Рішення

від 28.11.2019 по справі 911/323/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2019 р. м. Київ Справа № 911/323/19

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., при секретарі судового засідання Брунько А.І., розглянув за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Минкар" (м. Дніпро) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астерс Груп" (Київська обл., м. Ірпінь) про стягнення 353330,46 грн

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від вiдповiдача: Волтарніст М.О. - довіреність від 02.01.2019.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Минкар" (далі - позивач) подало до господарського суду позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Астерс Груп" (далі - відповідач) 354530,46 грн, з яких: 325090,04 грн основного боргу, 9687,00 грн 3% річних та 19753,42 грн інфляційних втрат.

В обгрунтування позову вказано про неналежне виконання відповідачем умов договору № 1І036678 від 11.10.2017 в частині своєчасно проведеної оплати за поставлений товар.

Ухвалою від 04.03.2019 Господарський суд Київської області відкрив провадження у справі та призначив підготовче засідання на 02.04.2019.

02.04.2019 до суду від представника відповідача надійшов відзив б/н від 01.04.2019 на позовну заяву.

Ухвалою від 02.04.2019 Господарський суд Київської області поновив відповідачу строк для подання відзиву, встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив до 12.04.2019, встановив відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив до 25.04.2019, витребував у позивача первинну бухгалтерську документацію на підтвердження поставки товару (накладні, рахунки тощо), докази часткової оплати поставленого товару та докази реалізації товару, витребувані документи зобов`язав подати до 25.04.2019, відклав підготовче засідання на 02.05.2019.

15.04.2019 до суду від позивача надійшли пояснення на відзив вих. №2 від 12.04.2019.

Ухвалою від 02.05.2019 Господарський суд Київської області продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів, повторно витребував у позивача первинну бухгалтерську документацію на підтвердження поставки товару (накладні, рахунки тощо), докази часткової оплати поставленого товару та докази реалізації товару, повторно витребував у відповідача докази часткової оплати поставленого товару, витребувані документи зобов`язав подати до 15.05.2019 та відклав підготовче засідання на 21.05.2019.

06.05.2019 до суду від відповідача надійшли пояснення на пояснення та відзив б/н від 03.05.2019.

16.05.2019 до суду від позивача надійшли пояснення вих. №1305/01 від 13.05.2019 на виконання ухвали від 02.05.2019.

Ухвалою від 21.05.2019 Господарський суд Київської області витребував від учасників процесу документи та відклав підготовче засідання на 13.06.2019.

12.06.2019 на електронну поштову адресу суду від позивача надійшло клопотання вих. №1206/01 від 12.06.2019, в якому позивач повідомляє, що ухвалу від 21.05.2019 він отримав 11.06.2019, у зв`язку з чим просить суд надати термін на виконання ухвали від 21.05.2019 та відкласти судове засідання.

Ухвалою від 13.06.2019 Господарський суд Київської області позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Минкар" залишив без розгляду.

Постановою від 09.09.2019 Північний апеляційний господарський суд ухвалу Господарського суду Київської області від 13.06.2019 скасував, справу №911/323/19 передав на розгляд до Господарського суду Київської області.

Ухвалою від 23.09.2019 Господарський суд Київської області призначив підготовче засідання на 15.10.2019, зобов`язав позивача надати суду письмові пояснення, в яких вказати: по яких видаткових накладних у позивача виникла заборгованість, про стягнення якої заявлено в позові; чим пояснюється дата (17.04.2018), яка визначена позивачем як початок строку нарахування 3% річних та втрат від інфляції; чому сума кільцевого сальдо, що визначена в загальній таблиці операцій (323890,04 грн.) по договору №11036678 від 11.10.2017, відрізняється від суми основного боргу (325090,04 грн.); посилання на конкретний документ, в яких вказати чим підтверджується кінцевий строк придатності товару (по кожній позиції, зазначеній у накладних, по яким відповідач допустив прострочення в оплаті); докази, які б підтверджували виконання позивачем вимог п. 3.6 договору щодо надання відповідачу всього пакету документів на товар; зобов`язав відповідача надати суду письмові пояснення, в яких вказати, чи направлялось позивачу повідомлення про обсяг та причини повернення товару, поставка якого відбулася на підставі видаткових накладних, стягнення заборгованості по яким є предметом спору у справі; зобов`язав сторін надати суду письмові пояснення, в яких вказати, чи надавались письмові заяви про зарахування зустрічних вимог по актам, які враховані у розрахунку суми боргу (у загальній таблиці операцій за договором №11036678 від 11.10.2017).

30.09.2019 на виконання вимог ухвали від 23.09.2019 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення від 26.09.2019.

15.10.2019 на виконання вимог ухвали від 23.09.2019 на електронну поштову адресу суду від позивача надійшло уточнення позовних вимог від 11.10.2019 вих. № 1110/1, згідно з яких позивач зменшив суму основного боргу, заявлену до стягнення з відповідача, до 323890,04 грн, у зв`язку з чим ціна позову склала 353330,46 грн.

Також 15.10.2019 на електронну поштову адресу суду від позивача надійшло клопотання від 11.10.2019 вих. № 1110/2 про розгляд справи без участі його представника.

В судовому засіданні 15.10.2019 Господарський суд Київської області постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду справи по суті на 07.11.2019.

17.10.2019 до суду від позивача надійшли оригінали документів, надіслані на електронну поштову адресу суду 15.10.2019.

Оскільки 07.11.2019 судове засідання не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Антонової В.М. на лікарняному, Господарський суд Київської області ухвалою від 12.11.2019 призначив справу до судового розгляду по суті на 28.11.2019.

В судовому засіданні 28.11.2019 Господарський суд Київської області оголосив протокольну ухвалу про прийняття до розгляду заяви позивача про уточнення позовних вимог від 11.10.2019 вих. №1110/1.

Представник позивача в засідання суду не прибув, відповідно до надісланого суду клопотання від 11.10.2019 вих. № 1110/2 просив розглядати справу за відсутності його представника.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 01.04.2019, поясненнях на пояснення та відзив б/н від 03.05.2019 та письмових поясненнях від 26.09.2019.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ГПК України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

За таких обставин, з огляду на неявку представника позивача та враховуючи, що в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, господарський суд дійшов висновку, що неявка представника позивача, повідомленого належним чином про дату, час і місце розгляду спору, не перешкоджає розгляду справи по суті та прийняття у ній рішення за відсутності останнього.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

11.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Минкар" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Астерс Груп" (покупець) було укладено договір № 1І036678 з протоколом узгоджених розбіжностей до нього (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, та у відповідності з замовленням покупця, поставити товар, а покупець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними в накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в специфікації.

Поставка товару постачальником здійснюється з метою його оптово/роздрібної реалізації покупцем через мережу магазинів "Фуршет".

Пунктом 3.1 договору визначено, що товар поставляється постачальником у відповідності з замовленням покупця по асортименту, кількості та цінам в строк, зазначений в замовленні.

Замовлення можуть надаватись постачальникові письмово, по факсу, електронній пошті або в іншій формі, прийнятній для сторін. В будь-якому випадку прийняття замовлення постачальником повинно бути підтверджено (погоджено) в погодженій сторонами формі. Постачальник зобов`язується дотримуватись відповідності позицій в накладній позиціям в замовленні. Кожне замовлення повинно оформлюватися окремою накладною. Не допускається об`єднання декількох замовлень в одну накладну та оформлення декількох накладних по одному замовленню.

У випадку, якщо постачальник не може поставити товар покупцю в строк, зазначений в замовленні, він зобов`язаний негайно, але не пізніше половини строку зазначеного в замовленні, на протязі якого він повинен був поставити товар, повідомити про це покупця (п. 3.2 договору).

Відповідно до п. 3.3 договору обсяги і асортимент чергової поставки можуть змінюватися шляхом внесення змін чи доповнень до замовлення в порядку, передбаченому п. 3.2 цього договору.

Згідно із п. 3.4 договору визначено, що пунктом поставки товару за цим договором є склад покупця, адреса якого вказана в замовленні. Поставка товару до місця передачі здійснюється транспортом постачальника. Витрати з транспортування товару до пункту поставки несе постачальник. Датою поставки є дата отримання покупцем товару на складі покупця. Товар поставляється на умовах DDP, що передбачені Інкотермс "Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати", введених в дію з 01.01.2000.

У відповідності до п. 3.6 договору постачальник при поставці відповідної партії товару передає покупцю наступну супровідну документацію:

- накладні, в яких повинна бути чітко зазначена кількість відвантаженого товару, ціна за одиницю товару без ПДВ, вартість без ПДВ, сума ПДВ, загальна вартість з ПДВ, а також номер податкової накладної, сформованої під дану поставку. Одиницею виміру кількості товару вважається одиниця виміру товару для продажу його кінцевому споживачеві в магазинах покупця ("шт", для штучного товару, "кг" для вагового). Постачальник несе відповідальність за арифметичні помилки в накладних;

- товарно-транспортні накладні;

- належним чином завірені копії посвідчення якості, ветеринарних свідоцтв чи довідок (для товарів тваринного походження, сертифікатів відповідності, в разі необхідності сертифікат про визнання іноземного сертифікату, гігієнічні висновки для товарів, що не підлягають обов`язковій сертифікації), інструкції з використання, гарантійні сертифікати, технічні паспорти тощо, що вимагається відповідно до законодавства України для оптової чи роздрібної торгівлі;

- погоджений з покупцем примірник замовлення.

Податкова накладна повинна бути зареєстрована в ЕРПН протягом 15 календарних днів.

Зазначені документи мають бути складені українською мовою та надані в оригіналах чи належним чином посвідчених копіях.

Пунктом 3.7.1 договору передбачено, що у випадку, якщо товар не виходить на необхідний рівень продаж у роздрібній мережі покупця для вказаної категорії товару, або, якщо товар не був реалізований на протязі строку його придатності, або товар виявився не якісним при тестуванні, покупець направляє на адресу уповноваженого представника постачальника повідомлення про обсяг та причини повернення товару, а також перелік торгівельних точок з яких постачальник зобов`язаний протягом 5 календарних днів з моменту одержання повідомлення від покупця вивести такий товар.

Покупець оформлює повернення товарів за допомогою накладної на повернення товарів (п. 3.7.2 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі покупця.

Покупець оплачує товар, що поставляється, за цінами, погодженими сторонами в специфікації та підтвердженими у накладних. Ціна на товар в специфікації вказується в гривнях. Ціна повинна відповідати законодавству України та включати не більше 2-х знаків після коми (Ціна без ПДВ та з ПДВ). Загальна сума цього договору складається з суми накладних, по яким була здійснена поставка товару (п.п. 7.1, 7.8 договору).

Згідно з п. 7.9 договору сторони погодили, що оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника щосереди кожні 30 (тридцять) днів після реалізації товару. У випадку, якщо день оплати (середа) випадає на вихідний або святковий день, то оплати здійснюються найближчої середи, яка є робочим днем. При цьому сторони домовилися про те, що покупець здійснює оплату поставленого товару тільки у випадку, якщо сума за розрахунковий період буде складати не менше, ніж 500,00 (п`ятсот) грн з кожного магазину.

Відповідно до п. 7.11 договору унормовано, що зобов`язання покупця по оплаті товару вважається виконаним з моменту списання коштів з його банківського рахунку.

За п. 14.1 сторони домовилися, що покупець має право зменшити суму, що належить до сплати постачальнику за товар, на суму штрафних санкцій, які зобов`язаний сплатити постачальник, вартості товарів, повернутих постачальникові, послуг, а також іншої заборгованості, що має бути сплачена постачальником згідно з цим договором або по іншим договорам, укладених між постачальником та покупцем, шляхом проведення заліку зустрічних вимог, коли це не заборонено українським законодавством. Залік зустрічних вимог проводиться покупцем без підписання сторонами додаткових документів (актів заліку зустрічних вимог, протоколів заліку зустрічних вимог, тощо). Зарахування зустрічних вимог може здійснюватись за письмовою заявою покупця.

Також у п. 7.10 договору визначено право покупця на затримку розрахунків з постачальником у випадку ненадання/надання неналежно оформленої супровідної документації, передбаченої п. 3.6 цього договору - до моменту надання в повному обсязі належно оформленої супровідної документації.

Окрім іншого, сторони погодили, що не рідше ніж кожні три місяці, з моменту укладення цього договору, вони зобов`язані підписувати акти звірки взаєморозрахунків. Акти звірки розрахунків по цьому договору підписуються не пізніше кожного 30 числа першого місяця наступного кварталу (п. 7.13 договору).

Даний договір набирає силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2021 (п.10.1 договору).

Як вбачається із позовної заяви, спір у справі виник у зв`язку з невиконанням відповідачем свого договірного зобов`язання по розрахунку за товар, що, як вказує позивач, є підставою для стягнення з відповідача суми заборгованості у загальному розмірі 353330,46 грн в примусовому порядку.

На підтвердження своїх доводів позивач в обгрунтування позовних вимог посилається, зокрема, на підписані між сторонами акти перевірки розрахунків, складені станом на 31.12.2017, 31.01.2018 та 31.03.2018, а також на сформовані та виставлені відповідачу на підставі договору видаткові та товарно-транспортні накладні.

Як вказує позивач, відповідач товар прийняв, частково на виконання умов договору відповідачем здійснювалися оплати товару, також були деякі повернення товару та розрахунки фіксувалися актами взаємозаліку вимог по наданим маркетинговим послугам. Документи, необхідні для прийняття поставки за договором, передавались позивачем відповідачу при передачі товару, без складення додаткового документу з переліком цих документів, а передача цих документів за п. 3.6 договору є умовою прийняття партії товару. Отже, без наявності вказаних документів відповідач не мав приймати партію товару, а її прийняття свідчить про те, що умови п. 3.6 договору були виконані позивачем.

Також позивач вказав, що в порушення п. 3.7.1 договору, відповідач не повідомив позивача про непродаж товару, про невихід товару на рівень продаж та необхідність забрати товар або провести якісь дії щодо стимулювання продажів. Позивач вважає, що станом на час розгляду справи судом вимога здійснити оплату за товар є безумовною, бо строк придатності товару, який був поставлений відповідачу закінчився.

Суд встановив, що вимоги позивача, заявлені у позові, грунтуються на укладеному з відповідачем договорі № 1І036678 від 11.10.2017, який по суті є договором поставки.

Отже підставою позову у даній справі є неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань в частині оплати товару, визначеного умовами договору, а предметом позову - вимога позивача про стягнення на його користь з відповідача суми заборгованості за поставлений, однак неоплачений у строк товар.

Відповідач заперечив проти доводів позивача з тих підстав, що у нього виникло право затримати розрахунки з позивачем за поставлений товар на підставі п. 7.10 договору до моменту надання ним у повному обсязі відповідачу належно оформленої супровідної документації.

Зокрема відповідач вказав, що в якості доказів поставки товару по договору, позивач надає копії видаткових накладних з яких неможливо встановити (ідентифікувати) осіб, які їх підписали, так як наявний лише підпис та нерозбірливо написано прізвище; неможливо встановити повноваження особи, яка отримала товар, оскільки відсутня посада та будь-який документ на підтвердження повноважень.

Також відповідач у відзиві зауважив, що обов`язок по оплаті товару виникає лише після його реалізації, а не з моменту поставки, однак позивач доказів на підтвердження реалізації товару не надав. З огляду на вищевикладене, відповідач вважає, що строк проведення розрахунків за товар у нього не настав до моменту виконання позивачем п. 3.6 договору.

Окрім іншого, за даними відповідача, 31.08.2018 між сторонами було підписано акт № 3900025997 прийому-передачі виконаних робіт, а саме наданих маркетингових послуг на суму 10589,46 грн, що дозволяє провести взаємозалік по сумам залишку по укладених між позивачем та відповідачем договорах на вищевказану суму, однак позивач при розрахунку боргу акт взаємозаліку від 31.08.2018 № 3900025997 не врахував, у зв`язку з чим сума заборгованості має бути зменшена на 10589,46 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Разом з тим, ч. 1 ст. 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд встановив, що на виконання умов договору та за період його дії, позивач поставив, а відповідач прийняв від позивача товару на загальну суму 1195584,46 грн, на підтвердження чого в матеріалах справи містяться видаткові та товарно-транспортні накладні, складені за період з 07.12.2017 по 20.03.2018.

Частину товару на суму 112283,88 грн відповідачем було оплачено шляхом проведення взаємозаліку з позивачем на підставі підписаних актів прийому-передачі виконаних робіт (наданих маркетингових послуг) за № 3900020958 від 31.12.2017, № 3900020731 від 31.12.2017, № 3900021557 від 31.01.2018, № 3900021341 від 31.01.2018, № 3900021085 від 31.01.2018, № 3900021953 від 28.02.2018, № 3900021682 від 28.02.2018, № 3900022174 від 28.02.2018, № 773303 від 28.02.2018, № 3900022300 від 31.03.2018, № 3900022770 від 31.03.2018, № 3900022991 від 31.03.2018, № 3900025997 від 31.08.2018, що дозволено п. 14.1 договору, а частину товару на суму 770000,00 грн оплачено шляхом проведення безготівкового розрахунку на підставі виписаних платіжних доручень № 101117987 від 05.01.2018, № 101123574 від 22.01.2018, № 101154885 від 01.03.2018, № 101164432 від 29.03.2018, № 101211777 від 28.08.2018, № 101212183 від 29.08.2018.

Таким чином, загальна сума боргу відповідача за поставлений згідно з договору товар склала 313300,58 грн (1195584,46 - 882283,88, де 882283,88 = 112283,88 + 770000,00). Неоплаченими залишилися видаткові накладні: № 207 від 27.02.2018 частково на суму 43020,12 грн, № 241 від 06.03.2018 на суму 121507,96 грн, № 264 від 13.03.2018 на суму 72775,50 грн, № 311 від 20.03.2018 на суму 75997,00 грн.

Надаючи оцінку поданим до справи доказам з підстав належності та допустимості їх в якості таких, що можуть підтвердити чи спростувати факт проведення господарських операцій між сторонами у період з 07.12.2017 по 31.08.2018 на загальну суму 313300,58 грн, господарський суд враховує таке.

За приписами ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Допустимість доказів оцінюється судом через призму ст. 77 ГПК України, яка передбачає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Водночас подані сторонами до справи докази у справі суд у відповідності до ст. 86 ГПК України оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні.

За змістом ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинний документ.

За визначенням ст. 1 вищевказаного Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Таким чином, з метою підтвердження відомостей про проведені між сторонами господарські операції на суми, які вказані позивачем в позовній заяві та письмових поясненнях, зокрема зазначені у наданих позивачем до суду актах звірки, позивач з метою підтвердження вказаних ним обставин, для повноти та всебічності розгляду господарської справи повинен подати до суду видаткові, товарно-транспортні накладні, банківські виписки, платіжні доручення тощо, тобто всі первинні документи, які посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору № 1І036678 від 11.10.2017.

Верховний Суд у постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 зазначив, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Верховний Суд у постанові від 05.03.2019 також звернув увагу, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

З наявних в матеріалах даної господарської справи документів вбачається, що з метою підтвердження суми боргу, яка визнана відповідачем шляхом підписання актів перевірки розрахунків, складених станом на 31.12.2017, 31.01.2018 та 31.03.2018, позивачем було подано до суду видаткові накладні, товарно-трансопртні накладні, акти прийому-передачі виконаних робіт та платіжні доручення, які є первинними документами у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності, і підтверджують проведені між сторонами господарські операції на суму боргу у розмірі 523890,04 грн. Додатково в процесі розгляду спору відповідачем було подано до суду докази часткового проведення оплат заборгованості перед позивачем на загальну суму 210589,46 грн, з огляду на що станом на 31.08.2018 сума боргу відповідача склала 313300,58 грн.

Суд встановив, що видаткові накладні містять назву та дату складення документа, назву підприємства, від імені якого складено документ; підписи сторін, що засвідчили здійснення господарських операцій по поставці товару між сторонами. Видаткові накладні засвідчені печатками товариств та в повній мірі розкривають зміст та обсяг проведених операцій.

Зазначений перелік обов`язкових реквізитів первинних документів передбачений і в п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Підпунктом 2.5 п. 2 згаданого Положення унормовано, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

При цьому, як зазначено в ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

З огляду на викладене суд враховує, що неістотні недоліки в наявних в матеріалах справи документах, що містять відомості про господарську операцію (в видаткових накладних як первинних документах), зокрема відсутність зазначення посади особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, яка підписала накладну, за наявності на документі підпису матеріально-відповідальної особи, завіреного печаткою покупця, що дає змогу ідентифікувати особу, яка приймала товар, а також за наявності на первинних документах відомостей про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо, не є підставою для визнання господарської операції такою, що не відбулась, за умови, що достовірність здійснення господарських операцій за такими первинними документами підтверджена іншими належними доказами у справі, зокрема актами звірки, які свідчать про відображення здійснення спірних господарських операцій з поставки та отримання товару господарських товариств.

Водночас, саме недоліки в оформленні видаткових накладних, які визнані сторонами як підстави для проведення розрахунків з позивачем, відповідачем визнано як обставину, яка, на його думку, дає право затримати оплату за поставлений товар.

Разом з тим, суд критично оцінює такі доводи відповідача, тому що, по-перше, суд встановив, що недоліки, наявні в оформленні накладних, не впливають на розуміння змісту та обсягу господарських операцій, що відбулися між сторонами. Водночас, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та посвідчення накладної печаткою товариства фіксує факт здійснення господарської операції і підтвердження договірних відносин, що є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар (постанова Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №910/14371/18).

По-друге, суд вказує, що відсутність довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей за наявності інших первинних документів (видаткових накладних), що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не можуть заперечувати таку господарську операцію (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №908/181/17).

По-третє, видаткові накладні, на які вказує відповідач як на підставу для затримки в проведенні розрахунку за товар, оформлені неналежним чином саме представниками відповідача, а не позивача, тому керуючись принципом справедливості та приписами ст. 193 ГК України, яка передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу, суд дійшов висновку, що, в даному випадку, відповідач не може посилатися на п. 7.10 договору як на підставу для невиконання своїх зобов`язань за договором з оплати отриманого товару, оскільки порушення порядку в оформленні первинних документів вчинено саме його уповноваженими представниками.

Що стосується заперечень відповідача з приводу невиконання позивачем договірних зобов`язань в частині передання відповідачу іншої товаросупровідної документації, яка визначена п. 3.6 договору, то суд вказує на таке.

За умовами договору № 1І036678 від 11.10.2017 сторонами не визначено порядок передачі супровідних документів, зокрема таких як товарно-транспортні накладі; належним чином завірні копії посвідчення якості, ветеринарних свідоцтв чи довідок (для товарів тваринного походження, сертифікатів відповідності, в разі необхідності сертифікатів про визнання іноземного сертифікату, гігієнічних висновків (для товарів, що не підлягають обов`язковій сертифікації), інструкцій з використання, гарантійних сертифікатів, технічних паспортів тощо, що вимагається відповідно до законодавства України для оптової чи роздрібної торгівлі; погодженого з покупцем примірника замовлення.

Також сторонами у договорі не визначено, який саме документ підтверджує передачу товаросупровідних документів, не визначено і те у яких документах належить зазначати про фактичну передачу таких документів, не передбачено такого обов`язку, як зазначення про передачу таких супровідних документів у видатковій чи у товарно-транспортній накладній.

Разом з тим, враховуючи встановлений вищенаведеним пунктом договору та нормами відповідного законодавства чіткий, прямий, конкретний і не обумовлений ніякими діями покупця обов`язок постачальника передати покупцю разом з товаром відповідний перелік документів на товар, відповідно до встановленого наведеною ч. 1 ст. 74 ГПК України принципу розподілу доказування, саме відповідач мав би в першу чергу довести належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами факт невиконання такого обов`язку по передачі документів позивачем, оскільки він заперечує вказані обставини, а позивач вже в другу чергу підтвердити факт такої передачі.

Натомість відповідач з посилання на належні та допустимі докази у справі не надав суду доккментів на підтвердження своїх доводів з приводу невиконання позивачем договірних зобов`язань в частині передання відповідачу товаросупровідної документації, яка визначена п. 3.6 договору. Водночас за заявою позивача судом було долучено до матеріалів справи копії сертифікатів якості, санітарних сертифікатів, сертифікатів про відповідність ГМО, протоколів випробувань, висновків фітосанітарної експертизи, фітосанітарних сертифікатів, сертифікатів вмісту афлатоксину, декларацій виробника, сертифікатів якості та аналізу, висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи, посвідчень якості продукції, якими підтверджено, зокрема, що товар, який переданий відповідачу на реалізацію за умовами договору, має переважно термін придатності, який закінчується в ІV кварталі 2018 року.

Вказані обставини, на думку суду, є доказом того, що відповідач повинен був бути ознайомлений зі змістом товаросупровідних документів, наданих йому безпосередньо після факту передачі товару у 2017-2018 роках, тому, реалізувавши придбаний у позивача товар, відповідач визнав заборгованість по його оплаті, підписавши акти перевірки розрахунків. У разі нереалізації товару, відповідач не був позбавлений можливості у відповідності до пп. 3.7.1 п. 3.7 договору направити позивачу повідомлення про обсяг та причини повернення товару, а також перелік торгівельних точок з яких позивач зобов`язаний був протягом 5 календарних днів з моменту одержання повідомлення від відповідача вивезти такий товар. Однак відповідач доказів направлення на адресу позивача повідомлення про нереалізований товар по закінченню терміну його придатності не надав, отже тим самим визнав факт його реалізації в торгівельній мережі, що спростовує доводи відповідача про протилежне.

Суд зазначає, що відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Оскільки обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення, отже, відповідно до правил доказування відповідач, заперечуючи позовні вимоги з посилання на порушення позивачем п. 3.6 договору, повинен був довести в суді зазначені обставини належними та допустимими доказами, проте вказаного не зробив.

Таким чином, слід дійти висновку, що оскільки відповідач свого обов`язку щодо подання до суду доказів на підтвердження своїх заперечень, наведених щодо заявленого позову, не виконав, зважаючи на те, що інформація, яка відображена у позові підтверджена первинними документами, та акти звірки взаєморозрахунків містять підписи уповноважених на їх підписання сторонами осіб, отже останні також є належними та допустимими доказами у даній справі в підтвердження існування у відповідача перед позивачем заборгованості по поставці товару. Вказане свідчить, що у відповідача перед позивачем виник обов`язок по розрахунку за поставлений товар на суму 313300,58 грн.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Суд встановив, що з метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача з претензією від 13.12.2018 вих. № 12, в якій містилася вимога про сплату заборгованості по договору № 1І036678 від 11.10.2017, як шляхом направлення останньої на електронну адресу представника відповідача, так і шляхом направлення претензії поштою. Однак, за даними позивача, претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Відповідач в судовому засіданні не зміг ні спростувати ні підтвердити факт отримання претензії, надісланої позивачем на його адресу.

З огляду на викладене вище, оскільки в процесі розгляду справи суд встановив відсутність у відповідача права на затримку розрахунків за оплату товару, враховуючи, що станом на час розгляду справи в суді товар не повернутий відповідачем позивачу, не направлено претензій з приводу недоліків товару чи документів до нього, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на його користь основної заборгованості у розмірі 313300,58 грн, яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань, визначених умовами договору поставки № 1І036678 від 11.10.2017.

Таким чином, суд вважає, що за встановлених під час розгляду спору обставин, доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 313300,58 грн, оскільки суперечать дійсним обставинам справи, положенням чинного законодавства та не спростовують обґрунтованих висновків суду.

Розглядаючи питання про обґрунтованість вимог позивача щодо нарахування і стягнення на свою користь з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд враховує, що за ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні в сумі 19753,42 грн за період з 17.04.2018 по 25.01.2019, а також 9687,00 грн 3% річних за аналогічний період.

При перевірці вказаного розрахунку судом було встановлено, що позивачем невірно визначено період нарахування як річних, так і інфляційних втрат.

З наданих позивачем до суду пояснень вбачається, що початок періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат ним було визначено з наступного дня після узгодження сторонами суми боргу згідно з підписаного акту звірки взаємних розрахунків від 16.04.2018.

Проте зважаючи на те, що підписання акту звірки не є обставиною, з якою суд у даній справі пов`язує виникнення у відповідача обов`язку розрахуватися за поставлений та реалізований товар, суд вважає дату початку розрахунку позивачем 3% річних та інфляційних втрат з наступного дня після підписання акту невірною.

Оскільки з наданих до справи документів вбачається, що строки реалізації поставленого відповідачу товару закінчуються в ІV кварталі 2018 року, суд робить висновок що у відповідача існував обов`язок розрахуватися з позивачем за товар у строк, встановлений в надісланій на адресу відповідача претензії, а саме протягом 10 календарних днів з дня її отримання.

Враховуючи, що у суду відсутні дані про дату отримання відповідачем претензії, надісланої на його поштову адресу 19.12.2018, суд, керуючись нормативними строками пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку, затвердженими Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, встановив, що граничним строком оплати відповідачем товару на суму 313300,58 грн є 02.01.2019 (19.12.2018+4 к.д.+10 к.д.)

З огляду на викладене, саме з 03.01.2019 у позивача виникає право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, у зв`язку з несвоєчасною оплатою відповідачем боргу за товар.

Здійснивши перерахунок річних, виходячи з вищевказаного початку періоду їх нарахування, суд вважає правомірно заявленою до стягнення їх суму у розмірі 592,27 грн. У стягненні 9094,73 грн 3% річних слід відмовити.

Щодо заявлених до стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 19753,42 грн, слід зазначити, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.

Здійснивши перерахунок інфляційних, враховуючи вказаний позивачем період їх нарахування та дату виникнення боргу (03.01.2019), суд дійшов висновку, що в даному випадку у позивача відсутнє право на стягнення інфляційних.

Зважаючи на вищевикладене та оцінивши всі обставини справи з огляду на подані сторонами до суду в обгрунтування своїх вимог та заперечень докази, господарський суд вбачає наявними підстави для часткового задоволення позову на суму 313892,85 грн, з яких 313300,58 грн основного боргу та 592,27 грн 3% річних. У стягненні з відповідача 10589,46 грн основного боргу, 9094,73 грн 3% річних та 19753,42 грн інфляційних втрат слід відмовити.

Разом з тим, суд вказує, що в процесі розгляду справи відповідачем було реалізовано своє право на надання заперечень щодо предмета спору на власний розсуд, доводам останнього судом було надано належну правову оцінку.

При оцінці належності та допустимості наданих сторонами в обгрунтування своїх вимог та заперечень доказів, суд виходив із приписів ст. ст. 76 - 78 ГПК України.

При цьому, суд вказує, що ним була надана оцінка основним доводам та запереченням сторін. Решта доводів та заперечень висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Водночас, суд наголошує, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (справа "Трофимчук проти України" no. 4241/03 від 28.10.2010).

При вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд, керуючись приписами ст. 129 ГПК України, покладає понесені позивачем у зв`язку з розглядом спору судові витрати у вигляді судового збору на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 14, 74-79, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Минкар" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астерс Груп" про стягнення 353330,46 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Астерс Груп" (08205, Київська обл., місто Ірпінь, вулиця Лісова, будинок 6-Г, код ЄДРПОУ 35995595) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Минкар" (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, Проспект Богдана Хмельницького, будинок 156 Г, офіс 1, код ЄДРПОУ 41173136): 313300 (триста тринадцять тисяч триста) гривень 58 копійок основного боргу, 592 (п`ятсот дев`яносто дві) гривні 27 копійок 3% річних та 4708 (чотири тисячі сімсот вісім) гривень 40 копійок судового збору.

3. У іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: (http://court.gov.ua/fair/).

Повне рішення складено: 11.12.2019

Суддя В.М. Антонова