Постанова

від 11.12.2019 по справі 200/9611/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2019 року справа №200/9611/19-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., за участю секретаря судового засідання - Тішевського В.В., представника позивача - адвоката - ОСОБА_1, представника відповідача - Цирі С.М., діючих за довіреностями, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ларисса на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 року у справі № 200/9611/19-а (головуючий суддя І інстанції - Арестова Л.В.), складене в повному обсязі 07 жовтня 2019 року в м. Слов`янськ Донецької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ларисса до Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

31 липня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Ларисса звернулось до суду з позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправним наказу Міністерства юстиції України від 26.04.2019 № 1513/7 "Про відмову у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларисса" від 19.03.2019 без розгляду по суті" протиправним та зобов`язання розглянути скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларисса" від 19.03.2019 по суті (а.с. 4-7).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 року відмовлено у задоволені позовних вимог (а.с. 136-138).

Не погодившись із судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Ларисса подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що при засвідченні копій документів ОСОБА_1 не вказав напис представник або адвокат , оскільки не займає посаду на товаристві та жоден нормативно-правовий акт не вимагає цього.

Вважає, що суд першої інстанції своїм рішенням фактично доповнив новими вимогами правила посвідчення копій документів встановлені Національним стандартом України Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003 та Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 N 1000/5 (а.с. 142-144).

Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, наполягав на тому, що рішення суду першої інстанції прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 19.03.2019 від ТОВ "Ларисса" на адресу відповідача за підписом представника ОСОБА_1 направлена скарга на дії державного реєстратора Трофименко Ольги Олегівни (КП "Інформаційно-реєстраційний центр" Званівської сільської Ради, Донецька область) про проведення перевірки правомірності рішення державного реєстратора Трофименко Ольги Олегівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45609194 від 20.02.2019, та скасування зазначеного рішення реєстратора Трофименко Ольги Олегівни про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: нежитлові будівлі та споруди АГЗП (автомобільний газозаправний пункт) за адресою: АДРЕСА_1 , за фізичною особою ОСОБА_2 (а.с. 12-81). .

До скарги додана довіреність № 19 від 18.03.2019 видана ТОВ "Ларисса" громадянину ОСОБА_1 із зазначенням адреси реєстрації, адреси місця роботи та паспортних даних представника (а.с. 16-17). 26.04.2019 року Міністерством юстиції України прийнято Наказ № 1513/7 яким вирішено відмовити у задоволені скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Ларисса від 19.03.2019 без розгляду її по суті у зв`язку з тим, що скарга оформлена без дотримання вимог ч. 5 ст. 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , оскільки додані до скарги копії документі не засвідчені в установленому порядку (а.с. 10), про що повідомлено позивача листом від 26.04.2019 № 10154-33-19/19.2.1 (а.с. 9).

Не погоджуючись з вищевказаним питанням та не розглядом скарги по суті, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що додані до скарги документи не були засвідчені належним чином, відтак вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції, з наступних підстав.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Територіальний орган Міністерства юстиції України розглядає скарги щодо державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, які здійснюють діяльність у межах території, на якій діє відповідний територіальний орган.

Згідно ч. 5 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:

1) повне найменування (ім`я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім`я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;

2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується;

3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника;

4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.

До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

Скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.

Якщо скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав подається представником скаржника, до скарги додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

Пункт 1 частини 8 зазначеної статті зобов`язує Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляти у задоволенні скарги, якщо скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Як вбачається зі спірного наказу підставою для відмови у задоволені скарги Товариства без її розгляду по суті слугувало те, що скарга оформлена без дотримання вимог ч. 5 ст. 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , додані до скарги копії документі не засвідчені в установленому порядку (.с. 10).

При цьому, з аналізу Висновку комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації за результатами розгляду скарги товариства, слідує, що засвідчені копії документів додані до скарги не містить посади особи, яка їх засвідчила (а.с. 132-133).

З матеріалів справи вбачається, що 19.03.2019 від ТОВ "Ларисса" на адресу відповідача за підписом представника ОСОБА_1 направлена скарга на дії державного реєстратора Трофименко Ольги Олегівни (КП "Інформаційно-реєстраційний центр" Званівської сільської Ради, Донецька область) про проведення перевірки правомірності рішення державного реєстратора Трофименко Ольги Олегівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45609194 від 20.02.2019, та скасування зазначеного рішення реєстратора Трофименко Ольги Олегівни про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: нежитлові будівлі та споруди АГЗП (автомобільний газозаправний пункт) за адресою: АДРЕСА_1 , за фізичною особою ОСОБА_2 (а.с. 12-15).

До скарги додана довіреність № 19 від 18.03.2019 видана ТОВ "Ларисса" громадянину ОСОБА_1 із зазначенням адреси реєстрації, адреси місця роботи та паспортних даних представника . В довіреності зазначено, що вона надана на підставі договору про надання правової допомоги від 30.11.2018 року №8/18, однако не вказано, що видана ОСОБА_1 як адвокату (а.с. 16-17). Згідно п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно статті 26 вказаного Закону, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.

Довіреність на ім`я ОСОБА_1 не вказує на те, що останній є адвокатом, відтак, ним належним чином не підтверджено, що на час звернення зі скаргою до відповідача, йому делеговано повноваження здійснювати дії за наданою йому довіреністю від Товариства саме у якості адвоката. Договору про надання правової допомоги чи ордер матеріали справи не містять.

Враховуючи те, що представник позивача ОСОБА_1 при поданні скарги діяв не як фізична особа від свого імені, а саме як фізична особа - представник ТОВ "Ларисса" за довіреністю, відтак на нього розповсюджуються вимоги Наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55, яким затверджено Національний стандарт України Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003 (далі - Стандарт) та Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 N 1000/5 (далі - Правила N 1000/5), інструкції з діловодства в окремих органах державної влади (місцевого самоврядування).

Відповідно до пункту 1 Правил N 1000/5 ці Правила встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі - установи). Ці Правила є нормативно-правовим актом, обов`язковим для виконання всіма установами.

Відповідно до пунктів 1, 2, 8 глави 10 розділу II Правил N 1000/5 порядок виготовлення, засвідчення та видавання копій документів визначається інструкцією з діловодства установи. Установа має право засвідчувати копії документів, що створюються в ній, за винятком копій документів, які відповідно до законодавства потребують засвідчення в нотаріальному порядку.

Копія набуває юридичної сили лише в разі її засвідчення в установленому порядку.

Напис про засвідчення копії складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, дати засвідчення копії.

Напис про засвідчення копії скріплюється відбитком печатки відповідного структурного підрозділу установи або печатки "Для копій".

У випадках, визначених законодавством, копії документів засвідчуються відбитком печатки установи.

На лицьовому боці у верхньому правому куті першого аркуша документа проставляється відмітка "Копія".

Зазначеній нормі кореспондують вимоги пункту 5.27 ДСТУ 4163-2003.

Дотримання наведеного державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності є необхідним під час засвідчення копій документів.

З аналізу скарги та доданих до неї документів слідує, що вона підписана, а копії документів засвідчені ОСОБА_1 , відтак вищезгаданим вимогам не відповідає, а саме: відсутня назва посади позивача, напис про засвідчення копії не скріплено відбитком печатки відповідного структурного підрозділу установи або печатки Для копій чи відбитком печатки установи, не проставлено відмітку у верхньому правому куті першого аркуша документів "Копія".

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем не дотримані вимоги щодо засвідчення копій документів доданих до скарги, відтак, висновок відповідача щодо необхідності відмови у задоволені скарги без її розгляду є правомірним, а спірний наказ є таким, що не підлягає скасуванню.

З врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо необхідності відмови у задоволені позовних вимог.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в справі Золотас проти Греції стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі Капітал Банк АД проти Болгарії (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ларисса - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 року у справі № 200/9611/19-а - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 11 грудня 2019 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 грудня 2019 року.

Судді Т.Г.Арабей

І.В. Геращенко

Г.М. Міронова