Постанова від 16.12.2020 по справі 127/32612/18

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 127/32612/18

провадження № 61-961св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів : Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Вінницький обласний центр з гідрометеорології ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2019 року у складі судді Венгрин О. О. та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницького обласного центру з гідрометеорології (далі - Вінницький ЦГМ) про визнання незаконними дій в частині звільнення за прогул, зобов`язання змінити формулювання причин звільнення з роботи і дати звільнення, стягнення вихідної допомоги, заробітної плати за час вимушеного прогулу, недоплаченої премії, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 15 серпня 2016 року він працював на посаді провідного інженера з охорони праці у Вінницькому ЦГМ.

11 жовтня 2018 року він написав заяву про звільнення за власним бажанням з 19 жовтня 2018 року згідно частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю та умов колективного договору. Зазначена заява була прийнята начальником Вінницького ЦГМ без зауважень, на ній була поставлена резолюція ВК. До наказу .

16 жовтня 2018 року листом № 20-01-14/331 йому було відмовлено у звільненні за частиною третьою статті 38 КЗпП України та запропоновано змінити підставу звільнення. На цей лист він написав пояснювальну записку від 17 жовтня 2018 року.

У подальшому, він відпрацював 19 жовтня 2018 року повний робочий день, його не було звільнено, наказу про звільнення, трудової книжки та повного розрахунку він не отримав.

19 жовтня 2018 року від заступника начальника Вінницького ЦГМ Трохименко Л. В. він отримав листа за підписом начальника Вінницького ЦГМ Власова Ю. М. та юрисконсульта ОСОБА_2 про відсутність підстав для його звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України.

22 жовтня 2018 року він звернувся до начальника Вінницького ЦГМ із заявою про надання йому документів (наказів про прийняття на роботу, про звільнення, витяг з трудової книжки, довідку про зарплату, про період роботи). Зазначену заяву інспектор з кадрів відмовилась реєструвати, тому він направив заяву поштою, яка отримана Вінницьким ЦГМ 24 жовтня 2018 року.

27 жовтня 2018 року він отримав лист Вінницького ЦГМ № 20-01-14/342 від 23 жовтня 2018 року з проханням з`явитись на роботу для надання пояснень відсутності на робочому місці 22 жовтня 2018 року та 23 жовтня 2018 року.

01 листопада 2018 року він отримав лист Вінницького ЦГМ № 20-01-14/357 від 26 жовтня 2018 року з проханням з`явитись на роботу для надання пояснень відсутності на робочому місці з 24 жовтня 2018 року по 26 жовтня 2018 року.

Наказом № 98-К від 15 листопада 2018 року його було звільнено з посади провідного інженера з охорони праці Вінницького ЦГМ з 19 жовтня 2018 року у зв`язку з прогулом без поважних причин за пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

Вказував, що відповідач неправомірно змінив правову підставу звільнення без його згоди з частини третьої статті 38 КЗпП України на пункт 4 статті 40 КЗпП України.

Зазначав, що він був уповноваженим трудового колективу Вінницького ЦГМ, головою комісії із соціального страхування, відповідальним за ведення архіву Вінницького ЦГМ. Він своєчасно передав матеріальні цінності та документи, що було однією з важливих підстав для його своєчасного звільнення.

23 листопада 2018 року він отримав лист Вінницького ЦГМ № 20-01-14/380 від 15 листопада 2018 року з копією наказу № 98-К від 15 листопада 2018 року про його звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України. В листі було зазначено про необхідність з`явитись до Вінницького ЦГМ для отримання трудової книжки, зазначено про проведення повного розрахунку 15 листопада 2018 року.

26 листопада 2018 року він отримав у відповідача наказ про звільнення, трудову книжку.

Посилався на те, що формулювання причин звільнення з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є незаконним, оскільки була проігнорована його заява про звільнення за власним бажанням з 19 жовтня 2018 року згідно частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю, умов колективного договору. Крім того, при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю (за частиною третьою статті 38 КЗпП України) він має право на вихідну допомогу в розмірі, не меншому ніж тримісячний середній заробіток, що становить 16 131 грн 48 коп.

Також вказував, що з 20 жовтня 2018 року по 26 листопада 2018 року він перебував у вимушеному прогулі, внаслідок чого недоотримав 6 657 грн 43 коп. заробітної плати, а з серпня 2017 року по вересень 2018 року йому не вірно нараховувалась премія з урахуванням коефіцієнта оперативності - 1,6 замість 1,7 як то передбачено Додатком № 2 до Положення про преміювання працівників Вінницького ЦГМ .

Зазначав, що у Вінницькому ЦГМ були порушення законодавства про працю та умов колективного договору: в травні 2017 року йому невірно нарахували відпускні; аванс за першу половину жовтня він отримав з запізненням - 18 жовтня 2018 року; комісія по трудових спорах Вінницького ЦГМ не правомочна вирішувати трудові спори; деякі працівники Вінницького ЦГМ не проходять первинний інструктаж на робочому місці, не проходять стажування на робочому місці перед допуском до роботи, не проходять спеціального навчання з охорони праці на виконання небезпечних робіт; атестація на Вінницькому ЦГМ не проводиться; Правила внутрішнього трудового розпорядку не затверджені загальними зборами трудового колективу Вінницького ЦГМ.

Крім того, внаслідок невиконання відповідачем умов колективного договору йому завдано моральної шкоди, що полягає у психологічному тиску, переживаннях. Зміна підстави звільнення завдала йому психологічного стресу, позбавила його засобів на існування, оскільки він почав отримувати мінімальну допомогу по безробіттю в розмірі 544 грн лише через 90 календарних днів після звільнення. При звільненні за частиною третьою статті 38 КЗпП України він отримував би допомогу по безробіттю в розмірі 70 % від середньої заробітної плати. Розмір спричиненої моральної шкоди оцінює в 40 509 грн 80 коп.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд: визнати незаконними дії Вінницького ЦГМ в частині звільнення його за прогул без поважних причин; зобов`язати Вінницький ЦГМ внести зміни до його трудової книжки в частині формулювання причин звільнення з роботи з Вінницького ЦГМ, а саме змінити з звільнений у зв`язку з прогулом без поважних причин (пункт 4 статті 40 КЗпП України) на звільнений за власним бажанням, через невиконання власником законодавства про працю та умов колективного договору (пункт 3 статті 38 КЗпП України) та дату звільнення з 19 жовтня 2018 року на 26 листопада 2018 року; стягнути з Вінницького ЦГМ вихідну допомогу в розмірі 16 131 грн 48 коп.; різницю невиплаченої премії в розмірі 3 605 грн 30 коп.; заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 6 657 грн 43 коп.; моральну шкоду у розмірі 40 509 грн 80 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що зазначена позивачем підстава звільнення відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України, тобто порушення роботодавцем трудового законодавства та умов колективного договору, не підтверджена останнім та не була визнана відповідачем. При цьому відповідач не вправі був самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору та звільняти позивача з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо виплати вихідної допомоги, місцевий суд виходив із того, що правових підстав для задоволення вказаної вимоги немає, оскільки позивача було звільнено на підставі пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України, яка не передбачає виплати вихідної допомоги.

Вирішуючи питання щодо стягнення різниці невиплаченої премії, суд виходив із того, що позивачем не було надано доказів, що на нього, як на провідного інженера з охорони праці, було покладено виконання функцій як самостійного підрозділу (відділу, сектору) без його створення, а тому відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 премія повинна нараховуватись за коефіцієнтом оперативності - 1.7.

Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що вказана вимога є похідною він інших, які не підлягають задоволенню, а тому відсутні підстави для її задоволення.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 11 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання змінити дату звільнення з роботи скасовано та ухвалено нове.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання змінити дату звільнення з роботи задоволено частково.

Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади провідного інженера з охорони праці Вінницького ЦГМ, зазначену у наказі від 15 листопада 2018 року № 98-К, із 19 жовтня 2018 року на 15 листопада 2018 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання незаконним дій відповідача в частині звільнення за прогул, зобов`язання змінити формулювання причин звільнення з роботи в трудовій книжці, стягнення вихідної допомоги, заробітної плати за час вимушеного прогулу, недоплаченої премії та відшкодування моральної шкоди, оскільки такий зроблено за правильного застосування норм матеріального та процесуального права та відповідає фактичним обставинам справи.

Разом із тим, змінюючи дату звільнення позивача, апеляційний суд виходив із того, що місцевий суд, перевіряючи законність оскаржуваного наказу від 15 листопада 2018 року № 98-К, яким ОСОБА_1 звільнено з роботи з 19 жовтня 2018 року, не врахував зміст положення статті 47 КЗпП України, яка передбачає обов`язок роботодавця видати працівнику трудову книжку у день звільнення, та статті 116 КЗпП України, яка встановлює обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником у день звільнення. Тобто, суд першої інстанції не врахував того, що працівник не може бути звільнений у день, який передує виданню роботодавцем наказу про звільнення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2020 року № 2813/0/226-20 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що він незгодний із висновками судів попередніх інстанцій про те, що резолюція начальника Вінницького ЦГМ на його заяві про звільнення ВК. До наказу не доводить ту обставину, що підприємство погодилось із його заявою.

Вказує, що суди дійшли помилкового висновку про недоцільність встановлення підвищеного коефіцієнту оперативності провідному інженеру з охорони праці, оскільки такий коефіцієнт є постійною незмінною величиною, яка у Вінницькому ЦГМ затверджений колективним договором між адміністрацією підприємства та трудовим колективом на 2017-2020 роки. Вказує, що комісія Вінницького ЦГМ з надання премій не правомочна вирішувати питання зменшення або збільшення коефіцієнта оперативності.

Зазначає, що суди належним чином не дослідили надані ним докази щодо порушення відповідачем законодавства про працю та охорону праці.

Крім того, висновки судів про відсутність підстав щодо відшкодування моральної шкоди є помилковими.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від Вінницького ЦГМ, у якому вказано, що судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працював на посаді провідного інженера з охорони праці Вінницького ЦГМ з 10 тарифним розрядом, посадовим окладом 2 157 грн згідно штатного розпису та надбавкою за складність та напруженість у роботі в розмірі 10 % посадового окладу з 15 серпня 2016 року, що підтверджується копією витягу з наказу № 47-К від 15 серпня 2016 року (т. 1, а. с. 14).

11 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Вінницького ЦГМ Власова Ю. М. із заявою від 11 жовтня 2018 року про звільнення з посади провідного інженера з охорони праці з 19 жовтня 2018 року за власним бажанням згідно частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю, умов колективного договору (т. 1, а. с. 15).

На заяву ОСОБА_1 від 11 жовтня 2018 року Вінницький ЦГМ надав відповідь № 20-01-14/331 від 16 жовтня 2018 року, в якій зазначив, що в заяві ОСОБА_1 про звільнення від 11 жовтня 2018 року не вказані конкретні факти порушення керівником Вінницького ЦГМ законодавства про працю та умов колективного договору, крім того, такі порушення жодним чином не підтверджуються. Враховуючи викладене, беручи до уваги відсутність порушень законодавства про працю та умов колективного договору, підстави для звільнення ОСОБА_1 за частиною третьою статті 38 КЗпП України відсутні. Запропоновано ОСОБА_1 змінити підставу звільнення з частини третьої статті 38 КЗпП України на іншу. Зазначений лист позивач ОСОБА_1 отримав під розписку 16 жовтня 2018 року (т. 1, а. с. 139).

Згідно пояснювальної записки ОСОБА_1 від 17 жовтня 2018 року на лист-відповідь Вінницького ЦГМ №20-01-14/331 від 16 жовтня 2018 року ОСОБА_1 роз`яснив, що в заяві від 11 жовтня 2018 року про звільнення не було вказано конкретних порушень законодавства про працю та умов колективного договору, оскільки він повідомив про два порушення начальнику Вінницького ЦГМ усно, зокрема: 1) неправильна виплата премій, 2) не проведення періодичних медоглядів. (т. 1, а. с. 140).

Згідно відповіді начальника Вінницького ЦГМ за №20-01-14/339 від 19 жовтня 2018 року, адресованої ОСОБА_1 , ОСОБА_3 не вбачає підстав для звільнення ОСОБА_1 за частиною третьою статті 38 КЗпП України, оскільки в пояснювальній записці від 17 жовтня 2018 року ОСОБА_1 не обґрунтував наявність фактів порушення законодавства про працю та умов колективного договору керівництвом Вінницького ЦГМ та не надав підтвердження таких порушень. Цей лист-відповідь отримав ОСОБА_1 19 жовтня 2018 року під розписку (т. 1, а. с. 141).

23 жовтня 2018 року Вінницький ЦГМ направив ОСОБА_1 лист № 20-01-14/342 про необхідність з`явитись на робоче місце та надати письмові пояснення щодо відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 22 жовтня 2018 року з 08-00 год. до 10-00 год. та з 10-20 год. до закінчення робочого дня і 23 жовтня 2018 року протягом всього робочого дня (т. 1, а. с. 142, 143-145).

26 жовтня 2018 року Вінницький ЦГМ направив ОСОБА_1 лист № 20-01-14/357 про необхідність надання письмових пояснень щодо відсутності на робочому місці протягом всього робочого дня 24 жовтня 2018 року, 25 жовтня 2018 року, 26 жовтня 2018 року (т. 1, а. с. 146, 147-148).

На заяву ОСОБА_1 від 24 жовтня 2018 року про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та видачу документів (копії наказу про прийом на роботу, копії наказу про звільнення з роботи, копії виписки з трудової книжки, довідки про заробітну плату, довідки про точний період роботи у Вінницькому ЦГМ) Вінницький ЦГМ надав відповідь № 20-01-14/363 від 01 листопада 2018 року про відсутність підстав для виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та видачі наказу про звільнення, оскільки ОСОБА_1 є працівником Вінницького ЦГМ. Видано копії документів, які просив ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 149).

Відповідно до доповідних записок, складених інспектором з кадрів ОСОБА_5 на ім`я начальника Вінницького ЦГМ, провідний інженер з охорони праці Гринюк Б. Б. був відсутній на роботі з невідомих причин 22 жовтня 2018 року з 08-00 год. до 10-00 год. та з 10-20 год., 23 жовтня 2018 року, 24 жовтня 2018 року, 25 жовтня 2018 року, 26 жовтня 2018 року, 29 жовтня 2018 року, 30 жовтня 2018 року, 31 жовтня 2018 року, 01 листопада 2018 року, 02 листопада 2018 року, 05 листопада 2018 року, 06 листопада 2018 року, 07 листопада 2018 року, 08 листопада 2018 року, 09 листопада 2018 року, 12 листопада 2018 року, 13 листопада 2018 року (т. 1, а. с. 157-173).

Згідно копії актів, складених працівниками Вінницького ЦГМ, ОСОБА_1 був відсутній на роботі 22 жовтня 2018 року з 08-00 год. до 10-00 год. та з 10-20 год., 23 жовтня 2018 року, 24 жовтня 2018 року, 25 жовтня 2018 року, 26 жовтня 2018 року, 29 жовтня 2018 року, 30 жовтня 2018 року, 31 жовтня 2018 року, 01 листопада 2018 року, 02 листопада 2018 року, 05 листопада 2018 року, 06 листопада 2018 року, 07 листопада 2018 року, 08 листопада 2018 року, 09 листопада 2018 року, 12 листопада 2018 року, 13 листопада 2018 року (т. 1, а. с. 174-190).

Факт відсутності ОСОБА_1 на роботі в зазначені в актах дні підтверджується також копіями табелів роботи Вінницького ЦГМ за жовтень-листопад 2018 року (т. 1, а. с. 193-194).

08 листопада 2018 року та 12 листопада 2018 року ОСОБА_1 запрошувався на засідання Ради трудового колективу Вінницького ЦГМ відповідно на 12 листопада 2018 року і на 14 листопада 2018 року (т. 1, а. с. 54).

Рада трудового колективу Вінницького ЦГМ розглянула 14 листопада 2018 року на своєму засіданні подання начальника Вінницького ЦГМ від 08 листопада 2018 року № 320-01-14/376, ухвалила рішення про надання згоди на звільнення провідного інженера з охорони праці ОСОБА_1 за прогул без поважних причин відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України (т. 1, а. с. 191).

Наказом Вінницького ЦГМ № 98-К від 15 листопада 2018 року провідного інженера з охорони праці ОСОБА_1 звільнено 19 жовтня 2018 року у зв`язку з прогулом без поважних причин, пункт 4 статті 40 КЗпП України, з виплатою компенсації за 5 календарних днів невикористаної відпустки за період роботи з 15 серпня 2018 року по 19 жовтня 2018 року (т. 1, а. с. 153).

15 листопада 2018 року ОСОБА_1 було направлено лист №20-01-14/380 про необхідність отримання трудової книжки у інспектора з кадрів Вінницького ЦГМ у зв`язку зі звільненням. (т. 1, а. с. 154, 155-156).

26 листопада 2018 року ОСОБА_1 отримав трудову книжку, що підтверджується копією розписки. (т 1, а. с. 199).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК Українивстановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до пункту 1 статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказував, що його протиправно звільнили відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України, оскільки ним було подано заяву роботодавцю про звільнення за власним бажанням згідно частини третьої статті 38 КЗпП України.

Згідно пункту 4 статті 36 КЗпП України однією із підстав припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (статті 38, 39 цього Кодексу).

Згідно статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Аналогічний висновок зазначений у постановах Верховного Суду України від 22 травня 2013 року в справі № 6-34цс13, Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18), від 22 квітня 2020 року в справі № 199/8766/18 (провадження № 61-797св20).

Судами встановлено, що ОСОБА_1 звертався до начальника Вінницького ЦГМ Власова Ю. М. 11 жовтня 2018 року з заявою про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України.

У заяві від 11 жовтня 2018 року ОСОБА_1 не навів конкретних фактів порушення відповідачем законодавства про працю, умов колективного договору.

У пояснювальній записці від 17 жовтня 2018 року ОСОБА_1 зазначив два порушення законодавства про працю, умов колективного договору, допущені начальником Вінницького ЦГМ: неправильна виплата премії, непроведення періодичних медоглядів.

Згідно відповіді начальника Вінницького ЦГМ за №20-01-14/339 від 19 жовтня 2018 року, адресованої ОСОБА_1 , Вінницький ЦГМ не вбачає підстав для звільнення ОСОБА_1 за частиною третьою статті 38 КЗпП України, оскільки в пояснювальній записці від 17 жовтня 2018 року ОСОБА_1 не обґрунтував наявність фактів порушення законодавства про працю та умов колективного договору керівництвом Вінницького ЦГМ та не надав підтвердження таких порушень.

Зазначені порушення ОСОБА_1 в заяві від 11 жовтня 2018 року та в пояснювальній записці від 17 жовтня 2018 року роботодавець визнав необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не обґрунтував наявність фактів порушення законодавства про працю та умов колективного договору керівництвом Вінницького ЦГМ, тому позивачу було відмовлено у звільненні на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується зі висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не було доведено порушення роботодавцем трудового законодавства та умов колективного договору.

Так, із штатного розпису Вінницького ЦГМ на 2018 рік вбачається, що в штаті підприємства одна самостійна посада провідного інженера з охорони праці.

Відповідно до таблиці з визначення коефіцієнтів оперативності для існуючих у Вінницькому ЦГМ посад працівників станом на 01 січня 2017 року вбачається, що провідному інженеру з охорони праці встановлено коефіцієнт оперативності - 1.6.

У примітці до таблиці зазначено, що для працівників, які виконують функції як самостійного підрозділу (відділу, сектору) без його створення, встановлюються підвищені коефіцієнти оперативності на пункт вище, зокрема для провідного інженера з охорони праці - 1,7.

Згідно довідки про нарахування премії із загального та спеціального фонду провідному інженеру з охорони праці Вінницького ЦГМ ОСОБА_1 від 03 жовтня 2018 року з листопада 2017 року по вересень 2018 року позивачу встановлено коефіцієнт оперативності - 1,6.

Розподіл преміального фонду між працівниками Вінницького ЦГМ вирішується на засіданні комісії Вінницького ЦГМ з надання премії. Питання доцільності встановлення підвищеного коефіцієнта оперативності для посади провідного інженера з охорони праці на комісії розглядалось, що підтверджується протоколом засідання комісії від 23 січня 2018 року, поясненням комісії від 10 грудня 2018 року за № 20-01-14/428.

Разом із тим, позивачем не надано доказів того, що йому, як провідному інженеру з охорони праці, мало бути встановлено підвищений коефіцієнт оперативності 1,7.

Управління Держпраці у Вінницькій області проводило інспекційне відвідування можливих порушень законодавства про працю на Вінницькому ЦГМ на підставі заяви ОСОБА_1 , поданої після написання ним заяви про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України.

Управління Держпраці у Вінницькій області проводило позапланову перевірку Вінницького ЦГМ з 04 січня 2019 року по 11 січня 2019 року, що підтверджується приписом № 001.0502.19 від 11 січня 2019 року (тобто, після написання ОСОБА_1 заяви про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України).

Питання правильності нарахування премії ОСОБА_1 входило в предмет розгляду адміністративної справи № 127/32185/18 про притягнення начальника Вінницького ЦГМ ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 41 КУпАП згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 06 грудня 2018 року, складеного інспектором праці Управління Держпраці у Вінницькій області.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 24 січня 2019 року, яка набрала законної сили, провадження у справі про притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 41 КУпАП, щодо нарахування та виплати премії ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу правопорушення.

З огляду на викладене та надані сторонами докази, колегія судді вважає, що відсутні підстави вважати, що Вінницьким ЦГМ було порушено права ОСОБА_1 при виплаті премій.

Також матеріали справи не містять доказів про встановлені факти порушення на Вінницьким ЦГМ щодо не проведення періодичних медоглядів.

Таким чином, доводи заявника щодо порушення роботодавцем трудового законодавства та умов колективного договору не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

За приписами частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один з таких заходів стягнення:1) догана; 2) звільнення.

Згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз`яснив судам, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 22 жовтня 2018 року по 13 листопада 2018 року включно не виходив на роботу в робочі дні, що підтверджується письмовими доказами та показаннями свідків. Крім того, ОСОБА_1 не заперечував в судовому засіданні, що дійсно був відсутній на роботі у Вінницькому ЦГМ з 22 жовтня 2018 року.

Таким чином, враховуючи те, що зазначена позивачем підстава звільнення відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України, тобто порушення роботодавцем трудового законодавства та умов колективного договору, не підтверджена останнім та не була визнана відповідачем, а змінювати правову підставу розірвання трудового договору останній був не в праві, тому він відмовив у звільненні ОСОБА_1 на підставі частини третьої статті 38 КЗпП. Разом с тим, у зв`язку із нез`явленням ОСОБА_1 на роботу без поважних причин з 22 жовтня 2018 року по 13 листопада 2018 року його було правомірно вивільнено на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, оскільки трудовий договір не було розірвано в строк з 19 жовтня 2018 року та підстав, про які просив позивач.

Також колегія суддів погоджується із судом апеляційної інстанції, який змінив дату звільнення позивача з 19 жовтня 2018 року на 15 листопада 2018 року, оскільки працівник не може бути звільнений у день, який передує дню видання наказу роботодавцем наказу про звільнення.

Враховуючи те, що позивача було правомірно звільнено відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України, позовні вимоги щодо виплати вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Доводи касаційної скарги про те, що управлінням Держпраці у Вінницькій області було встановлено й інші порушення відповідачем трудового законодавства і умов колективного договору, не можуть бути прийняті судом, оскільки інші порушення трудового законодавства і умов колективного договору ОСОБА_1 не зазначалися в поданій ним заяві від 11 жовтня 2018 року про звільнення за власним бажанням за частиною третьою статті 38 КЗпП України, а також в пояснювальній записці від 17 жовтня 2018 року.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовили ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2019 року у нескасованій частині та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович