, які підтверджують факт того, що на момент складення зазначених вище видаткових і товарно-транспортних накладних та рахунків на оплату, ним було направлено відповідачу пропозицію (оферту) щодо укладення договору поставки нафтопродуктів за № 5 від 01.02.2018.

Так, твердження позивача про те, що 22.11.2018 ним було надіслано відповідачу рекомендованим листом два примірники договору поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018, акт звіряння, рахунки (рахунки-фактури), видаткові накладні та товарно-транспорті накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти) не підтверджено належними та допустимим доказами, оскільки із копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке свідчить про отримання відповідачем поштового відправлення 27.11.2019, неможливо встановити, що за вказаним поштовим відправленням відповідачем отримано саме надіслані позивачем відповідачу документи, в тому числі і примірники договору поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018, натомість опис вкладення, а також квитанція про відправлення експрес Укрпоштою від 15.05.2019, копії яких також містяться в матеріалах справи та відповідно до яких позивачем було направлено відповідачеві, зокрема, договір поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018, не засвідчують факт направлення позивачем відповідачеві пропозиції щодо укладання вказаного договору до моменту складання видаткових, товарно-транспортних накладних, рахунків на оплату та до моменту сплати відповідачем грошових коштів на загальну суму у розмірі 315 000,00 грн.

Наданий позивачем до матеріалів справи витяг із особового рахунку 361 за січень 2018р. - серпень 2019р., в якому вказано про сплату відповідачем позивачу грошових коштів у розмірі 315 000,00 грн. згідно із договором поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018, є одностороннім бухгалтерським документом, складеним позивачем одноособово, а отже не дозволяє достовірно встановити факт сплати відповідачем грошових коштів саме на виконання договору поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018, тобто не є належним та допустимим доказом, який підтверджує вчинення відповідачем конклюдентних дій щодо прийняття умов даного договору.

Натомість витяги із особового рахунку № 2600401729135 за періоди з 06.03.2018 по 07.03.2019, з 12.03.2018 по 13.03.2019, за 15.03.2018 та за період з 19.03.2018 по 20.03.2019, які сформовані ПАТ "Кредобанк", належним чином засвідчені копії яких наявні у матеріалах справи, свідчать про те, що відповідачем здійснено перерахування грошових коштів на вказаний вище рахунок позивача, зокрема - перерахування грошових коштів на загальну суму сумі 60 000,00 грн. з призначенням платежу: "за ПММ згідно рах. № 54 від 02.03.18р. в т.ч. ПДВ 20%" (за період з 06.03.2018 по 07.03.2018), а також перерахування грошових коштів на загальну суму 255 000,00 грн. з призначенням платежу: "за ПММ згідно договору № 5 від 01.02.18 в т.ч. ПДВ 20%" (за період з 12.03.2019 по 20.03.2019).

Апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що з огляду на відсутність доказів направлення позивачем відповідачеві пропозиції щодо укладення договору поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018 до моменту здійснення вказаних вище оплат грошових коштів на загальну суму 315 000,00 грн., зазначені перерахування грошових коштів не можуть свідчити про прийняття відповідачем до виконання договору поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018 відповідно до умов, що наведені позивачем у наданій ним разом із позовом копії договору, таким чином, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів направлення відповідачеві в якості пропозиції (оферти) договору поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018 до моменту складення, видаткових накладних № 26 від 07.02.2018, № 53 від 02.03.2018, № 54 від 02.03.2018, № 55 від 02.03.2018, у яких міститься посилання на договір поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018, товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 26 від 07.02.2018, № Р0568 від 02.03.2018, № Р0572 від 02.03.2018 та № Р0573 від 02.03.2018 та рахунків на оплату товару № 26 від 07.02.2018, № 54 від 02.03.2018, № 55 від 02.03.2018 та № 56 від 02.03.2018, а також до моменту сплати відповідачем грошових коштів на загальну суму 315 000,00 грн., договір поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018, на момент виникнення спірних правовідносин, не був прийнятий (акцептований) відповідачем, у зв`язку із чим положення даного договору, на які вказує позивач, не підлягають застосуванню.

Однак, як зазначено у ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Із видаткової накладної № 26 від 07.02.2018 та товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 26 від 07.02.2018 вбачається, що позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар - паливо дизельне ЄВРО СОРТ Е клас К5 (ДТ-Е-К5) в кількості 3 540 л на загальну суму 86 574,24 грн. (разом із ПДВ).

Зазначені вище видаткова та товарно-транспортна накладні завірені та підписані обома сторонами, підписи скріплені відбитками печаток.

Натомість як вбачається із видаткових накладних за № 53 від 02.03.2018, № 54 від 02.03.2018, № 55 від 02.03.2018 та товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти) за № Р0568 від 02.03.2018, № Р0572 від 02.03.2018 та № Р0573 від 02.03.2018, вказані накладні підписані та завірені печатками одноособово, лише з боку позивача, тому, зазначені накладні не можуть бути належними та допустимими доказами, в розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України, поставки товару з боку позивача та прийняття поставленого позивачем товару відповідачем.

Згідно п. п. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Статтею 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Позивач зазначає, що на виконання умов п. 3.5. договору поставки нафтопродуктів № 5 від 01.02.2018, ним були направлені для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (надалі - ЄРПН) податкові накладні № 2 від 07.02.2018 (направлена для реєстрації 16.02.2018 та зареєстрована в ЄРПН за № 9024058162), № 2 від 02.03.2018 (направлено для реєстрації 20.03.2018 та зареєстрована в ЄРПН за № 9048705441), № 3 від 02.03.2018 (направлена для реєстрації 20.03.2018 та зареєстрована в ЄРПН за № 9048748498) та № 4 від 02.03.2018 (направлена для реєстрації 16.03.2018 та зареєстрована в ЄРПН за № 9046118969).

Однак, враховуючи те, що податкова накладна є документом, який відображає податкові зобов`язання, але не встановлює факту поставки товару, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що податкові накладні не можуть бути прийняті судом в якості належного та допустимого доказу на підтвердження факту поставки товару.

Як вбачається із витягів в особового рахунку позивача № 2600401729135 за періоди з 06.03.2018 по 07.03.2019, з 12.03.2018 по 13.03.2019, за 15.03.2018 та за період з 19.03.2018 по 20.03.2019, відповідачем, зокрема, було перераховано позивачеві грошові кошти в наступному порядку:

- 06.03.2018 перераховано грошові кошти в сумі 10 000,00 грн.;

- 07.03.2018 перераховано грошові кошти в сумі 50 000,00 грн.;

- 12.03.2018 перераховано грошові кошти в сумі 100 000,00 грн.

Таким чином, враховуючи відсутність факту підписання договору № 5 між позивачем та відповідачем, наявність підписів позивача та відповідача лише на видатковій накладній № 26 від 07.02.2018, посилання у витязі із особового рахунку позивача на договір № 5 та на рахунок позивача на оплату № 54 від 02.03.2018 не виключають зарахування сплачених відповідачем за період з 06.03.2018 по 12.03.2018 грошових коштів в якості погашення заборгованості відповідача в сумі 86 574,24 грн., у зв`язку із чим товар, поставлений позивачем відповідно до видаткової накладної № 26 від 07.02.2018 та товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 26 від 07.02.2018, слід вважати таким, що був оплачений з боку відповідача, тому апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 108 501,60 грн. є необґрунтованими, а позивачем не доведено того, що його права, за захистом яких він звернувся до суду - порушені відповідачем, у зв`язку із чим у задоволенні позову у зазначеній частині вимог слід відмовити.

Як вбачається із позовної заяви, позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 10 524,65 грн. інфляційних втрат та 5 074,31 грн. 3 % річних, нарахованих на суму боргу у розмірі 108 501,60 грн.

Згідно із ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що позивачем належними та допустимими доказами доведено поставку відповідачу лише за видатковою накладною № 26 від 07.02.2018 та товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 26 від 07.02.2018 на суму у розмірі 86 574,24 грн., враховуючи положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, обов`язок оплати товару за вказаною видатковою накладною настав 07.02.2018, тобто прострочення відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати товару настало з 08.02.2018.

Як вже зазначалось, відповідачем було перераховано позивачу грошові кошти, а саме: 06.03.2018 у розмірі 10 000,00 грн., 07.03.2018 у розмірі 50 000,00 грн. та 12.03.2018 у розмірі 100 000,00 грн.

Таким чином, враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати поставленого товару, те, що обґрунтованим є нарахування інфляційних втрат та 3% річних починаючи з 08.02.2018, часткові сплати відповідачем, апеляційний господарський суд, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, погоджується із висновками суду першої інстанції, що суми інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 976,51 грн. та 268,81 грн., відповідно, є правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 976,51 грн. та 3% річних у розмірі 268,81 грн., ґрунтується на нормах чинного законодавства та підтверджений матеріалами справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Як вже зазначалось, позивачем не підтверджено факту підписання відповідачем договору № 5 та прийняття з боку відповідача товару на загальну суму 336 927,36 грн. відповідно до видаткових накладних № 53 від 02.03.2018 на суму 123 055,68 грн., № 54 від 02.03.2018 на суму 80 145,12 грн., № 55 від 02.03.2018 на суму 133 726,56 грн., не підтверджено таких фактів і відповідачем, тому посилання скаржника на те, що сплативши частину грошових коштів за отриманий товар за договором поставки № 5 від 01.02.2018 відповідач підтвердив прийняття пропозиції (оферта) та згоду на оплату отриманого товару (акцепт), в розумінні, зокрема, статей 509, 640, 692, 712 ЦК України та статей 175, 181, 265 ГК України та те, що відповідачем не було надано незгоду з обставинами, що були викладені позивачем, відповідачем не надано заперечень проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимог, проти доказів наданих позивачем та проти суми заборгованості перед позивачем за поставлений товар за договором поставки № 5 від 01.02.2018, що складає 108 501,60 грн., є безпідставними.

Слід зазначити, що надання відзиву, заперечень на позов, письмових пояснень є правом, а не обов`язком відповідача.

Також, апеляційний господарський суд вважає за необхідне вказати на те, що податкова накладена не є первинним документом, який свідчить про здійснення господарської операції.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

З огляду на вищевикладене, правові підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 у справі 910/13170/19 та для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Васстел", відсутні.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Скаржником у апеляційній скарзі не наведено порушень норм процесуального права, передбачених ч. 3 ст. 277 ГПК України, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 у справі № 910/13170/19.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги - Товариства з обмеженою відповідальністю "Васстел", згідно із ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Васстел" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 у справі № 910/13170/19 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю "Васстел".

4. Справу № 910/13170/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.І. Мартюк

Л.Г. Смірнова