Постанова

від 20.11.2019 по справі 320/3653/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 320/3653/16-ц

провадження № 61-21550св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Мелітопольська кредитна спілка кадрових військовослужбовців запасу Товариство Взаємний кредит ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 грудня 2016 року у складі судді Міщенко Т. М. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 01 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року Мелітопольська кредитна спілка кадрових військовослужбовців запасу Товариство Взаємний кредит (далі - МКС КВЗ Товариство Взаємний кредит ) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 25 липня 2008 року між МКС КВЗ Товариство Взаємний кредит та ОСОБА_1 укладений кредитний договір

№ 923-08, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 160 000 грн зі сплатою 24 % річних строком на 732 дні.

Додатковими угодами до кредитного договору від 22 липня 2010 року № 1, від 25 січня 2011 року № 2, від 27 грудня 2011 року № 3 сторонами було погоджено продовжити строк дії кредитного договору загалом на 1616 днів (до 27 грудня 2012 року).

Проте відповідач порушив умови кредитного договору та станом на 04 січня 2013 року загальна сума його заборгованості складає 217 655,95 грн, із яких: 149 149,28 грн - заборгованість за кредитом; 68 506,67 грн - відсотки за користування кредитом.

Виконання зобов`язання за кредитним договором забезпечено договором іпотеки від 25 липня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Бєдновою Н. В., зареєстрованим у реєстрі за № 4103.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору виконавчим написом, вчиненим 23 січня 2013 року приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Мозгіною О. П., у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 220 332,50 грн, з яких: 149 149,28 грн - сума неповернутого кредиту; 68 506,67 грн - відсотки за користування кредитом; 2 676,59 грн - витрати на вчинення виконавчого напису, вирішено звернути стягнення на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 629,21 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Виконавчий напис був пред`явлений до примусового виконання до відділу державної виконавчої служби Мелітопольського міського управління юстиції, але постановою державного виконавця від 20 травня 2013 року виконавчий документ було повернуто стягувачу у зв`язку з тим, що в будинку разом з боржником ОСОБА_1 та його дружиною ОСОБА_2 без реєстрації проживає малолітня ОСОБА_3 , 2006 року народження, і орган опіки та піклування відмовив у наданні дозволу на вчинення примусової реалізації предмета іпотеки.

Позивач зазначив, що наявність виконавчого напису за відсутності реального виконання боржником свого зобов`язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін та не позбавляє кредитора права на судовий захист.

З огляду на викладене, МКС КВЗ Товариство Взаємний кредит просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 25 липня 2008 року № 923-08 у розмірі 541 065,96 грн, з яких: 149 149,28 грн - заборгованість за кредитом, 68 506,67 грн - відсотки за кредитом за період з 25 липня 2008 року до 23 січня 2013 року, 108 662,40 грн - відсотки за кредитом за період з 24 січня 2013 року до 31 липня 2014 року, 22 004,12 грн - 3 % річних на час прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 24 січня 2013 року до 06 червня 2016 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 грудня 2016 року позов МСК КВЗ Товариство Взаємний кредит задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь МКС КВЗ Товариство Взаємний кредит заборгованість за кредитним договором у розмірі 541 065,96 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконує належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, має заборгованість, яка підлягає стягненню у визначеному позивачем розмірі та позивачем не спростована.

Сума заборгованості ОСОБА_3 відповідає умовам кредитного договору та доповненням до нього, а також платежам, які здійснював ОСОБА_3 на виконання умов договору, що підтверджується наданими суду квитанціями.

Вирішуючи питання про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що сторони договору домовились про збільшення строку позовної давності та встановили його тривалість у п`ять років. МКС КВЗ Товариство Взаємний кредит , звернувшись із позовом 07 червня 2016 року, не пропустила строки звернення із вимогою про стягнення заборгованості, а тому заява ОСОБА_3 про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 01 серпня 2017 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвалу суду мотивовано тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив фактичні обставини справи, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково не врахували наявність заяви про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, оскільки дія кредитного договору визначена сторонами до листопада 2012 року, тоді як з цим позовом до суду МКС КВЗ Товариство Взаємний кредит звернулась у червні 2016 року. Крім того, повернення кредитних коштів разом з нарахованими відсотками визначено сторонами черговими (щомісячними) платежами, а тому строк звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості необхідно обраховувати з моменту порушення зобов`язання за кожним з платежів.

Крім цього, позивачем не надано суду розрахунок із зазначенням дати виникнення обов`язку щодо сплати кожного платежу.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у жовтні 2017 року, МКС КВЗ Товариство Взаємний кредит заперечувала проти доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Зазначено, що пунктом 9.5 кредитного договору від 25 липня 2008 року № 923-08 сторони визначили, що до правовідносин, які пов`язані з виконанням умов цього договору, застосовується строк позовної давності тривалістю п`ять років.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 01 серпня 2017 року і витребувано із Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області цивільну справу № 320/3653/16-ц.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року цивільну справу № 320/3653/16-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2019 року справу за позовом МКС КВЗ Товариство Взаємний кредит до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що 25 липня 2008 року між МКС КВЗ Товариство Взаємний кредит та ОСОБА_1 укладено кредитний договір

№ 923-08, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 160 000 грн зі сплатою 24 % річних від початкової суми кредиту строком на 732 дні (а. с. 5-7).

Пунктом 3.3 кредитного договору від 25 липня 2008 року встановлено, що погашення кредиту та процентів за користування здійснюватиметься згідно з графіком розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору.

25 липня 2008 року з метою забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором між МКС КВЗ Товариство Взаємний кредит та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 629,21 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 12-15).

Додатковим договором від 22 липня 2010 року № 1 до кредитного договору від 25 липня 2008 року № 923-08 МКС КВЗ Товариство Взаємний кредит та ОСОБА_1 погоджено продовжити строк дії кредитного договору на 182 фактичні дні. Таким чином, у пункті 2.1 слова та цифри строком на 732 фактичних днів замінено на слова та цифри строком на 914 фактичних днів , а також внесено зміни до графіка розрахунків (а. с. 9).

Додатковим договором від 25 січня 2011 року № 2 МКС КВЗ Товариство Взаємний кредит та ОСОБА_1 погодили продовжити строк дії кредитного договору від 25 липня 2008 року № 923-08 на 336 фактичних днів. Таким чином, у пункті 2.1 слова та цифри строком на 914 фактичних днів замінено на слова та цифри строком на 1250 фактичних днів , а також внесено зміни до графіка розрахунків (а. с. 10).

Додатковим договором від 27 грудня 2011 року № 3 МКС КВЗ Товариство Взаємний кредит та ОСОБА_1 погоджено продовжити строк дії кредитного договору від 25 липня 2008 року № 923-08 на 366 фактичних днів. Таким чином, у пункті 2.1 слова та цифри строком на 1250 фактичних днів замінено на слова та цифри строком на 1616 фактичних днів , а також внесено зміни до графіка розрахунків (а. с. 11).

Відповідно до пункту 3.7 кредитного договору у разі несвоєчасного надходження повністю або частково передбаченого графіком розрахунків планового платежу, за рішенням кредитного комітету кредитодавця цей кредит може визнаватися кредитом з підвищеним ризиком .

Пунктом 3.8 кредитного договору від 25 липня 2008 року № 923-08 передбачено, що протягом строку визнання кредиту кредитом з підвищеним ризиком процентна ставка за користування ним встановлюється у розмірі 48 % річних від початкової суми кредиту.

Згідно із протоколом від 23 січня 2013 року № 200 рішенням кредитного комітету МКС КВЗ Товариство Взаємний кредит договір № 923/08 визнано кредитом з підвищеним рівнем ризику та встановлено з 24 січня 2013 року за ним відсоткову ставку в розмірі 48 % річних від початкової суми кредиту (а. с. 16).

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору виконавчим написом, вчиненим 23 січня 2013 року приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Мозгіною О. П., в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 220 332,50 грн, з яких: 149 149,28 грн - сума неповернутого кредиту; 68 506,67 грн - відсотки за користування кредитом; 2 676,59 грн - витрати на вчинення виконавчого напису, вирішено звернути стягнення на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 629,21 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 17).

Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області від 20 травня 2013 року виконавчий напис від 23 січня 2013 року № 34 повернутий стягувачу у зв`язку з тим, що в будинку проживає малолітня дитина - ОСОБА_3 , 2006 року народження, та орган опіки та піклування відмовив у наданні дозволу на вчинення примусової реалізації предмета іпотеки (а. с. 18).

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ( Позика ) глави 71 ( Позика. Кредит. Банківський вклад ), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позивач умови договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві. Останній зобов`язався за договором повертати кредит з процентами періодичними платежами впродовж 1616 днів.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов`язання простроченого боржника за договором не припиняється.

Таким чином, у межах строку кредитування протягом 1616 днів з моменту укладення кредитного договору відповідач повинен, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами кожного місяця відповідно до графіка погашення кредиту. Починаючи з дня, наступного після закінчення строку дії кредитного договору, відповідач мав обов`язок, незалежно від пред`явлення вимоги позивачем, повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на викладене висновки апеляційного суду про можливість нарахування передбачених договором процентів на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України до повного погашення заборгованості за кредитом, фактично до моменту звернення до суду з цим позовом, є такими, що суперечать нормам законодавства України.

Також, перевіряючи законність рішення суду першої інстанції щодо правомірності нарахування заборгованості за тілом кредиту, апеляційний суд не звернув увагу на таке.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представником відповідача було заявлено клопотання про застосування до спірних правовідносин позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог.

Згідно із частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовано зазначив, що умовами кредитного договору від 25 липня 2008 року № 923-08 (пункт 9.5) сторони погодили збільшення строку позовної давності до 5 років, а тому під час розгляду справи необхідно враховувати саме цей строк.

Такий висновок суду є правильним і узгоджується із висновками щодо застосування норм матеріального права, висловленими Верховним Судом України у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1926цс15.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А тому, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування, чого не врахував суд апеляційної інстанції.

Такі висновки узгоджуються із висновками щодо застосування норм матеріального права, висловленими Верховним Судом у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження

№ 14-10цс18).

Позивач звернувся до суду з позовом 07 червня 2016 року. Строк дії кредитного договору фактично визначено сторонами до 27 грудня 2012 року.

Таким чином, стягненню підлягає заборгованість за кредитним договором лише щодо несплачених періодичних платежів в межах п`ятирічного строку позовної давності, який передував зверненню до суду з цим позовом.

Суд апеляційної інстанції достовірно не з`ясував розмір заборгованості за кредитним договором та не перевірив період, за який вона нарахована.

Крім того, суд залишив поза увагою заяву ОСОБА_1 про застосування позовної давності, унаслідок чого не перевірив її дотримання позивачем за заявленим 07 червня 2016 року позовом щодо окремих платежів.

Також необхідно зазначити про помилковість визначення судом розміру 3 % річних та інфляційних збитків, які передбачені статтею 625 ЦК України, оскільки їх нарахування відбувається на наявний розмір заборгованості, який, як було зазначено вище, розрахований неправильно.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, як це визначено у частині четвертій статті 10 ЦПК України 2004 року, і це стало причиною передчасного та необґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості у заявленому позивачем розмірі за наведених вище підстав.

Установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду, тому ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до положень пунктів 1 та 3 частини третьої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази та суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

З огляду на те, що апеляційним судом не виконані вимоги, передбачені процесуальним законодавством України щодо встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, ухвала суду апеляційної інстанції не є законною і обґрунтованою, у зв`язку з чим підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції на підставі пунктів 1 та 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

При новому розгляді апеляційний суд повинен усунути наведені вище недоліки розгляду справи, виконати вимоги процесуального закону, врахувати висновки, викладені у постанові суду касаційної інстанції, на підставі належних і допустимих доказів встановити фактичні обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, а саме: встановити передумови для стягнення кредитної заборгованості у визначеному в позові розмірі, врахувавши неможливість стягнення процентів, нарахованих після закінчення строку дії договору, оскільки в такому випадку позивач має право на компенсаційні виплати згідно з вимогами статті 625 ЦК України; врахувати, що початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення (з червня 2011 року), що унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування; визначити розмір 3 % річних та інфляційних збитків, які передбачені статтею 625 ЦК України, з урахуванням дійсного розміру заборгованості.

Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 01 серпня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк