Постанова

від 09.12.2019 по справі 580/1411/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1411/19 Суддя (судді) першої інстанції: Бабич А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання Головченко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року (повний текст рішення складено 09 серпня 2019 року) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, в якому(з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) просив визнати протиправними та скасувати:

- рішення від 29.01.2019 №0001141303 про застосування штрафних санкцій в сумі 35665,48 грн. за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

- вимогу від 29.01.2017 №Ф-0001131303 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 194794,68грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 29.01.2017 №0001101303 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) в розмірі 348121,35грн. (278497,08грн. - основний платіж і 69624,27грн. - штрафна санкція);

- податкове повідомлення-рішення від 29.01.2017 №0001111303 про збільшення грошового зобов`язання з військового збору на суму28087,55грн.( основне зобов`язання - 22470,04грн., штраф - 5617,51грн.);

- податкове повідомлення-рішення від 29.01.2017№0001121303 про зменшення від`ємного значення суми податку н а додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 17650,00грн. за грудень 2017року;

- податкове повідомлення-рішення від 29.01.2017№0001161303 про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки в розмірі 28304,7грн.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити у повному обсязі. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та надано невірну юридичну оцінку фактичним обставинам, що мають значення для справи.

Зокрема, в обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказує, що позивачем правомірно віднесено витрати з придбання сідельних тягачів та напівпричепів цистерн, запасних частин, спеціального пального для роботи у зимовий період, мобільних телефонів для обслуговування офісу, процентів за овердрафтом до витрат, оскільки матеріалами справи підтверджується факт використання таких у господарській діяльності.

Відповідач, будучі належним чином повідомлений про день, час та місце судового розгляду справи, явку свого представника в судове засідання 09 грудня 2019 року не забезпечив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу від 24.10.2018 № 2063 та направлень, відповідно до плану - графіку проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на 2018 рік посадові особи відповідача провели документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 до31.12.2017, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 до 31.12.2017.

За результатами перевірки складено акт від 18.12.18 № 619/23-00-13-0214/2631301770, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог:

- п.177.2, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено суму податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, яка підлягала сплаті до бюджету, всього у розмірі в розмірі 278497,08 грн.: за 2015 рік на суму 127256,62грн., за 2016 рік - 19257,10 грн., за 2017 рік - на суму 131983,36 грн.;

- підп. 1.2 п. 1 ст. 7 та абз. 3 п. 8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.10.2010 №2464-VI (далі - ЗУ №2464-VI), в результаті чого занижено суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування всього у розмірі 194794,68грн.: за 2015 рік на суму 69111,80 грн., за 2016 рік на суму 23536,49 грн., за 2017 рік на суму 102146,40грн.;

- п.198.5 ст.198, п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого завищено залишок від`ємного значення з податку на додану вартість в сумі 17650 грн., у тому числі за грудень 2017року на суму 17650 грн.;

- п.1 ч.1 ст.4, п.1 ч.2 ст.6, ч.5 ст. 8 ЗУ №2464-VI;

- ст.ст.163, 168, 161 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" ПК України, внаслідок чого занижений військовий збір від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 22470,04 грн.: за 2015року на суму 9866,66 грн., за 2016 рік на суму 1604,76 грн., за 2017 рік на суму 10998,62 грн.;

- пункту 2.6 глави 2 постанови Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за №40/10320 (зі змінами та доповненнями).

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 29.01.2019 наступні рішення:

- Рішення № 0001141303 про застосування штрафних санкцій з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 35665,48грн.;

- вимогу №Ф-0001131303 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 194794,68грн.;

- податкове повідомлення-рішення №0001101303 - про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 348121,35грн. (278497,08грн. - основний платіж і 69624,27грн. - штрафна санкція);

- податкове повідомлення-рішення №0001111303 - про збільшення грошового зобов`язання з військового збору на суму 28087,55грн. (основне зобов`язання - 22470,04грн., штраф - 5617,51грн.);

- податкове повідомлення-рішення №0001121303 - про зменшення від`ємного значення суми ПДВ у розмірі 17650,00грн. за грудень 2017року;

- податкове повідомлення-рішення №0001161303 - про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки в розмірі 28304,7грн.

Вважаючи такі рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області протиправними , позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що доводи відповідача про завищення позивачем витрат за 2015-2017роки на відповідні суми коштів є підтвердженими та обґрунтованими, дораховуючи основну суму зобов`язань з ПДФО відповідач діяв з дотриманням меж, порядку та способу, визначених законом.

Окрім того, суд першої інстанції вважав, що оскільки висновок відповідача про завищення залишку від`ємного значення ПДВ, що виникло в грудні 2017року, внаслідок завищення позивачем податкового кредиту, стосувався спірних операцій, які не відносилися до господарської діяльності позивача, то відповідно податкове повідомлення-рішення щодо спірних відносин також є правомірним.

Також, суд першої інстанції вказував, що оскільки факт несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів підтверджено, то відповідне спірне податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем з дотриманням вимог закону.

Даючи правову оцінку викладеним справи, колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0001101303 , яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, колегія суддів зазначає про таке.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що перевіркою правильності визначення вартості документально підтверджених витрат, пов`язаних із здійсненням діяльності, відображених в податкових деклараціях та додатках Ф4/ Ф2 до декларацій, встановлено завищення суми витрат, визначеної під час перевірки в розмірі 1498001,96 грн., в т.ч. за 2015 рік на суму 657777,17 грн., за 2016 рік на суму 106983,93грн., за 2017 рік на суму 733240,86 грн.

Такі висновки податкового органу ґрунтуються на твердженнях щодо правочинів позивача у 2015 році з придбання товарів з наступними контрагентами: ТОВ "ГЛОРІ-ВІН" (ЄДРПОУ 38912553) - напівпричіп-цистерна на суму 86666,67 грн. (без ПДВ); ТОВ "НРП" (ЄДРПОУ 36469918) - смартфон Samsung Galaxy S6 на суму 16666,67 грн. (без ПДВ); ПП "СТАР КАР" (ЄДРПОУ 37489652) - сідельний тягач DAF на суму 179166,67 грн. (без ПДВ); ТОВ "ТТСК МЕРИДІАН" (ЄДРПОУ 39072549) - сідельний тягач DAF на суму 208333,33 грн. (без ПДВ); ТОВ "ТТСК МЕРИДІАН" (ЄДРПОУ 39072549) - напівпричіп цистерна на суму 141666,66 грн. (без ПДВ); ТОВ "ПОМЕРАНЧ"(ЄДРПОУ 39567359) - мобільний телефон на суму 3999,17 грн. (без ПДВ).

Спірні витрати 2016 року стосувалися включення позивачем в "інші витрати" сплачених податків: акцизного податку в розмірі 94760,74 грн., земельного податку в розмірі 1938,13 грн., ПДФО в розмірі 6420 грн.,- а також нарахованих відсотків згідно з кредитним договором в розмірі 2365,06 грн., обслуговування лiмiту овердрафту в розмірі 1500 грн.

Спірними витратами 2017 року згідно з даними Акту є включені до них позивачем сплачених податків: акцизного в розмірі 8746 грн., земельного у розмірі 2054,42 грн.,- а також сплачені нараховані банком відсотки згідно з кредитним договором у розмірі 5495,56грн. та за обслуговування лiмiту овердрафту в розмірі 1500 грн., операції, що не відносяться до господарської діяльності позивача з ТОВ "ЧЕРКАСИАГРОСФЕРА" (ЄДРПОУ 36391323) з приводу придбання палива для реактивних двигунів ТС-1 на суму 61000 грн. (без ПДВ), котла на суму 8700 грн. (без ПДВ), запчастин (згідно актів списання) суму 645744,88 (без ПДВ).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Об`єктом оподаткування резидента відповідно до п.163.1 ст.163 ПК України є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Базою оподаткування згідно з п.164.1 ст.164 ПК України є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, визначено статтею 177 ПК України.

Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Зокрема, згідно з п.177.2 ст.177 ПК України його об`єктом оподаткування є чистий оподаткований дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Отже, включенню підлягають не всі види витрат, а лише ті, які безпосередньо пов`язані з господарською діяльністю ФОП.

Таким чином, головним до формування витрат фізичної особи-підприємця є те, що всі витрати повинні відповідати переліку, наведеному в пункті 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, бути пов`язаними із господарською діяльністю, тобто пов`язаними з отриманням доходу (виручки), бути фактично понесеними та документально підтвердженими.

При цьому, пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України встановлено вичерпний перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів підприємця.

Так, приписами пункту 177.4 статті 177 ПК України (в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи , який набрав чинності з 01 січня 2015 року) визначено перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, а саме:

- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (підпункт 177.4.1);

- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством (підпункт 177.4.2);

- суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом (підпункт 177.4.3);

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (підпункт 177.4.4).

В подальшому до вказаної статті Законом України від 21.12.2016 №1797-VIII внесено зміни та відповідно до підп.177.4.3 п.177.4 ст.177 ПК України до такого виду витрат додатково віднесено: суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця.

Відтак, зазначені переліки не містять витрат по сплаті відсотків при укладенні кредитних договорів з банками для потреб фінансово-господарської діяльності фізичної особи-підприємця.

Разом з тим, згідно з частиною першою ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 6 частини першої ст. 4 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг фінансовою послугою вважається, зокрема, надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Тобто, надання банком грошових коштів в кредит є фінансовою послугою, а сплата банку процентів за користування кредитними коштами є платою за надані послуги з кредитування.

Оскільки, послуги з надання грошових коштів в кредит позивач отримував від ПАТ Райффайзен Банк Аваль з метою використання цих послуг у власній господарській діяльності, сплачену за такі послуги плату у вигляді відсотків за користування кредитними коштами, то колегія суддів вважає, що позивач правомірно на підставі п. 177.2 та пп. 177.4.4 п. 177.4 ст. 177 ПК України включив до своїх витрат, безпосередньо пов`язаних з господарською діяльністю, у тому числі за 2016 рік: сплати нарахованих відсотків згідно кредитного договору в розмірі 2356,06 грн.; обслуговування ліміту овердрафту в розмірі 1500; за 2017 рік: сплати нарахованих відсотків згідно кредитного договору в розмірі 5495,56 грн. та обслуговування ліміту овердрафту - 1500 грн.

Враховуючи те, що зазначені суми правомірно віднесені позивачем до складу витрат, колегія суддів доходить висновку про те, що податкове повідомлення - рішення № №0001101303 в наведеній частині суперечить п. 177.2, пп. 177.4.4 п. 177.4 ст. 177 ПК України.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу, що не підлягають включенню до витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходу суми сплаченого позивачем акцизного податку. Разом з тим, зі змісту акту перевірки вбачається, що такі витрати включені позивачем в "інші витрати".

Щодо включення до витрат як безпосередньо пов`язаних з отриманням доходу позивачем суми сплачених на придбання наступних товарів: напівпричіп-цистерна на суму 86666,67 грн. смартфон Samsung Galaxy S6 на суму 16666,67 грн. сідельний тягач DAF на суму 179166,67 грн.; сідельний тягач DAF на суму 208333,33 грн.; напівпричіп цистерна на суму 141666,66 грн. ; мобільний телефон на суму 3999,17 грн., колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України, не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.

Зазначені у цій статті підприємці відповідно до підп.177.4.6.п.177.4 ст.177 ПК України мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають:

витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів;

витрати на самостійне виготовлення основних засобів.

Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на: проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів; ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості).

Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.

Отже, враховуючи вимоги пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України, фізична особа-підприємець не має права зменшувати оподатковуваний дохід на суму амортизаційних відрахувань по визначених у пп. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 цього Кодексу основних засобах подвійного призначення.

Разом з тим, фізична особа-підприємець, яка перебуває на загальній системі оподаткування вправі відносити до складу витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, вартість матеріалів, комплектуючих виробів, запасних частин та інших матеріалів, а також витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів.

Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 25.09.2003, коди КВЕД: технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; оптова торгівля деталями та приладдям для транспортних засобів (основний), роздрібна торгівля деталями та приладдям для транспортних засобів; оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; оптова торгівля хімічними продуктами; роздрібна торгівля пальним; вантажний автомобільний транспорт; надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; надання в оренду вантажних автомобілів.

Позивачем за спірний період надавались послуги перевезення вантажів, транспортними засобами, які він використовував у підприємницькій діяльності.

Судом першої інстанції встановлено, що придбані автомобілі згідно з даними свідоцтв про їх реєстрацію реєструвалися на позивача, як фізичну особу-підприємця, напівпричепи - як на фізичну особу.

Суд першої інстанції в цій частині вважав, що наявність свідоцтв і дозволів, видів діяльності позивача не є достатніми для висновку про використання вказаних транспортних засобів позивачем у власній господарській діяльності протягом визначеного періоду.

Відповідно до п.6 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затвердженого постановою КМ України № 1388 від 07.09.1998р., передбачено реєстрацію транспортних засобів лише за юридичними або фізичними особами, через що у свідоцтвах про реєстрацію транспортних засобів не може зазначатися як їх власник суб`єкт господарювання-фізична особа.

Відтак, колегія суддів вважає, що реєстрація транспортного засобу на фізичну особу не є визначальною обставиною, яка може свідчити про його придбання без мети використання цією фізичною особою у межах власної господарської діяльності.

Разом з тим, можливе включення сум витрат, які безпосередньо пов`язані з господарською діяльністю, у зв`язку з придбанням транспортних засобів (тягачів, причепів, напівпричепів), за умови використання таких транспортних засобів у межах їх господарської діяльності та наявності належним чином документального оформлення та підтвердження відповідних витрат і відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку.

Колегія суддів зауважує, що у Акті перевірки не встановлено того, що мав місце факт будь-якого іншого використання позивачем таких транспортних засобів. Доводи контролюючого органу про можливе використання цього транспортного засобу поза межами господарської діяльності позивача є необґрунтованими.

При цьому, чинним законодавством не передбачено відокремлення майна, яке використовується фізичною особою-підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, від усього належного такій фізичній особі майна.

Також, позивачем до складу витрат за 2017 рік віднесено витрати від ТОВ ЧЕРКАСИАГРОСФЕРА на придбання палива для реактивних двигунів ТС - 1 на суму 61 000, 00 грн., котлу на суму 8700,00 грн. та запчастин на суму 645,744,88 грн.

В обґрунтування правомірності включення до витрат на придбання запасних частин, позивач вказує, що такі використовувалися для заміни і підтримання у робочому стані напівпричепів та поліпшення сідельних тягачів.

На підтвердження факту використання в господарській діяльності вказаних запасних частин позивачем долучено відповідні документи до матеріалів справи, зокрема акти списання, при цьому факт купівлі та використання вказаних матеріалів не заперечувався податковим органом.

Натомість, із змісту Акта вбачається, що висновки контролюючого органу про допущені позивачем в цій частині порушення ґрунтуються на пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України, а саме, що такі запчастини були призначені для обслуговування основних засобів подвійного призначення, а тому не включаються до складу витрат підприємця.

Статтею 1 Закону України Про автомобільний транспорт визначено, що:

- автомобіль - колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт;

- автомобільний транспортний засіб - колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб);

- автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів;

- напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.

Отже, напівпричіп за своєю конструкцією призначений для використання з сідловим тягачем і частина повної маси якого передається на цей тягач через сідлово-зчіпний пристрій. Напівпричіп призначений для з`єднання з автомобілем таким чином, щоб його частина обпиралась на автомобіль і останній ніс на собі значну частину ваги напівпричепа та ваги його вантажу.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 сідловий тягач - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.

Наразі, колегія суддів зауважує, що Податковий кодекс України не містить визначення терміну основні засоби подвійного призначення .

Натомість, податковий орган, за явної невизначеності такого терміну як основні засоби подвійного призначення , вважав, що транспортні засоби, які позивач використовує у своїй підприємницькій діяльності, є основними засобами подвійного призначення тобто вказані транспортні засоби є вантажними автомобілями.

При цьому, аналіз пп. 177.4.5. та пп. 177.4.6. п. 177.4 ст. 177 ПК України дає підстави дійти висновку, що вантажний автомобіль не обов`язково є основним засобом подвійного призначення, а лише вказують на те, що не можуть бути включені до складу витрат підприємця витрати на придбання та утримання тих вантажних автомобілів, які є основними засобами саме подвійного призначення.

Згідно з пп. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 ПК України, податкове законодавство України ґрунтується на такому принципі, як презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

А тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновків про те, що сідловий тягач та напівпричіп відносяться до вантажних автомобілів у розумінні Податкового кодексу України.

Наразі, розмір витрат понесених позивачем на придбання запасних частин в розмірі 645,744,88 грн., факт використання напівпричепів та сідловин тягачів в господарській діяльності, податковим органом не заперечується.

Відповідно висновки податкового органу в наведеній частині також суперечить ст. 177 ПК України.

Також, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що пов`язаність витрат позивача на придбання смартфону, телефону, котла, палива для реактивних двигунів із господарською діяльністю позивачем не доведена.

Так, позивач у грудні 2017 року придбав у ТОВ Черкасиагросфера паливо ТС -1 на суму 61 000,00 грн. В обґрунтування використання зазначеного палива у господарській діяльності позивач про використання такого для поліпшення якості дизельного пального в зимовий період у вигляді добавки до дизельного пального для заправки автотранспорту. Факт використання пального підтверджується наявними в матеріалах справи актами списання.

Колегія суддів вважає прийнятними такі доводи позивача, а посилання податкового органу щодо використання, у відповідності до ДСТУ, палива ТС-1 лише для повітряно-реактивних та турбореактивних авіаційних двигунів необґрунтованими, оскільки зазначене не свідчить про неможливість використання палива у діяльності позивача.

Також, колегія суддів погоджується із включенням до витрати сум придбання мобільних телефонів та котлу, оскільки хоча використання останніх і не створює конкретних матеріальних результатів, однак використовується для організації господарської діяльності, поліпшення її результатів.

Зазначені доводи податковим органом не спростовано.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення №0001101303 від 29.01.2019 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню у повному обсязі.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0001121303 про зменшення від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 17650,00 грн. за грудень 2017року та .

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Відповідно до п. 189.1 ст. 189 Податкового кодексу України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Приписами пп. г п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Щодо висновків податкового органу про те, що позивачем включено до податкового кредиту податкові накладні на загальну суму податку на додану вартість 12 200 грн., які не відносяться до господарської діяльності з номенклатурою товару паливо для реактивних двигунів ТС -1, колегія суддів надавала оцінку спірному питанню та визнала такі доводи необґрунтованими.

Також, податковий орган вказує, що позивачем не нараховано податкове зобов`язання від реалізації авто, а саме : напівпричіп Н/ПР Цистерна СА 2131 ХР та ПП KROLL Сідловий тягач - Е СА 8550 ВВ , DAF 85 СF 85.430.

Разом з тим, такі доводи контролюючого органу є безпідставними, оскільки мала місце перереєстрація транспортних засобів, а не продаж транспортних засобів, відповідно будь-які податкові зобов`язання у позивача відсутні.

Відтак, податкове повідомлення-рішення №0001121303 про зменшення від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 17650,00 грн. за грудень 2017року є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування рішення №0001141303 про застосування штрафних санкцій з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 35 665,48грн. та вимоги №Ф-0001131303 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 194 794,68грн., колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов`язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача.

Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.

Оскільки, єдиний соціальний внесок сплачується, виходячи із суми доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, заниження такого доходу спричиняє не сплату єдиного соціального внеску до бюджету у встановленому розмірі.

Частина перша статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає, що Рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновки про заниження єдиного соціального внеску зроблені відповідачем, зокрема, внаслідок висновків про заниження оподатковуваного доходу фізичної особи-підприємця, описаних вище.

Враховуючи встановлення судом апеляційної інстанції дотримання позивачем вимог в частині визначення сум оподатковуваного доходу фізичної особи-підприємця, колегія суддів вважає, що вимога №Ф-0001131303 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в цій частині, є неправомірною та підлягає скасуванню.

До суми боргу, вказаній у оскаржуваній вимозі віднесена і сума єдиного внеску за січень, березень 2017 на загальну суму 2391,64 грн.

Так, відповідно до Акту перевірки позивач, як страхувальник, у звітності за січень та березень 2017 року занизив додаткову базу нарахування єдиного внеску, що виправлено у травні 2017 року у зв`язку з самостійно виявленими помилками загальною сумою 10871,08 грн.: у січні щодо ОСОБА_2 ( НОМЕР_3 ) додаткова база - 1351,2 грн., ОСОБА_3 ( НОМЕР_4 ) додаткова база - 1363 грн., ОСОБА_4 ( НОМЕР_5 ) додаткова база - 1405,87 грн., ОСОБА_5 ( НОМЕР_6 ) додаткова база - 1361,32 грн., ОСОБА_6 ( НОМЕР_7 ) додаткова база - 1350,18 грн., ОСОБА_7 ( НОМЕР_8 ) додаткова база - 379,62 грн., ОСОБА_8 ( НОМЕР_9 ) додаткова база - 454,59 грн., ОСОБА_8 ( НОМЕР_10 ) додаткова база - 619,59 грн., ОСОБА_9 ( НОМЕР_11 ) додаткова база - 782,53 грн., ОСОБА_10 ( НОМЕР_12 )додаткова база - 450,87 грн., ОСОБА_11 ( НОМЕР_13 ) - 437,99 грн., у березні 2017 року по ОСОБА_2 ( НОМЕР_3 ) додаткова база - 594,22 грн., та ОСОБА_9 ( НОМЕР_11 ) додаткова база - 320,10 грн.

А тому, податковий орган вважав, що позивачем порушено норми ч.5 ст.8 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , що призвело до заниження єдиного внеску за січень, березень 2017 на загальну суму 2391,64.

Так, відповідно до ч.5 ст.8 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід,сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Разом з тим, допущена помилка у звітності, в даному випадку, не є податковим правопорушенням, а інакше б, позивач змушений сплачувати податки двічі за один і той самий період, що не відповідає завданням та принципам податкового законодавства, з урахуванням того, що платник податків не ухилявся від їх сплати.

Згідно з частиною одинадцятою статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування передбачено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції:

- за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум;

- за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Відповідно і рішення №0001141303 про застосування штрафних санкцій з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 35 665,48грн. є неправомірним та підлягає скасуванню.

Окрім того, враховуючи встановлений судом апеляційної інстанції факт безпідставного донарахування позивачу сум податку на доходи фізичних осіб, то відповідно податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з військового збору на суму 28087,55грн. (основне зобов`язання - 22470,04грн., штраф - 5617,51грн.), також є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що нарахування податкового зобов`язання та зменшення розміру від`ємного значення (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз`яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов`язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Разом з тим, щодо податкового повідомлення-рішення №0001161303, яким до позивача застосовано штрафні санкції за порушення норм регулювання обігу готівки в розмірі 28304,7грн., колегія суддів зазначає про таке.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що відповідач під час перевірки книги ОРО №3000213686Р, зареєстрованої в контролюючому органі 03.04.2017, виявив несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів в графу 5 розділу 2 КОРО: за 04.08.2017 відповідно до денного Z - звіту № 484 від 05.08.2017, сума готівки в розмірі 5660,94 грн. фактично оприбуткована 05.08.2017. В розділі 4 вищезазначених КОРО відсутня інформація про вихід РРО з ладу по вищезазначеним дням.

Підставою для нарахування позивачу штрафних санкцій стало не оприбуткування готівки в повній сумі у день їх фактичного одержання.

Позивач в обґрунтування правомірності такого оприбуткування вказує, що Z - звіт № 484 від 05.08.2017 стосується зміни застосування РРО за період з 08 год. 36 хв. 12 сек. 04.08.2017 по 08 год. 04 хв. 16 сек. 05.08.2017, зміна роботи РРО не перевищує 24 години, а звіт роздрукований до 24 години дня закінчення зміни.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг , дія якого поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Відповідно до статті 2 вказаного Закону фіскальний звітний чек - документ встановленої форми, надрукований реєстратором розрахункових операцій, що містить дані денного звіту, під час друкування якого інформація про обсяг виконаних розрахункових операцій заноситься до фіскальної пам`яті; КОРО - прошнурована і належним чином зареєстрована в органах доходів і зборів книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).

Згідно з пунктом 9 статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки у разі здійснення розрахункових операцій.

Підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів. Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку (пункт 2.2 глави 2 Положення № 637, який був чинний на час вчинення операції).

Пунктом 7.15 глави 7 Положення № 637 передбачалося, що уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися. Порядок оприбуткування готівки в касах, у тому числі і під час розрахунків із застосуванням РРО (РК), визначено в пункті 2.6 цього Положення.

Відповідно до пункту 2.6 глави 2 Положення № 637 уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у КОРО на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК). Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Відповідно до пункту 6 Розділу 4 Порядку реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 28.08.2013 N 417 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 вересня 2013 р. за N 1618/24150, використання книги ОРО, зареєстрованої на РРО, передбачає, зокрема, підклеювання фіскальних звітних чеків на відповідних сторінках книги ОРО; щоденне виконання записів про рух готівки та суми розрахунків, при цьому дані за сумами, отриманими від покупців (клієнтів), та дані за сумами, виданими покупцям (клієнтам), записуються окремо.

Отже, суб`єкти господарювання, що здійснюють розрахункові операції готівкою, зобов`язані щоденно друкувати на РРО фіскальні звітні чеки, забезпечуючи їх зберігання в КОРО з одночасним виконання записів про рух готівки.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача про відсутність порушення з огляду роздрукування Z-звіту в межах тривалості зміни, а саме протягом 24 годин після першої розрахункової операції, оскільки Z-звіт повинен бути роздрукований до закінчення того дня, у якому здійснювалися розрахункові операції.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, призвели до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування рішень Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області: податкових повідомлень-рішень від 29.01.2017 №0001101303, №0001111303 та №0001121303; рішення від 29.01.2019 №0001141303; вимоги від 29.01.2017 №Ф-0001131303 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в цій частині задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 29.01.2017 №0001101303 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 348121,35грн. (278497,08грн. - основний платіж і 69624,27грн. - штрафна санкція); №0001111303 про збільшення грошового зобов`язання з військового збору на суму 28087,55грн.( основне зобов`язання - 22470,04грн., штраф - 5617,51грн.); №0001121303 про зменшення від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 17650,00грн. за грудень 2017 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 29.01.2019 №0001141303 про застосування штрафних санкцій в сумі 35665,48 грн. за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 29.01.2017 №Ф-0001131303 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 194794,68 грн.

В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 10 грудня 2019 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді Л.В.Бєлова

А.Ю.Кучма