Ухвала

від 06.12.2019 по справі 916/3551/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"06" грудня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/3551/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Горнович Л.О.

за участю:

від заявника: Луб В.В. (за договором);

від ТОВ „Автоєвропа» : не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця» (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39/41) про забезпечення позову вх. ГСОО №4-74/19 відносно особи, яка може отримати статус учасника справи (відповідача) - Товариство з обмеженою відповідальністю „Автоєвропа» (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 41)

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 29.11.2019р. Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця» звернулося до Господарського суду Одеської області із заявою про забезпечення позову відносно особи, яка може отримати статус учасника справи (відповідача) - Товариства з обмеженою відповідальністю „Автоєвропа» , згідно якої просить суд накласти арешт та заборону відчуження щодо майна, яке зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю „Автоєвропа» , а саме:

- дерев`яні спальні корпуси №195-214, загальна площа: 1088кв.м, які: складається з 20 (двадцяти) дерев`яних спальних корпусів, за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вулиця Приморська, будинок 99/6а;

- дерев`яні спальні корпуси №118-147, загальна площа: 1584кв.м, які складається з 30 (тридцяти) дерев`яних спальних корпусів, за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вулиця Приморська, будинок 99/5а;

- дерев`яні спальні корпуси №149-178, загальна площа: 1584кв.м., які складається з 30 (тридцяти) дерев`яних спальних корпусів, за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вулиця Приморська, будинок 99/4а;

- дерев`яні спальні корпуси №75-93, 95-104, загальна площа: 1438,4кв.м, які складається з 29 (двадцяти дев`яти) дерев`яних спальних корпусів, за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вулиця Приморська, будинок 99/3а;

- дерев`яні спальні корпуси №184/1, загальна площа: 82кв.м, які складається з 8 (восьми) дерев`яних спальних корпусів, за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вулиця Приморська, будинок 99/2а;

- дерев`яні спальні корпуси №184-193, загальна площа: 536кв.м, які складається з 10 (десяти) дерев`яних спальних корпусів, за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вулиця Приморська, будинок 99/1а.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, заявник зазначив, що є власником 7838/10000 будівель та споруд пансіонату „Затока» , розташованого за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, „Затока» пансіонат (район „Центральний» ), яке складається з: прохідна (№1), прохідна (№180), павільйон чергового машиніста насосних споруд (№2), насосна (№3), насосна (№4), резервуар для води (№5), свердловина №5 (№7), свердловина №6 (№6), свердловина №7 (№253), спальний корпус 2-х поверховий (№10), альтанка металева (№11), туалет (№12, 19, 72, 117, 148, 179, 20, 115, 105, 252, 182), туалет-душеві (№246), столова літня (№183, 194), водоносна вежа б/н (№108), водонос, вежа (№109), гуртожиток (№ 15, 16, 17), лікувальний корпус (№18), будинок відпочинку (Київський) (№ 21-23), адміністративна будівля (№ 25-26), будинок гуртожитку (№24, 27), будинок гуртожитку двохповерховий (№28), будинок відпочинку (№№ 29-58, 63-71, 75-93, 95-104, 108-147, 149-178, 184-193, 195-214), склад для білизни (інвентарний номер 59), будинок гуртожитку у кількості 3 шт. (інвентарний номер 60-62), підсобне приміщення (інвентарний номер 94), відео павільйон (інвентарний номер 106), трансформаторна (інвентарний номер 107), дизельна (інвентарний номер 111), літній кінотеатр (інвентарний номер 112), бар (інвентарний номер 113), магазин (інвентарний номер 114), павільйон (телевізійна) (інвентарний номер 116), склад, котельня, душові (інвентарний номер 181), господарській блок (інвентарний номер 110), матеріальний склад (інвентарний номер 73), спортивний комплекс (без номера), кабельна лінія 10 КВ (без номера), кабельна лінія 0,4 КВ (без номера), повітряні ЛЕП 0,4 КВ (без номера), каналізація вигрібна №1 (без номера), каналізація вигрібна №2 (без номера), каналізація вигрібна №3 (без номера), каналізація вигрібна №4 (без номера), каналізація вигрібна №5 (без номера), каналізація вигрібна №6 (без номера), магістраль водопроводу (без номера), зовнішній водопровід (без номера), автостоянка (без номера), автомобільна дорога з під`їзними коліями (без номера), огородження металеве (без номера), танцмайданчик (без номера), благоустрій (без номера), дизель-генератор (без номера).

При цьому, заявник зазначає, що співвласниками майна є:

1) ТОВ „Затока» , якому належить 1433/10000 будівель та споруд пансіонату „Затока» на підставі постанови Одеського апеляційного господарського суду від 03.03.2011 у справі №15/160-10-4354, постанови Одеського апеляційного господарського суду від 11.11.2011 у справі №15/160-10-4354, рішення Господарського суду Одеської області від 12.07.2012 у справі №5017/352/2012;

2) ТОВ „Каса-бланка» , якому належить 729/10000 будівель та споруд пансіонату „Затока» на підставі свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ№764768 від 21.09.2012, ЯЯЯ№764769 від 21.09.2012, ЯЯЯ№764770 від 21.09.2012 та рішення виконкому Затоківської селищної ради №143 від 06.09.2012.

Водночас заявник зазначає, що управителем з 01.07.2016 року, зокрема але не виключно щодо будинків відпочинку 75-93, 95-104, 118-178, 195-214 є ТОВ „Санаторій „Затока» на підставі передавального акту від 01.07.2016 року, а майно, яке не вказано у даному акті знаходиться на реконструкції, однак належать позивачу на праві власності.

Як стверджує позивач, 06.11.2019 року на територію б/в „Санаторій „Затока» проникли невідомі особи, які повідомили, що вони є представниками ТОВ „Автоєвропа» , яке є теперішнім власником майнового комплексу б/в „Санаторій „Затока» та намагалися фізично захопити майновий комплекс та встановити на базі відпочинку свою охорону. При цьому позивач, зазначає, що на підтвердження права власності ТОВ „Автоєвропа» були надані копії договорів купівлі-продажу від 20.02.2002 року та від 21.02.2012 року укладенні між Санаторно-курортним об`єднанням „Кароліно-Бугаз» Закритого акціонерного товариства „Укрпрофоздоровниця» та ТОВ „Автоєвропа» про нібито продаж дерев`яних спальних корпусів, а саме:

1) договір купівлі-продажу від 20.02.2002 року про продаж: 10 дерев`яних спальних корпусів, інвентарні номери 184-193 (включно), загальною площею 536,0 м 2 на земельній, ділянці площею 0,4191 га та 8 дерев`яних спальних корпусів інвентарний номер 184/1 (включно), загальною площею 82,0 м 2 на земельній ділянці площею 0,3897 га., які були передані ТОВ „Автоєвропа» 26.02.2002 року за актом прийому-передачі;

2) договір купівлі-продажу від 21.02.2002 року про продаж: 20 дерев`яних спальних корпусів, інвентарні номери 195-214 (включно), загальною площею 1088,0 м 2 на земельній ділянці площею 0,7587 га; 30 дерев`яних спальних корпусів, інвентарний номер 149-178 (включно), загальною площею 1584,0 м2 на земельній ділянці площею 1,0493 га.; 30 дерев`яних спальних корпусів, інвентарний номер 118-147 (включно), загальною площею 1584,0 м 2 на земельній ділянці площею 1,0543 га та 29 дерев`яних спальних корпусів, інвентарний номер 75-93 (включно) та 95-104 (включно), загальною площею 1438,4 м 2 на земельній ділянці площею 0,5430 га, які були передані ТОВ „Автоєвропа» 28.02.2002 року за актом прийому-передачі.

Разом з тим позивач стверджує, що зазначеними особами також було надано технічні паспорти на вищезазначені дерев`яні спальні корпуси, окрім корпусів під інвентарними номерами 195-214, які були виготовленні 09.01.2018 року ТОВ „РЄЦ» та заведені відповідні інвентаризаційні справи №№97/1/01/18, 97/2/01/18, 97/4/01/18, 97/5/01/18, 97/3/01/18. Також була надана копія довідки КП „Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації» від 06.03.2019 року №294, відповідно до змісту якої, спірні будинки зареєстровані за відповідачем на підставі зазначених договорів про що станом на 17.11.2019 року містяться відомості у відповідному державному реєстрі щодо реєстрації права власності за ТОВ „Автоєвропа» .

Однак заявник доводить до відома суду, що до 2003 року існувала Філія „Дитяче санаторно-курортне об`єднання „Кароліно-Бугаз» Одеського дочірнього підприємства закритого акціонерного товариства Укрпофоздоровниця . Тобто Санаторно-курортного об`єднання „Кароліно-Бугаз» Закритого акціонерного товариства Укрпрофоздоровниця з кодом 04879383, яке виступало продавцем за договорами купівлі продажу укладеними з ТОВ „Автоєвропа» , не існувало та лише 22.01.2003 року було прийнято рішення №3/1 про зміну організаційно-правової структури ЗАТ „Укрпрофоздоровниця» яким філію „Дитяче санаторно-курортне об`єднання „Кароліно-Бугаз» Одеського дочірнього підприємства закритого акціонерного товариства „Укрпофоздоровниця» реорганізовано в Дочірнє підприємство „Санаторно-курортне об`єднання „Кароліно-Бугаз» Закритого акціонерного товариства „Укрпофоздоровниця» з присвоєнням коду ЄДРПОУ 32352170.

Заявник також наполягає, що Дочірнє підприємство „Санаторно-курортне об`єднання „Кароліно-Бугаз» Закритого акціонерного товариства „Укрпофоздоровниця» (код 32352170) ніколи не було власником зазначених будівель та споруд пансіонату „Затока» , майно було надане йому у користування з обмеженням дій щодо відчуження основних фондів та позивач ніколи не надавав право та/або доручення на розпорядження майном, в тому числі шляхом продажу, а також ніколи не отримував грошові кошти за нібито відчужене майно.

При цьому заявник наполягає, якщо таке відчуження відбувалось би насправді, воно мало відбутись виключно в порядку встановленому в Статуті, з наявністю у підписантів всіх необхідних повноважень, між тим, за думкою позивача, такі договори не відповідають зазначеному.

До того ж заявник вказує, що зазначені договори протирічать законодавству, чинному на момент укладення цих договорів купівлі-продажу, а саме: ст. 26 Закону України „Про власність» , ст.12 Закону України „Про господарські товариства» , оскільки Санаторно- курортне об`єднання „Кароліно-Бугаз» ЗАТ „Укрпрофоздоровниця» не мало жодних повноважень на продаж майна, яке було йому передане на баланс виключно у користування.

Крім того, заявник зазначає, що ніколи не надавав право та/або доручення, в будь-якій формі про розпорядження майном, в тому числі шляхом продажу, а фактично відбулося рейдерське захоплення майна позивача, яке знаходиться на території б/в „Санаторій „Затока» .

За таких обставин позивач стверджує, що у зв`язку з фактом захоплення майнового комплексу, а також з урахуванням того факту, що відповідач вже здійснив реєстрацію будинків відпочинку на своє ім`я виникає реальна загроза відчуження спірного майна на користь іншої особи (добросовісного набувача, або іншої підставної особи).

Отже, за думкою позивача, невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити виконання рішення суду стосовно повернення майна позивачу, що негативно вплине на ефективність розгляду справи, а також може порушити права інших осіб (потенціальний покупців спірного майна), оскільки відповідачем в будь-який момент може бути здійснено відчуження майна, це матиме наслідком те, що позивач, в разі задоволення позову про визнання правочинів недійсними та витребування майна, не зможе виконати таке рішення суду, що безумовно істотно порушить його права.

Згідно зі ст.136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.138 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо.

Відповідно до пунктів 1 ч.1 ст.137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з ч.1 ст.140 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

У відповідності до п.4 ст.140 Господарського процесуального кодексу України, у виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Ухвалою суду від 02.12.2019 року, за результатами дослідження матеріалів заяви про забезпечення позову, у зв`язку з необхідністю отримання додаткової інформації, оскільки наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, враховуючи завдання та основні засади господарського судочинства (ч.1 ст. 2 ГПК України), з метою встановлення справедливого балансу інтересів сторін, відповідна заява була призначена для розгляду в судовому засіданні.

У судовому засіданні від 06.12.2019 року представник заявника надав до суду роздруківку з Єдиного державного реєстру постанови суду від 03.03.2011р. по справі №15/160-10-4354, а також зазаначив, що предмет майбутнього позову буде пов`язаний з оскарженням реєстраційних дій та договорів купівлі-продажу, а також витребуванням майна.

Представник відповідача не з`явився, однак враховуючи стислий строк розгляду заяви, суд вважає за можливе здійснити розгляд заяви за відсутністю ТОВ „Автоєвропа» .

У судовому засіданні від 06.12.2019 року судом було оглолошено вступну та резолютивну частини ухвали суду та повідомлено, що повна ухвала буде складена 11.12.2019 року.

Розглянувши заяву Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця» про накладення арешту та заборони відчуження на відповідне майно, заслухавши пояснення заявника, оцінивши у сукупності обставини з якими заявник пов`язує необхідність вжиття відповідних заходів до забезпечення позову, суд дійшов висноку про відмову у її задоволенні з огляду на таке:

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України та багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Відповідно до частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Адекватність (співмірність) заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (пункт 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011).

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Так, у відповідності до повідомлених заявником обставин, зокрема, у відповідній заяві та під час судового засідання, майбутній позов матиме як майновий так і немайновий характер. При цьому, суд зазначає, що заявником, як особою, яка набуде в подальшому статусу позивача не визначено та не конкретизовано, предмет майбутнього позову, а лише викладено ряд обставин щодо наявності судових справ з приводу майна, яке відноситься до складу санаторія „Затока» чи бази відпочинку Затока за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський р-н, смт Затока, „Затока» пансіонат (район „Центральний» ) та майна адресою за адресою Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Приморська, буд. 99/1а, 99/2а, 99/3а, 99/4а, 99/5а та 99/6а, на яке наразі за твердженням заявника, неправомірно зареєстровано право власності особи до якої буде подано позов.

Тобто, суд зазначає, що заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту намайно та заборона його відчуження, за думкою заявника, направленні саме на забезпечення вимоги про витребування майна від іншої особи, тобто вимоги майнового характеру.

Водночас умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.08.2019 у справі №910/4491/19.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (пункти 1,3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011).

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

-розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

-забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

-наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

-імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" від 17.06.2011 суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» , проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі № 910/773/19.

Як встановлено судом, в обґрунтування заяви про забезпечення позову зявник посилався на порушення його права власності, шляхом спроби захоплення відповідного майна невідомими особами та на неправомірне набуття прав власності щодо цього майна ТОВ „Автоєвропа» та можливе в подальшому його відчуження іншим особам, що утруднить або зробить неможливим виконання судового рішення.

Між тим, суд зауважує, що у матеріалах справи відсутні та заявником до суду не подано жодного доказу на підтвердження того, що ТОВ „Автоєвропа» вчиняє будь-які дії, спрямовані на відчуження спірного майна, або здійснює підготовку до вчинення таких дій, відтак всі доводи заяви Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця» про забезпечення позову вх.№4-74/19 від 29.11.2019), щодо існування реальної загрози утруднення або неможливості виконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову ґрунтуються виключно на нічим не підтверджених припущеннях. Продаж спірного майна у 2002 році, неналежною особою, як стверджує заявник, Товариству з обмеженою відповідальністю „Автоєвропа» не свідчить про наявність таких намірів у останнього у 2019 році.

Аналогічний висновок стосовно того, що самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову викладено в постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі №902/483/18, від 12.06.2019 у справі №909/19/19.

При цьому, суд враховує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 22.07.2019 у справі №914/120/19.

Додані до заяви копії доказів (договори, технічна документація та ін.) не є належним та достатнім доказом для застосування обраних заявником заходів забезпечення позову, оскільки сам по собі факт укладення договору та реєстрація в подальшому особою, яка набула за договором права власності на майно, яке заявник вважає за належне йому, не свідчить про наявність підстав для накладення арешту на належне ТОВ „Автоєвропа» майно, яке розташоване за адресою Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Приморська, буд. 99/1а, 99/2а, 99/3а, 99/4а, 99/5а та 99/6а.

Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог щодо забезпечення позову, за відсутності доказів підтверджуючих визначені позивачем підстави для застосування судом відповідних заходів до забезпечення майбутнього позову, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця» про забезпечення позову, оскільки остання не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких суд міг би дійти висновку про наявність обставин на які посилається заявник.

Керуючись ст.ст.136, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця» від 29.11.2019р. за вх. ГСОО №4-74/19 про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набрала законної сили 06.12.2019 року та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання законної сили ухвали Господарського суду Одеської області.

Повна ухвала складена 11.12.2019 року.

Суддя Ю.М. Невінгловська