Постанова

від 11.12.2019 по справі 686/23251/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 686/23251/16-ц

провадження № 61-20841св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Олешинська сільська рада Хмельницького району Хмельницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника прокурора Хмельницької області на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 травня 2017 року у складі судді Заворотної О. Л. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 10 липня 2017 рокуу складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,

у справі за позовом заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Олешинська сільська рада Хмельницького району Хмельницької області, про скасування державної реєстрації, визнання недійсним договору купівлі-продажу.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року заступник прокурора Хмельницької області звернувся до суду в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради з позовом до ОСОБА_1 , ТОВ Компанія з управління активами Патріот 2014 , ТОВ Пімліко , третя особа - Олешинська сільська рада Хмельницького району, про скасування державної реєстрації, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації прав власності та витребування земельної ділянки з незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що 03 листопада 2015 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ХМ № 036570 від 08 грудня 1997 року, виданого Олешинською сільською радою до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно та Реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку (кадастровий номер 6810100000:33:001:0092) з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 0,8 га, що розташована по АДРЕСА_1 . Вказує, що на час звернення ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку відповідач не набув право власності на неї, оскільки державний акт, виданий на ім`я ОСОБА_1 , не був зареєстрований в Книзі реєстрації державних актів на земельні ділянки у встановленому законом порядку, державний акт містить неналежний відтиск печатки, технічна документація на земельну ділянку відсутня. Вважає, що із комунальної власності Хмельницької міської ради на користь ОСОБА_1 неправомірно вибула земельна ділянка площею 0,8 га, нормативно-грошовою оцінкою 3 701,00 грн, яка в подальшому відчужена ТОВ Компанія з управління активами Патріот 2014 та згодом і ТОВ Пімліко .

За таких обставин, позивач просив визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку (кадастровий номер 6810100000:33:001:0092) з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 0,8 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 03 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ Компанія з управління активами Патріот 2014 ; скасувати державну реєстрацію права власності та витребувати з незаконного володіння ТОВ Пімліко вищевказану земельну ділянку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2016 року у відкритті провадження в частині позовних вимог до ТОВ Компанія з управління активами Патріот 2014 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки з незаконного володіння відмовлено.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 травня 2017 року провадження у справі за позовом заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради в частині вимог до ТОВ Пімліко про скасування державної реєстрації права власності та витребування з незаконного володіння товариства земельної ділянки (кадастровий номер 6810100000:33:001:0092) з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 0,8 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 травня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 10 липня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, не можуть бути об`єднані в одне провадження. Розгляд справ між юридичними особами віднесено до компетенції господарського суду. Спірна земельна ділянка розташовувалася на території сільської ради, яка в межах своєї компетенції прийняла рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , зареєструвала та видала останньому державний акт на право приватної власності на землю та з часу його отримання ОСОБА_1 набув право власності на вказану земельну ділянку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заступник прокурора Хмельницької області, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в частині визнання незаконною та скасування державної реєстрації прав власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 скасувати і повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 686/23251/16-ц, витребувано її з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області .

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 Про здійснення правосуддя у Верховному Суді та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

03 червня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до неправильного висновку про правомірність набуття права власності на землю ОСОБА_1 на підставі рішення Олешинської сільської ради № 7 від 03 лютого 1997 року. Судом апеляційної інстанції безпідставно відхилено клопотання про долучення доказу - висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 21 квітня 2017 року, а також суд прийшов до хибного висновку, який ґрунтується на припущеннях, що сама по собі відсутність з невідомих причин запису про реєстрацію державного акта на землю в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю не може свідчити про те, що такої реєстрації не відбулося.

Судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно встановлено факт законної реєстрації права власності ОСОБА_1 на підставі технічної документації по відновленню меж земельної ділянки в натурі.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2017 року ОСОБА_1 надіслав заперечення на касаційну скаргу у якому зазначається, що державна реєстрація права приватної власності ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ХМ № 0365710 здійснена у відповідності до вимог законодавства з дотриманням встановленої законом процедури.

Відомості про те, що спірна земельна ділянка до земель комунальної власності Олешинської сільської ради ніколи не належала - відсутні.

Прокуратурою під час заявлення позову та розгляду справи судом не ставилася вимога про визнання незаконною реєстрації земельної ділянки та не була предметом судового спору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 08 грудня 1997 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ХМ № 036570, виданий Олешинською сільською радою народних депутатів Хмельницького району Хмельницької області на підставі рішення Олешинської сільської ради народних депутатів від 03 лютого 1997 року № 7, згідно якого ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку, площею 0,8 га, розташовану на території Олешинської сільської ради, переданої для ведення підсобного господарства. В державному акті зазначено, що його зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 01615 (т. 1, а.с. 12, 120-123).

Постановою Верховної Ради України від 12 травня 2011 року № 3349-VI Про зміну і встановлення меж міста Хмельницький і Хмельницького району Хмельницької області було змінено межі міста Хмельницький і Хмельницького району Хмельницької області шляхом збільшення території міста на 681 га земель, у тому числі за рахунок 130 га земель, що знаходяться у віданні Грузевицької сільської ради, 34 га земель Давидковецької сільської ради, 474 га земель Копистинської сільської ради, 10 га земель Олешинської сільської ради, 6 га земель Розсошанської сільської ради та 27 га земель Стуфчинецької сільської ради Хмельницького району; затверджено територію міста Хмельницький загальною площею 9305 га і територію Хмельницького району площею 122011,98 га (т. 1, а.с. 38,39).

03 листопада 2015 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ХМ № 036570 від 08 грудня 1997 року, виданого Олешинською сільською радою народних депутатів Хмельницького району до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру речових прав власності на нерухоме майно внесено відомості про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку (кадастровий номер 6810100000:33:001:0092) з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 0,8 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 19).

03 листопада 2015 року між ОСОБА_1 , як продавцем та ТОВ Компанія з управління активами Патріот-2014 , як покупцем, укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,8000 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6810100000:33:001:0092, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 13-15).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з статтею 57 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи судами першої і апеляційної інстанцій) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи судами першої і апеляційної інстанцій) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з положенням статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (статті 215-216, 228-235 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги недодержання яких на момент вчинення правочину може бути підставою його недійсності. Право на такий позов, відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України, виникає лише в разі порушення недійсною угодою особистого немайнового або майнового права та інтересу позивача.

Відповідно до частин першої та третьої статті 6 ЗК України (в редакції Закону від 13 березня 1992 року, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин)громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, для ведення особистого підсобного господарства.

Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безоплатно.

Згідно з частинами першою, третьою, четвертою, сьомою статті 17 ЗК України (в редакції Закону від 13 березня 1992 року) передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяви про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї. Відповідна рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення.

Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

Частиною першою статті 22, частиною першою статті 23 ЗК України (в редакції Закону від 13 березня 1992 року) визначено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 квітня 1993 року № 28 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 квітня 1993 року за № 31), яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, державні акти на право приватної власності на землю видаються і реєструються тією сільською, селищною, міською, районною радою народних депутатів, яка прийняла рішення про передачу земельної ділянки у власність або надання її у постійне користування.

Державні акти на право приватної власності на землю реєструються у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю за формою згідно з додатком № 2.

Громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки (пункт 7 розділу Х Перехідні положення ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із частинами першою, третьою, четвертою, п`ятою статті 3 цього Закону (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про право на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Право на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Положеннями частини першої статті 19, частини першої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено що державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, державних актів на право власності або право постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом.

Записи до державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що право власності на нерухоме майно набувається особами в порядку, визначеному законом, який існував на час такого набуття, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього відповідно до Закону № 1952-ІV, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.

Така правова позиція підтверджується усталеною судовою практикою.

На час виникнення спірних правовідносин порядок набуття громадянами права власності на земельні ділянки визначався ЗК України (в редакції Закону від 13 березня 1992 року), норми якого визначають, що рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у власність громадян є необхідною передумовою виникнення такого права, після чого орган місцевого самоврядування на підставі вказаного рішення видає громадянам державні акти на право власності на земельні ділянки, які є документами, що посвідчують це право. Разом із тим, право власності на земельні ділянки виникає у громадян після того, як орган місцевого самоврядування видав їм державний акт на право власності на землю та зареєстрував його у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю.

У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання цих документів недійсними в судовому порядку вказує на неналежне набуття громадянами права власності на земельні ділянки.

Спірна земельна ділянка розташовувалася на території сільської ради, яка в межах своєї компетенції прийняла рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , зареєструвала та видала останньому державний акт на право приватної власності на землю та з часу його отримання ОСОБА_1 набув право власності на вказану земельну ділянку.

Безпідставними є доводи про те, що на час звернення ОСОБА_1 до державного реєстратора (03 листопада 2015 року) відповідач не набув права власності на спірну земельну ділянку.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що на час набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку вона належала територіальній громаді м. Хмельницького та входила до складу земель, які постановою Верховної Ради України від 12 травня 2011 року № 3349-VI були включені в межі міста.

Факт відсутності запису про реєстрацію державного акта на землю, виданого сільською радою ОСОБА_1 в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю (т.1, а.с. 40-44) беззаперечно не свідчить про те, що такий договір не пройшов процедуру державної реєстрації відповідно до діючого на той час порядку. Крім того, невнесення вказаного запису до Книги записів державних актів на право приватної власності на землю уповноваженою на те посадовою особою сільської ради, яка провела реєстрацію державного акта, зробила відповідну відмітку в ньому, власноручно поставила в документі підпис та гербову печатку про його реєстрацію, не є підставою для визнання державного акта на землю недійсним.

Довідки відділу Держгеокадастру у Білогірському районі Хмельницької області від 12 травня 2016 року, відділу Держгеокадастру у Кам`янець-Подільському районі від 12 травня 2016 року та Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 13 травня 2016 року, висновок експертизи від 04 серпня 2016 року № 110Т, проведеної у кримінальному провадженні, копія трудової книжки ОСОБА_2 (т.1, а.с. 45-68) достовірно не вказують на незаконність набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку.

Внесення нотаріусом до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку не потягло за собою виникнення цього права, а тому скасування такої державної реєстрації не припиняє набутого відповідачем права власності на земельну ділянку.

Посилання на те, що вказана реєстраційна дія не відповідає вимогам закону, а ОСОБА_1 не одержував у встановленому законом порядку державного акта на право власності на землю, не узгоджуються з дослідженими судами доказами.

Прокурор не оскаржував рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та виданого останньому державного акта на право власності на землю.

Обраний прокурором спосіб захисту порушеного права також не відповідає вимогам закону, з врахуванням того, що міська рада не є власником спірної земельної ділянки, тому її право у спірних правовідносинах не порушено.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Хмельницької області залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 10 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська