Постанова від 11.12.2019 по справі 127/32612/18

Справа № 127/32612/18

Провадження № 22-ц/801/2419/2019

Категорія: 55

Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О.

Доповідач:Голота Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2019 рокуСправа № 127/32612/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді - Голоти Л.О. (суддя-доповідач),

суддів Денишенко Т.О., Рибчинського В.П.,

за участю секретаря судового засідання Топольської В.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2019 року, ухвалене у складі судді Венгрин О.О. в приміщенні суду в м. Вінниця, повний текст рішення складено 23 вересня 2019 року,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницького обласного центру з гідрометеорології про визнання незаконними дій в частині звільнення за прогул, зобов`язання змінити формулювання причин звільнення з роботи і дати звільнення, стягнення вихідної допомоги, заробітної плати за час вимушеного прогулу, недоплаченої премії, відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницького обласного центру з гідрометеорології про визнання незаконними дій в частині звільнення за прогул, зобов`язання змінити формулювання причин звільнення з роботи і дати звільнення, стягнення вихідної допомоги, заробітної плати за час вимушеного прогулу, недоплаченої премії, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 15 серпня 2016 року він працював на посаді провідного інженера з охорони праці у Вінницькому ЦГМ. 11 жовтня 2018 року він написав заяву про звільнення за власним бажанням з 19 жовтня 2018 року згідно частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю та умов колективного договору. Зазначена заява була прийнята начальником Вінницького ЦГМ без зауважень, на ній була поставлена резолюція - "ВК. До наказу".

16 жовтня 2018 року листом № 20-01-14/331 йому було відмовлено у звільненні за частиною третьою статті 38 КЗпП України та запропоновано змінити підставу звільнення. На цей лист ОСОБА_1 написав пояснювальну записку від 17 жовтня 2018 року. Він відпрацював 19 жовтня 2018 року повний робочий день, його не було звільнено, наказу про звільнення, трудової книжки та повного розрахунку він не отримав.

19 жовтня 2018 року від заступника начальника Вінницького ЦГМ Трохименко Л.В. він отримав листа за підписом начальника Вінницького ЦГМ ОСОБА_6 та юрисконсульта Сохацької В. В . про відсутність підстав для його звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України.

22 жовтня 2018 року він звернувся до начальника Вінницького ЦГМ з заявою про надання йому документів (наказів про прийняття на роботу, про звільнення, витяг з трудової книжки, довідку про зарплату, про період роботи). Зазначену заяву інспектор з кадрів відмовилась реєструвати, тому позивач направив заяву поштою, яка отримана Вінницьким ЦГМ 24 жовтня 2018 року.

27 жовтня 2018 року позивач отримав лист Вінницького ЦГМ № 20-01-14/342 від 23 жовтня 2018 року з проханням з`явитись на роботу для надання пояснень відсутності на робочому місці 22 жовтня 2018 року та 23 жовтня 2018 року.

01 листопада 2018 року позивач отримав лист Вінницького ЦГМ № 20-01-14/357 від 26 жовтня 2018 року з проханням з`явитись на роботу для надання пояснень відсутності на робочому місці з 24 жовтня 2018 року по 26 жовтня 2018 року.

Наказом № 98-К від 15 листопада 2018 року ОСОБА_1 був звільнений з посади провідного інженера з охорони праці Вінницького ЦГМ з 19 жовтня 2018 року у зв`язку з прогулом без поважних причин за пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 вважає, що відповідач неправомірно змінив правову підставу звільнення без його згоди з частини третьої статті 38 КЗпП України на пункт 4 статті 40 КЗпП України.

Позивач був уповноваженим трудового колективу Вінницького ЦГМ, головою комісії із соціального страхування, відповідальним за ведення архіву Вінницького ЦГМ. Він своєчасно передав матеріальні цінності та документи, що було однією з важливих підстав для його своєчасного звільнення.

23 листопада 2018 року він отримав лист Вінницького ЦГМ № 20-01-14/380 від 15 листопада 2018 року з копією наказу № 98-К від 15 листопада 2018 року про його звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України. В листі було зазначено про необхідність з`явитись до Вінницького ЦГМ для отримання трудової книжки, зазначено про проведення повного розрахунку 15 листопада 2018 року.

26 листопада 2018 року ОСОБА_1 отримав у відповідача наказ про звільнення, трудову книжку.

Позивач зазначає, що :

- формулювання причин звільнення з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є незаконним, оскільки була проігнорована його заява про звільнення за власним бажанням з 19 жовтня 2018 року згідно частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю, умов колективного договору;

- при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю (за частиною третьою статті 38 КЗпП України) він має право на вихідну допомогу в розмірі, не меншому ніж тримісячний середній заробіток, що становить 16131,48 грн;

- з 20 жовтня 2018 року по 26 листопада 2018 року він перебував у вимушеному прогулі, внаслідок чого недоотримав 6657,43 грн заробітної плати;

- з серпня 2017 року по вересень 2018 року йому не вірно нараховувалась премія з урахуванням коефіцієнта оперативності - 1,6 замість 1,7 як передбачено Додатком № 2 до "Положення про преміювання працівників Вінницького ЦГМ".

Крім того, у Вінницькому ЦГМ були порушення законодавства про працю та умов колективного договору: в травні 2017 року йому не вірно нарахували відпускні; аванс за першу половину жовтня він отримав з запізненням - 18 жовтня 2018 року; комісія по трудових спорах Вінницького ЦГМ не правомочна вирішувати трудові спори; деякі працівники Вінницького ЦГМ не проходять первинний інструктаж на робочому місці, не проходять стажування на робочому місці перед допуском до роботи, не проходять спеціального навчання з охорони праці на виконання небезпечних робіт; атестація на Вінницькому ЦГМ не проводиться; Правила внутрішнього трудового розпорядку не затверджені загальними зборами трудового колективу Вінницького ЦГМ.

Крім того, внаслідок невиконання відповідачем умов колективного договору йому завдано моральної шкоди, що полягає у психологічному тиску, переживаннях. Зміна підстави звільнення завдала позивачу психологічного стресу, позбавила його засобів на існування, оскільки він почав отримувати мінімальну допомогу по безробіттю в розмірі 544,00 грн лише через 90 календарних днів після звільнення. При звільненні за частиною третьою статті 38 КЗпП України він отримував би допомогу по безробіттю в розмірі 70 % від середньої заробітної плати. Моральну шкоду оцінює в 40509,80 грн. /т. 1 а. с. 1-11, 228/.

Виходячи з наведеного, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просив :

-визнати незаконними дії Вінницького ЦГМ в частині звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин;

-зобов`язати Вінницький ЦГМ внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 в частині формулювання причин звільнення з роботи з Вінницького обласного центру з гідрометеорології: змінити з звільнений у зв`язку з прогулом без поважних причин (пункт 4 статті 40 КЗпП України) на звільнений за власним бажанням, через невиконання власником законодавства про працю та умов колективного договору (пункт 3 статті 38 КЗпП України) та дату звільнення з 19 жовтня 2018 року на 26 листопада 2018 року;

-стягнути з Вінницького ЦГМ вихідну допомогу в розмірі 16131,48 грн,

-різницю невиплаченої премії в розмірі 3605,30 грн,

-заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 6657,43 грн.,

-моральну шкоду в сумі 40509,80 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2019 року відмовлено в задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано наступним :

-щодо вимог про визнання незаконними дій відповідача в частині звільнення за прогул, зобов`язання змінити формулювання причин звільнення з роботи в трудовій книжці і дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що ці позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки зазначена ОСОБА_1 підстава звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства і умов колективного договору (частини третя статті 38 КЗпП України) - працівником не підтверджена, а роботодавцем - відповідачем не була визнана, відповідач не вправі був самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору, тому відповідач відмовив позивачу у розірванні трудового договору, так як не вправі був розірвати трудовий договір з інших підстав, які працівником не зазначалися. На пропозицію роботодавця змінити підставу звільнення позивач не відреагував. Тобто, трудовий договір між сторонами не був розірваний, а працівник ОСОБА_1 не з`являвся на роботу без поважних причин в період з 22 жовтня 2018 року по 13 листопада 2018 року. Отже, ОСОБА_1 відповідачем правомірно звільнено за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.;

-щодо вимоги про виплату вихідної допомоги, суд першої інстанції виходив з того, що правових підстав для її задоволення немає, адже повивача звільнено за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а тому при звільненні з цієї підстави вихідна допомога не виплачується.;

-щодо вимог про стягнення різниці невиплаченої премії, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до таблиці з визначення коефіцієнтів оперативності для існуючих у Вінницькому ЦГМ посад працівників станом на 01 січня 2017 року провідному інженеру з охорони праці встановлено коефіцієнт оперативності - 1.6. В примітці до таблиці зазначено, що для працівників, які виконують функції як самостійного підрозділу (відділу, сектору) без його створення, встановлюються підвищені коефіцієнти оперативності на пункт вище, зокрема для провідного інженера з охорони праці - 1,7. Позивачем не надано суду доказів того, що на провідного інженера з охорони праці ОСОБА_1 покладено виконання функцій як самостійного підрозділу (відділу, сектору) без його створення (не надано відповідного наказу по Вінницькому ЦГМ про покладення таких обов`язків). Відтак, зазначена позовна вимога позивачем не доведена.;

-щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що вона є похідною від інших вимог, правових підстав для задоволення яких немає, а тому дана вимога задоволенню не підлягає також.

Не погоджуючись із рішення суду, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що відповідач безпідставно затримував звільнення позивача після 11 жовтня 2018 року коли він написав заяву про звільнення з посади провідного інженера з охорони праці за власним бажанням згідно частини третьої статті 38 КЗпП України. Проте, в подальшому позивача звільнено відповідно до наказу № 98-к від 15 листопада 2018 року у зв`язку з прогулом без поважних причин за пунктом 4 статті 40 КЗпП України 19 жовтня 2018 року, датою, що і була заявлена в заяві від 11 жовтня 2018 року.

Судом першої інстанції не враховано те, що відповідачем порушено положення статті 47, 116 КЗпП України, адже позивач не був звільнений на підставі його заяви від 11 жовтня 2018 року про звільнення за власним бажанням за частиною третьою статті 38 КЗпП України. Необхідності продовжувати працювати після 19 жовтня 2018 року у позивача не було, оскільки зазначена дата зазначена позивачем у заяві про звільнення від 11 жовтня 2018 року, як останній його робочий день. Відповідно до частини другої статті 38 КЗпП України якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Зазначає, що без згоди позивача змінювати дату звільнення відповідач не може.

Акти відсутності позивача на робочому місці з 22 жовтня 2018 року по 13 листопада 2018 року підписані працівниками Вінницького ЦГМ, які були відсутні на робочому місці, а ОСОБА_5 є зацікавленою особою, тому що є дружиною начальника Вінницького ЦГМ ОСОБА_6.

Збори трудового колективу були проведені з порушення законодавства України, неуповноваженою особою трудового колективу, про дату проведення зборів позивача повідомлено не було.

Окрім цього, коефіцієнт оперативності не підпадає під дискреційні повноваження комісії по преміюванню та є постійною і незмінною встановленою величиною.

У відзиві на апеляційну скаргу Вінницький обласний центр з гідрометеорології, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник відповідача Підреза І. Г. заперечив проти апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши підстави апеляційної скарги, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції частково не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

У справі вставнолено наступні обставини.

ОСОБА_1 працював на посаді провідного інженера з охорони праці Вінницького ЦГМ з 10 тарифним розрядом, посадовим окладом 2157,00 грн згідно штатного розпису та надбавкою за складність та напруженість у роботі в розмірі 10 % посадового окладу з 15 серпня 2016 року, що підтверджується копію витягу з наказу № 47-К від 15 серпня 2016 року /т.1 а. с. 14/.

11 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Вінницького ЦГМ ОСОБА_6 з заявою від 11 жовтня 2018 року про звільнення з посади провідного інженера з охорони праці з 19 жовтня 2018 року за власним бажанням згідно частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю, умов колективного договору /т. 1 а. с. 15/.

На заяву ОСОБА_1 від 11 жовтня 2018 року Вінницький ЦГМ надав відповідь № 20-01-14/331 від 16 жовтня 2018 року, в якій зазначив, що в заяві ОСОБА_1 про звільнення від 11 жовтня 2018 року не вказані конкретні факти порушення керівником Вінницького ЦГМ законодавства про працю та умов колективного договору, крім того, такі порушення жодним чином не підтверджуються. Враховуючи викладене, беручи до уваги відсутність порушень законодавства про працю та умов колективного договору, підстави для звільнення ОСОБА_1 за частиною третьою статті 38 КЗпП України відсутні. Запропоновано ОСОБА_1 змінити підставу звільнення з частини третьої статті 38 КЗпП України на іншу. Зазначений лист позивач ОСОБА_1 отримав під розписку 16 жовтня 2018 року /т. 1 а. с. 139/.

Згідно пояснювальної записки ОСОБА_1 від 17 жовтня 2018 року на лист-відповідь Вінницького ЦГМ №20-01-14/331 від 16 жовтня 2018 року ОСОБА_1 роз`яснив, що в заяві від 11 жовтня 2018 року про звільнення не було вказано конкретних порушень законодавства про працю та умов колективного договору, оскільки він повідомив про два порушення начальнику Вінницького ЦГМ усно, зокрема: 1) неправильна виплата премій, 2) не проведення періодичних медоглядів. /т. 1 а. с. 140/.

Згідно відповіді начальника Вінницького ЦГМ за №20-01-14/339 від 19 жовтня 2018 року, адресованої ОСОБА_1 , Вінницький ЦГМ не вбачає підстав для звільнення ОСОБА_1 за частиною третьою статті 38 КЗпП України, оскільки в пояснювальній записці від 17 жовтня 2018 року ОСОБА_1 не обґрунтував наявність фактів порушення законодавства про працю та умов колективного договору керівництвом Вінницького ЦГМ та не надав підтвердження таких порушень. Цей лист-відповідь отримав ОСОБА_1 19 жовтня 2018 року під розписку /т. 1 а. с. 141/.

23 жовтня 2018 року Вінницький ЦГМ направив ОСОБА_1 лист № 20-01-14/342 про необхідність з`явитись на робочому місці та надання письмових пояснень щодо відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 22 жовтня 2018 року з 08-00 год. до 10-00 год. та з 10-20 год. до закінчення робочого дня і 23 жовтня 2018 року протягом всього робочого дня /т. 1 а. с. 142, 143-145/.

26 жовтня 2018 року Вінницький ЦГМ направив ОСОБА_1 лист №20-01-14/357 про необхідність надання письмових пояснень щодо відсутності на робочому місці протягом всього робочого дня 24 жовтня 2018 року, 25 жовтня 2018 року, 26 жовтня 2018 року /т. 1 а. с. 146, 147-148/.

На заяву ОСОБА_1 від 24 жовтня 2018 року про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та видачу документів (копії наказу про прийом на роботу, копії наказу про звільнення з роботи, копії виписки з трудової книжки, довідки про заробітну плату, довідки про точний період роботи у Вінницькому ЦГМ) Вінницький ЦГМ надав відповідь № 20-01-14/363 від 01 листопада 2018 року про відсутність підстав для виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та видачі наказу про звільнення, оскільки ОСОБА_1 є працівником Вінницького ЦГМ. Видано копії документів, які просив ОСОБА_1 /т. 1 а. с. 149/.

Відповідно до доповідних записок, складених інспектором з кадрів Кащук Л.І. на ім`я начальника Вінницького ЦГМ, провідний інженер з охорони праці ОСОБА_1 був відсутній на роботі з невідомих причин 22 жовтня 2018 року з 08-00 год. до 10-00 год. та з 10-20 год., 23 жовтня 2018 року, 24 жовтня 2018 року, 25 жовтня 2018 року, 26 жовтня 2018 року, 29 жовтня 2018 року, 30 жовтня 2018 року, 31 жовтня 2018 року, 01 листопада 2018 року, 02 листопада 2018 року, 05 листопада 2018 року, 06 листопада 2018 року, 07 листопада 2018 року, 08 листопада 2018 року, 09 листопада 2018 року, 12 листопада 2018 року, 13 листопада 2018 року /т. 1 а. с. 157-173/.

Згідно копії актів, складених працівниками Вінницького ЦГМ, ОСОБА_1 був відсутній на роботі 22 жовтня 2018 року з 08-00 год. до 10-00 год. та з 10-20 год., 23 жовтня 2018 року, 24 жовтня 2018 року, 25 жовтня 2018 року, 26 жовтня 2018 року, 29 жовтня 2018 року, 30 жовтня 2018 року, 31 жовтня 2018 року, 01 листопада 2018 року, 02 листопада 2018 року, 05 листопада 2018 року, 06 листопада 2018 року, 07 листопада 2018 року, 08 листопада 2018 року, 09 листопада 2018 року, 12 листопада 2018 року, 13 листопада 2018 року /т. 1 а.с. 174-190/.

Факт відсутності ОСОБА_1 на роботі в зазначені в актах дні підтверджується також копіями табелів роботи Вінницького ЦГМ за жовтень-листопад 2018 року /т. 1 а. с. 193-194/.

08 листопада 2018 року та 12 листопада 2018 року ОСОБА_1 запрошувався на засідання Ради трудового колективу Вінницького ЦГМ відповідно на 12 листопада 2018 року і на 14 листопада 2018 року /т. 1 а. с. 54/.

Рада трудового колективу Вінницького ЦГМ розглянула 14 листопада 2018 року на своєму засіданні подання начальника Вінницького ЦГМ від 08 листопада 2018 року № 320-01-14/376, ухвалила рішення про надання згоди на звільнення провідного інженера з охорони праці ОСОБА_1 за прогул без поважних причин відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України /т. 1 а. с. 191/.

Висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконними дій відповідача в частині звільнення за прогул, зобов`язання змінити формулювання причин звільнення з роботи в трудовій книжці, стягнення вихідної допомоги, заробітної плати за час вимушеного прогулу, недоплаченої премії, відшкодування моральної шкоди, зроблений за правильного застосування норм матеріального права та відповідає фактичним обставинам справи, з ним погоджується також суд апеляційної інстанції.

Щодо вимог про визнання незаконними дій відповідача в частині звільнення за прогул, зобов`язання змінити формулювання причин звільнення з роботи в трудовій книжці і дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 1 статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк.

Відповідно до пункту 4 статті 36 КЗпП України однією із підстав припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (статті 38, 39 цього Кодексу).

Згідно з частинами третьою статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року № 6-34цс13.

У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 216/7189/14-ц зазначено, що за змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору. При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Згідно пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом) (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (див. постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

Відповідно до частини першої статті 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині визнання незаконними дій відповідача в частині звільнення позивача за прогул, зобов`язання змінити формулювання причин звільнення з роботи в трудовій книжці, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є необґрунтованими, оскільки зазначена ОСОБА_1 підстава звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства і умов колективного договору (частини третя статті 38 КЗпП України) - працівником не підтверджена, а роботодавцем - відповідачем не була визнана.

При цьому, відповідач не вправі був самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору, тому відповідач відмовив позивачу у розірванні трудового договору, так як не вправі був розірвати трудовий договір з інших підстав, які працівником не зазначалися. На пропозицію роботодавця змінити підставу звільнення позивач не відреагував. Тобто, трудовий договір між сторонами не був розірваний, а працівник ОСОБА_1 не з`являвся на роботу без поважних причин в період з 22 жовтня 2018 року по 13 листопада 2018 року.

Таким чином, оскільки факт прогулу позивача підтверджено наданими відповідачем та дослідженими судом доказами, колегія суддів вважає правильним звільнення позивача за пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції погоджується також з висновками місцевого суду про те, що позивачем недоведено порушення роботодавцем трудового законодавства і умов колективного договору (частини третя статті 38 КЗпП України) з огляду на наступне.

Відповідно до таблиці з визначення коефіцієнтів оперативності для існуючих у Вінницькому ЦГМ посад працівників станом на 01 січня 2017 року вбачається, що провідному інженеру з охорони праці встановлено коефіцієнт оперативності - 1.6. В примітці до таблиці зазначено, що для працівників, які виконують функції як самостійного підрозділу (відділу, сектору) без його створення, встановлюються підвищені коефіцієнти оперативності на пункт вище, зокрема для провідного інженера з охорони праці - 1,7. /т. 1 а. с. 132-133/.

Згідно довідки про нарахування премії із загального та спеціального фонду провідному інженеру з охорони праці Вінницького ЦГМ ОСОБА_1 від 03 жовтня 2018 року з листопада 2017 року по вересень 2018 року позивачу встановлено коефіцієнт оперативності - 1,6. /т.1 а. с. 26/. Копії розрахункових листків ОСОБА_1 з серпня 2017 року по листопад 2018 року /т.2 а. с.19-22/.

Розподіл преміального фонду між працівниками Вінницького ЦГМ вирішується на засіданні комісії Вінницького ЦГМ з надання премії. Питання доцільності встановлення підвищеного коефіцієнта оперативності для посади провідного інженера з охорони праці на комісії розглядалось, що підтверджується протоколом засідання комісії від 23 січня 2018 року, поясненням комісії від 10 грудня 2018 року за № 20-01-14/428. /т. 2 а. с. 92-93/.

Суду не надано доказів того, що на провідного інженера з охорони праці ОСОБА_1 покладено виконання функцій як самостійного підрозділу (відділу, сектору) без його створення (не надано відповідного наказу по Вінницькому ЦГМ про покладення таких обов`язків).

Управління Держпраці у Вінницькій області проводило інспекційне відвідування можливих порушень законодавства про працю на Вінницькому ЦГМ на підставі заяви ОСОБА_1 , поданої після написання ним заяви про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України /т.1 а. с. 61, 63, 91- 94, 102/. Управління Держпраці у Вінницькій області проводило позапланову перевірку Вінницького ЦГМ з 04 січня 2019 року по 11 січня 2019 року, що підтверджується приписом № 001.0502.19 від 11 січня 2019 року (тобто, після написання ОСОБА_1 заяви про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України). /т. 2 а. с. 31-32/.

Питання правильності нарахування премії ОСОБА_1 входило в предмет розгляду адміністративної справи №127/32185/18 про притягнення начальника Вінницького обласного центру з гідрометеорології ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 41 КУпАП, згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 06 грудня 2018 року, складеного інспектором праці Управління Держпраці у Вінницькій області.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 24 січня 2019 року, яка набрала законної сили, провадження у справі про притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 41 КУпАП, щодо нарахування та виплати премії ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу правопорушення. /т. 2 а. с. 98-100/.

За таких обставин, правових підстав вважати, що відповідачем було порушено права позивача при виплаті премії немає, адже такі обставини спростовуються постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 24 січня 2019 року у справі № 127/32185/18, а також, що суду не надано доказів того, що на провідного інженера з охорони праці ОСОБА_1 покладено виконання функцій як самостійного підрозділу (відділу, сектору) без його створення.

Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не підтверджено не проведення відповідачем періодичних медоглядів позивача, а також те, що він підлягав такому медогляду та в які строки. Окрім цього, в акті Управління Держпраці у Вінницькій області від 06 грудня 2018 року № ВН 1985/202/АВ щодо інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю Вінницького ЦГМ не встановлено порушення роботодавцем прав позивача щодо непроведення періодичних медоглядів /т. 1 а. с. 91-94/.

Не встановлено порушення роботодавцем прав позивача щодо непроведення періодичних медоглядів також під час проведення Управлінням Держпраці у Вінницькій області позапланової перевірки дотримання вимог законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки на Вінницькому обласному центрі з гідрометеоролії, про що свідчить припис від 11 січня 2019 року № 001.0502.19./т. 2 а.с. 31-32/

Доводи апеляційної скарги про те, що управлінням Держпраці у Вінницькій області було встановлено й інші порушення відповідачем трудового законодавства і умов колективного договору, колегія суддів вважає безпідставними, адже місцевим судом правильно надана оцінка таким твердженням позивача в суді першої інстанції, так як інші порушення трудового законодавства і умов колективного договору ОСОБА_1 не зазначалися в поданій ним заяві від 11 жовтня 2018 року про звільнення за власним бажанням за частиною третьою статті 38 КЗпП України, а також в пояснювальній записці від 17 жовтня 2018 року.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що начальником Вінницькому ЦГМ було погоджено його заяву від 11 жовтня 2018 року, про що свідчить резолюція поставлена на заяві, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, адже резолюція начальника Вінницькому ЦГМ на заяві відповідача від 11 жовтня 2018 року про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України до наказу /т. 1 а.с. 15/ не доводить ту обставину, що підприємство погодилося з його заявою, та не звільняє працівника від обов`язку підтвердити існування обставин, що передбачені статтею 38 КЗпП України.

У той же час, колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу аргументи апеляційної скарги щодо допущення відповідачем порушення норм КЗпП України при визначенні дати звільнення позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція) затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 № 58 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до пункту 2.27 Інструкції запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

Зі змісту пункту 4.1 Інструкції вбачається, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про те, що із 22 жовтня 2018 року по 13 листопада 2018 року позивач вчинив прогули, і поважних причин відсутності позивача на роботі у ці дні судом не встановлено.

Проте, перевіряючи законність оскаржуваного наказу від 15 листопада 2018 року № 98-К, яким ОСОБА_1 звільнено з роботи з 19 жовтня 2018 року, суд першої інстанції не врахував, що за змістом статті 47 КЗпП України, яка передбачає обов`язок роботодавця видати працівнику трудову книжку у день звільнення, та статті 116 КЗпП України, яка встановлює обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником у день звільнення, останнім робочим днем є день звільнення.

Отже, працівник не може бути звільнений у день, який передує дню видання роботодавцем наказу про звільнення. Працівник може бути звільнений з підстав, передбачених КЗпП України, лише у день видання наказу роботодавця, або у будь-який наступний день за днем видання наказу про звільнення.

Аналогічний висновок, зроблений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 24 жовтня 2018 року у справі № 307/3549/16-ц, Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2019 року у справі № 522/12027/16-ц.

Згідно частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що зазначення дати звільнення - 19 жовтня 2018 року, тобто останній день перед прогулом, не відповідає наведеним положенням КЗпП України та Інструкції.

У зв`язку з наведеним, оскільки позивача обґрунтовано звільнено за прогул, і єдиною невідповідністю є неправильне визначення дати звільнення, колегія суддів доходить до висновку про необхідність змінити дату звільнення з 19 жовтня 2018 року на 15 листопада 2018 року (дата видання наказу).

У зв`язку зі зміною дати звільнення, останнім робочим днем ОСОБА_1 є 15 листопада 2018 року. Оскільки судом встановлено, що в період із 22 жовтня 2018 року по 15 листопада 2018 року (день звільнення) позивач перебував у прогулі /т. 1 а.с. 194/, тому з огляду на положення статті 94 КЗпП України, яка визначає, що заробітна плата це винагорода, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу, а тому за період із 22 жовтня 2018 року по 15 листопада 2018 року відсутні підстави для виплати заробітної плати позивачу. Крім того, позивач ОСОБА_1 не заперечував в судовому засіданні в суді першої інстанції, що дійсно був відсутній на роботі у Вінницькому ЦГМ з 22 жовтня 2018 року, а тому в силу частини першої статті 82 ЦПК України зазначена обставина не підлягає доказуванню.

У відзиві на позовну заяву відповідачем зазначається, що позивач з`явився до Вінницького ЦГМ 26 листопада 2018 року з метою отримання трудової книжки /т.1 а.с. 109/.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання змінити дату звільнення підлягає скасуванню відповідно до пункту 1, 2, 4 частини першої статті 376 ЦПК України з ухваленням в цій частині нового про часткове задоволення цієї позовної вимоги та зміни дату звільнення ОСОБА_1 з посади провідного інженера з охорони праці Вінницького обласного центру з гідрометеорології, зазначену у наказі від 15 листопада 2018 року № 98-К із 19 жовтня 2018 року на 15 листопада 2018 року.

В іншій частині вимога про зобов`язання змінити дату звільнення є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про виплату вихідної допомоги.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; а у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Суд апеляційної інстанції вважає, що місцевим судом правильно відмовлено в задоволенні цієї вимоги, оскільки повивача звільнено за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а тому при звільненні з цієї підстави вихідна допомога не виплачується.

Щодо вимог про стягнення різниці невиплаченої премії.

Колегія суддів вважає, що правових підстав для її задоволення немає, оскільки відповідно до таблиці з визначення коефіцієнтів оперативності для існуючих у Вінницькому ЦГМ посад працівників станом на 01 січня 2017 року провідному інженеру з охорони праці встановлено коефіцієнт оперативності - 1.6. В примітці до таблиці зазначено, що для працівників, які виконують функції як самостійного підрозділу (відділу, сектору) без його створення, встановлюються підвищені коефіцієнти оперативності на пункт вище, зокрема для провідного інженера з охорони праці - 1,7. Позивачем не надано суду доказів того, що на провідного інженера з охорони праці ОСОБА_1 покладено виконання функцій як самостійного підрозділу (відділу, сектору) без його створення (не надано відповідного наказу по Вінницькому ЦГМ про покладення таких обов`язків).

Окрім цього, про дотримання відповідачем вимог трудового законодавства і умов колективного договору свідчить також постанова Вінницького міського суду Вінницької області від 24 січня 2019 року, яка набрала законної сили, згідно якої провадження у справі про притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 41 КУпАП, щодо нарахування та виплати премії ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу правопорушення. /т. 2 а. с. 98-100/.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні цієї вимоги, яка позивачем недоведена.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зазначена є похідною від вимог про визнання незаконними дій відповідача в частині звільнення за прогул, зобов`язання змінити формулювання причин звільнення з роботи в трудовій книжці, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення виплату вихідної допомоги, різниці невиплаченої премії, правових підстав для задоволення яких немає, а тому дана вимога задоволенню не підлягає також.

Аргументи апеляційної скарги не спростовують правильні висновки суду першої інстанції в іншій частині, з якою погоджується суд апеляційної інстанції, ці аргументи є аналогічними тим, що зазначені в позові та їм надана оцінка в рішенні суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Щодо розподілу судових витрат.

Беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 141, підпункт в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, колегія суддів вважає, що з Вінницького обласного центру з гідрометеорології слід стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви в сумі 352 гривні 40 копійок (50 % вартості вимоги немайнового характеру, яка задоволена частково; 704,80 : 2 = 352,40 грн.; див абз. 2 пункту 36 постанови Пленуму ВССУ від 17 жовтня 2014 року N 10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах (із змінами та доповненнями)). Докази сплати судового збору при поданні позовної заяви знаходяться у матеріалах справи /т. 1 а.с. 76/.

Окрім цього, з огляду на те, що ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 листопада 2019 року звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2019 року, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, тому колегія суддів вважає, що з Вінницького обласного центру з гідрометеорології слід стягнути на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 528 гривень 60 копійок. (50 % вартості вимоги немайнового характеру, яка задоволена частково; 704,80 х 150 % : 2 = 528,60 грн).

Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374 - 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання змінити дату звільнення з роботи скасувати та ухвалити в цій частині нове.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Вінницького обласного центру з гідрометеорології про зобов`язання змінити дату звільнення з роботи задовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади провідного інженера з охорони праці Вінницького обласного центру з гідрометеорології, зазначену у наказі від 15 листопада 2018 року № 98-К із 19 жовтня 2018 року на 15 листопада 2018 року.

У задоволенні іншої частині позовних вимог відмовити.

В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2019 року залишити без змін.

Стягнути з Вінницького обласного центру з гідрометеорології на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви в сумі 352 гривні 40 копійок.

Стягнути з Вінницького обласного центру з гідрометеорології на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 528 гривень 60 копійок.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Підпис Л. О. Голота

Судді: Підпис Т. О. Денишенко

Підпис В. П. Рибчинський

Згідно з оригіналом

Головуючий суддя Л. О. Голота

Повний текст постанови складено 13 грудня 2019 року.