Рішення

від 09.12.2019 по справі 910/13809/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.12.2019Справа № 910/13809/19

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Райдуга"

(вул. Наукова, буд. 13/42 , м. Львів, 79060)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО"

(пров. Новопечерський, буд. 19/3 , корпус. 2, кабінет 33, м. Київ, 01042)

про стягнення 901 156 грн. 56 коп.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

04.10.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Райдуга" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" про стягнення 901 156 грн. 56 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "ГІППО" не виконало взяте на себе зобов`язання за Договором № 020119-02/1г від 02.01.2019 з поставки товару, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 901 156 грн. 56 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2019 відкрито провадження у справі № 910/13809/19 та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання); встановлено сторонам строки на подання надання відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

04.11.2019 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнає частково, просить закрити провадження в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 190 000,00 грн., відмовити в задоволенні вимог щодо стягнення пені.

08.11.2019 позивачем подано клопотання про уточнення суми адвокатських витрат..

31.10.2019 позивачем надано відповідь на відзив, в котрій визнає, що сума основного боргу відповідача становить 571 734,21 грн.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Положеннями ст. 248 ГПК України унормовано, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

02 січня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю РАЙДУГА (надалі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ГІППО (надалі іменується - Відповідач) було укладено Договір поставки №020119-02/1 г.

Згідно п. 1.1, п. 7.2.1, п. 7.2.2 Договору №020119-02/1 г, ТОВ ГІППО зобов`язалось прийняти та оплатити переданий ТОВ Райдуга товар.

ТОВ Райдуга виконало свої зобов`язання у повному обсязі та поставило ТОВ ГІППО товар, що підтверджується видатковими накладними:

№ РН-0000022 від 11.01.2019 на суму 46 782 грн 17 коп;

№ РН-0000046 від 18.01.2019 на суму 37 536 грн 46 коп;

№ РН-0000065 від 24.01.2019 на суму 43 387 грн 45 коп;

№ РН-0000081 від 31.01.2019 на суму 34 083 грн 52 коп;

№ РО-0000010 від 06.02.2019 на суму 45 197 грн 77 коп;

№ РО-0000027 від 12.02.2019 на суму 31 309 грн 31 коп;

№ РО-0000061 від 21.02.2019 на суму 42 323 грн 99 коп;

№ РО-0000089 від 28.02.2019 на суму 37 521 грн 30 коп;

№ РП-0000026 від 07.03.2019 на суму 35 420 грн 18 коп;

№ РП-0000051 від 15.03.2019 на суму 30 211 грн 16 коп;

№ РП-0000069 від 20.03.2019 на суму 25 865 грн 80 коп;

№ РП-0000094 від 27.03.2019 на суму 38 116 грн 92 коп;

№ РР-0000034 від 05.04.2019 на суму 50 975 грн 66 коп;

№ РР-0000067 від 12.04.2019 на суму 32 494 грн 74 коп;

№ РР-0000094 від 18.04.2019 на суму 17 970 грн 58 коп;

№ РР-0000115 від 24.04.2019 на суму 15 806 грн 09 коп;

№ РС-0000012 від 03.05.2019 на суму 33 253 грн 90 коп;

№ РС-0000060 від 17.05.2019 на суму 41 441 грн 48 коп;

№ РС-0000075 від 23.05.2019 на суму 32 048 грн 35 коп;

№ РС-0000094 від 28.05.2019 на суму 17 977 грн 61 коп;

№ РТ-0000028 від 12.06.2019 на суму 36 924 грн 17 коп;

№ РТ-0000079 від 27.06.2019 на суму 20 460 грн 20 коп;

№ РД07-000039 від 11.07.2019 на суму 34 489 грн 74 коп;

№ РД07-000109 від 31.07.2019 на суму 26 501 грн 02 коп. та відповідними товарно-транспортними накладними.

Відповідно до п.5.4 Договору оплата за поставлений товар сум у розмірах, понад ліміт, встановлений п.5.5. даного договору здійснюється Покупцем в українській національній валюті - гривні в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з дати поставки товару . Пунктом 5.5. Договору сторонами не було визначено вищевказаний ліміт, отже, оплаті підлягає вартість всього отриманого товару.

Пунктом 9.1. Договору сторони визначили, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до " 31" грудня 2019 року, але в будь - якому випадку до моменту його остаточного виконання.

На момент звернення до суду заборгованість Відповідача на користь ТОВ Райдуга за договором поставки №020119-02/Іг від 02 січня 2019 року становить 786 734 грн. 21 коп.

Згідно зі ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно п.1 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, тобто - неналежне виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України.

Так, ст. 216 ГК України, передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Стаття 551 ЦК України встановлює, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

У частині третій ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 216 ГК України також встановлює, господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин.

Так, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

При цьому, відповідно до частини 2 ст. 216 ГК України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Як встановлено частиною 3 ст. 216 ГК України, господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі;

у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.)

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Судом встановлено, що після звернення Позивача до суду з даним позовом, Відповідач частково погасив основну суму боргу у розмірі 215 000 грн.

Таким чином розмір основної заборгованості Відповідача перед Позивачем становить 571 734,21 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, провадження у справі № 910/13809/19 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Райдуга" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" про стягнення 901 156,56 грн. підлягає закриттю в частині стягнення з Відповідача 215 000 грн. основного боргу. на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з цим, суд вважає за необхідне роз`яснити сторонам, що у відповідності до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк зобов`язання щодо оплати поставленого товару не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно пункту 8.2.1 Договору поставки №020119-02/1г від 02.01.2019 передбачено, що у разі порушення термінів розрахунків, передбачених п. 5.4 Договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він є арифметично вірним, таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 105 191,67 грн., а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленої позивачем теплової енергії, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.

Суд перевірив та погоджується з наданим позивачем розрахунком 3% річних, а тому вважає за можливе стягнути з відповідача 9230,68 грн. 3% річних.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні Товариства з обмеженою відповідальністю "Райдуга" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом частин 1, 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно із доданим до позовної заяви розрахунком судових витрат, розмір судових витрат, які позивач очікував понести у зв`язку з розглядом даної справи, становив 13 517,35 грн. - судовий збір, а також витрати на професійну правову допомогу в розмірі 65 000,00 грн.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В обґрунтування заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу На підтвердження понесених витрат в сумі 45 063,00 грн. представник позивача надав договір на надання адвокатських послуг від 01.08.2019 № 01/08, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Райдуга" та Адвокатським об`єднанням "Західноукраїнська юридична колегія" , акт наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 05.11.2019, копію рахунку-фактури №05/11 від 05.11.2019, платіжне доручення №655 від 05.11.2019 на суму 45 063,00 грн.

Із підписаного сторонами акту наданих послуг вбачається, що Адвокатським об`єднанням "Західноукраїнська юридична колегія" були надані такі послуги:

1. Проведення правової експертизи документів Замовника щодо заборгованості по договору поставки №020119-02/1 г від 02 січня 2019 року на суму 8 345,00 грн.

2. Підготовка та скерування на адресу відповідача претензії №0508/19 від 05.08.2019 року на суму 3 338,00 грн.;

3. Підготовка позовної заяви (з розрахунком пені, 3% річних) згідно вимог ст.162 ГПК України на суму 25 035,00 грн.;

4. Виконання вимог ст.162 ГПК України (оформлення доказів, що додаються до позовної заяви, забезпечення сплати судового збору, відправлення копій позову з додатками відповідачу та самого позову в суд) на суму 6 676,00 грн.;

5. Участь в перемовинах з представниками відповідача з метою врегулювання спору на суму 1669,00 грн.;

Дослідивши акт наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 05.11.2019, суд зазначає наступне.

Стосовно п.1 акту наданих послуг, то суд вказує, що будь яких доказів, що б підтверджували проведення правової експертизи документів Замовника щодо заборгованості по договору поставки №020119-02/1 г від 02 січня 2019 року на суму 8 345,00 грн. в матеріалах справи не міститься та суду не надано.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що нараховані витрати на професійну правничу допомогу відповідно до акту наданих послуг від 05.11.2019 за п. 1, є необґрунтованими, недоведеними, документально непідтвердженими, а отже такими, що не підлягають задоволенню.

Також у відзиві відповідач клопотав про зменшення суми витрат на правничу допомогу до 10 000,00 грн.

Стосовно вказаного клопотання суд відзначає наступне.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, всупереч наведеного вище, відповідачем ґрунтовних заперечень з приводу наявності підстав вважати розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу завищеним не наведено.

Приймаючи до уваги відсутність належної обґрунтованості заперечень відповідача щодо розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, враховуючи наведене вище та приймаючи до уваги сукупність доказів щодо витраченого адвокатом часу на підготовку позовної заяви, характер спірних правовідносин у справі, ціну позову, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 36 718,00 грн. є належним чином доказово підтвердженими, співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами).,

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V). У п. 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд (у разі, якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом), не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція міститься у Додатковій постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/23255/17 від 15 січня 2019 року.

Отже, враховуючи наведені вище норми процесуального законодавства та зважаючи на встановлені обставини, суд вважає, що подана обґрунтованими та документально підтвердженими витратами на професійну правничу допомогу, що пов`язані з розглядом даної справи є витрати в сумі 36 718,00 грн.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Приймаючи до уваги, що провадження в частині позовних вимог підлягає закриттю у зв`язку зі сплатою відповідачем частини суми основного боргу після відкриття провадження у даній справі, судові витрати за розгляд цієї частини позовних вимог підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" суми основного боргу у розмірі 215 000,00 грн.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" (01042, м. Київ, пров. Новопечерський, 19/3, корпус 2, каб. 33 код ЄДРПОУ 32650231) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Райдуга" ((вул. Наукова, буд. 13/42 , м. Львів, 79060; код ЄДРПОУ 23968483) основний борг - 571 734,21 грн. (чотириста сорок сім тисяч двадцять одна грн. 67 коп.), пеня - 105 191,67 грн. (сто п`ять тисяч сто дев`яносто одна грн. 67 коп.), 3% річних - 9 230,68 грн. (дев`ять тисяч двісті тридцять грн. 68 коп.), судовий збір у розмірі 13 517,35 грн. (тринадцять тисяч п`ятсот сімнадцять грн. 35 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 36 718,00 грн. (тридцять шість тисяч сімсот вісімнадцять грн.)

4. В решті позовних вимог - відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI.

Суддя М.О. Лиськов