Постанова

від 04.12.2019 по справі 440/2904/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2019 р.Справа № 440/2904/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Сіренко О.І.,

Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.09.2019 року, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 16.09.19 року по справі № 440/2904/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Полтавській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.06.2019 №119442-5013-1601.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що договір оренди землі між позивачем та Полтавською міською радою укладено на строк до 27.12.2018, у зв`язку з чим позивач провела відчуження нерухомого майна на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд Еліт Плюс» 26.07.2018, а отже підстави для винесення податкового повідомлення-рішення, яким нараховано орендну плату за користування земельною ділянкою за 2019 рік, відсутні. Крім того, позивач зазначила, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення отримала лише 30.07.2019 та, всупереч абзацу 6 пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, відповідачем не додано до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення розрахунок податкового зобов`язання, у податковому повідомленні-рішенні не зазначено договір, на підставі якого контролюючим органом визначено розмір податкового зобов`язання.

10 вересня 2019 року рішенням Полтавського окружного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 26.06.2019 № 119442-5013-1601.

Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Стверджує, що на час винесення спірного податкового повідомлення-рішення у відповідача була відсутня інформація про відчуження нерухомого майна. Також вказав на те, що податкове повідомлення-рішення про сплату орендної плати з фізичних осіб, що було отримано позивачем особисто 30.07.2019 року, сформовано з урахуванням коефіцієнтів індексації за період 2015-2018 роки. Отже, з викладених підстав, вважає, позовні вимоги необґрунтованими, а податкове повідомлення-рішення від 26.06.2019 №119442-5013-1601 правомірним та таким, що скасуванню не підлягає.

Позивач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу зазначила, що не є власником, не користувалась та не була орендарем земельної ділянки, а тому не має зобов`язання по сплаті податку в сумі 48086,20 грн. З викладених підстав вважає рішення суду першої інстанції законним та правомірним, а апеляційну скаргу безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити у повному обсязі, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

04.12.2019 року на адресу Другого апеляційного адм іністративного суду надійшло клопотання податкового органу про заміну відповідача на належного Головне управління ДПС у Полтавській області.

Протокольною ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2019 року замінено відповідача Головне управління ДФС у Полтавській області на належного - Головне управління ДПС у Полтавській області.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що на підставі пункту 287.5 статті 287 Податкового кодексу України контролюючим органом сформовано та направлено ОСОБА_1 рекомендованим листом податкове повідомлення-рішення від 26.06.2019 №119442-5013-1601 на суму податкового зобов`язання 48086,20 грн за податковий період - 2019 року (а. с. 10), яке позивач отримала 30.07.2019 (а. с. 11).

Не погодившись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що до нового власника об`єкта нерухомості переходить обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно, а оскільки на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення позивач не була власником нерухомого майна, на якій розташовано зазначене майно, вона не є платником податку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Положеннями частин першої та другої статті 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно із п.10.1 ст.10 ПК України до місцевих податків належать: податок на майно; єдиний податок.

Відповідно до п.п.265.1.3 п.265.1 ст.265 ПК України податок на майно складається з плати за землю.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно із підпунктами 14.1.72 та 14.1.73 пункту 14.1 статті 14. ПК України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 та 269.1.2 пункту269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з п.270.1 ст.270 та п.288.3 ст.288 ПК України об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності; земельні ділянки, надані в оренду.

За правилами пункту 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України та Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.120 Земельного кодексу у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтями 125 та 126 цього Кодексу встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналогічні положення містяться у ст.377 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 №161-XIV до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Зазначені норми права дають можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 05.02.2014 між Полтавською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі (а.с. 13-15), на підставі якого ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку загальною площею 923 кв.м. (кадастровий номер 5310136400:10:004:0333).

В спільну оренду передано земельні ділянки площею: 696 кв. м. - для експлуатації та обслуговування частини адміністративної будівлі (326 кв.м. - частка земельної ділянки в території спільного користування (під будівлею та прибудинковою територією) згідно з планом (схемою) земельних ділянок, що є невід`ємною частиною цього договору (кадастровий номер 5310136400:10:004:0332; 655 кв. м. - частина земельної ділянки в проїзді спільного користування (частка 218 кв.м. - згідно з планом (схемою) земельних ділянок, що є невід`ємною частиною цього договору (кадастровий номер 5310136400:10:004:0207.

Відповідно до пункту 3.1 Договору, договір укладено на термін з 27.12.2013 по 27.12.2018 року.

Згідно з пунктом 3.2 Договору у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельними ділянками після закінчення строку договору оренди, та за відсутності письмових заперечень Орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору, він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені даним Договором.

Пунктом 4.8 Договору передбачено, що у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельними ділянками після закінчення строку договору, то за фактичний період користування землею і до моменту укладення нового договору Орендар повинен вносити орендну плату за земельні ділянки в розмірах, визначених попереднім договором.

Матеріалами справи підтверджено, що 26.07.2017 ОСОБА_1 провела відчуження належного їй частки нерухомого майна у розмірі 43/100 (приміщення адміністративної будівлі літ А-2, загальною площею 673,1 кв.м.), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на земельній ділянці, площею 923 кв.м., кадастровий номер 5310136400:10:004:0333, а також 02.03.2018 - частки нерухомого майна у розмірі 2/25 частки та 9/100 частки (приміщення амін будівлі літ А-2, загальною площею 673,1 кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом приймання передачі від 25.07.2017, а також копією Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 24-28).

Таким чином, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд Еліт Плюс» перейшло право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: у розмірі 43/100 приміщення адміністративної будівлі літ А-2, загальною площею 673,1 кв.м, що розташована за адресою: м. Полтава, вул. Ковпака, 39 та знаходиться на земельній ділянці, площею 923 кв.м., кадастровий номер 5310136400:10:004:0333 та частки нерухомого майна у розмірі 2/25 частки та 9/100 частки (приміщення амін будівлі літ А-2, загальною площею 673,1 кв.м.), що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Ковпака, 39.

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73, пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269, підпунктів 270.1., 270.1.2 пункту 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, до нового власника об`єкта нерухомості переходить і встановлений податковим законом обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно.

З огляду на вказане, є безпідставними доводи податкового органу про продовження обов`язку позивача по сплаті орендної плати за таку земельну ділянку, оскільки наведене не звільняє нового власника від обов`язку сплати податку за земельну ділянку, на якій розташоване набуте ним майно.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2019 року по справі №807/292/18 (адміністративне провадження №К/9901/118/19) та по справі №823/2344/18 (адміністративне провадження №К/9901/1291/19).

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів звертає увагу, що підстави для відступлення від правових позицій Верховного Суду судом не встановлені, а сторонами не повідомлені.

Таким чином, після переходу від позивача до нового власника об`єкта нерухомості, до останнього також перейшло право користування відповідною земельною ділянкою та обов`язок зі сплати податку за неї (орендної плати) у відповідній частині.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що після відчуження частини об`єкта нерухомості та його державної реєстрації за ТОВ «Буд Еліт Плюс» , ОСОБА_1 не повинна сплачувати орендну плату за земельну ділянку, користувачем якої не є.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 26.06.2019 №119442-5013-1601, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, з порушенням вимог ч.3 ст.2 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано належних доказів на обґрунтування правомірності винесення оскаржуваного наказу.

В свою чергу позивачем доведено відсутність підстав для стягнення з неї податку за земельну ділянку.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.06.2019 №119442-5013-1601.

За змістом п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищезазначені висновки суду відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності рішення, а тому податкове повідомлення-рішення від 26.06.2019 №119442-5013-160 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.09.2019 року по справі № 440/2904/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)О.І. Сіренко Судді (підпис) (підпис) З.О. Кононенко В.А. Калиновський Повний текст постанови складено 10.12.2019 року