Постанова від 10.12.2019 по справі 300/1432/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/10614/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М.,

з участю секретаря судового засідання - Луців І.І.,

а також сторін (їх представників):

від позивача - не з`явився;

від відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.09.2019р. в адміністративній справі за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства Імпорт Плюс про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (суддя суду І інстанції: Тимощук О.Л., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 06.09.2019р., м.Івано-Франківськ; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

04.07.2019р. позивач Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача Приватного підприємства /ПП/ Імпорт Плюс на його користь адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році в розмірі 28216 грн. 67 коп. та пеню за порушення строків самостійної сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 186 грн. 23 коп., а всього 28402 грн. 90 коп. (а.с.6-8).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.09.2019р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.33-38).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.43-46).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідачем не працевлаштовано одну особу з інвалідністю, через що допущено невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році.

12.10.2018р. ПП Імпорт Плюс інформував центр зайнятості про наявність вакансії для працевлаштування особи з інвалідністю шляхом подання звіту форми 3-ПН. Такий звіт подано відповідачем в десятому місяці звітного 2018 року; до цього часу відповідач не вживав заходів щодо працевлаштування особи з інвалідністю, хоч протягом звітного 2018 року середньооблікова кількість штатних працівників відповідача складала 9 осіб. Більше того, у випадку працевлаштування особи з інвалідністю у десятому місяці 2018 року відповідач не виконав би норматив по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2018 році, оскільки така особа пропрацювала б у нього менше ніж півроку.

Середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік), відповідно до п 3.2.5 Інструкції зі статистики кількості працівників, обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто, відповідно на 2, 3, 4,…12.

Припускаючи працевлаштування особи з інвалідністю у відповідача 12.10.2018р. (з дати подання звіту форми 3-ПН), така особа відпрацювала б у 2018 року три неповні місяці, тоді як середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, у відповідача протягом 2018 року склала 0 (нуль) осіб.

Відповідач не надав жодного підтвердження створення робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Суд першої інстанції не дослідив, чи створювалися відповідачем робочі місця, за яким принципом і в якому році повинні створюватися; чи визначено відповідне фінансування на їх створення.

Разом з тим, обов`язок відповідача полягає не лише у створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а й в працевлаштуванні таких осіб.

За наведених обставин відповідачем не вжито всіх залежних від нього дій для недопущення правопорушення.

Відповідачем ПП Імпорт Плюс скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення, яке також відповідає усталеній практиці суду касаційної інстанції по наведеній категорії справ (а.с.64-66).

У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік по формі № 10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу в 2018 році становила 9 (дев`ять) осіб; чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати у відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , у цей період складає 1 (один) особа, протягом 2018 року відповідачем не було працевлаштувано осіб, яким встановлено інвалідність (а.с.9).

Відповідно до розрахунку адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, сума адміністративно-господарських санкцій визначена в розмірі 28216 грн. 67 коп., а також нарахована пеня за прострочення сплати вказаних санкцій у розмірі 186 грн. 23 коп. (а.с.10).

Відповідачем у добровільному порядку вищевказані санкції та пеня не сплачені.

Відповідно до розрахунку суми позову щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій та пені, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу ПП Імпорт Плюс за 2018 рік становила 9 осіб, з них середньооблікова чисельність інвалідів, які працювали на підприємстві (штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність) - 0 осіб, фонд оплати праці штатних працівників становив 507900 грн. в рік, середня річна заробітна плата штатного працівника дорівнювала 56433 грн. 33 коп., відповідно сума адміністративно-господарських санкцій за 2018 рік за одного непрацевлаштованого інваліда становить 28216 грн. 67 коп., а пеня, нарахована за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій, станом на 26.04.2019р., складає 186 грн. 23 коп. (а.с.10).

Наказом директора ПП Імпорт Плюс № 42 від 04.10.2017р. Про внесення змін до штатного розпису затверджено зміни до штатного розпису і введено в дію з 01.10.2017р. штатний розпис у кількості 13 (тринадцять) штатних одиниць (а.с.23 і на звороті).

Наказом директора ПП Імпорт Плюс № 31/2 від 08.10.2018р. Про внесення змін до штатного розпису затверджено зміни до штатного розпису і введено в дію з 08.10.2018р. штатний розпис у кількості 12 (дванадцять) штатних одиниць (а.с.25 і на звороті).

Наказами директора ПП Імпорт Плюс № 42 від 04.10.2017р. та № 31/1 від 08.10.2018р. з метою підвищення соціальної захищеності інвалідів створено робоче місце для інваліда на вакансію майстер цеху (а.с.22, 24).

Також впродовж 2017-2018 років відповідач інформував районний центр зайнятості про наявність вакансії для працевлаштування особи з інвалідністю шляхом подання звітів форми № 3-ПН, проте особи з обмеженими фізичними можливостями на вказане підприємство з метою працевлаштування в цей період не скеровувалися (а.с.18-21 і на звороті).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи доведено ту обставину, що відповідачем у 2018 році вживалися заходи для виконання вимог Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , які полягали у створенні робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, та повідомленні служби зайнятості у встановленому законом порядку про наявність вказаної вакансії.

Таким чином, відповідач довів, що ним як роботодавцем, виконаний законодавчо встановлений обов`язок зі створення робочого місця для особи з інвалідністю згідно нормативу, інформування органів працевлаштування інвалідів про кількість створених робочих місць, а також й ту обставину, що створене робоче місце не було зайнято особою з інвалідністю із незалежних від нього обставин.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції вірними та обґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ч.8 ст.69 Господарського кодексу /ГК/ України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України № 875-XII від 21.03.1991р. Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні .

Згідно вимог Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин):

ст.19 - для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

ст.20 - підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду на приписи Порядку подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затвердженого постановою КМ України № 70 від 31.01.2007р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), роботодавці подають до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

При цьому, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до нормативу таких робочих місць здійснюється відповідно до Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів , затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 42 від 10.02.2007р.

Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом України Про зайнятість населення та наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013р., яким затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) ;

звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні та Порядком подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затв. постановою КМ України № 70 від 31.01.2007р.;

у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Як слідує із змісту рекомендацій президії ВАС України № 07.2-10/2 від 14.04.2008р. Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування , при розгляді наведеної справи підлягають встановленню такі обставини як створення відповідачем робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування, а також причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.

Відхиляючи подану апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з того, що доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013р.

При цьому, колегія суддів зазначає, що обов`язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів щомісяця був встановлений Законом України Про зайнятість населення № 803-ХІІ від 01.03.1991р., який 01.01.2013р. втратив чинність, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

Таким чином 01.01.2013р. періодичність поданні звітів 3-ПН не була регламентована законом.

Наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013р. затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , згідно якого форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути украдений трудовий договір з найманим працівником.

Обов`язок підприємств подавати форму 3-ПН не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії встановлено з 12.07.2013р., з дати набрання чинності зазначеним наказом.

З системного аналізу наведених норм слідує, що підприємство зобов`язане одноразово подавати форму 3-ПН не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.

Відповідач ПП Імпорт Плюс неодноразово подавав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) - за 2017 та 2018 роки (а.с.9, 21).

Згідно матеріалів справи робоче місце для інваліда було створено підприємством 04.10.2017р. по вакансії майстер цеху , про що проінформовано центр зайнятості. З того часу, таке робоче місце залишається вакантним.

У зв`язку із змінами у штатному розписі підприємства, які мали місце 08.10.2018р., відповідач додатково підтвердив створення такого робочого місця шляхом видання наказу № 31/1 від 08.10.2018р.

Берперервна наявність на підприємстві упродовж 2017-2018 років вакантаного робочого місця для особи з інвалідністю спростовує наведені апелянтом розрахунки щодо можливої кількості працевлаштованих у 2018 році відповідачем осіб з інвалідністю.

Звідси, відповідачем в 2018 році були вжиті необхідні та залежні від нього передбачені законодавством заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю, при цьому дійсною причиною непрацевлаштування осіб з інвалідністю була відсутність звернень таких для працевлаштування на підприємстві.

Таким чином, із матеріалів справи та представлених доказів вбачається правомірність дій відповідача, відсутність його вини у непрацевлаштуванні осіб з інвалідністю, що є складовими господарського правопорушення; ним здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому є відсутніми правові підстави для застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій колегія суддів виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити наступні висновки.

1. Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування інвалідів.

2. Обов`язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.

3. Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб`єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.

4. До обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для інвалідів, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.

5. Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.

Передбачена ч.1 ст.20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, незвітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3 і 5 ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Також Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні не передбачено будь-яких вимог чи обмежень до вакансій, які повинно створювати підприємство для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Таким чином, підприємство зобов`язано створювати робочі місця та звітувати про це, однак створення окремих умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації за висновками МСЕК для окремих осіб з інвалідністю реалізовується за фактом звернення чи направлення таких осіб для працевлаштування.

Оскільки роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, під час судового розгляду не виявлено вищевикладених обставин, за яких виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, тому застосування таких санкцій до нього в розмірі 28216 грн. 67 коп. є незаконним, через що заявлений позов у цій частині не підлягає до задоволення.

З огляду на викладене, колегія суддів також не вбачає правових підстав для нарахування і стягнення пені на суму 186 грн. 23 коп.

При вирішенні наведеного спору колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 09.07.2013р. по справі № 21-200а13, згідно якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування; на учасника господарських відносин не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають на ньому працювати, лише у випадку, якщо відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом по аналогічній категорії справ, зокрема, в постановах Касаційного адміністративного суду від 08.05.2018р. у справі № 805/2275/17-а, від 20.03.2018р. у справах №№ 817/652/17, 802/707/17-а, від 21.05.2018р. у справі № 817/650/17, від 31.10.2019р. у справі № 823/1821/18, які в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України Про судоустрій і статус суддів є обов`язковими під час вирішення наведеного спору.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції, вирішуючи спір, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для притягнення підприємства до відповідальності, виходячи із встановлених обставин, що останнє надавало звіти до центру зайнятості та вжило всіх заходів зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю.

За таких обставин, на думку колегії суддів, відповідач виконав вимоги, покладені на нього Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році не відбулося не з його вини, а тому й застосування до нього санкцій є неправомірним.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.

Частиною другою ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що …адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень .

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Отже, представленими доказами позивачем в порядку ч.2 ст.77 КАС України не доведено правомірності заявлених вимог, через що заявлений позов є безпідставним, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.310, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.09.2019р. в адміністративній справі № 300/1432/19 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький С. М. Кузьмич Дата складення повного судового рішення: 11.12.2019р.