Постанова

від 04.12.2019 по справі 440/1843/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2019 р.Справа № 440/1843/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Старосуда М.І. , Калитки О. М. ,

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

представника відповідача Фоменко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.09.2019 року, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, м. Полтава, повний текст складено 23.09.19 року по справі № 440/1843/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

24 травня 2019 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі також - відповідач, ГУ ДФУ у Полтавській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №408336/2-1306 від 28 липня 2018 року.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.09.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Полтавській області (вул.Європейська 4 м.Полтава ЄДРПОУ 39461639) задоволено повністю.

Податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області №408336/2-1306 від 28 липня 2018 року визнано протиправним та скасовано.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40 грн та витрати на правничу допомогу у загальній сумі 7 375,00 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.09. 2019 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Карлівської міської ради Карлівського району Полтавської області від 04.08.2016 "Про надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 " позивачу було надано в оренду земельну ділянку площею 0,3266 га, кадастровий номер 5321610100:50:004:0017, за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до пункту 3 вказаного рішення ОСОБА_1 встановлено орендну плату за користування земельною ділянкою для будівництва та обслуговування будівель торгівлі в розмірі 5% від нормативної грошової оцінки в рік оренди /а.с. 8/.

05.08.2016 між позивачем та Карлівською міською радою укладений договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 5 років. У пункті 7 цього договору зазначено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за рік оренди /а.с. 27-30/.

Рішенням Карлівської міської ради Карлівського району Полтавської області від 18.05.2017 ОСОБА_1 було припинено право користування земельною ділянкою площею 0,3266 га, кадастровий номер 5321610100:50:004:0017, за адресою: АДРЕСА_2 та передано земельну ділянку в фонд міської ради /а.с. 9/.

22 травня 2017 року між позивачем та Карлівською міською радою укладена угода про розірвання договору, у пункті 2 якої вказано, що ця угода набирає чинності після її підписання сторонами та здійснення державної реєстрації /а.с. 32/.

28 липня 2018 року відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення №408336/2-1306, яким визначено суму податкового зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб за 2017 рік в розмірі 42 277 грн 50 коп. /а.с. 13/.

Для обрахування вказаного податкового зобов`язання контролюючим органом використовувались дані витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, наданого Відділом Держгеокадастру у Карлівському районі Полтавської області від 09.09.2015 за № 8-1613-0.3-1243/2-15 /а.с. 31/.

Не погоджуючись з нарахованою сумою податкового зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Суд апеляційної інстанції перевіривши оскаржуване рішення на відповідність критеріям, наведеним у ч.2 ст.2 КАС України приходить до висновку, що прийнято воно незаконно, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з п. 288.1 статті 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Пунктами 288.2, 288.3, 288.4 статті 288 Податкового кодексу України передбачено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

05.08.2016 р. між позивачем та Карлівською міською радою укладений договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 5 років.

У пункті 7 цього договору зазначено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за рік оренди, що перераховується до місцевого бюджету Карлівської міської ради Полтавської області /а.с. 27-30/.

Відповідно до п. 289.1 статті 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Пунктом 288.7 статті 288 Податкового кодексу України передбачено, що податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 цього розділу.

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 289.2. статті 289 Податкового кодексу України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року.

Пунктом 286.5 статті 286 Податкового кодексу України встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

З матеріалів справи слідує, що, нараховуючи позивачу податкове зобов`язання з орендної плати, ГУ ДФС України у Полтавській області використовувало інформацію щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням коефіцієнту індексації на 2017 рік, яка містилась у витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Відділу Держгеокадастру у Карлівському районі Полтавської області від 09.09.2015 № 8-1613-0.3-1243/2-15 /а.с. 31/.

Із вказаного витягу вбачається, що загальна ціна земельної ділянки складає 1 401 244 грн 64 коп.

В подальшому, контролюючий орган, використовуючи коефіцієнти індексації на 2016 та 2017 роки, обрахував нормативну грошову оцінку вказаної земельної ділянки у 2016 році в розмірі - 2 007 969 грн 40 коп., у 2017 році - 2 128 452 грн 20 коп.

Однак з Витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, кадастровий номер 5321610100:50:004:0017, складених 29.07.2019 року Міжрайонним управлінням у Карлівському та Машівському районах Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, наданих Карлівською міською радою на вимогу ухвали суду першої інстанції про витребування доказів, вбачається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки у 2017 році складала 1 702827 грн 08 коп., а у 2016 році - 2 008 067 грн 44 коп.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач, нараховуючи податкове зобов`язання позивачу, використав нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка не відповідає дійсній нормативній грошовій оцінці, що зазначена у Витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, наданих Міжрайонним управлінням у Карлівському та Машівському районах ГУ Держгеокадастру у Полтавській області на запит Карлівської міської ради.

Отже, контролюючий орган, визначаючи суму орендної плати з фізичних осіб, використав для обрахунку невірну суму нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів суду правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 408336/2-1306 від 28.07.2019, яким визначено суму податкового зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб за 2017 рік в розмірі 42 277 грн 50 коп. з використанням невірної нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 5321610100:50:004:0017.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 408336/2-1306 від 28.07.2019, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині не вбачається.

При цьому, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області витрат на правничу допомогу у сумі 5125,00 грн, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частинами першою-п`ятою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Загальний порядок розподілу судових витрат урегульовано статтею 139 КАС України, частинами першою якої встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до ст. 30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Приписи ч.9 ст. 139 КАС України містять критерії розподілу судових витрат, які суд повинен врахувати при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат.

Так, пунктами 1,2,4 ч. 9 ст. 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін; стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі « East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04, п. 269).

В підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду ордер серії ПТ № 049146 на надання правової допомоги /а.с. 50/, договір № 1 про надання професійної правничої допомоги від 20 травня 2019 року, укладений між позивачем та адвокатом Кулішом С.М., акт виконаних робіт (наданих послуг) від 23 травня 2019 року, розрахункову квитанцію на загальну суму 7375 грн.

З наданих доказів слідує, що 20.05.2019 року між позивачем (клієнт) та ОСОБА_2 (адвокат) укладено договір №1 про надання професійної правничої допомоги.

Відповідно до п. 1 вказаного договору адвокат зобов`язується надати клієнту професійну правничу допомогу з питань податкового законодавства України щодо оскарження податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС України у Полтавській області №408336/2-1306 від 28.07.2018 року, а клієнт зобов`язується оплатити послуги адвоката на умовах, визначених цим договором.

На виконання умов вказаного договору про надання правової допомоги від 20.05.2019 року позивачем сплачено суму послуг професійної правової допомоги в сумі 7375,00 грн, що підтверджується розрахунковою квитанцією серії АААА №0001.

Колегією суддів з акту виконаних робіт (наданих послуг) встановлено, що до вартості наданих адвокатом послуг входило:

-ознайомлення з проблемою та документами клієнта, зустрічні питання клієнту, первинна консультація, оформлення договору про надання професійної правничої допомоги, вартістю 500,00 грн.;

-підготовка правового обгрунтування та пропозицій щодо захисту інтересів клієнта в суді за результатами вивчення наданих ним документів, обговорення з клієнтом алгоритму дій і можливих ризиків, вартістю 1250,00 грн;

-надання додаткових роз`яснень клієнту, вартістю 375,00 грн;

-підготовка позовної заяви та додатків до неї, подача її до суду, вартістю 2250,00 грн;

Пунктом 3 акту передбачено, що для забезпечення представництва клієнта та захисту його інтересів в Полтавському окружному адміністративному суді клієнт протягом 3-х днів з дня підписання цього акту повинен сплатити адвокату аванс за участь адвоката у судових засіданнях у розмірі 3000,00 грн( орієнтовно 4 засідання із розрахунку 12 год.х250,00 грн).

Вартість послуг наданих адвокатом склала 7375,00 грн.

Колегія суддів частково не погоджується з їх вартістю, з огляду на таке.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що судові засідання у суді першої інстанції по вказаній справі проводилися 26.06.2019 року, 15.07.2019 року, 02.09.2019 року та 11.09.2019 року.

Проте, в судовому засіданні, яке проводилося 26.06.2019 року адвокат присутній не був.

Тривалість судових засідань 15.07.2019 року, 02.09.2019 року та 11.09.2019 року, у яких був присутній адвокат, складає менше 12 годин, а тому колегія суддів зазначає, що розрахунок вартості послуг за участь у судових засіданнях адвоката, що були проведені у суді першої інстанції не відповідає часу, витраченого адвокатом на участь у вказаних судових засіданнях, а тому колегія суддів приходить до висновку про відмову у стягненні за рахунок бюджетних асигнувань відповідача вартості вказаної послуги.

Колегія суддів також зазначає, що дії з ознайомлення з проблемою та документами клієнта, з поставлення зустрічних питань клієнту, з оформлення договору про надання професійної правничої допомоги, з підготовки правового обгрунтування та пропозицій щодо захисту інтересів клієнта в суді за результатами вивчення наданих ним документів, з обговорення з клієнтом алгоритму дій і можливих ризиків вчинялися адвокатом з метою надання адвокатом позивачу якісної професійної правничої допомоги з підготовки позовної заяви та участі в судових засіданнях суду першої інстанції під час розгляду справи, а тому такі дії є складовою вказаних послуг та не можуть існувати окремо, а тому у стягненні за рахунок бюджетних асигнувань відповідача вартості вказаних послуг слід відмовити.

Колегія суддів зазначає, що у акті приймання-передачі наданих послуг не конкретизовано, які саме первинні консультації та додаткові роз`яснення по вказаній справі було надано позивачу, отже акт не містить детального опису наданих послуг, а тому у стягненні за рахунок бюджетних асигнувань відповідача вартості вказаних послуг слід відмовити, оскільки у акті приймання-передачі наданих послуг не конкретизовані вказані послуги.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що розмір оплати послуг адвоката у розмірі 7375,00 грн, які просить позивач покласти на відповідача, частково є необгрунтованим, не відповідає критеріям ст. ст. 134, 139 КАС України, а тому підлягає зменшенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 2250,00 грн за підготовку позовної заяви та додатків до неї.

В іншій частині рішення суду першої інстанції щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених позивачем судових витрат підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.09.2019 року по справі № 440/1843/19 скасувати в частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області витрат на правничу допомогу у сумі 5125,00 грн.

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.09.2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду .

Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко Судді (підпис) (підпис) М.І. Старосуд О.М. Калитка Повний текст постанови складено 12.12.2019 року