Ухвала

від 09.12.2019 по справі 926/3254/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34

У Х В А Л А

09 грудня 2019 року Справа № 926/3254/17

За позовом заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі його органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах:

1) Міністерство оборони України,

2) Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці

до відповідача Приватне підприємство «Євродор»

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Суддя О.Г. Проскурняк

Секретар судового засідання І.В. Циганчук

Представники:

Прокурор/стягувач - Покора К.В.

Позивач - Шеремета І.М., довіреність № 18 від 03 жовтня 2019 року Відповідач/боржник - не з`явився.

Від органу ДВС - не з`явився.

СУТЬ СПОРУ: Заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі його органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах: 1) Міністерство оборони України, 2) Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці звернувся до суду з позовом до приватного підприємства «Євродор» про усунення перешкод у користуванні земельної ділянки з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, шляхом зобов`язання приватного підприємство «Євродор» звільнити та привести в попередній стан самовільно зайняту ним земельну ділянку площею 1,8649 га., шляхом знесення самочинно встановленого ним на цій ділянці заводу з виробництва бетонно-асфальтної суміші особисто або за його рахунок.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 16 квітня 2018 року у справі № 926/3254/17 задоволено позов заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону; зобов`язано приватне підприємство «Євродор» звільнити та привести в попередній стан самовільно зайняту ним земельну ділянку площею 1,8649 га., яка є частиною земельної ділянки військового містечка № 195 по вул. Миколаївській, 49-Г у м. Чернівці, шляхом демонтажу самочинно встановленого на цій ділянці обладнання з виробництва бетонно-асфальтної суміші особисто або за його рахунок.

10 травня 2018 року Господарським судом Чернівецької області видано наказ № 926/3254/17 про примусове виконання рішення.

28 листопада 2019 року військовий прокурор звернувся до суду із скаргою на рішення головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області, в якій просить визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області Антишиної Г.М. від 13 листопада 2019 року про повернення виконавчого документа стягувачу та зобов`язати вказаного державного виконавця відновити виконавче провадження № 56459884.

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 28 листопада 2019 року, скаргу на рішення головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області передано на розгляд судді Проскурняку О.Г.

Подану скаргу заявник (стягувач/прокурор) обґрунтовує тим, що постановою головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області Антишиною Г.М. повернуто виконавчий документ стягувачу, у зв`язку із не здійсненням авансування витрат виконавчого провадження № 56459884. При цьому, прокурор вказує на те, що державним виконавцем не взято до уваги норми абзацу 8 частини 2 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» , згідно яких державні органи звільнено від сплати авансового внеску у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби.

Заявник (стягувач/прокурор) у поданій скарзі просить суд визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області Антишиної Г.М. від 13 листопада 2019 року про повернення виконавчого документа стягувачу та зобов`язати вказаного державного виконавця відновити виконавче провадження № 56459884.

Статтею 339 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 28 листопада 2019 року розгляд скарги призначено в судовому засіданні на 09 грудня 2019 року; зобов`язано головного державному виконавцю Другого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області Антишиній Г.М. до початку судового засідання надати суду: матеріали виконавчого провадження № 56459884 з примусового виконання наказу Господарського суду Чернівецької області 926/3254/17 від 10 травня 2018 року; письмові пояснення щодо поданої скарги на дії (бездіяльність) органу державної виконавчої служби.

Представник стягувача у судовому засіданні 09 грудня 2019 року підтримав викладені в скарзі обставини. При цьому, звернувся до суду із усними уточненнями прохальної частини скарги на дії державного виконавця, відповідно до яких просить суд визнати незаконною постанову головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Чернівецькій області Антишиної Г.М. про повернення виконавчого документа стягувачу від 13 листопада 2019 року за № 56459884, іншу частину вимог визначених у скарзі не підтримує.

09 грудня 2019 року представники боржника та органу ДВС в судове засідання не з`явились.

При цьому, до суду із письмовим клопотанням про відкладення розгляду скарги звернувся головний державний виконавець Другого відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Чернівецькій області Антишина Г.М., у зв`язку із необхідністю надання часу для подання до суду письмових пояснень та матеріалів виконавчого провадження.

Розглянувши вказане клопотання державного виконавця, суд вказує наступне.

Частинами 1, 2 статті 342 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

При цьому, як вбачається із повідомлення про вручення № 5800213267501, ухвала Господарського суду Чернівецької області про призначення скарги на рішення органу ДВС до розгляду в судовому засіданні, отримано представником органу ДВС 03 грудня 2019 року, а тому судом, надано в повному обсязі можливість органу ДВС щодо обґрунтування їх правової позиції по суті скарги та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності. Окрім того, державним виконавцем не надано жодного обґрунтування щодо поважності невиконання вимог ухвали.

Відповідно до частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку у задоволенні клопотання головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Чернівецькій області Антишиної Г.М. - відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У судовому засіданні 09 грудня 2019 року відповідно до статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів (звукозапис), а саме: програмно-апаратного комплексу «Оберіг» .

Розглянувши скаргу заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону на рішення головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Чернівецькій області Антишиної Г.М., дослідивши інші матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, заслухавши представника стягувача суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 16 квітня 2018 року у справі № 926/3254/17 задоволено позов заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону; зобов`язано приватне підприємство «Євродор» звільнити та привести в попередній стан самовільно зайняту ним земельну ділянку площею 1,8649 га., яка є частиною земельної ділянки військового містечка № 195 по вул. Миколаївській, 49-Г у м. Чернівці, шляхом демонтажу самочинно встановленого на цій ділянці обладнання з виробництва бетонно-асфальтної суміші особисто або за його рахунок.

Приписами частини 1 статті 326 ГПК України унормовано, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно статті 18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно частин 1, 3 статті 327 ГПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Так, 10 травня 2018 року Господарським судом Чернівецької області видано наказ № 926/3254/17.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» , виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 5 вищевказаного закону, унормовано, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

23 травня 2018 року постановою державного виконавця Другого відділу ДВС міста Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за примусовим виконанням боржника вищезазначеного наказу господарського суду.

18 листопада 2019 року на адресу військової прокуратури Чернівецького гарнізону (стягувачу) від Другого відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Чернівецькій області надійшов супровідний лист № 37613/2 від 13 листопада 2019 року разом із постановою про повернення виконавчого документа стягувачу.

Як встановлено судом, предметом оскарження у даній справі є дії головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Чернівецькій області Антишиної Г.М. стосовно винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 13 листопада 2019 року за № 56459884.

Таким чином, з метою надання правової оцінки дій державного виконавця при виконанні рішення по справі № 926/3254/17 на предмет їх законності, суду необхідно встановити наявність або відсутність правових підстав для винесення оскаржуваної постанови від 13 листопада 2019 року ВП №56459884 про повернення виконавчого документа стягувачу.

Як вбачається із постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 13 листопада 2019 року, державним виконавцем встановлено, що стягувач не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 Закону України «Про виконавче провадження» , незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа (лист відділу від 22.05.2019 р. за вих. № 13490/2 та лист від 27.06.2019 р. за вих.№18202/2).

Пунктом 4 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» унормовано, що Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

Частиною 3 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» унормовано, що за рішеннями про стягнення в дохід держави коштів або вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави, що приймаються судами у справах, які розглядаються в порядку цивільного, адміністративного та господарського судочинства, стягувачем виступає державний орган, за позовом якого судом прийнято відповідне рішення.

Як вбачається із постанови про відкриття виконавчого провадження від 23 травня 2018 року та постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 13 листопада 2019 року, головним державним виконавцем Антишиною Г.М. вірно визначено стягувачем по виконавчому провадженні ВП 56459884 - Військову прокуратуру Чернівецького гарнізону.

Згідно абзацу 8 частини 2 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» , від сплати авансового внеску звільняються, зокрема, державні органи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» , державний орган - орган державної влади, в тому числі колегіальний державний орган, інший суб`єкт публічного права, незалежно від наявності статусу юридичної особи, якому згідно із законодавством надані повноваження здійснювати від імені держави владні управлінські функції, юрисдикція якого поширюється на всю територію України або на окрему адміністративно-територіальну одиницю

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що прокурор (як державний орган) подав позов до суду в інтересах держави, і як наслідок, в інтересах прокурора після набрання рішенням законної сили, судом видано виконавчий документ, який прокурор подав органу ДВС разом зі своєю заявою, як державний орган в інтересах якого видано відповідний виконавчий документ.

Відтак, в силу дії абзацу 8 частини 2 статті 26 та абзацу 1 частини 2 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» , з огляду на суб`єктний склад учасників виконавчого провадження, відповідно до якого військова прокуратура Чернівецького гарнізону є стягувачем, а тому звільнена від сплати авансового платежу (авансування витрат виконавчого провадження).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що подана скарга військового прокурора є обґрунтованою, а дії головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Чернівецькій області Антишиної Г.М. стосовно винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 13 листопада 2019 року з підстав не здійснення авансування витрат виконавчого провадження є неправомірними.

Частиною 1, 2 статті 343 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Таким чином, за наслідками розгляду скарги, судом встановлено незаконність постанови головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Чернівецькій області Антишиної Г.М. про повернення виконавчого документа стягувачу від 13 листопада 2019 року за № 56459884.

Статтею 41 Закону України «Про виконавче провадження» унормовано, що, у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Крім того, суд звертає увагу учасників виконавчого провадження на наступне.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду» . У рішенні від 17 травня 2005 року по справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02), Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 статті 6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності права, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Керуючись статтями 12, 13, 234, 235, 255, 339, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

Визнати незаконною постанову головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Чернівецькій області Антишиної Г.М. про повернення виконавчого документа стягувачу від 13 листопада 2019 року за № 56459884.

Повний текст ухвали складено та підписано - "11" грудня 2018 року.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.235 ГПК України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 254-257 ГПК України

Суддя О.Г. Проскурняк