Постанова

від 12.12.2019 по справі 916/1411/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/1411/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

Головуючого судді : Колоколова С.І.

суддів : Головея В.М., Разюк Г.П.

секретар судового засідання: Федорончук Д.О.

за участю представників сторін:

від позивача - Іванов О.М., ордер ОД №183215, дата видачі: 12.12.19;

від відповідача-1 - не з`явився;

від відповідача-2 - Гудима І.Б., ордер ОД № 408930, дата видачі: 12.12.19;

від третьої особи - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "Примор`я"

на рішення Господарського суду Одеської області від 12 вересня 2019 року, повний текст якого складений та підписаний 23 вересня 2019 року

у справі № 916/1411/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "Примор`я"

до відповідачів

1. Фізичної особи-підприємця Прокопенко Дмитра Сергійовича ;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1

про визнання договору недійсним,

головуючий суддя - МостепаненкоЮ.І.

місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

В судовому засіданні 12.12.2019 згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

В травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку Примор`я (далі - ТОВ ДЗОВ Примор`я ) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Прокопенко Дмитра Сергійовича (далі - ФОП Прокопенко Д.С. ) та Товариства з обмеженою відповідальністю Фарм-ОД (далі - ТОВ Фарм-ОД ) про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) від 03.03.2017, укладеного між ФОП Прокопенко Д.С. та ТОВ Фарм-ОД .

В обґрунтування вказаного позову ТОВ ДЗОВ Примор`я послалось на удаваність договору відступлення права вимоги (цесії) від 03.03.2017, укладеного між ФОП Прокопенко Д.С. та ТОВ Фарм-ОД , з метою приховання факту укладання договору факторингу, який суперечить актам цивільного законодавства.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.05.2019 (суддя Мостепаненко Ю.І.) позовну заяву ТОВ ДЗОВ Примор`я прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1411/19.

Ухвалою Ггосподарського суду Одеської області від 27.06.2019 у справі № 916/1411/19 поновлено строк товариству з обмеженою відповідальністю ,,Фарм-ОД" на звернення з клопотанням в частині об`єднання справи № 916/1411/19 в одне провадження зі справою № 916/1408/19 ; в задоволенні клопотання ТОВ ,,Фарм-ОД" в частині об`єднання справ № 916/1411/19 та № 916/1408/19 в одне провадження відмовлено; клопотання товариства з обмеженою відповідальністю ,,Фарм-ОД" в частині залучення до участі у справі ОСОБА_1 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів задоволено; залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1 , відкладено підготовче засідання у справі №916/1411/19.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.09.2019 (суддя Мостепаненко Ю.І.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що між ТОВ Фарм-ОД та ФОП Прокопенко Д.С. було укладено договір саме про відступлення права вимоги (цесії), оскільки предметом спірного договору є передача грошової вимоги від однієї до іншої особи, розмір якої дорівнює загальному розміру боргових зобов`язань ПАТ ДЗОВ Примор`я .

Отже, зміст договору про відступлення права вимоги (цесії) від 03.03.2017 відповідає вимогам чинного законодавства та свідчить про відсутність в ньому умов, притаманним правовідносинам факторингу.

Крім того, суд зазначив, що позивач не являється стороною оспорюваного договору та не має будь-яких прав за цим договором. Позивачем не доведено наявність його порушених прав, внаслідок укладення відповідачами зазначеного договору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ ДЗОВ Примор`я звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 12.09.2019р. у справі №916/1411/19 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Крім цього, скаржник просив задовольнити клопотання про витребування доказів та призначення судової технічної експертизи документів.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в оскаржуваному рішенні, суд першої інстанції зробив висновок, що право вимоги за оспорюваними договорами передані за їх номінальним розміром. Суд дійшов такого висновку на підставі Додаткового договору. Однак, скаржник вважає, що є сумніви щодо достовірності Додаткового договору, оскільки:

- до звернення позивачем до суду з даним позовом була відсутня будь-яка інформація про укладання Додаткового договору;

- з врахуванням Додаткового договору правовідносини відповідачів суперечать інтересам ТОВ Фарм-Од ;

- у схожій з даною справою, справа №916/1408/19 за позовом ТОВ ДЗОВ Примор`я до ФОП Коваль В.П., ФОП Тарасевич І.М., ТОВ Фарм-ОД , третя особа ОСОБА_1 про визнання недійсним догворів, ТОВ Фарм-ОД також надало аналогічні до Додаткового договору додаткові договори для спростування доводів позивача;

- підпис Прокопенко Д. С. у Додатковому договорі не відповідає підпису на оспорюваному договорі, хоча зазначені договори нібито були підписані в один день.

У зазначених додаткових договорах наявні чисельні очевидні невідповідності, які свідчать, що вони складались на підставі Додаткової угоди.

Зокрема, і у преамбулі Додаткового договору від 30.12.2016, укладеного між ТОВ Фарм-Од та ФОП Тарасевич І.М., який нібито є додатковим договором до Договору відступлення права вимоги (цесії) від 30.12.2016, так само, як і у преамбулі Додаткового договору від 06.03.2017, укладеного між ТОВ Фарм-Од та ФОП Коваль В.П., який нібито є додатковим договором до Договору відступлення права вимоги (цесії) від 06.03.2017, вказано, що вони вносять зміни до Договору відступлення права вимоги (цесії) від 03.03.2017, тобто оспорюваного Договору.

На думку скаржника, зазначені обставини дають підстави зробити висновок, що додаткові договори у справі №916/1408/19 та Додтаковий договір, створювались одночасно, не в день їх укладення, заначених в них, а після отримання позовів позивача.

Також скаржник вважає, що Додатковий договір підписано під час розгляду даної справи, а не в день, яким його датовано, з метою штучного спростування доводів позивача, а тому він не може бути допустим та достовірним доказом в даній справі та не може враховуватись при вирішенні даного спору.

Також, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, не застосував до відносин відповідачів норми глави 73 ЦК України, якою регулюються відносини факторингу та неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, зокрема щодо порушення прав позивача внаслідок укладання оспорюваного договору.

Разом з апеляційною скаргою ТОВ ДЗОВ Примор`я подало до апеляційного суду клопотання про призначення судової технічної експертизи документів, а саме Додаткового договору від 03.03.2017 до Договору відступлення права вимоги (цесії) від 03.03.2017, укладеного між ТОВ Фарм-Од та ФОП Прокопенко Д.С., оскільки позивач вважає, що зазначений документ створено під час розгляду даної справи, а не в день, яким його датовано, з метою штучного спростування доводів Позивача. З огляду на це, існує необхідність у з`ясуванні часу створення зазначеного документу.

Крім того, ТОВ ДЗОВ Примор`я просило витребувати :

- у ТОВ Фарм-Од оригінал Додаткового договору від 03.03.2017 до Договору відступлення права вимоги (цесії) від 03.03.2017, укладеного між ТОВ Фарм-Од та ФОП Прокопенко Д.С.;

- у ФОП Прокопенко Д.С. оригінал Договору відступлення права вимоги (цесії) від 03.03.2017, укладеного між ТОВ Фарм-Од та ФОП Прокопенко Д.С., акт приймання-передачі документів від 03.03.2017 по Договору відступлення права вимоги (цесії) від 03.03.2017.

07.11.2019 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ Фарм-ОД надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє вважає, що апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм процесуального і матеріального права.

Так, Фарм-ОД звертає увагу суду, що при відступленні права вимоги не були порушені права та інтереси позивача, так як основним договором не передбачено отримання його згоди як боржника на відступлення права вимоги, що свідчить про відсутність порушення прав позивача, а отже - відсутність у нього права на позов. Позивач стверджує, що підставою позову стало отримання ТОВ Фарм-ОД винагороди за відступлене йому право вимоги у вигляді різниці між вартістю вимоги, зазначеній у договорах цесії, та номінальним розміром вимоги, що є ознакою договору факторингу. Однак, ТОВ Фарм-ОД не отримало і не зможе отримати ніякої винагороди за відступлене право вимоги, а позивач таких доказів суду не надав.

Крім цього, ТОВ Фарм-ОД зазначило, що предметом спору не був Додатковий договір від 03.03.2017, а підставами позову не були ті обставини, що договори цесії та додатковий договір до нього є підробленими (недостовірними).

На думку ТОВ Фарм-ОД позивач безпідставно стверджує, що наявні ознаки укладення додаткового договору під час розгляду справи, а не в день, яким його датовано. Те, що позивач раніше не знав про укладення між цедентом та цесіонарієм додаткового договору, пояснюється змістом такого додаткового договору (конфіденційність та комерційна таємниця), а також тим, що умови цього додаткового договору не стосуються позивача, а тому його копія раніше позивачу (Боржнику) не направлялася.

Що стосується обставин справи №916/1408/19 та додаткових договорів між ТОВ Фарм-Од та ФОП Тарасевич І.М., ФОП Коваль В.П. на які посилається апелянт, то ці додаткові договори не стосуються додаткового договору від 03.03.2017, укладеного з ФОП Прокопенко Д.С., а технічні помилки в тих додаткових договорах не мають жодного значення для правильного вирішення даної справи та не впливають на зміст відповідних правовідносин сторін.

Крім того, викладені в клопотанні про призначення експертизи доводи, на думку ТОВ Фарм-ОД , є безпідставними та не стосуються прав та законних інтересів позивача, не впливають на обсяг його прав та обов`язків, а поставлені на вирішення експертизи питання не мають значення для правильного вирішення даної справи. З огляду на такі обставини, клопотання позивача про призначення судової технічної експертизи документів не підлягає задоволенню та має бути відхилене як необґрунтоване та подане з порушенням вимог ГПК України.

В судовому засіданні 12.12.2019р. представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та клопотання про витребування документів та призначення експертизи у даній справі, просив задовольнити скаргу та клопотання, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник відповідача-2 - ТОВ Фарм-ОД заперечував проти апеляційної скарги та клопотання про витребування доказів та призначення у даній справі судової технічної експертизи, просив суд, відмовити у задоволенні клопотання та апеляційної скарги, а рішення господарського суду залишити без змін.

Інші представники сторін в судове засідання не з`явились, хоча повідомлялись належним чином про день, час і місце розгляду справи, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Проте, така неявка представників сторін не перешкоджає розгляду скарги, оскільки, як зазначалось ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про призначення справи до розгляду явка представників сторін не визнавалась обов`язковою, а тому колегія суддів вирішила розглядати апеляційну скаргу за відсутністю представників відповідача-1 та третьої особи.

Розглянувши клопотання позивача про призначення судової технічної експертизи, врахувавши заперечення ТОВ Фарм-ОД , судова колегія зазначає наступне.

Згідно із п.1 ч.1 ст. 91 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов, зокрема для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Зі змісту заявленого клопотання вбачається, що заявник просить винести на розгляд експерта питання про те:

- чи відповідає давність виконання підпису ФОП Прокопенко Д.С. в графі Цедент , підпису представника ТОВ Фарм-ОД в графі Цесіонарій , відбитку печатки ТОВ Фарм-ОД на Додатковому договорі від 03.03.2017 до Договору відступлення права вимоги (цесії) від 03.03.2017, укладеного між ТОВ Фарм-ОД та ФОП Прокопенко Д.С., даті складання зазначеного договору, вказаній у ньому?;

чи міг Додатковий договір від 03.03.2017 до Договору відступлення права вимоги (цесії) від 03.03.2017, укладений між ТОВ Фарм-ОД та ФОП Прокопенко Д.С., бути створений (роздрукований, підписаний, проставлений відбиток печатки) в період з травня по липень 2019?;

- чи має Додаткогвий договір від 03.03.2017 до Договору відступлення права вимоги (цесії) від 03.03.2017, укладений між ТОВ Фарм-ОД та ФОП Прокопенко Д.С., ознаки впливу, що призвели до його штучного старіння?

У позовній заяві ТОВ ДЗОВ Примор`я обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу наявністю ознак факторингу в оспорюваних договорах відступлення прав вимоги. На його переконання, при укладенні цих правочинів не дотримано вимог, які передбачені для договору факторингу.

В матеріалах судової справи відсутні письмові заяви позивача про зміну підстав або предмету позову відповідно до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, поставлені заявником на вирішення експертизи питання не перебувають у взаємозв`язку з підставами позову та не відносяться до предмета доказування у даній справі, у зв`язку з чим, колегія суддів, прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення поданого позивачем клопотання про призначення у справі судово-технічної експертизи.

Розглянувши та перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на неї, заслухавши пояснення присутніх представників позивача та відповідача-2, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час апеляційного перегляду, 12.04.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "Примор`я" (замовник) та ФОП Прокопенко Д.С. (Підрядник) укладено договір поставки № 12/2/14, відповідно до п. 1.1 якого Замовник доручає, а Підрядник зобов`язується відповідно до умов цього Договору власними силами виконати роботи з поточного ремонту об`єктів (будівель) ПАТ "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "Примор`я". Найменування об`єктів, склад, вартість та строки виконання робіт визначається Додатком №1 до даного Договору.

Згідно п. 1.2 договору, визначено місце виконання підрядником робіт по цьому Договору є об`єкти, які знаходяться за адресою: с.Рибалівка, Березанський район, Миколаївської області.

Відповідно до п.2.1 договору, динамічна ціна цього договору складає 784 169,00 (сімсот вісімдесят чотири тисячі сто шістдесят дев`ять) грн. Фінансування виконуваних робіт проводиться Замовником.

Згідно до п.2.4 договору, розрахунки по даному договору здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок Підрядника.

Порядок оплати: оплата, протягом 10 календарних днів після завершення робіт (п.2.6 Договору).

Відповідно до п. 3.2 договору підрядник зобов`язується виконати роботи по даному договору до 01.06.2014р. з правом дострокового виконання.

Згідно до п. 8.1 договору, виконання зобов`язань за цим договором забезпечується неустойкою у формі пені, розмір та порядок якої визначається на умовах цього договору.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання зобов`язань сторонами. Гарантійний термін на виконані за цим договором роботи становить 12 місяців з моменту передачі предмету підряду згідно акту виконаних робіт (п.п. 10.1, 10.2 Договору).

Додатком № 1 до договору №12/2/14 від 12.02.2014р. ПАТ "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "Примор`я" та ФОП Прокопенко Д.С. визначили вартість ремонтних робіт на поточний ремонт будівель ПАТ "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "Примор`я", всього на суму 784 169,00 грн.

03 березня 2017 року між ФОП Прокопенко Дмитром Сергійовичем (цедент) та ТОВ "Фарм-ОД" (цесіонарій) укладено договір відступлення права вимоги (цесії), відповідно до п. 1 якого цедент відступає, а цесіонарій приймає на себе право вимоги грошового боргу і стає кредитором Публічного акціонерного товариства "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "Примор`я" (боржник) по зобов`язанням, які виникли на підставі договору № 12/2/14 від 12.04.2014 р., укладеного між цедентом і боржником за виконані роботи з поточного ремонту об`єктів Боржника у загальному розмірі 784 169,00 грн.

Відповідно до п. 2 договору, за цим договором цесіонарій набуває право (замість цедента) вимагати від боржника належного виконання наступних зобов`язань:

а) сплатити борг у розмірі 784 169,00 грн. за виконані роботи з поточного ремонту наступних об`єктів Боржника: будівля 4-х поверхового спального корпусу, будівля 1-по поверхового корпусу №1, будівля 2-х поверхового корпусу, сходи, приміщення їдальні та літній кінотеатр, будівля 1-но поверхового спального корпусу №2, душова, металеві ворота, водонапірна башта, тротуарна плитка;

б) сплатити неустойку, інфляційні проценти та три проценти річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Згідно п. 3 договору, право вимоги цедента виникло на підставі договору № 12/2/14 від 12.04.2014р. та фактичного постачання цедентом підрядних робіт з поточного ремонту об`єктів Боржника, що підтверджується актами звірки взаємних розрахунків станом на 31.08.2014 р., згідно з яким борг боржника перед цедентом складає 784 169,00 грн., а також документами, що підтверджують фактичне виконання цедентом робіт на загальну суму 784 169,00 грн. та прийняттям цих робіт Боржником, а також листом Боржника від 12.09.2014р. про визнання боргу.

Пунктом 4 договору, визначено, що копії документів, вказаних у п. 3 цього договору передаються цедентом цесіонарію в момент підписання цього договору, про що складається акт приймання-передачі документів.

Відповідно до п. 5 договору, сторони погодили, що цесіонарій компенсує відступлене право вимоги грошовими коштами у розмірі 700 000,00 грн. після фактичного отримання від боржника суми боргу.

Умовами п. 6 договору визначено, що до цесіонарія переходять усі права, які забезпечують зобов`язання боржника, а також права, які виникають у зв`язку з заборгованістю боржника, а саме: нарахування неустойки, інфляційних процентів та трьох процентів річних.

Відповідно до п. 8 договору, цедент зобов`язаний повідомити боржника про уступку вимоги протягом 10 (десяти) днів з моменту підписання цього договору.

Згідно п. 9 договору, цедент відповідає перед цесіонарісм за недійсність переданого за цим договором права вимог.

Пунктом 11 договору визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

В п. 12 договору сторони погодили, що будь-які зміни і доповнення до цього договору вносяться у письмовій формі у вигляді додатків і підписуються сторонами.

При цьому, 03.03.2017 між фізичною особою-підприємцем Прокопенко Дмитром Сергійовичем (цедент) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" (цесіонарій) укладено додатковий договір до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 03.03.2017 р., в п. 1 якого сторони погодили, що цесіонарій, крім компенсації цеденту відповідно до п. 5 договору відступленого права вимоги у розмірі 700 000,00 грн., додатково сплачує цеденту 84169,00 грн. та стягнуті з боржника на підставі відповідного рішення суду неустойку, інфляційні проценти та три проценти річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання суми боргу по зобов`язанням, які виникли у боржника перед цедентом за договором № 12/2/14 від 12.02.2014 р., укладеним між цедентом і боржником, за виконані роботи з поточного ремонту об`єктів боржника у загальному розмірі 784 169,00 грн. (право вимоги).

Пунктом 2 додаткового договору, сторони встановили, що так, як на час укладання цього додатку сторони не можуть точно зазначити розмір грошових коштів, які будуть стягнуті з боржника, в тому числі неустойку, інфляційні проценти та три проценти річних (загальне право вимоги), то сторони домовляються, що сума, яку цесіонарій зобов`язується сплатити цеденту відповідно до п. 1 цього додаткового договору, буде остаточно визначена сторонами на підставі окремого акту про погодження розміру оплати за відступлене право вимоги.

Згідно п. 3 додаткового договору, цесіонарій сплачує цеденту грошові кошти, визначені п. 1 цього додаткового договору, протягом одного року з моменту отримання цих коштів від боржника. В будь-якому разі така сума не може перевищувати суми грошових коштів, які цесіонарій отримає від боржника.

В п. 4 додаткового договору, сторони домовилися, що інформація, викладена в цьому додатковому договорі є конфіденційною і сторони не мають права без взаємної згоди її розголошувати.

Відповідно до п. 5 додаткового договору, розголошення цієї інформації можливе за взаємною згодою сторін виключно в суді чи правоохоронних органах з метою захисту прав та інтересів сторін. В інших випадках розголошення інформації не допускається. Боржник не повідомляється про зміст цього додаткового договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.03.2017 ТОВ "Фарм-ОД" направлено ПАТ "ДЗОВ "Примор`я" претензію-повідомлення про наявність заборгованості у останнього за договором № 12/2/14 від 12.02.2014р. у сумі 784 69,00 грн. та повідомлено останнього про заміну кредитора у зобов`язанні, на підставі укладеного між ФОП Прокопенко Д,С. та ТОВ ФАРМ -ОД договору відступлення права вимоги (цесії), відповідно до якого ТОВ ФАРМ -ОД перейшло право вимоги боргу у розмірі 784169,00 грн. за виконані ФОП Прокопенко Д.С. ремонтні роботи, у зв`язку з чим вимагав у триденний строк з моменту отримання претензії погасити суму заборгованості, сплатити неустойку, інфляційні проценти та три відсотки річних, виходячи з суми боргу та періоду прострочення платежу. Проте, відповіді на вказану претензію-повідомлення матеріали справи не містять.

Разом з тим, на думку позивача, вказаний договір про відступлення права вимоги (цесії) від 03.03.2017 є удаваним та вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме договору факторингу. Така позиція позивача обумовлена тим, що за оспорюваним договором передання права вимоги відбулось за плату, оскільки ТОВ "Фарм-ОД" зобов`язалось передати ФОП Прокопенко Д.С. - 700 000,00 грн., відтак сума коштів менше за номінальний розмір відступленого права вимоги (784 169,00 грн.), тому оспорюваний договір відповідає визначеним у ст. 1077 ЦК України ознакам договору факторингу.

При цьому, позивач вважає, що договір факторингу, який сторони фактично уклали замість договору про відступлення права вимоги (цесії), суперечить положенням ст. 1079 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки ТОВ "Фарм-ОД" не є фінансовою установою та не має відповідної ліцензії на здійснення факторингових операцій. За таких обставин, позивач просить суд визнати недійсним договір факторингу, укладений сторонами шляхом підписання удаваного правочину - договору про відступлення права вимоги (цесії) від 03.03.2017.

Судова колегія зазначає, що за змістом статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, за захистом яких може бути пред`явлений позов до суду.

Відповідно до приписів частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України не дає визначення поняття заінтересована особа , тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 06.07.2016 у справі № 910/1891/14, від 21.09.2016 у справі № 902/841/15).

У вказаному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 дано офіційне тлумачення поняття охоронюваний законом інтерес , як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Отже, позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Згідно з ч. 2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 ЦК України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до матеріалів справи предметом спору в даній справі є визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 03.03.2017, укладеного між ФОП Прокопенко Д.С. та ТОВ Фарм-ОД .

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу положень статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що фактично договір про відступлення права вимоги (цесії) від 03.03.2017 р. є удаваним правочином, оскільки відповідає визначеним у ст. 1077 ЦК України ознакам договору факторингу, проте до удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Крім цього, судова колегія зазначає, що одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року N 2121-III Про банки і банківську діяльність , у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

В статті 350 Господарського кодексу України, факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Таким чином, у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу статей 512 - 518 Цивільного кодексу України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, із ч. 1 ст. 1077 ЦК України, ст. 350 ГК України та ч. 5 ст. 5 Закону України Про банки і банківську діяльність вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У ст. 350 ГК України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у п. 1 ч. 1 ст.1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У ч.ч. 1, 2 ст. 7 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (ст. 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (ст. 1078 ЦК України)).

Згідно із п.5 ч. 1 ст. 1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг факторинг є фінансовою послугою.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається за номінальною вартістю без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно із ч.1 ст. 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ст. 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України Про банки і банківську діяльність кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст. 6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг .

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16.

Судовою колегією встановлено, що договір про відступлення права вимоги від 03.03.2017 вчинений у письмовій формі, сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договорів.

Дослідивши умови спірного договору, судова колегія зазначає, що до відносин, пов`язаних з укладенням вказаного правочину, не застосовуються положення ч. 3 ст. 1079 ЦК України, оскільки за умовами договору жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату.

Провівши аналіз вищенаведених норм чинного законодавства України та матеріалів даної справи, колегія судів констатує, що оспорюваний договір відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відтак, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 03.03.2017, є обґрунтованим та правомірним.

Колегія суддів не надає оцінки твердженням скаржника про те, що додатковий договір від 03.03.2107 підписаний сторонами іншою датою, ніж зазначено у них, оскільки позивач не обґрунтовував своїх позовних вимог цими обставинами та не звертався до суду першої інстанції із заявами про зміну підстав або предмету спору відповідно до ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (Справа Мала проти України , заява № 4436/07, рішення від 03.07.2014, пункт 49).

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку дослідженим доказам, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Згідно із ст.129 ГПК України витрати скаржника зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд постановив:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "Примор`я" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 12.09.2019р. у справі №916/1411/19 без змін.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови

складено „16" грудня 2019 року

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя В.М. Головей

Суддя Г.П. Разюк