Постанова

від 11.12.2019 по справі 140/2132/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/11536/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Гуляка В.В.,

Ільчишин Н.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 року (прийняте у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку суддею Смокович В.І.) в адміністративній справі № 140/2132/19 за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство Рожищеагроліс про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2019 року Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Волинське ОВ ФСЗІ) звернулося до Волинського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просило стягнути з Державного підприємства Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство Рожищеагроліс (далі - ДП СЛАП Рожищеагроліс , Підприємство) на користь Держави в особі Волинського ОВ ФСЗІ адміністративно-господарські санкції в сумі 144 099,24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Підприємством не виконано нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у звітному 2018 році у кількості 1 особа.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржило Волинське ОВ ФСЗІ, яке вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; та за неправильного застосування норм матеріального права. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом не досліджувався той факт, чи подавалась відповідачем протягом 2018 року звітність форми № 3-ПН до Державної служби зайнятості своєчасно та в повному обсязі, як того вимагає закон, оскільки в матеріалах справи відсутній наказ про створення вакансії бухгалтера, тобто з поданих відповідачем доказів неможливо встановити, чи подавалася відповідачем вказана звітність відповідно до встановленого порядку, та відповідно, чи може відповідач вважатися таким, що вжив усіх заходів, необхідних для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому повністю погодився із рішенням суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції надав правильну правову оцінку фактичним обставинам справи та вірно застосував норми законодавства. Вказує, що Підприємство в ході розгляду справи в суді першої інстанції надало належні, допустимі, достовірні та достатні докази, що підтверджують здійснення ним усіх заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що 12.02.2019 ДП СЛАП Рожищеагроліс подало до Волинського ОВ ФСЗІ звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік (форма № 10-ПІ) від 06.02.2019, у якому відображено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 28 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 1 осіб. (а. с 11).

Відповідно до списку працюючих інвалідів - штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2018 році від 06.02.2019 (а. с. 12) таким працівником був ОСОБА_1 , інвалід ІІІ групи, який відпрацював на підприємстві повних п`ять місяців.

У повідомленні № 21/13-172 від 18.03.2019, адресованому ДП СЛАП Рожищеагроліс , позивач вказав про нарахування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу із працевлаштування осіб із інвалідністю у 2018 році на підставі поданого звіту у сумі 137 107 грн 14 коп., які необхідно сплатити до 15 квітня 2019 року (а. с. 13).

У зв`язку з несплатою адміністративно-господарських санкції Підприємством до визначеного терміну Фонд 27.05.2019 надіслав останньому претензію про сплату окрім санкцій у сумі 137 107,14 грн, ще і пені у сумі 3783,96 грн, а всього - 140 891,10 грн (а. с. 14).

Проте, відповідач вказану суму адміністративно-господарських санкцій в добровільному порядку не сплатив, у зв`язку з чим контролюючий орган звернуся до суду з позовом про стягнення з Підприємства адміністративно-господарських санкцій та пені.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував це тим, що відповідач здійснив усі передбачені законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю на Підприємстві, що підтверджується відповідними доказами, а тому він не може бути притягнутий до відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні .

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.

Частиною першою статті 20 цього Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону (частини друга, третя статті 20 цього ж Закону).

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно із частинами першою, третьою статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 цього ж Закону пошук підходящої роботи для особи з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості.

Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України Про зайнятість населення роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

Також, згідно із пунктом 2.1 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 № 42 Про затвердження форми звітності № 10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів та Інструкції щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду).

Аналізуючи зазначені законодавчі норми, колегія суддів констатує, що на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості, однак Закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН.

Судом встановлено, що на виконання вимог статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні відповідачем згідно наказу № 24 від 29.03.2018 створено нове робоче місце для людини з інвалідністю та надано інформацію у Рожищенську районну філію Волинського обласного центру зайнятості про потребу в працівниках-інвалідах, шляхом направлення 02.04.2018 звіту за формою № 3-ПН про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів.

Проте, незважаючи на вжиті заходів, жодна особа з інвалідністю, яка б мала необхідну освіту та кваліфікаційні вимоги до підприємства не звернулась.

Поряд з цим, в матеріалах справи відсутні докази безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування.

Отже, зазначені обставини свідчать про те, що Підприємством вчинено всіх заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, повідомлено центр зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до порядку визначеного законом, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 04.07.2018 у справі № 818/521/16 та від 11.09.2018 у справі №812/1135/18, згідно яких обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування. Оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування чи відсутність у населеному пункті за місцезнаходження відповідача осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватися.

Враховуючи вищезазначене та наявні у справі докази, суд вважає, що підприємство вчинило всі передбачені чинним законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю, відтак позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог.

Що стосується покликань апелянта на те, що відповідач не виконав обов?язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та не повідомляв щомісячно про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) шляхом подачі звіту за формою № 3-ПН колегія зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ Про зайнятість населення (набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Варто зауважити, що обов`язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року № 803-XII Про зайнятість населення , який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

Отже з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.

Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п. 5 розділу І цього Порядку форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Цей Порядок набрав чинності 12 липня 2013 року, а тому з цієї дати встановлено обов`язок підприємств подавати форму 3-ПН не пізніше трьох (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) робочих днів з дати відкриття вакансії.

Тобто, на час спірних правовідносин законодавство не встановлювало обов`язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю.

У 2018 році, за який до відповідача застосовано санкції, існував обов`язок підприємств подавати форму 3-ПН не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії.

Підтвердження актуальності вакансій роботодавцем законодавством на час спірних правовідносин не передбачено.

Таким чином, покликання апелянта на те, що відповідач зобов`язаний був повідомляти про наявність вакансій щомісячно, є помилковими.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній зокрема у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 року в адміністративній справі № 140/2132/19 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин Постанова складена у повному обсязі 11 грудня 2019 року.