Рішення

від 03.12.2019 по справі 128/2543/19

ВІННИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 128/2543/19

РІШЕННЯ

Іменем України

03.12.2019 м. Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Васильєвої Т.Ю.,

секретар Манюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження в залі суду м. Вінниці цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення,

УСТАНОВИВ:

До Вінницького районного суду звернувся ОСОБА_1 з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Свою заяву обґрунтовує тим, що народився в с. Лисянка Вінницької області, був зареєстрований та проживав в м. Горлівка Калінінського району Донецької області, де у нього залишилося нерухоме майно, а саме 1/4 частки в квартирі та нежитлове приміщення (гараж). В січні 2014 року він був вимушений переміститись з місця його постійного проживання на тимчасово окупованій території Донецької області України до с. Лисянка Вінницької області, де і на даний час проживає, про що йому видана довідка як внутрішньо переміщеній особі, яка була дійсна на момент набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб та відповідно до ст. 4 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб діє безстроково.

Вказує також, що загальновідомо, в кінці лютого - на початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів, та з цього моменту фактично розпочалась військова агресія Російської Федерації проти України. Внаслідок військової агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено цілу низку прав і свобод заявника, зокрема: право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії.

Заявник також зазначає, що до початку збройної агресії Російської Федерації він відчував себе повноцінним громадянином держави Україна, мав налагоджений побут, можливість вести повноцінне життя на рідній землі та користуватися усіма особистими немайновими та майновими благами, які гарантовані кожній людині, однак у зв`язку з окупацією був позбавлений такої можливості. Будучи постійно наляканим регулярною присутністю озброєних осіб у військовій формі, заявник не переставав хвилюватися за своє життя, в тому числі через вірогідність потрапити в полон до проросійських бойовиків через свої проукраїнські погляди. З травня 2014 року в Горлівці ситуація загострилася, членами незаконних збройних формувань Російської Федерації зі зброєю в руках було захоплено будівлю міськради, вивішувалися прапори ДНР та Російської Федерації, в місті почали з`являтися блокпости на дорогах, де перевіряли документи, було введено в обіг російський рубль, було зупинено трансляцію українських телеканалів, почалися перебої у наданні комунальних послуг, проблеми доступу до медичних послуг, з придбанням продуктів, також проблеми з банківською системою, обумовлені нападами бойовиків на фінансові установи та інкасаторів. Заявник стверджує, що вказані обставини призвели до неможливості його подальшого проживання в місті Горлівка, а тому в січні 2015 року він був вимушений покинути рідне місто і переїхати до Вінницької області, та у зв`язку з вказаними подіями також погіршився його стан здоров`я.

Звернення в порядку окремого провадження до суду з даною заявою обумовлено тим, що заявник має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Іншого порядку встановлення такого юридичного факту чинним законодавством України не передбачено. При цьому заявник зазначає, що отримана ним довідка про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи від 06.01.2015 видана Управлінням праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації посвідчує лише факт його вимушеного переселення з Донецької області і не містить зазначення причини такого переселення.

За вказаних обставин, ОСОБА_1 просить суд ухвалити рішення, яким встановити юридичний факт того, що його вимушене переселення у січні 2015 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.

В судове засідання учасники справи не з`явились.

Представник заявника ОСОБА_1 згідно ордеру адвокат П.Я. Ганчук попередньо надіслав суду заяву, в якій просить проводити розгляд справи без участі заявника та його представника, заяву просить задовольнити.

Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України надіслав до суду пояснення, відповідно до якого просив розглянути справу без участі представника Міністерства.

В судове засідання представник заінтересованої особи Російської Федерації не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином.

Положеннями ч. 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що справу можливо розглянути без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі наявних матеріалів.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заява підлягає до задоволення з наступних підстав.

Так, судом встановлено наступні фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець села Лисянка Жмеринського району Вінницької області зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 31 - 32, 38).

ОСОБА_1 належить на праві власності 1/4 частка квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 16.01.1997, копією технічного паспорта від 12.12.1996 (а.с. 33 - 34, 35 - 36).

Також заявнику ОСОБА_1 належить на праві приватної власності гараж, що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Горлівка, АДРЕСА_2 автокооператив по будівництву і експлуатації колективних гаражів-стоянок для автомашин і мотоциклів, які знаходяться у власності громадян, гараж 263, що підтверджується копією Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно по реєстрацію права власності від 11.12.2015 (а.с. 37).

На даний час заявник проживає за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 06.01.2015 №506650232, виданою Управлінням праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації (а.с. 38).

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення юридичного факту, що його вимушене переселення у січні 2015 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України. Метою встановлення такого факту заявник зазначив необхідність визначення його статусу як особи, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ратифікованої Україною 03 липня 1954 року, з відповідними правовими наслідками, оскільки іншого порядку встановлення такого юридичного факту законодавством України не передбачено.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 4 Конвенції ООН про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб , внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 Про облік внутрішньо переміщених осіб затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про точну причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.

Положеннями Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено. Не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини.

У відповідності до частини шостої статті 5 Закону України від 15 квітня 2014 року Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України , відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації громадянам України у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Частиною четвертою статті 2 Закону України від 18 січня 2018 року Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули вказаного Закону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України , а саме: 20 лютого 2014 року. Вказаний Закон також передбачає, які права можуть виникнути в особи, щодо якої встановлено юридичний факт, про який просить заявник.

Україна сприяє забезпеченню відновлення порушених матеріальних прав цивільного населення на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях (стаття 6 Закону України Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях ).

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.

Право на судовий захист передбачає конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Частина четверта статті 10 ЦПК України і стаття 17 Закону України від 23 лютого 2006 року Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини покладає на суд обов`язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1 Конвенції, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території.

У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов`язань. Такі зобов`язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю над відповідною територією, так і заходів для забезпечення особистих прав заявника.

Відповідно до ч.1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до положень п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення № 5 від 31.03.1995 року, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України , відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII затверджено звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Ураховуючи викладене, відповідно до вищевказаних положень закону та вимог статей 293, 315 ЦПК України встановлення факту, який має юридичне значення щодо вимушеного переселення заявника з окупованої території Донецької області, що відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області, можливе у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу чіткого встановлення причинно-наслідкового зв`язку між вимушеним переселенням осіб із зони проведення бойових дій, з окупованих територій на Сході України та військовою агресією Російської Федерації. Право на судовий захист заявника, яке передбачає конкретні гарантії ефективного поновлення у правах, підлягає реалізації та захисту у судовому порядку у обраний ним спосіб.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що заявником доведено юридичний факт, що його вимушене переселення у січні 2015 року з окупованої території Донецької області відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області. Заявник довів, що від встановлення цього юридично значимого для нього факту залежить виникнення, зміна та припинення правовідносин, в яких він, через дії Російської Федерації, вимушено бере участь. Іншого порядку встановлення такого юридичного факту законодавством України не передбачено.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги заявника є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК, при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Керуючись ст.ст. 55, 64, 124 Конституції України, ст. 16 ЦК України , ст.ст. 4,10, 293, 294, 315,319 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву задовольнити .

Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у січні 2015 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Вінницького апеляційного суду .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заявник: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Калінінським РВ Горлівського МУ УМВС України у Донецькій області.

Заінтересована особа: Міністерство соціальної політики України, місцезнаходження: вул. Еспланадна, 8/10, м. Київ, поштовий індекс: 01601, код ЄДРПОУ 37567866.

Заінтересована особа: Російська Федерація, адреса представництва в Україні: Посольство Російської Федерації в Україні, Повітрофлотський проспект, 27, м. Київ, поштовий індекс: 03049.

Повний текст рішення складено 13.12.2019.

Суддя: