Рішення

від 10.12.2019 по справі 160/10681/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року Справа № 160/10681/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сидоренка Д.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙ СТАЙЛ" до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

Обставини справи : ТОВ "ГРЕЙ СТАЙЛ" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Комісії Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, про внесення Товариства з обмеженою відповідальністю ГРЕЙ СТАЙЛ (код ЄДРПОУ 42606545, адреса: 49000, Дніпропетровська область, м.Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, буд.76-А) до переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості, оформлене Протоколом №333 від 14.08.2019 року;

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015, адреса: 49000, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, буд.17-а) виключити Товариство з обмеженою відповідальністю ГРЕЙ СТАЙЛ (код ЄДРПОУ 42606545, адреса: 49000, Дніпропетровська область, м.Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, буд.76-А) з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості.

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм податкового законодавства, оскільки копія витягу з Протоколу №333 від 14.08.2019р.,яким оформлено рішення про включення товариства до переліку ризикових платників податків не містить ані фактичної підстави (тільки посилання на лист ДФС б/н від 13.08.2019р.), ані юридичної підстави (не зазначено, який саме пункт Критеріїв ризиковості є підставою для внесення товариства до переліку ризикових платників податків). Також зазначає, що позивач не відповідає жодному з Критеріїв ризиковості платника податків, та посилається на те, що на день прийняття спірного рішення, Критерії ризиковості платників податків існували виключно у вигляді листа ДФС України від 07.08.2019р. №1962/99-99-29-01-01 та не затверджені нормативним актом ДФС, який має бути погоджений в Міністерстві фінансів України, та не зареєстровані у Міністерстві юстиції України.

Ухвалою суду від 04.11.2019 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачам запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзиви на позовну заяву.

27.11.2019р. від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що на момент прийняття оскаржуваного рішення діяли Критерії ризиковості платника податку, визначені листом ДФС від 07.08.2019р. №1962/99-99-29-01-01. 14.08.2019р., за результатами розгляду листа ДФС України від 13.08.2019р. №26177/7/99-99-29-02-17 та фінансово - господарської діяльності суб`єкта господарювання та схеми роботи підприємства, Комісією враховано інформацію відповідного структурного підрозділу, отриману в межах Алгоритму дій, щодо віднесення товариства до відповідного переліку, як такого, що відповідає критеріям ризиковості. Також у відзиві зазначає, що вимога позивача про зобов`язання виключення з критеріїв ризиковості не відповідає вимогам, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки, оскільки дії контролюючого органу не створюють жодних правових наслідків.

Станом на 10.12.2019р. до суду не надходили інші письмові заяви по суті справи від сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ Грей Стайл`зареєстроване 07.11.2018р. про що було внесено запис №1224102 0000 087741 та перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДФС у Дніпропетровській області.

Відповідно до витягу з Протоколу засідання комісії ГУ ДФС у Дніпропетровській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації №333 від 14.08.2019р., ТОВ Грей Стайл віднесено до відповідного переліку (бази даних ІС Податковий блок ), як такого, що відповідає критеріям ризиковості.

Крім того, в листі комісії ГУ ДПС у Дніпропетровській області зазначено, що згідно ІС Податковий блок за рішенням комісії ГУ ДФС у Дніпропетровській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстраціїТОВ Грей ОСОБА_1 включено до переліку ризикових суб`єктів господарювання протоколом від 14.08.2019р. №333.

Непогоджуючись із рішенням віднесенням до переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості, товариство звернулося до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України, (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.1 Порядку роботи комісій, які приймають рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого 21.02.2018 р. постановою Кабінету Міністрів України № 117, цей Порядок визначає організаційні та процедурні засади діяльності комісій, які приймають рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, а також права та обов`язки її членів.

Згідно з п.2 Порядку, Комісії контролюючих органів складаються з комісій регіонального рівня (головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС) та комісії центрального рівня (ДФС).

Як зазначено у п. 3 Порядку, Комісія контролюючого органу діє в межах повноважень, визначених у Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 10 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого 21.02.2018 постановою Кабінету Міністрів України №117, критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, визначає ДФС та надсилає на погодження Мінфіну в електронній формі через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади. Мінфін у дводенний строк погоджує або надсилає ДФС на доопрацювання визначені у цьому пункті критерії та перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку. Про визначені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, ДФС інформує Комітет Верховної Ради України з питань податкової та митної політики. ДФС оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті погоджені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку.

На виконання п.10 Порядку, Державна фіскальна служба України листом від 07.08.2019 № 1962/99-99-29-01-01 затвердила Критерії ризиковості платника податку та Критерії ризиковості здійснення операцій.

Відповідно до пункту 1 вказаного листа платник податків відповідає критеріям ризиковості, якщо:

1.1. платника податку зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи згідно з інформацією, наявною в органах Державної фіскальної служби України (далі - ДФС);

1.2. платника податку зареєстровано (перереєстровано) в органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління неіснуючим, померлим, безвісти зниклим особам згідно з інформацією, наявною в органах ДФС;

1.3. платника податку зареєстровано (перереєстровано) в органах державної реєстрації фізичними особами, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження згідно з інформацією, наданою такими фізичними особами;

1.4. платника податку зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників і призначених у законному порядку керівників згідно з інформацією наданою такими засновниками та/або керівниками;

1.5. набрав законної сили обвинувальний вирок суду та не погашено або не знято судимість стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податку за статтею 205 Кримінального кодексу України згідно з інформацією, наявною в органах Державної фіскальної служби";

1.6. комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС можуть розглядати питання щодо встановлення ризиковості платника податків, а саме:

керівник платника податку та/або головний бухгалтер, та/або особа, що має право підпису, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зареєстровані (перереєстровані) за адресою, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях і тимчасово окупованій території, в розумінні Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України";

платник податку - юридична особа, який не має відкритих рахунків у банківських установах, крім рахунків в органах Державної казначейської служби України (крім бюджетних установ);

платник податку, посадова особа та/або засновник якого був посадовою особою та/або засновником суб`єкта господарювання, якого ліквідовано за процедурою банкрутства протягом останніх трьох років;

платником податку не подано контролюючому органу податкову звітність з податку на додану вартість за два останні звітні періоди всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та абзацу першого пункту 49.2 і пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України;

платником податку на прибуток не подано контролюючому органу фінансову звітність за останній звітний період всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та пункту 46.2 статті 46 Податкового кодексу України (далі - Кодекс);

в органах ДФС наявна податкова інформація, яка стала відома у процесі поточної діяльності при реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій, що визначає ризиковість здійснення господарської операції, зазначеної в поданій на реєстрацію податковій накладній / розрахунку коригування.

Головні управління ДФС в областях, м. Києві та Офіс великих платників податків ДФС постійно обраховують та проводять моніторинг показників, визначених у пунктах 1.1 - 1.6 цих Критеріїв.

Відповідність платника податку Критеріям ризиковості платників податку може бути встановлено у разі виконання хоча б одного з критеріїв, визначених у пунктах 1.1 - 1.5 цих Критеріїв.

Якщо виявлено, що платник податків має ознаки ризиковості згідно з пунктом 1.6 цих Критеріїв, то такий платник податків виноситься на розгляд Комісії в той самий день і вноситься до переліку ризикових платників у день проведення засідання Комісії, на якому прийнято відповідне рішення.

Якщо платник податків, якого внесено до переліку ризикових суб`єктів господарювання, перестав відповідати критеріям ризиковості, що визначені у пунктах 1.1 - 1.5 цих Критеріїв, такого платника податків виключають з переліку ризикових суб`єктів господарювання в день отримання/виявлення такої інформації.

У разі якщо платник податків, внесений до переліку ризикових суб`єктів господарювання, перестав відповідати критеріям ризиковості, що визначені у пункті 1.6 цих Критеріїв, платника виключають з переліку ризикових суб`єктів господарювання за рішенням комісій головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС.

Інформація про внесення/виключення платника податку до/з переліку ризикових платників податків, відповідно до пунктів 1.1 - 1.6 цих Критеріїв, стає доступною платнику в Електронному кабінеті.

Суд зазначає, що вказані Критерії ризиковості платника податку не затверджено нормативним актом ДФС України та не погоджено Міністерством фінансів України, що суперечить вимогам п.10 Порядку №117.

Наявний на офіційному веб-порталі Верховної Ради України (https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v2601201-19) лист Міністерства фінансів України від 06 серпня 2019 року №26010-06-5/20111, згідно якого "Міністерство фінансів України погоджує Критерії ризиковості платника податку, Критерії ризиковості здійснення операцій та Перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, надіслані листом Державної фіскальної служби України від 05.08.2019 № 2063/4/99-99-29-01-01-13.", суд вважає неналежним доказом погодження Міністерством фінансів України Критеріїв ризиковості платника податку, викладених в листі ДПС України від 07 серпня 2019 №1962/99-99-29-01-01, оскільки з вказаного листа неможливо встановити, що він стосується Критеріїв ризиковості платника податку, викладених в листі ДПС України від 07 серпня 2019 року №1962/99-99-29-01-01;

Зворотного відповідачем суду не повідомлено, а судом не встановлено.

Крім того, відповідно до ст.1 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності від 11 вересня 2003 року №1160-IV, (далі - Закон №1160-IV), регуляторний акт - це:

прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання;

прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;

Регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти.

Отже, Критерії ризиковості платника податку мають ознаки регуляторного акта, оскільки встановлюють норми права, передбачають неодноразове їх застосування щодо невизначеного кола осіб та здійснюють безпосередній вплив на господарську діяльність суб`єктів господарювання, так як спрямовані на правове регулювання відносин щодо визначення платників податків, які відповідають критеріям ризиковості, що є підставою для зупинення реєстрації податкових накладних, сформованих таким платником податків.

Статтею 25 Закону №1160-IV визначено особливості прийняття регуляторних актів органами виконавчої влади, їх посадовими особами та встановлено наступне.

Регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений; проект регуляторного акта не був поданий на погодження із уповноваженим органом; щодо проекту регуляторного акта уповноваженим органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року №731 затверджено Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, (далі - Положення №731), відповідно до п. 3 якого, на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб`єктами нормотворення в електронній (через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади) або паперовій формі в порядку, визначеному Мін`юстом, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Особливої важливості", "Цілком таємно", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.

Згідно з пп. "б" п. 4 Положення №731, державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що, зокрема, мають міжвідомчий характер, тобто є обов`язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

Відповідно до п. 6 Положення №731, державну реєстрацію здійснюють, зокрема, нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади - Мін`юст.

За вимогами п. 15 Положення №731, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані. При направленні на виконання та опублікуванні нормативно-правового акта посилання на дату і номер державної реєстрації акта є обов`язковим.

Критерії ризиковості платника податку не були зареєстровані у Міністерстві юстиції України.

Суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2019 року по справі №822/1878/18, зокрема, листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, а відтак не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України. Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Крім того, акти, що затверджують критерії ризиковості здійснення операцій мають на меті встановити норми права, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, а відтак підлягають обов`язковій реєстрації у порядку, визначеному діючим законодавством.

Листи - це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Такі правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого відповідно до законодавства суб`єкта нормотворення, погодженому із заінтересованими органами та зареєстрованому в органах юстиції в порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів. У разі встановлення листами нових правових норм вони підлягають відкликанню з місць застосування органом, що їх видав, та скасуванню.

Положення про Державну податкову службу України, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 р. № 227.

Відповідно до п. 1 Положення, Державна податкова служба України (ДПС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на ДПС.

Пунктом 9 Положення визначено, що ДПС в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мінфіну видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Отже, акти організаційно-розпорядчого характеру Державної фіскальної служби України на виконання актів Кабінету Міністрів України видаються у формі наказів.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, вказаний лист Державної фіскальної служби України від 07.08.2019 №1962/99-99-29-01-01 не може вважатися актом, який затверджено Державною фіскальною службою України та погоджено з Міністерством фінансів України, а є лише службовою кореспонденцією, яка носить лише роз`яснювальний, інформаційний або рекомендаційний характер та не може спричиняти для платника податків негативних наслідків

Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно п.19 ч.1 ст.4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Оскаржуване рішення відповідача є індивідуальним актом у розумінні п.19 ч.1 ст.4 КАС України, оскільки стосується прав або інтересів визначеної в акті особи та дія його вичерпується його виконанням.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення відповідача прийнято на підставі листа Державної фіскальної служби України від 07.08.2019 № 1962/99-99-29-01-01, який не є нормативно-правовим актом, суд доходить висновку про те, що рішення Комісії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації про внесення товариства до переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості, оформлене протоколом від 14.08.2019р. №333, не відповідає вимогам п.п.1, 3 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки винесено необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для правильного прийняття рішення.

З урахуванням наведеного, позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Комісії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, в частині внесення товариства до переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості, оформлене протоколом від 14.08.2019р. №333є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Відповідно до змісту ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

На підставі викладеного суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту - зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області виключити Товариство з обмеженою відповідальністю Грей Стайл з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості є ефективним засобом (способом) захисту порушеного законного інтересу позивача.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню судом.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно із частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в загальному розмірі 1921,00 грн., що документально підтверджується квитанцією №ПН6908 від 18.10.2019р.

Згідно Виписки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, судовий збір у розмірі 1921,00 грн. сплачений згідно документа квитанцією №ПН6908 від 18.10.2019р. зараховано до спеціального фонду державного бюджету України.

Приймаючи до уваги задоволення позову, характер спірних правовідносин та обставини встановлені під час судового розгляду справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для присудження здійснених позивачем судових витрат зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Також, згідно з п.1 ч.3 ст.132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1, 2 ст.134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 ст.134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В позові позивач зазначає, що ним понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 9000,00 грн., яку і просить стягнути з відповідачів порівну.

Згідно із ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За приписами ч.ч.6, 7 ст.134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень ст.134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26 вересня 2018 року у справі №826/14072/17.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає необґрунтованою суму витрат у розмірі 9000,00 грн. на правову допомогу, оскільки позивачем не надано жодного документально підтвердження понесення вказаних витрат.

Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 139, 242-246, 250, 255, 260-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення про внесення Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙ СТАЙЛ" до переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості, оформлене протоколом №333 від 14.08.2019р.

Зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015, адреса: 49000, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, буд.17-а) виключити Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙ СТАЙЛ" (код ЄДРПОУ 42606545, адреса: 49000, Дніпропетровська область, м.Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, буд.76-А) з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙ СТАЙЛ" (код ЄДРПОУ 42606545, адреса: 49000, Дніпропетровська область, м.Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, буд.76-А) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1921,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015, адреса: 49000, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, буд.17-а).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.В. Сидоренко