Рішення

від 12.12.2019 по справі 920/723/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.12.2019 Справа № 920/723/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщення господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/723/19 в порядку загального позовного провадження

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (вул. Маршала Якубовського, буд. 2, м. Київ, 03191, код ЄДРПОУ 39493634),

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт» (вул. Петропавлівська, буд.117, кв. 18, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 32779362),

про стягнення 244 816 грн. 64 коп.,

представники учасників справи:

позивача - адвокат Давидов А.Г. (довіреність № 1157 від 10.10.2019);

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості у розмірі 244 816 грн. 64 коп., з яких: 105 284 грн. 24 коп. - пені, 26 687 грн. 00 коп. - 3% річних, 112 845 грн. 40 коп. - інфляційних збитків, нарахованих за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту № 11240969000 від 25.10.2007.

Ухвалою суду від 11.07.2019 (суддя Коваленко О.В.) прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 920/723/19, призначено підготовче засідання на 29.08.2019.

У зв`язку з тимчасовим відстороненням судді Коваленка О.В. від здійснення правосуддя, розпорядженням керівника апарату господарського суду Сумської області від 29.08.2019 справа № 920/723/19 призначена на повторний автоматичний розподіл.

У відповідності до витягу протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 29.08.2019 головуючим суддею визначено суддю Яковенко В.В.

Ухвалою від 29.08.2019 у справі № 920/723/19 призначено підготовче засідання на 26.09.2019, 10:40.

Ухвалою суду від 26.09.2019 відкладено підготовче засідання на 17.10.2019.

Ухвалою суду від 17.10.2019 продовжено строк підготовчого провадження до 26.11.2019, відкладено підготовче засідання, запропоновано позивачу додатково обґрунтувати період нарахування заборгованості (пені, 3% річних, інфляційних збитків), зокрема, дату (28.05.2018) початку періоду.

Ухвалою суду від 19.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

21.11.2019 до суду надійшли письмові пояснення позивача, проте позивач не надав обгрунтованих пояснень щодо здійснення ним розрахунків пені за вказаний період.

Ухвалою суду від 26.11.2019 відкладено розгляд справи по суті на 12.12.2019.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав, у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Копії вищезазначених ухвал судом направлено на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві, а саме: вул. Петропавлівська, 117/18, м. Суми, 40000, повернуті відділенням поштового зв`язку до господарського суду Сумської області з відмітками: за зазначеною адресою не знаходиться , інші причини .

Частиною четвертою статті 89 ЦК України визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру. Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який зроблено судом, у відповідності до вимог статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» , за запитом № 1005852621 від 16.10.2019, станом на 16.10.2019 відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Моноліт» знаходиться за адресою: вул. Петропавлівська, 117/18, м. Суми, 40030.

Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи господарським судом Сумської області.

Згідно зі статті 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Відповідно до статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представника відповідача.

Судовий процес на виконання вимог статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у цій справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 12.12.2019 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, суд приходить до наступних висновків.

31 березня 2008 року між АКІБ УкрСиббанк (далі банк) та товариством з обмеженою відповідальністю Монліт (далі позичальник) було укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг №11325594000 (далі Кредитний договір), відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в базовій валюті у розмірі 313 695,00 грн., а позичальник зобов`язався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 29 березня 2019 року та сплачувати проценти за користування кредитом.

24 листопада 2016 року між банком та товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ФІНАКТИВ (надалі - ТОВ ФК ФІНАКТИВ ) було укладено договір факторингу № 48, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором відступлено до ТОВ ФК ФІНАКТИВ .

28 листопада 2016 року між ТОВ ФК Фінактив та ТОВ Фінансова компанія Позика було укладено договір факторингу № 48/1, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором відступлено до ТОВ ФК Позика .

Відповідно до п. 4.1. договору факторингу від 28.11.2016 № 48/1 право власності на права вимоги вважається таким, що перейшло від клієнта фактору, та право вимагати від боржників виконання всіх зобов`язань в межах відступлених прав вимог у фактора виникає в день підписання акту приймання-передачі права вимоги. Акт приймання-передачі права вимоги між ТОВ ФК Фінактив та ТОВ ФК Позика підписано 28.11.2016.

Таким чином ТОВ Фінансова компанія Позика є єдиним власником всіх прав вимоги за вищезазначеними кредитними договорами, у тому числі прав на отримання всіх платежів, передбачених цим договором та є єдиним іпотекодержателем предмета іпотеки.

Факт переходу права вимоги до ТОВ ФК Позика встановлено ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області у справі № 2-26/2011 13.03.2018 про зміну сторони у виконавчому провадженні.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області у справі № 2-26/2011 від 18.01.2012 позов ПАТ УкрСиббанк задоволено, ухвалено стягнути з ТОВ Моноліт заборгованість по Генеральному договору про надання кредитних послуг № 11325594000 від 31.03.2008 у розмірі 296518,10 грн., яке набрало законної сили.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішення суду залишено без належного виконання, а заборгованість за кредитним договором, встановлена у виконавчому написі та в подальшому визнана рішенням суду, в повному обсязі не була погашена.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст.. 1046 ЦК України).

Згідно з п. 3.4.2. кредитного договору позичальник зобов`язується в строк, визначений цим договором та окремими індивідуальними угодами, виконати свої зобов`язання по своєчасному поверненню заборгованості позичальника перед банком, а також сплачувати плату за кредитні послуги відповідно до умов цього договору та індивідуальних угод, що є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не виконував належним чином зобов`язання по кредитному договору щодо повернення кредитних коштів та щодо виконання рішення про стягнення заборгованості, у зв`язку з чим позивачем були нараховані інфляційні втрати, 3% річних та пеня в загальному розмірі 244816,64 грн., з яких: 105284,24 грн. пеня за період з 28.05.2018 по 28.05.2019, 26687,00 грн. 3% річних за період з 28.05.2015 по 28.05.2019, 112845,40 грн. інфляційні втрати за період з 28.05.2015 по 28.05.2019.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 № 543/96-ВР Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 4.1. кредитного договору за порушення позичальником термінів виконання зобов`язань по погашенню будь-яких своїх грошових зобов`язань за стандартним порядком, погашення кредиту за кредитними послугами, наданими в рамках цього договору і на підставі індивідуальних угод, які є його невід`ємною частиною, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів за кредит, пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості і розраховується за методом факт/360 , але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України на момент її нарахування.

Відповідно до наданого розрахунку, позивачем здійснено нарахування пені за період з 28.05.2018 по 28.05.2019 в сумі 105284,24 грн.

В той же час, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. В частині 2 статті 343 ГК України зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Розрахунок пені здійснений позивачем без урахування ч. 6 ст. 232 ГК України, у зв`язку з чим, здійснивши перерахунок пені за договором, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає сума пені у розмірі 52666,49 грн. за період з 29.11.2018 по 28.05.2019.

У задоволенні іншої частини пені суд дійшов висновку відмовити, оскільки її нарахування позивачем здійснено поза встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України 6-місячного строку для її нарахування від дня виникнення заборгованості.

Частиною 2 статті 625 ЦК України врегульовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду розглядаючи справу № 905/600/18 у постанові від 05.07.2019 навела свої висновки про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Таким чином, порушення відповідачем умов кредитного договору щодо оплати є підставою для нарахування визначених ст.625 ЦК України платежів.

На підставі викладеного, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем свого зобов`язання, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в сумі 52666,49 грн., 3% річних в сумі 26687,00 грн., інфляційних втрат в сумі 112845,40 грн. правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2905,86 грн. покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 123, 129, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт» (вул. Петропавлівська, буд.117, кв. 18, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 32779362) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (вул. Маршала Якубовського, буд. 2, м. Київ, 03191, код ЄДРПОУ 39493634) 52666 грн. 49 коп. пені, 26687 грн. 00 коп. 3% річних, 112845 грн. 40 коп. інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в сумі 2905 грн. 86 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 12.12.2019.

Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суддя В.В. Яковенко