Рішення

від 20.11.2019 по справі 910/16220/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.11.2019Справа № 910/16220/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , при секретарі судового засідання Стеренчук М.О. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фініті-Компані

до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача :

1) Міністерство фінансів України

2) Національний банк України

3) Товариство з обмеженою відповідальністю Інтерсплав

про зобов`язання вчинити дії

представники учасників судового процесу:

від позивача: Тарновецький П.Я. - довіреність б/н від 27.12.2018 року;

від відповідача: Романченко Т.В. - довіреність № 94 від 05.06.2019 року;

від третьої особи 1: не з`явився;

від третьої особи 2: не з`явився;

від третьої особи 3: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фініті-Компані звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку Приватбанк про зобов`язання передати документи, а саме:

- кредитний договір від 17.05.2011 № 4И11316И, виписку по позичковому рахунку ТОВ Інтерсплав , вказаному у кредитному договорі від 17.05.2011 № 4И11316И, станом на 16.11.2016, договори забезпечення виконання ТОВ Інтерсплав кредитного договору від 17.05.2011 № 4И11316И, інші документи, які підтверджують обов`язки ТОВ Інтерсплав за кредитним договором від 17.05.2011 № 4И11316И, в тому числі які забезпечують його виконання;

- кредитний договір від 19.02.2012 № 4И12047И, виписку по позичковому рахунку ТОВ Інтерсплав2, вказаному у кредитному договорі від 19.02.2012 № 4И12047И, станом на 16.11.2016, договори забезпечення виконання ТОВ Інтерсплав кредитного договору від 19.02.2012 № 4И12047И, інші документи, які підтверджують обов`язки ТОВ Інтерсплав за кредитним договором від 19.02.2012 № 4И12047И, в тому числі які забезпечують його виконання;

- кредитний договір від 24.04.2012 № 4И12125И, виписку по позичковому рахунку ТОВ Інтерсплав , вказаному у кредитному договорі від 24.04.2012 № 4И12125И, станом на 16.11.2016, договори забезпечення виконання ТОВ Інтерсплав кредитного договору від 24.04.2012 № 4И12125И, інші документи, які підтверджують обов`язки ТОВ Інтерсплав за кредитним договором від 24.04.2012 № 4И12125И, в тому числі які забезпечують його виконання;

- кредитний договір від 16.04.2013 № 4И13243И, виписку по позичковому рахунку ТОВ Інтерсплав , вказаному у кредитному договорі від 16.04.2013 № 4И13243И, станом на 16.11.2016, договори забезпечення виконання ТОВ Інтерсплав кредитного договору від 16.04.2013 № 4И13243И, інші документи, які підтверджують обов`язки ТОВ Інтерсплав за кредитним договором від 16.04.2013 № 4И13243И, в тому числі які забезпечують його виконання;

- кредитний договір від 19.02.2014 № 4И14163И, виписку по позичковому рахунку ТОВ Інтерсплав , вказаному у кредитному договорі від 19.02.2014 № 4И14163И, станом на 16.11.2016, договори забезпечення виконання ТОВ Інтерсплав кредитного договору від 19.02.2014 №4И14163И, інші документи, які підтверджують обов`язки ТОВ Інтерсплав за кредитним договором від 19.02.2014 № 4И14163И, в тому числі які забезпечують його виконання;

- кредитний договір від 17.02.2015 № 4И15028И, виписку по позичковому рахунку ТОВ Інтерсплав , вказаному у кредитному договорі від 17.02.2015 № 4И15028И, станом на 16.11.2016, договори забезпечення виконання ТОВ Інтерсплав кредитного договору від 17.02.2015 № 4И15028И, інші документи, які підтверджують обов`язки ТОВ Інтерсплав за кредитним договором від 17.02.2015 № 4И15028И, в тому числі які забезпечують його виконання.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що ним, як поручителем за договором поруки № 4И11316И/П від 11.11.2016, було виконано грошові зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерсплав з повернення кредиту та сплати відсотків відповідачу за вказаними кредитними договорами, у зв`язку з чим позивач вважає, що відповідач зобов`язаний надати йому документи, а саме, оригінали кредитних договорів та інші документи, які підтверджують обов`язки Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерсплав за цими договорами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2018, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 у цій справі, позов задоволено частково, зокрема, зобов`язано Публічне акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк передати Товариству з обмеженою відповідальністю Фініті-Компані :

- кредитний договір від 17.05.2011 № 4И11316И, виписку по позичковому рахунку ТОВ Інтерсплав , вказаному у кредитному договорі від 17.05.2011 № 4И11316И станом на 16.11.2016, договори забезпечення виконання ТОВ Інтерсплав кредитного договору від 17.05.2011 № 4И11316И;

- кредитний договір від 19.02.2012 № 4И12047И, виписку по позичковому рахунку ТОВ Інтерсплав , вказаному у кредитному договорі від 19.02.2012 № 4И12047И станом на 16.11.2016, договори забезпечення виконання ТОВ Інтерсплав кредитного договору від 19.02.2012 № 4И12047И;

- кредитний договір від 24.04.2012 № 4И12125И, виписку по позичковому рахунку ТОВ Інтерсплав , вказаному у кредитному договорі від 24.04.2012 № 4И12125И станом на 16.11.2016, договори забезпечення виконання ТОВ Інтерсплав кредитного договору від 24.04.2012 № 4И12125И;

- кредитний договір від 16.04.2013 № 4И13243И, виписку по позичковому рахунку ТОВ Інтерсплав , вказаному у кредитному договорі від 16.04.2013 № 4И13243И станом на 16.11.2016, договори забезпечення виконання ТОВ Інтерсплав кредитного договору від 16.04.2013 № 4И13243И ;

- кредитний договір від 19.02.2014 № 4И14163И, виписку по позичковому рахунку ТОВ Інтерсплав , вказаному у кредитному договорі від 19.02.2014 № 4И14163И станом на 16.11.2016, договори забезпечення виконання ТОВ Інтерсплав кредитного договору від 19.02.2014 № 4И14163И ;

- кредитний договір від 17.02.2015 № 4И15028И, виписку по позичковому рахунку ТОВ Інтерсплав , вказаному у кредитному договорі від 17.02.2015 № 4И15028И станом на 16.11.2016, договори забезпечення виконання ТОВ Інтерсплав кредитного договору від 17.02.2015 № 4И15028И.

У решті позовних вимог було відмовлено.

Також вищевказаним рішенням стягнуто з ПАТКомерційний банк Приватбанк на користь ТОВ Фініті-Компані судовий збір у сумі 19 200,00 грн.

Постановою Верховного Суду від 19.06.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 у справі №910/16220/17 скасовано, а справу №910/16220/17 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

В результаті автоматизованого розподілу справу № 910/16220/17 передано на розгляд судді Селівону А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2019 справу № 910/16220/17 прийнято до провадження суддею Селівоном А.М., враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3ст. 12 ГПК України ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 14.08.2019.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 14.08.2019 та 19.09.2019 року підготовче засідання відкладалось на 19.09.2019 та 03.10.2019.

В судовому засіданні 03.10.2019 року, враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/16620/17 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 06.11.2019 року.

В судовому засіданні 06.11.2019 судом ухвалою оголошено перерву до 20.11.2019.

В судові засідання з розгляду справи по суті 06.11.2019 та 20.11.2019 з`явились уповноважені представники позивача та відповідача.

Представники третіх осіб 1-3 в судові засідання 06.11.2019 та 20.11.2019 року не з`явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи третя особа 1 та третя особа 2 повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0103051489881, 0103051489890, 0103052563325, 0103052563333.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За змістом статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В силу положень статті 10 наведеного Закону якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

З метою повідомлення третьої особи 3 про розгляд справи № 910/16220/17 судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвали суду про призначення розгляду справи по суті від 03.10.2019 та 06.11.2019 року були направлені судом рекомендованими листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження третьої особи 3, а саме: 49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ВОСКРЕСЕНСЬКА, будинок 8-10, яка співпадає з місцезнаходженням третьої особи 3 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Станом на 20.11.2019 року докази отримання третьою особою 3 ухвали суду від 06.11.2019 року в матеріалах справи відсутні.

Зокрема, згідно наявного в матеріалах справи витягу з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження поштового відправлення № 0103052563341 зазначене відправлення станом на 15.11.2019 року не вручене та знаходиться у точці видачі/доставки.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

В свою чергу третя особа 3 не повідомила суд про іншу адресу, відмінну від адреси місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерсплав", яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що третя особа 3 не була позбавлена права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 910/1662/17 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

При цьому зважаючи на той факт, що суд неодноразово відкладав розгляд справи та оголошував перерву в судових засіданнях, надаючи учасникам судового процесу, в т.ч. третій особі 3, можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, судом вчинено всі необхідні та можливі заходи, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, з метою встановлення місцезнаходження третьої особи 3 та повідомлення її про розгляд справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 14.08.2019 через канцелярію суду 12.08.2019 року позивача надійшли письмові пояснення б/н від 08.08.2019 року щодо суті спору з урахуванням постанови Верховного Суду від 19.06.2019 року у даній справі, які разом з доказами надсилання їх копій на адреси учасників справи долучені судом до матеріалів справи.

Також 20.08.2019 через канцелярію суду відповідачем подані письмові пояснення б/н від 19.08.2019 щодо суті спору, які судом долучені до матеріалів справи.

Від Національного банку України через канцелярію суду 11.09.2019 надійшли пояснення № 18-0015/45785 від 05.09.2019, які судом долучені до матеріалів справи.

Окрім цього 13.09.2019 від Міністерства фінансів України до суду надійшли пояснення, які судом долучені до матеріалів справи.

Будь-яких інших пояснень, заяв та клопотань процесуального характеру, окрім зазначених вище, від сторін на час проведення судового засідання 20.11.2019 року до суду не надходило.

Суд зазначає, що третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача мала право в строк, встановлений ст. 168 ГПК України та ухвалами суду, подати пояснення щодо позову.

Як свідчать матеріали справи, третя особа 3 не скористалась наданим їй процесуальним правом, передбаченим ст. 168 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від третьої особи 3 на час розгляду справи до суду також не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерсплав" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, третьою особою 3 будь-яких письмових пояснень та зазначеними учасниками справи інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, та представники третіх осіб 1-3 не прибули в судове засідання, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами за відсутності зазначених учасників справи.

В судових засіданнях 06.11.2019 та 20.11.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судових засіданнях 06.11.2019 та 20.11.2019 проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 20.11.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судовому засіданні пояснення уповноважених представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 11 листопада 2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Фініті-Компані (поручитель за договором, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк Приватбанк (кредитор за договором, відповідач у справі) було укладено Договір поруки № 4И11316И/П (далі -Договір поруки).

Відповідно до п. 1 Договору поруки предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ Інтерсплав (боржник за договором, третя особа у справі) своїх зобов`язань за: кредитним договором від 17.05.2011 № 4И11316И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до зазначеного кредитного договору; кредитним договором від 19.02.2012 № 4И12047И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до зазначеного кредитного договору; кредитним договором від 24.04.2012 № 4И12125И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до зазначеного кредитного договору; кредитним договором від 16.04.2013 № 4И13243И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до зазначеного кредитного договору; кредитним договором від 19.02.2014 № 4И14163И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до зазначеного кредитного договору; кредитним договором від 17.02.2015 № 4И15028И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до зазначеного кредитного договору.

Згідно п. 11 Договору поруки правочин набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за договором.

Вказаний договір підписаний представниками кредитора та поручителя і скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поруки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 49 Цивільного кодексу України.

У статті 553 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Окрім того, виходячи зі змісту положень вказаної статті Цивільного кодексу України суд зазначає, що метою укладення договору поруки є отримання кредитором додаткових гарантій виконання зобов`язання за основним договором, оскільки у випадку невиконання основного зобов`язання боржником вказане зобов`язання підлягає виконанню поручителем.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Таким чином, обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника забезпечення виконання яких здійснює поручитель, а саме кредитними договорами від 17.05.2011 № 4И11316И, від 19.02.2012 № 4И12047И, від 24.04.2012 № 4И12125И, від 16.04.2013 № 4И13243И, від 19.02.2014 № 4И14163И та від 17.02.2015 № 4И15028И.

Сторонами визначено в п. 3 Договору поруки, що поручитель з умовами кредитних договорів ознайомлений.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з п. 2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору (п. 4 Договору поруки).

За умовами п. 5 Договору поруки, у випадку невиконання боржником обов`язку пункту 1 договору, кредитор надсилає на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

У відповідності до п. 6 Договору поруки поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, вказаної у пункті 5 договору.

У випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у банку; договірне списання грошових коштів згідно з умовами даного пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті Призначення платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату договору (п. 7 Договору поруки).

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов укладеного Договору поруки позивач здійснив, а відповідач прийняв оплату кредитних зобов`язань, що підтверджується платіжними дорученнями, зокрема: № 2 від 15.11.2016 на суму 46690170,28 грн., № 3 від 15.11.2016 на суму 746758500,00 грн., № 4 від 15.11.2016 на суму 85740755,19 грн., № 5 від 15.11.2016 на суму114195675,82 грн., № 6 від 15.11.2016 на суму 52940434,24 грн. № 7 від 15.11.2016 на суму 67686979,76 грн.

Згідно з довідками відповідача про стан позичкової заборгованості ТОВ Інтерсплав , зобов`язання останнього за кредитними договорами від 17.05.2011 № 4И11316И, від 19.02.2012 № 4И12047И, від 24.04.2012 № 4И12125И, від 16.04.2013 № 4И13243И, від 19.02.2014 № 4И14163И та від 17.02.2015 № 4И15028И були виконані в частині повернення прострочених кредитів, сплати прострочених відсотків у розмірі 1114012515,29 грн. Крім того, банк зазначив, що за вказаними кредитними договорами відсутні зобов`язання з повернення тіла кредиту, відсотків та пені.

При цьому з матеріалів справи також вбачається, що невиплаченою лишилась винагорода банку, однак сплата винагороди не обумовлена порукою.

Частинами 1 і 2 статті 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з п. 8 Договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконання зобов`язання.

Відповідно до п. 10 Договору поруки кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків, належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

В свою чергу ТОВ Фініті-Компані як поручителем було надіслано 18.07.2017 на адресу відповідача лист № 14 з проханням надати позивачу копії кредитних договорів, договорів застави, права за якими перейшли від кредитора до поручителя, а також надати довідки про погашення заборгованості поручителем у відповідності до Договору поруки.

Проте, відповідачем вказаний лист залишений без відповіді та реагування, копії кредитних договорів та договорів застави позивачу передані не були.

Таким чином, звертаючись до суду з даними позовом позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю Фініті-Компані як поручитель виконало обов`язок боржника перед кредитором - АТ КБ Приватбанк за кредитними договорами від 17.05.2011 № 4И11316И, від 19.02.2012 № 4И12047И, від 24.04.2012 № 4И12125И, від 16.04.2013 № 4И13243И, від 19.02.2014 № 4И14163И та від 17.02.2015 № 4И15028И, погасивши борг в сумі 1114012515,29 грн., однак оскільки відповідач, всупереч умовам Договору поруки та приписам чинного законодавства, відмовляється надати позивачу оригінали документів, які засвідчують обов`язок боржника перед новим кредитором, позивачем, позивач вважає дії відповідача неправомірними та такими, що позбавляють його можливості вільно і на власний розсуд здійснювати свої права як кредитора.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст.6 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти),визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами 1-4 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань,як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Доказів визнання недійсним Договору поруки та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення вказаного Договору на час його підписання з боку сторін відсутні.

Як зазначалось судом вище, за приписами ч.ч.1, 2 ст.553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (п. 4 Договору поруки).

Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Положеннями ст. 514 Цивільного кодексу України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами до п. 8 Договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором переходять усі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави(іпотеки), укладеним в цілях забезпечення зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказані положення кореспондуються з положеннями, що містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Разом з тим, звертаючись до господарського суду, позивач вказав у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначив, яке його право, на його суб`єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Натомість, вирішуючи спір, судам належить з`ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, під порушенням права слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Як встановлено судом згідно копій платіжних доручень № 2 від 15.11.2016 на суму 46690170,28 грн., № 3 від 15.11.2016 на суму 746758500,00 грн., № 4 від 15.11.2016 на суму 85740755,19 грн., № 5 від 15.11.2016 на суму114195675,82 грн., № 6 від 15.11.2016 на суму 52940434,24 грн. № 7 від 15.11.2016 на суму 67686979,76 грн., позивачем було перераховано відповідачу кошти в сумі 1114012515,29 грн. із зазначенням призначення платежу - виконання зобов`язань по відповідних кредитних договорах, згідно з договором поруки № 4И11316И/П від 11.11.2016.

При цьому відповідач факт отримання коштів від позивача в сумі 1114012515,29 грн. не заперечує, однак зазначає, що відповідачем не сплачено винагороду банку, сплата якої не обумовлена порукою, проте є однією з умов за спірними кредитними договорами.

Правовий аналіз норм частин першої та другої статті 556 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов`язання, зокрема, повного виконання всіх кредитних договорів, визначених у договорі поруки. Цей висновок узгоджується з положенням п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов`язанні внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

При цьому, під повним виконанням слід розуміти виконання зобов`язання зроблене належним чином відповідно до умов договору (ст. 526 ЦК України). Належне виконання зобов`язання по кредитному договору - це сплата коштів у встановлений договором строк, розмірі з врахуванням відсотків за користування кредитом, на умовах (тобто на рахунки зазначені у кредитному договорі).

Як зазначив Верховний Суд України у постановах від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15 часткове виконання поручителем зобов`язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

Суд зауважує, що позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем. Зокрема, позивач як поручитель за кредитним договором та особа, яка сплатила грошові кошти на виконання договору поруки, повинен бути обізнаним про стан заборгованості боржника, за якого він поручився, в тому числі має право отримувати такі відомості як від банку, так і від боржника на момент сплати кредитної заборгованості, зокрема, враховуючи значний розмір таких оплат. Проте, жодних доказів у підтвердження дійсного обсягу забезпеченого порукою кредитного зобов`язання боржника чи доказів на спростування заборгованості по сплаті винагороди банку за кредитними договорами, яка була повідомлена відповідачем, позивачем до матеріалів справи не надано.

Згідно з наданими відзивом та поясненнями відповідача, які позивачем не спростовані, перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк Приватбанк існує заборгованість за спірними кредитними договорами станом на день подання відзиву, а саме в частині винагороди банку.

Таким чином позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин переходу до останнього всіх прав кредитора за кредитними договорами внаслідок виконання зобов`язань за Договором поруки, на які позивач посилається як на підставу позовних вимог.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

За приписами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Так, відповідно до п.10 Договору поруки кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Окрім цього враховуючи правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 19.06.2019 року у даній справі, суд зазначає, що законом не передбачено передачу кредитором поручителю саме оригіналів документів, які підтверджують обов`язок боржника, оскільки з огляду на ч. 3 ст. 553 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 556 Цивільного кодексу України поручителем може бути кілька осіб і до кожного хто виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Отже, ні умовами договору поруки, ні чинним законодавством України, не передбачено обов`язку кредитора передати поручителю саме оригінали документів, що підтверджують обов`язок боржника.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №910/14034/17, від 22.02.2018 у справі №910/14107/17 та від 11.04.2018 у справі №910/15439/17.

В свою чергу з урахуванням приписів цивільного законодавства та змісту спірного Договору поруки, укладеного між позивачем та відповідачем, суд звертає увагу, що формулювання ТОВ "Фініті - Компані" позовних вимог про передачу документів за кредитними договорами та документів, що підтверджують зобов`язання ТОВ "Інтерсплав" передбачає передачу саме оригіналів документів, про що зазначено в постанові Верховного Суду у даній справі, та, в свою чергу, не відповідає п. 10 спірного Договору поруки і наведеним законодавчим положенням і є відступом від умов даного правочину.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, за висновками суду вимога позивача про зобов`язання відповідача передати ТОВ "Фініті-Компані" кредитні договори та договори, якими забезпечено виконання ТОВ "Інтерсплав" таких кредитних договорів за умови відсутності у нього такого обов`язку судовому захисту не підлягає, що свідчить про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог.

Відповідно до частини 1статті 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні приписів ст.74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також у зв`язку з відсутністю фактичних обставин, з якими закон пов`язує настання відповідних юридичних наслідків, зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 11 грудня 2019.

Суддя А.М.Селівон