Рішення

від 13.12.2019 по справі 640/2181/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 грудня 2019 року № 640/2181/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач 1) та Державної фіскальної служби України (далі - відповідач 2), в якому позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати Вимогу ГУ ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) № Ф-224972-17 від 12.11.2018 року у повному обсязі;

- визнати протиправним та скасувати Рішення ДФС про результати розгляду скарги № 309716/99-99-11-05-02-25 від 21.01.2019 року у повному обсязі.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що він не є самозайнятою особою-адвокатом, внаслідок чого визначення контролюючим органом ЄСВ в сумі 15819,54 грн є необґрунтованим.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2019 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем-1 на адресу суду 12.03.2019 надіслано відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що відповідно до інформації облікової картки фізичної особи ОСОБА_1 , за останнім станом на 31.12.2018 обліковується заборгованість по ЄСВ на загальну суму 15819,54 грн, внаслідок чого оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є цілком правомірною та скасуванню не підлягає.

Відповідач-2 правом на подання відзиву не скористався, внаслідок чого суд вважає за можливе розглянути справу і вирішити спір на підставі наявних письмових доказів.

Оцінивши подані сторонами документи і матеріали, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Обставини встановлені судом:

12 листопада 2018 року Головним управлінням ДФС у м. Києві винесено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-224974-17, якою позивача повідомлено про те, що станом на 31.10.2018 заборгованість зі сплати ЄСВ становить 15819,54 грн.

Не погоджуючись з правомірністю і обґрунтованістю зазначеної вимоги позивач звернувся до Державної фіскальної служби з відповідною скаргою.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 21.01.2019 №3097/6/99-99-11-05-02-25 вимогу про сплату борту (недоїмки) від 12.11.2018 №Ф-224972-17 ГУ ДФС ум. Києві залишено без змін, скаргу фізичної особи, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвоката) Білоцького Владислава Валерійовича від 20.12.2018 № б/н - без задоволення.

За таких обставин позивач звернувся до суду з даним позовом.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування:

Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08 липня 2010 року № 2464-VI (надалі - Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції, що діяла на момент винесення оскаржуваної вимоги) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частини 8 вказаної статті Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5- - 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця..

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ.

Так, у відповідності до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності віднесені до платників єдиного внеску.

При цьому, відповідно до положень п.14.1.226 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб;

Аналіз наведених норм діючого законодавства України дозволяє суду дійти висновку про те, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання або не отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є адвокатом (свідоцтво №3883 від 20.06.2017), що відповідачем-1 не заперечується.

В той же час, як зазначає відповідач-1в наданому відзиві, відповідно до АІС Податковий блок адвокат Білоцький В.В. (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність - адвокат з 13.09.2011 по теперішній час.

Згідно електронної бази даних АІС Податковий блок , станом на 06.03.2019 в ІКП по рахунку зі сплати єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність 22 %, адвокату Білоцькому В.В. за 2017 рік нараховано розрахункову суму єдиного внеску в розмірі 8448,00 грн., за 2018 рік автоматично проведено щоквартальні нарахування єдиного внеску на загальну суму 9828,72 грн. в т.ч. за перший - четвертий квартали 2018 року, які підлягають сплаті на загальних підставах.

Станом на 31.12.2018 заборгованість позивача з ЄСВ становить 15819,54 грн, що власне і знайшло своє відображення в оскаржуваній вимозі про сплату боргу (недоїмки).

В той же час, як зазначає позивач та всупереч вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства не було спростовано і заперечено відповідачем з посиланням на належні і допустимі докази, з 11.08.2014 року Позивач працював в Адвокатському бюро Владислава Білоцького (ідентифікаційний код: 39344983), де працював та займався адвокатською практикою на підставі трудового договору.

Після цього Позивач працював та займався адвокатською практикою у Адвокатському об`єднанні Білоцький Пукало Партнери (ідентифікаційний код: 39344983), де також працював на підставі трудового договору.

3 20.10.2017 року Позивач є учасником Адвокатського об`єднання Берілстоун (ідентифікаційний коді 41675602) в якому працює на підставі трудового договору та займає посаду керуючого партнера.

При цьому, як наполягає позивач та не було заперечно відповідачем, за час трудової діяльності в наведених адвокатських об`єднаннях ЄСВ позивача нараховувався та сплачувався роботодавцями, як податковими агентами.

Таким чином, судом встановлено, що у період з 11.08.2014 року по теперішній час позивач не здійснює самостійної адвокатської діяльності та не отримує доходу від такої діяльності, що свідчить про відсутність обов`язку сплати єдиного внеску у нього, як самозайнятої особи, у розумінні наведених вище норм, що регулюють спірні правовідносини.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 листопада 2018 року у справі №820/1538/17.

Посилання представника відповідача А.В. Поліщук в запереченнях на відповідь на відзив (вх.№03-14/34340/19 від 01.04.2019) на те, що в постанові Верховного Суду зазначено про те, що право на зайняття адвокатською діяльністю має бути зупинено та виключно в такому випадку позивач не буде вважатись самозайнятою особою-адвокатом, судом відхиляються, як недоречні, адже такі доводи А .В. Поліщук свідчать виключно на користь того, що дана особа на власний розсуд не ознайомилась в вказаним рішенням Верховного Суду в повному обсязі.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Аналіз наведених норм дозволяє суду дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником у межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Так, судом встановлено, що позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю у період з 11.08.2014 року по теперішній час реалізовував не як самозайнята особа, а як найманий працівник.

Одночасно матеріали справи не містять будь-яких доказів на користь того, що єдиний соціальний внесок за позивача в наведений період не сплачувався роботодавцями у розмірі не менше мінімального від суми нарахованої заробітної плати за місяць.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що оскільки позивач не є самозайнятою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховувався та сплачувався роботодавцем, у позивача був відсутній обов`язок по сплаті вказаного внеску як особою, що має право здійснювати адвокатську діяльність, оскільки фактично позивач був найманим працівником, а не самозайнятою особою.

За таких обставин суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) протиправною та її скасування, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування Рішення ДФС про результати розгляду скарги № 309716/99-99-11-05-02-25 від 21.01.2019 року, суд зазначає наступне.

Згідно із ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв`язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.

Враховуючи положення законодавства, під нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії державного чи іншого органу слід розуміти юридичну форму рішень цих органів - офіційний письмовий документ, який породжує певні наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Відповідно до ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади, їх посадові особи, згідно зі ст. 19 Конституції України, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.56.1 - 56.2 ст. 56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Пунктом 56.3 Податкового кодексу України вказано, що скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з п. 56.8 Податкового кодексу України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Порядок розгляду скарг платників податків на податкові повідомлення-рішення про визначення сум грошових зобов`язань платника податків або будь-які інші рішення контролюючих органів щодо податків, зборів, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на контролюючі органи врегульований нормами Податкового кодексу України та Порядком оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами від 21.10.2015 №916.

В процесі розгляду справи судом встановлено, що не погоджуючись із прийнятою ГУ ДФС у Черкаській області вимогою про сплату боргу (недоїмки) позивач оскаржив її до ДФС України, однак рішенням останнього скарга залишена без задоволення, а вимога про сплату боргу (недоїмки) без змін.

Згідно з пунктами 2 - 7 Розділу 7 Порядку контролюючий орган зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів, що настають за днем отримання скарги платника податків, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Вмотивованим є рішення, яке відповідає таким ознакам:

зазначені конкретні посилання на норми Податкового кодексу України та інші нормативно-правові акти, на яких воно ґрунтується, з урахуванням матеріалів скарги;

по суті вимог чи заперечень платника податків контролюючий орган висловив свою позицію.

Рішення надсилається на адресу, зазначену платником податків у скарзі, а у разі незазначення такої адреси - на податкову адресу платника податків.

Керівник контролюючого органу (заступник керівника або інша уповноважена посадова особа) може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад двадцятиденний строк, визначений в пункті 2 цього розділу, але не більше шістдесяти календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного в пункті 2 цього розділу.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (заступника керівника або іншої уповноваженої посадової особи), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, що настає за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (заступника керівника або іншої уповноваженої посадової особи) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиденного строку.

За змістом п.1-3 розділу 8 Порядку за результатами проведення процедури адміністративного оскарження контролюючим органом приймається рішення. Рішення оформляються на бланку контролюючого органу, який розглянув скаргу.

Під час процедури адміністративного оскарження обов`язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом, або інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган. Під час розгляду матеріалів скарги платника податків в ході адміністративного оскарження враховуються податкові консультації, а також узагальнюючі податкові консультації, надані такому платнику податків контролюючим органом, з урахуванням положень статті 53 глави 3 розділу II Податкового кодексу України.

Розділом 9 Порядку Зміст рішення про результати розгляду скарги та його вручення , передбачено наступне.

Контролюючий орган у разі розгляду скарги перевіряє правомірність та обґрунтованість рішення, що оскаржується, та приймає рішення про результати розгляду скарги.

За результатами розгляду скарги контролюючий орган приймає одне з таких рішень: залишає скаргу платника податків без задоволення, а рішення, що оскаржується - без змін.

Рішення про результати розгляду скарги складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин:

1) у вступній частині рішення зазначаються: найменування платника податків - юридичної особи або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податків; дата отримання скарги (дата і номер визначаються за даними реєстраційної картки або журналу реєстрації вхідної кореспонденції);

2) описова частина рішення має містити: дату і номер рішення контролюючого органу, яке було оскаржено платником податків; вимоги, зазначені у скарзі платника податків, та стислий зміст його позиції; стислий виклад обставин, встановлених перевіркою, та докази, на яких ґрунтуються висновки контролюючого органу;

3) у мотивувальній частині рішення вказуються: результати дослідження матеріалів скарги та обставини, з урахуванням яких приймається рішення; пропозиції (у разі наявності) представника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, представника центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну регуляторну політику, представника Ради бізнес-омбудсмена; мотиви, з яких відхиляються вимоги чи заперечення платника податків, пропозиції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, представника центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну регуляторну політику, представника Ради бізнес-омбудсмена, за умови, що такі пропозиції були надані контролюючому органу за 5 робочих днів до граничної дати прийняття рішення за скаргою платника податків; або мотиви, з яких висновки контролюючого органу, викладені в оскаржуваному рішенні, скасовуються повністю чи частково; посилання на норми Податкового кодексу України та інші нормативно-правові акти, якими обґрунтовано рішення про результати розгляду скарги;

4) у резолютивній частині рішення зазначається висновок про повне чи часткове задоволення скарги або про залишення скарги без задоволення.

У рішенні про результати розгляду скарги також зазначається про право особи, яка подала скаргу, у разі її незгоди з прийнятим рішенням оскаржити таке рішення до контролюючого органу вищого рівня у строки, визначені законодавством, або в судовому порядку.

Рішення за результатами розгляду скарги платника податків приймає керівник контролюючого органу (заступник керівника). Оригінал рішення після зазначення реєстраційного номера вихідної кореспонденції надсилається (надається) платнику податків.

Таким чином, розглядаючи даний позов, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення ДФС про результати розгляду скарги було прийняте у відповідності до зазначених вище норм законодавства. В свою чергу, ДФС, як суб`єкт владних повноважень, наділений правом для прийняття рішення про результати розгляду скарги.

При цьому, невірність суджень посадових чи службових осіб контролюючого органу при застосуванні норм законодавства, що регулюють процедуру нарахування і сплати ЄСВ, зроблених ними на основі фактичних даних, на думку суду, не може бути достатньою підставою для висновку про порушення прав чи інтересів платника, який в цьому випадку не позбавлений права оскаржити в судовому порядку вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30.06.2015 № К/800/22558/14.

Отже, рішення про розгляд скарги, не порушує права платника податків. Зважаючи на викладене, обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає його змісту, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог в цій частині та відсутність юридичних підстав для їх задоволення.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2014 року № К/800/45400/14.

За таких обставин позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (часина друга статті 77 КАС України).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на задоволення позовних вимог частково та згідно з вимогами статті 139 КАС України судові витрати позивача підлягають стягненню на користь позивача відповідно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодекс адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) № Ф-224972-17 від 12.11.2018 року у повному обсязі.

В решті позову - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда