Рішення

від 10.12.2019 по справі 492/1648/19

АРЦИЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 492/1648/19

Провадження № 2/492/522/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

Головуючого - судді Череватої В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Каширної О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Арцизі Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Арцизька районна державна нотаріальна контора Одеської області про визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину і Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним Свідоцтва про право на спадщину за законом серії НАР № 540520 від 29.10.2015 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1370 та Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серії ЕКІ № 334333, індексний номер витягу 46530174, виданого державним нотаріусом Арцизької районної державної нотаріальної контори Панашенко І.П.; визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 6,18 га (а.с. 3 - 6).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина за законом. Так померла матір позивача була власником зазначеної земельної ділянки на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІ-ОД в„– 043218 від 15.02.2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів за № 150. На час смерті матері позивач була неповнолітньою та за ст. 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину, тому що від спадщини не відмовлялась.

10.05.2018 року позивач звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, що залишилася після смерті матері, однак отримати відповідне Свідоцтво про право на спадщину на зазначене майно не змогла через те, що до Арцизької державної нотаріальної контори Одеської області звернулася законний представник малолітньої доньки померлої ОСОБА_4 - ОСОБА_5 щодо видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом. Спадкова справа на майно померлої ОСОБА_3 була відкрита 06.05.2015 року і 29.10.2015 року було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 6,18 га на території Долинівської сільської ради Арцизького району Одеської області на доньку померлої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В той же день спадкова справа була закрита. Оскільки під час звернення до нотаріальної контори, законний представник малолітньої ОСОБА_4 - ОСОБА_5 не довела до відома нотаріуса про наявність іншої особи, яка являється спадкоємцем за законом і на час відкриття спадщини являлася неповнолітньою особою, вищевикладене й стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Череватій В.І.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст. ст. 128, 130, 131 ЦПК України.

Ухвалою суду від 24 вересня 2019 року провадження у справі відкрито (а.с. 23).

Ухвалою суду від 21 жовтня 2019 року, забезпечено докази у справі шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 6,18 га, що розташована на території Долинівської сільської ради Арцизького району Одеської області та належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серії НАР № 540520 та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серії ЕКІ № № 334333 від 29.10.2015 року (а.с. 30).

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, звернулась до суду з заявою про розгляд справи за її відсутності, згідно якій позов підтримала повністю та просила суд позов задовольнити у повному обсязі з підстав, зазначених у позові.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про час та місце його проведення сповіщена належним чином, звернулася до суду з заявою, в якій просила розглянути справу за її відсутності, згідно якій позовні вимоги не визнала та заперечувала проти задоволення позову.

Представник третьої особи - Арцизької державної нотаріальної контори Одеської області в судове засідання не з`явився, про час та місце його проведення сповіщений належним чином, звернувся до суду з заявою, в якій просив розглянути справу за його відсутності (а.с. 39).

Крім того, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року № 2 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції , роз`яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі Христов проти України , суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. У справі Bellet v. France, Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції, містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права .

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до копії Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 04.07.1996 року вбачається, що ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , у графі батько зазначено ОСОБА_7 , а у графі мати зазначено ОСОБА_3 (а.с. 8).

Факт зміни прізвища позивача з ОСОБА_8 на ОСОБА_8 підтверджується копією Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого Арцизьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції в Одеській області від 27.08.2016 року (а.с. 9).

Згідно копії Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 07.06.2017 року вбачається, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 10).

За життя ОСОБА_3 належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,18 га, розташована на території Долинівської сільської ради масив НОМЕР_5 ділянка № НОМЕР_6 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ІІ-ОД № 043218 від 15.02.2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів за № 150 (а.с. 12, 13).

Як вбачається з копії рішення виконкому Долинівської сільської ради Арцизького району Одеської області від 15 травня 2015 року № 12-2015 р., призначено опікуном ОСОБА_5 над малолітньою онукою ОСОБА_4 , у зв`язку з тим, що її мати померла, а батько вихованням дитини не займається, зловживає спиртними напоями, веде аморальний спосіб життя (а.с. 14).

В судовому засіданні судом була оглянута цивільна справа № 492/328/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Арцизької районної державної нотаріальної контори Одеської області, ОСОБА_2 про визнання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії незаконною та зобов`язання вчинити нотаріальну дію, в матеріалах якої наявна копія спадкової справи № 186/2015, заведеної 06.05.2015 року після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 .

В судовому засіданні встановлено, що позивач по наявній справі - ОСОБА_6 та відповідач - ОСОБА_4 являються дітьми ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Так, відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 від 12.06.2001 року вбачається, що ОСОБА_10 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , у графі батько зазначено ОСОБА_7 , а у графі мати зазначено ОСОБА_3 . З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 46530174 від 29.10.2015 року вбачається, що за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 6,18 га, розташованої на території Долинівської сільської ради Арцизького району Одеської області на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.10.2015 року № 1370. Відповідач по наявній справі змінила прізвище з ОСОБА_8 на ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_8 від 29.06.2019 року (а.с. 12, 89, 138 цивільної справи № 492/328/19).

Так, державним нотаріусом Арцизької районної державної нотаріальної контори Панашенком І.П. 06.05.2015 року була відкрита спадкова справа № 186/2015 за заявою законного представника малолітньої ОСОБА_10 - ОСОБА_5

10.05.2018 року позивач звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, що залишилася після смерті матері. Постановою державного нотаріуса Арцизької державної нотаріальної контори Одеської області від 10.05.2018 року № 875/02-14 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері, оскільки свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 6,18 гектарів на території Долинівської сільської ради масив 1 ділянка № НОМЕР_6 видано на доньку померлої ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 29.10.2015 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1370 (а.с. 11, 15).

Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 28 серпня 2019 року у с праві № 492/328/19, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Арцизької районної державної нотаріальної контори Одеської області, ОСОБА_2 про визнання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії незаконною та зобов`язання вчинити нотаріальну дію - відмовлено повністю, оскільки позивачем було обрано неналежний спосіб захисту цивільного права, який не сприятиме ефективному захисту її прав у випадку задоволення позову (а.с. 17 - 19).

Спадкові відносини регулюються Цивільним кодексом України, законами України від 2 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат", від 23 червня 2005 року N 2709-IV "Про міжнародне приватне право", іншими законами, а також прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

В силу ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Статті 15, 16 ЦК України визначають, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ст. ст. 1216 - 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Як передбачає ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Частиною 1 ст. 1222 ЦК України передбачено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

За змістом ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Здійснення права на спадкування визначено Главою 87 ЦК України.

29.10.2015 року державним нотаріусом Арцизької державної нотаріальної контори Одеської області Панашенком І.П. на ім`я ОСОБА_4 було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом серії НАР № 540520, зареєстроване в реєстрі за № 1370. Спадщина, на яку видане це Свідоцтво, складається з земельної ділянки площею 6,18 гектара в межах згідно з планом, розташованої на території Долинівської сільської ради Арцизького району Одеської області масив 1 ділянка № НОМЕР_6 , наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вказана земельна ділянка належала ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_4 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ - ОД № 043218, виданого на підставі рішення 16 сесії ХХІІІ скликання Долинівської сільської Ради народних депутатів Арцизького району Одеської області від 28 грудня 2000 року № 61, зареєстрованого 15 лютого 2001 року в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 150. Кадастровий номер земельної ділянки 5120482100:01:001:0522, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-5102305502015 від 05.10.2015 року (а.с. 11).

Проте законний представник малолітньої ОСОБА_12 - ОСОБА_5 повідомила нотаріусу недостовірну інформацію щодо кола спадкоємців під час оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_3 та не відобразила у своїй заяві до нотаріуса відомості про існування ще одного спадкоємця за законом, неповнолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка також є спадкоємцем першої черги.

За приписами ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Таким чином, згідно даної норми позивач та відповідач є спадкоємцями першої черги за законом, так як спадкодавець не залишила після себе заповіту, а інших спадкоємців, що прийняли спадщину або претендували б на неї не було.

Поняття права власності визначено у ст. 316 ЦК України, згідно з якою правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності, що полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у ст. 317 ЦК України.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Право власності на майно набувається, в тому числі і у порядку спадкування.

За змістом положень п. г ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови № 7 від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування роз`яснив, що відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У ст. 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

За змістом п. а ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Згідно з частинами 1, 3, 4, 5 статті 1268 Цивільного кодексу України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу він не заявив про відмову від неї.

При цьому, статтею 1267 ЦК України передбачено, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього кодексу, а також незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно із частиною 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Виходячи із даних положень законодавства, після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 спадкоємцями першої черги за законом були її діти - ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , які вважаються такими, що прийняли спадщину у відповідності до положень частини 4, 5 статті 1268 ЦК України.

Згідно зі статтею 1269 ЦК України заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 1296 ЦК України - спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування роз`яснено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно ст. 1297 ЦК України якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Згідно ст. 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 34 ч. 1 п. 3 Закону України Про нотаріат № 3425-ХІІ від 02.09.1993 року зі змінами (далі - Закон), однієї із дій, що вчиняють нотаріуси, є видача свідоцтва про право на спадщину.

Порядок вчинення вказаної нотаріальної дії регулюється ст. ст. 66 - 69 Закону, главою 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 (далі - Порядок).

З метою вчинення такої нотаріальної дії, як видача свідоцтва про право на спадщину нотаріус перевіряє факт смерті, час і місце відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна, заводить спадкову справу, перевіряючи наявність заведеної спадкової справи, видає свідоцтво про право на спадкове майно за законом чи за заповітом.

Відповідно до п. 1.12. гл. 10 Порядку, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця відповідно до статті 29 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої таким є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Якщо спадкодавець мав декілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця.

П. 1.13 гл. 10 Порядку вказано, що місце відкриття спадщини підтверджується: довідкою про реєстрацію/останнє місце проживання виконавчого органу сільської, селищної або міської ради, сільського голови (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради, або іншим документом, що може підтверджувати відповідний факт (копія актового запису про смерть, домова книга тощо). Місце відкриття спадщини не може підтверджуватись свідоцтвом про смерть.

Згідно п. 2.1, 2.2, 2.4, 2.7 гл. 10 Положення, спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми), серед інших, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину.

При заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. У разі підтвердження факту заведення спадкової справи іншим нотаріусом нотаріус відмовляє заявнику у прийнятті заяви (іншого документа) та роз`яснює право її подачі за місцезнаходженням цієї справи, а у разі потреби (неправильно визначено місце відкриття спадщини) витребуває цю справу для подальшого провадження. При встановленні факту одночасного відкриття декількох спадкових справ (наприклад, за місцем проживання спадкодавця і за місцезнаходженням спадкового майна), спадкові справи, відкриті з порушенням вимог статті 1221 ЦКУ, повинні бути передані за належністю нотаріусу, до компетенції якого входить ведення цієї спадкової справи.

Відповідно до п. 3.21, 3.22 гл. 10 Положення, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє наявність підстав для закликання до спадкування за законом осіб, які подали заяви про видачу свідоцтва. Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, повний витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копії актових записів, копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена. Для спадкоємця, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, заява про видачу свідоцтва про право на спадщину є первинним документом, на підставі якого заводиться спадкова справа. При цьому нотаріус має виконати всі дії, які передбачені цим Порядком. Свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку (п. 4.1, 4.2, 4.10., 4.11, 4.12, 4.14, 4.15, 4.18 гл. 10 Положення).

Тобто нотаріус при видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом мав з`ясувати повні відомості щодо кола спадкоємців, в тому числі тих, які були неповнолітніми на момент відкриття спадщини і проживали на момент смерті із спадкодавцем та вважаються такими, що прийняли спадщину, а саме отримати достовірні відомості щодо наявності у спадкодавця неповнолітньої дитини - ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Проте при видачі оскаржуваного Свідоцтва про право на спадщину від 29.10.2015 року, яке видано на ім`я ОСОБА_4 на всю частину майна спадкодавця, державним нотаріусом безпідставно не було встановлено повного кола спадкоємців та не враховано спадкових прав ОСОБА_1 , яка, будучи неповнолітньою на момент відкриття спадщини та мешкаючи разом із спадкодавцем, вважається такою, що прийняла спадщину, а відтак за відсутності нотаріально посвідченої відмови від спадщини має право на спадкування після смерті своєї матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 .

З урахуванням цього частка відповідача ОСОБА_12 у спадковому майні була завищена, чим порушено спадкові права позивача.

Згідно ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Так, серед підстав визнання свідоцтва недійсним дана стаття прямо називає лише відсутність права спадкування у особи, на ім`я якої було видане свідоцтво (наприклад, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, які давали б їй підстави для закликання до спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване).

Проте свідоцтво може бути визнане недійсним також в інших випадках, встановлених законом, що дозволяє стверджувати про те, що перелік підстав визнання свідоцтва недійсним не є вичерпним і може бути розширений шляхом аналізу й тлумачення інших норм спадкового права. Зокрема, підставами для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним може бути оформлення його неуповноваженою на те посадовою особою; оформлення не за місцем відкриття спадщини; недодержання встановленої законом форми свідоцтва; видача свідоцтва, якщо серед імовірних спадкоємців за законом або заповітом є ненароджена дитина спадкодавця, зачата за його життя тощо.

При цьому, свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду.

В п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року Про судову практику у справах про спадкування вказано, що відповідно до статті 1301 ЦК свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Отже, видавши 29.10.2015 року Свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 на цілу земельну ділянку площею 6,18 гектарів, лише на ОСОБА_12 , нотаріус не дотримався вимог статті ст. 1261 ЦК України та права неповнолітньої доньки померлої, яка відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину у встановлений законом строк та має право на відповідну частку, а саме на 1/2 частину спадкового майна.

Аналізуючи викладене, суд приходить до переконання, що право позивача ОСОБА_1 підлягає судовому захисту шляхом визнання Свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.10.2015 року, яке зареєстроване в реєстрі за № 1370, видане державним нотаріусом Арцизької державної нотаріальної контори Одеської області Панашенко І.П. частково недійсним, а саме в 1/2 частині та визнання за нею права на відповідну частину спадкового майна, оскільки дане Свідоцтво про право на спадщину було видано ОСОБА_4 з порушенням права іншого спадкоємця.

Разом з тим, спірне Свідоцтво про право на спадщину має бути визнане недійсним саме частково, оскільки відповідач ОСОБА_12 як спадкоємець першої черги за законом прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_3 у розмірі 1/1 частини спадкового майна та набула права власності на таке майно у порядку спадкування, а тому має право на отримання Свідоцтва про право на спадщину щодо спадкового майна (1/2 його частини).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень , державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 1 та ч. 2 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень , передбачено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно є обов`язковою. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно ч. 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, у разі визнання згідно рішення суду недійсним свідоцтва про право на спадщину (визнання частково недійсним такого свідоцтва), на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності спадкоємця на успадковане нерухоме майно, нотаріус - державний реєстратор вносить до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права. Тобто, вимога про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, є похідною від скасування документу, на підставі якого було проведено державну реєстрацію права власності.

Друга позовна вимога підлягає до задоволення, за позивачем слід визнати право власності на 1/2 частину спадкової земельної ділянки у порядку спадкування за законом після померлої матері.

Вирішуючи справу по суті позовних вимог, суд виходив з положень ст. ст. 76 - 81 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі , під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 2 ст. 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі Ващенко проти України від 26 червня 2008 року, принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Арцизька районна державна нотаріальна контора Одеської області про визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину і Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки, в межах заявлених позивачем вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, відповідно до задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 16, 1269, 1300, 1301 ЦК України, Законом України Про нотаріат , ст. ст. 12, 13, 76 - 81, 141, 263 - 265, 267, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Арцизька районна державна нотаріальна контора Одеської області про визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину і Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки - задовольнити повністю.

Визнати частково недійсними Свідоцтво про право на спадщину за законом серії НАР № 540520 від 29 жовтня 2015 року, зареєстроване в реєстрі за № 1370, видане державним нотаріусом Арцизької районної державної нотаріальної контори Одеської області Панашенко І.П. на ім`я ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_9 про успадкування земельної ділянки площею 6,18 гектара в межах згідно з планом, розташованої на території Долинівської сільської ради Арцизького району Одеської області масив 1 ділянка № НОМЕР_6 , наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_4 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ОД № 043218, виданого на підставі рішення 16 сесії ХХІІІ скликання Долинівської сільської ради народних депутатів Арцизького району Одеської області від 28 грудня 2000 року № 61, зареєстрованого 15 лютого 2001 року в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 150. Кадастровий номер земельної ділянки 5120482100:01:001:0522, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-5102305502015 від 05.10.2015 року та Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серії ЕКІ № 334333, індексний номер витягу 46530174 від 29 жовтня 2015 року, виданого державним нотаріусом Арцизької районної державної нотаріальної контори Одеської області Панашенко І.П.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП: НОМЕР_10 ) в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , 1977 року народження, померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на 1/2 частину спадкового майна, яке складається з земельної ділянки площею 6,18 гектарів в межах згідно з планом, розташованої на території Долинівської сільської ради Арцизького району Одеської області масив 1 ділянка № НОМЕР_6 , наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала спадкодавцю ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_4 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ОД № 043218, виданого на підставі рішення 16 сесії ХХІІІ скликання Долинівської сільської ради народних депутатів Арцизького району Одеської області від 28 грудня 2000 року № 61, зареєстрованого 15 лютого 2001 року в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 150.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір по справі у розмірі 1 771 (одна тисяча сімсот сімдесят одна) гривня 67 копійок.

Заходи забезпечення позову відповідно до ухвали Арцизького районного суду Одеської області від 21 жовтня 2019 року у вигляді арешту на земельну ділянку площею 6,18 га, що розташована на території Долинівської сільської ради Арцизького району Одеської області та належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом серії НАР № 540520 та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серії ЕКІ № 334333 від 29.10.2015 року - скасувати.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Арцизький районний суд Одеської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 10 грудня 2019 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП: НОМЕР_10 ), місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Арцизька районна державна нотаріальна контора, (код ЄДРПОУ: 02899619), місцезнаходження: Одеська область, м. Арциз, вул. Будівельників, буд. 15-Б.

СУДДЯ

Арцизького районного суду В.І. Черевата

Одеської області